Правовий порядок регулювання земельних ділянок сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств

Реферат

Правовий порядок регулювання земельних ділянок сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств

План

Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств.

Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств.

Землі фермерського господарства.

Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств.

Земельні ділянки особистих селянських господарств.

Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю.

Література.

Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств

У статті, що коментується, зазначається, що землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності лише приватним сільськогосподарським юридичним особам. До них відносяться всі сільськогосподарські підприємства, установи та організації, крім тих, які знаходяться у власності держави чи територіальних громад. Державні і комунальні сільськогосподарські юридичні особи, на відміну від приватних, можуть володіти землями сільськогосподарського призначення на праві постійного користування. Разом з тим, слід мати на увазі, що приватні, держанні та комунальні сільськогосподарські юридичні особи можуть використовувати земельні ділянки на основі договору оренди землі.

Приватні сільськогосподарські юридичні особи можуть набувати право власності на землю різними способами, перелік яких не є вичерпним. Так, по-перше, приватні сільськогосподарські юридичні особи набувають право власності на ті земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які вносяться засновниками цієї юридичної особи до її статутного фонду. По-друге, приватні сільськогосподарські юридичні особи можуть набувати право власності на землю шляхом укладення цивільно-правових угод — договорів купівлі-продажу, дарування, міни тощо.

Положення частини 3 ст. 28 адресоване в першу чергу органам державної влади, які наділені повноваженнями приймати правові акти. Зміст цієї частини полягає в тому, що питання реалізації права власності на землю можуть регулюватися законом. Ті ж з органів державної влади, які наділені повноваженнями приймати лише підзаконні акти (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади України), вправі приймати правові акти, спрямовані на забезпечення положень закону щодо реалізації права власності на землю. Разом з тим, положення цієї частини ст. 28 стосуються і приватних сільськогосподарських юридичних осіб. Якщо такі особи уклали угоду про набуття права власності на землю, керуючись підзаконним правовим актом, який суперечить чи не відповідає закону, то така угода може бути визнана недійсною.

Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

У ст. 29 розкриваються особливості виділення у натурі земельних часток (паїв) працівниками (членами) сільськогосподарських підприємств двох типів при їх ліквідації, а саме: працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які ліквідуються у зв’язку з їх приватизацією (ст. 25) та членами колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які отримали землю у колективну власність до 1 січня 2002 р. Однак, якщо колективні та інші сільськогосподарські підприємства, які отримали землю у колективну власність, до 1 січня 2002 р. припинили свою діяльність у зв’язку з їх реорганізацією, то положення цієї статті до них не застосовуються.

В процесі ліквідації зазначених сільськогосподарських підприємств вони або їх працівники (члени) укладають договір з землевпорядною організацією на виконання відповідних землевпорядних робіт, в результаті яких має бути розроблений землевпорядний проект (Проект організації території земельних часток (паїв), на якому проектуються земельні частки (паї). При цьому місце розташування земельних часток (паїв) повинне бути спроектоване таким чином, щоб при виділенні їх у натурі кожний власник земельної частки (паю) отримав найближчу до його населеного пункту вільну земельну ділянку. Саме тому перед перенесенням у натуру (на місцевість) такий землевпорядний проект підлягає затвердженню загальними зборами власників земельних часток (паїв).

Разом з тим, слід відмітити, що держава гарантує кожному громадянину-власнику земельної частки (паю) право на виділення її в натурі у вигляді земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на землю. Це означає, що якщо всі чи якась частина інших працівників (членів) сільськогосподарського підприємства, що ліквідується, не виявлять бажання отримати земельні ділянки у розмірі земельних часток (паїв) або не приймуть участь у загальних зборах власників таких паїв, то це не позбавляє зацікавленого громадянина права на отримання земельної частки (паю) у натурі. У разі виникнення спору такий громадянин може звернутися за захистом належного йому права на виділення земельної частки (паю) у натурі до суду.

Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств

Ця норма визначає порядок розподілу несільськогосподарських угідь при ліквідації: 1) колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які отримали землю у колективну власність до 1 січня 2002 р., а їх члени отримали право на земельну частку (пай); 2) державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які ліквідуються не у зв’язку з їх приватизацією, а в зв’язку з недоцільністю їх подальшої діяльності, банкрутства тощо.

При ліквідації колективного та іншого сільськогосподарського підприємства, якому земля була передана у колективну власність, сільськогосподарські угіддя підлягають розподілові між його членами, які отримали право на земельну частку (пай), а несільськогосподарські угіддя підлягають розподілові відповідно до положень установчих документів (статуту) такого сільськогосподарського підприємства. На жаль, установчі документи переважної більшості колективних сільськогосподарських підприємств не містили положень про розподіл несільськогосподарських угідь таких підприємств, так як доля таких угідь була визначена ст. б Земельного кодексу України 1990 р.: несільськогосподарські угіддя таких підприємств підлягали передачі у відання відповідних рад, тобто у власність держави. При відсутності в установчих документах колективного сільськогосподарського підприємства положень щодо розподілу несільськогосподарських угідь, такі угіддя підлягають розподілу у порядку, визначеному зборами власників земельних часток (паїв). При цьому рішення зборів матимуть юридичну силу: а) при участі у їх роботі всіх власників земельних часток (паїв), які отримали такі паї із земель даного сільськогосподарського підприємства; б) всі власники земельних часток (паїв) дійшли згоди щодо порядку розподілу несільськогосподарських угідь. Рішення зборів підлягають реалізації у землевпорядному проекті, який виконується землевпорядною організацією.

При ліквідації державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій не у зв’язку з їх приватизацією (ст. 25), а в зв’язку з недоцільністю їх подальшої діяльності, банкрутством тощо земельні ділянки, які перебували у їх користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування громадянам та юридичним особам для сільськогосподарського використання відповідно до цього Кодексу.

Землі фермерського господарства

З набуттям цим Кодексом чинності в правовий режим земель фермерських господарств внесені істотні зміни.

Земельний кодекс містить ще одну важливу новелу щодо правового режиму земель фермерських господарств. Ст. 31 надає громадянам — членам фермерського господарства право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Це означає, що якщо кількість громадян-членів одного фермерського господарства становить двоє і більше осіб, то кожен з них має право на безплатне отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). В той час як за Земельним кодексом 1990 р. право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства мав лише голова фермерського господарства. Інші члени фермерського господарства такого права не мали. До того ж розмір земельної ділянки, яка надавалася громадянам для ведення фермерського господарства у власність безоплатно, дорівнював не розміру земельної частки (паю), а розміру так званої середньої земельної частки, яка, як правило, була меншою від земельної частки (паю).

Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств

У ст. 32 уточнюється порядок безоплатного отримання у власність земельних ділянок членами фермерського господарства із земель, які надані у постійне користування для ведення фермерського господарства. По-перше, право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із зазначених земель має кожен член фермерського господарства, незважаючи на те, що земельна ділянка надана у постійне користування для ведення фермерського господарства його голові. Тобто, кожен член господарства має право отримати у приватну власність безоплатно земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю). По-друге, розмір земельної частки (паю), за яким визначається розмір земельної ділянки, що передається безоплатно у власність членові фермерського господарства, дорівнює розміру земельної частки (паю), право на яку отримали колишні члени розташованого в межах відповідної ради сільськогосподарського підприємства.

Однак, якщо член фермерського господарства отримав право на земельну частку (пай), будучи членом сільськогосподарського підприємства, землі якого паювалися, то він не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки як член фермерського господарства відповідно до частини 1 цієї статті.

Земельні ділянки особистих селянських господарств

Ст. 33 вводить новий вид землеволодіння громадян — для ведення особистого селянського господарства. Аналогом даного виду господарювання громадян за Земельним кодексом 1990 р. було ведення особистого підсобного господарства. Ведення особистого селянського господарства має на меті виробництво сільськогосподарської продукції для повного задоволення потреб громадянина-власника (орендаря) земельної ділянки та членів його сім'ї у вирощуваній сільськогосподарській (як рослинницькій, так і тваринницькій) продукції, а також реалізація надлишків такої продукції на ринку. На відміну від земельних ділянок, що надавалися громадянам для ведення особистого підсобного господарства, максимальний розмір яких жорстко регламентувався і не повинен був перевищувати 2-х гектарів, розмір земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не обмежується в разі отримання громадянином в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Загальна ж норма безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для зазначених цілей становить не більше 2,0 га.

Особисте селянське господарства не має статусу юридичної особи. Суб'єктом права на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства є громадяни.

Громадяни України мають право на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства як у власність, так і в оренду. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть засновувати та вести в Україні особисті селянські господарства виключно на праві оренди землі.

Земельний кодекс визначає лише основи земельно-правового статусу особистих селянських господарств. Детально використання земель таких господарств буде регулюватися Законом України «Про особисте селянське господарство».

Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю

Ст. 37 закріплює право приватних, комунальних та державних несільськогосподарських юридичних осіб на отримання земель сільськогосподарського призначення та деяких інших земель для створення підсобних господарств. Підсобні господарства несільськогосподарських підприємств, установ та організацій не мають статусу юридичної особи. Вони можуть створюватися в якості відокремлених структурних підрозділів (філіалів) таких підприємств, установ та організацій. Отже, суб'єктом права на землю для ведення підсобного господарства є несільськогосподарська юридична особа, а не створене підсобне господарство.

Основним завданням підсобних господарств є виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення в першу чергу потреб працівників несільськогосподарських юридичних осіб, при яких створені підсобні господарства. Тому виробництво на земельній ділянці, наданій для організації підсобного господарства, товарної сільськогосподарської продукції, яка повністю реалізується на ринку, може розглядатися як порушення її цільового призначення.

Незважаючи на спільність цілей створення підсобних господарств при приватних, комунальних та державних несільськогосподарських підприємствах, установах та організаціях, для них характерні істотні відмінності в правовому режимі. Так, приватні несільськогосподарські юридичні особи можуть набувати землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства у власність або оренду. А державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть використовувати такі землі для ведення підсобного господарства виключно на умовах оренди.

Література

1. Конституція України.

2. Земельний кодекс України.

3. Коментар до Земельного кодексу 2007 рік.