Українські карпати та кримські гори

Споконвічно людей приваблювали гори — особливо екзотичний гуцульський регіон, його неповторна краса і розмаїття художніх творів. У горах, здається, відступають усі проблеми, з вами залишаються тільки простір і висота, вершини оповиті таємничими давніми легендами і переказами.

Милуватися горами приємно, але у сто разів важливіше знати їхню історію, їхні особливості і примхливий характер.

Саме це я постараюся висвітлити у даній мені дослідницькій роботі. Зібрати воєдино розрізнені перлини народного багатства.

Гори України складаються із грядок Кримських гір і гірських ланцюгів Карпат. У цих місцях знаходяться сотні і тисячі визначних місць, до яких стікаються туристи як з ближнього закордону, так і з усього світу. Краса гірських хребтів вражає око, що утомився від нудного міського життя, а унікальне почуття, що виникає при сходженні на гору, незабутнє. Гори України овіяні багатьма легендами і таємницями, що робить їх ще більш привабливими.

Українські гори займають близько 5% території країни. Вони розташовані в Західній Україні - Українські Карпати, та на крайньому півдні - Кримські гори. Найвища вершина України, гора Говерла, належить до Карпатських гір; її висота 2061 м над рівнем моря. У Кримських горах найвищою є Роман-Кош — 1545 м.

За походженням гори України тектонічні, складчасто-брилові (Кримські гори) і складчасто-насувні (Українські Карпати), за морфологічними ознаками середньовисокі, із значною крутизною схилів і переважно м’якими обрисами привершинних ділянок, з глибиною розчленовування 600−1000 м.

Завдяки сприятливим природним умовам, в тому числі наявності лікувальних мінеральних вод, гори України є важливими рекреаційними регіонами.

Українські Карпати — це частина гірської системи Східних Карпат (які поділяються на Зовнішні Східні Карпати та Внутрішні Східні Карпати) на Заході України. Їхня довжина від верхів'їв Сяну до витоків Сучави становить 280 км, ширина понад 110 км. Займають територію Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Загальна площа гірської системи — понад 24 тис. км кв. Гірські хребти, розділені поздовжніми улоговинами та розмежовані глибокими поперечними долинами, простягаються, переважно, з північного заходу на південний схід.

Взагалі, що стосується терміну «Українські Карпати», то він не є географічним, скоріше політико-ідеологічним. Вперше цей термін почали активно вживати після вересня 1939 року радянські політики, публіцисти та науковці. З точки зору сучасного географічного районування так звані «Українські Карпати» є центральною частиною Східних Карпат, яка штучно виокремлена в межах сучасного державного кордону України і включає східну частину Бескидів, Горгани, Чорногору та східну частину Вигорлат-Гутинського хребта, Рахівський масив і Чивчини.

Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120−400 м біля підніжжя гір до 500−800 м у міжгірних улоговинах та 1500−2000 м вздовж основних хребтів. Найвищі вершини:

Говерла — 2061 м, найвища точка України.

Бребенескул — 2032 м.

Піп Іван Чорногорський — 2028 м.

Петрос — 2020 м.

Гутин Томнатик — 2016 м.

Ребра — 2001 м.

Які зосереджені на масиві Чорногора.

У геологічній будові Карпат переважає крейдово-палеогеновий фліш, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальтами та їхніми туфами. З корисних копалин найбільше значення мають нафта, природний газ, озокерит, сірка та мінеральні лікувальні води.

Природа Карпат представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірський яруси. До високогірного ярусу належать давньольодовиково-високополонинські флішеві гірські ландшафти з максимумом відносних перевищень до 1500 м (масиви Чорногора, Свидівець та інші) в осьовій частині гір. Другим видом гірських ландшафтів цього ярусу є давньольодовиково-високополонинські кристалічні (Мармароський масив, Чивчини). Три види ландшафтів становлять наступний, основний за площею, середньогірний ярус. Ландшафти середньогірно-полонинські (перевищення до 1300м) представлені масивами Полонинського Бескиду (масиви Рівна, Полонина Боржава, Красна). Потужне зовнішнє пасмо — це середньогірно-скибові ландшафти (перевищення до 1000 м), найтиповіше виражені в Східних Бескидах, Покутсько-Буковинських горах. Вздовж південного краю Українських Карпат простягаються середньогірно-давньовілканічні ландшафти Вулканічних Карпат (масиви Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий). український геологія карпатський кримський Ландшафти низькогірного ярусу простягаються двома смугами всередині гір та формують їхні крайові структури. Міжгірно-верховинські ландшафти (перевищення до 400 м) пов’язані з Головним Карпатським вододілом (Стрийсько-Сянська, Воловецька та інші верховини, а також Міжгірська, Верхньобистрицька, Ясінська, Ворохтянська та Верховинська уголовини). Тут містяться основні карпатські перевали (Ужоцький перевал, Верецький перевал, Воловецький перевал та інші). До регіонального розлому, що обмежовує флішеві Карпати на півдні, приурочені низькогірно-стрімчакові ландшафти — Угольський, Свалявський та інші (перевищення до 400 м). Тут зосереджені найвідоміші крастові печери регіону. Північно-Східний край Українських Карпат становлять низькогірно-скибові ландшафти (перевищення до 400 м) у межиріччях Дністра, Стрию, Свічі, Лімніці, Бистриці, Пруту, Черемошу, Сірету. Горбологірно-улоговинні ландшафти (перевищення 300 м) характерні для межиріч Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці.

Клімат. Характеристика основних метеорологічних елементів. Метеорологічні елементи є якісними показниками фізичного стану атмосфери. Найбільше значення для формування ландшафтів і розвитку сільського господарства мають температурні умови і режим зволоження.

Положення Карпат у південних широтах помірного поясу і особливості циркуляції атмосфери визначають загальний, досить великий запас тепла. Річний радіаційний баланс тут 35,8−44,1 ккал/см2, з близько 20−25 ккал/см9 на рік витрачається на випаровування і близько 15−20 ккал/см2 — на нагрівання повітряних мас. Тому клімат передгірних рівнин і низькогір'їв в основному помірно теплий.

Однак такий загальний термічний фон різко змінюється під впливом орографії. Із збільшенням висоти місцевості знижується температура її повітря. Ізотерми, як правило, повторюють хід ізогіпс. Так середні річні температури повітря змінюються від 7−10 градусів на рівнинах до 5 градусів в низькогір'ях, від 3 градусів в середньогір'ях до 0,6 градусах у верхньому ярусі гір.На вершинах Свидовця і Чорногори вона близька до 0 градусів.

З підняттям у гори істотно зростає тривалість періоду з негативним радіаційним балансом і від'ємними середньомісячними температурами повітря. Так, у Закарпатті холодний період триває 2,5 місяці, в Прикарпатті - 3 (грудень-лютий), у горах вище 800−1000 м — 5 місяців (листопад-березень). Найнижчі температури повітря бувають у січні: -3 в Закарпатті та -4 -5 у Прикарпатті. З підняттям угору на кожні 100 м температура знижується на 0,4 градуси. На висоті 1200 м (Турбат) середня температура січня -7,9 градуси, на Свидовці та Чорногорі -12 градусів.

Взимку в горах розподіл температури часто має інверсійний характер. У тиху морозну погоду щільні охолоджені шари повітря стікають вниз по схилах в улоговини та долини річок. Тому передгір'я (300−500 м), схили та вершини невисоких хребтів тепліші, ніж долини невеликих річок.

З березня радіаційний режим стає додатнім. Починається загальне потепління. Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 0 градусів, зміна зими весною найраніше спостерігається в Закарпатті - в третій декаді лютого, в Прикарпатті - на початку березня, а в горах весна затримується до середини березня — початку квітня. У цей період відбувається інтенсивне танення снігу, дзюркотять струмки, розмерзається ґрунт, з’являються перші весняні квіти.

Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 5 градусів, що збігається з початком вегетації більшості деревних порід і озимих культур, відбувається в різні строки: в Закарпатті - 20 березня, в Прикарпатті - 1 квітня, в горах — з середини до кінця квітня. У цей час розпускаються перші клейкі листочки. Але активний розвиток більшості культур починається лише при температурі 10 і вище градусів. Початком цього періоду активної вегетації в Закарпатті вважається середина квітня, в Прикарпатті - кінець квітня. А в горах бурхливий розвиток життя настає лише з середини травня. Випадають теплі дощі. Рівнини і схили гір покриваються ізумрудною зеленню. Цвітуть сади. Іде сівба.

Для розвитку рослинного покриву велике значення має тривалість періоду активної вегетації і сума температур за цей час. У Закарпатті рослинність активно вегетує протягом 185 днів до середини жовтня і дістає 3300−2800 градусів тепла. У Прикарпатті цей період коротший (165 днів) — до 10 жовтня з сумою температур 2800−2200 градусів. У нижньому та середньому ярусі гір період активної вегетації скорочується до 125−80 днів, а сума активних температур — до 1000 градусів. Температурний режим найвищих вершин ще менш сприятливий. Тут навіть період загальної вегетації триває не більше 90 днів і закінчується до середини жовтня. Сума активних температур не перевищує 600 градусів. Найтепліший місяць — липень. Найвищі середньомісячні температури в Закарпатті + 20, в Прикарпатті +18 +19. Цвітуть луки. На полях колоситься пшениця і жито. В поясі гір до висоти 1500 м середня температура липня знижується до 10 градусів. Ще вище максимальні температури відзначаються в серпні: +9 +8. Вертикальний термічний градієнт влітку 0,7 градусів.

У жовтні температури ще додатні. Стоїть глибока золота осінь. Повітря чисте і прозоре. Ліси починають втрачати своє барвисте вбрання. В усьому відчувається наближення холоду. В листопаді температури різко падають. У горах вони вже від'ємні. Вершини гір покриті шапками снігу. В кінці місяця зима спускається з гір на рівнину.

Опади. Важливими показниками вологозабезпеченості території можуть бути відносна вологість повітря і річна сума опадів та їх розподіл за сезонами року. В цілому за рік вологість повітря над Карпатами підвищена — близько 80%. Максимальною вологонасиченістю відзначається повітря зимового періоду — 80−89%. Влітку її значення трохи нижче — 77%. Найбільш сухим є весняне повітря, але його вологість не впадає нижче 55% у Закарпатті та 60% у Прикарпатті. Підвищена зволоженість Карпат зумовлена динамічним підняттям угору та охолодженням місцевих повітряних мас, що надійшли.

Річна кількість опадів велика. Вона коливається від 600 мм на рівнинах до 1600 мм на вершинах гір. Територіальний розподіл опадів надзвичайно строкатий. Основним фактором при цьому є висотне положення місцевості. Рівнини Прикарпаття і Закарпаття з висотами 150−250 м мають ще помірну кількість опадів — 600−700 мм. Смуга високих (300−560 м) передгір'їв зволожена більше. Річна сума опадів тут зростає до 800 мм, а в Закарпатті - до 1000 мм. У горах відбувається швидке наростання опадів, особливо інтенсивно на південно-західних, навітряних, закарпатських схилах. Тут з підняттям на кожні 100 м сума опадів зростає на 124 мм. На північно-східних, підвітряних, прикарпатських схилах кожні 100 мвисоти приносять 69 мм опадів. Над зовнішніми низькогір 'ями з висотами 800−1000 м буває 800−1200 мм опадів. Середньогір'я до висоти 1500−1800 м (Полонинський хребет, Горгани, Вулканічний хребет, Свидовець, Чорногора, Рахівський масив) характеризується рясними опадами — 1000−1400 мм.

Наведені вище загальні закономірності розподілу опадів надзвичайно змінюються під впливом окремих елементів рельєфу та експозиції їх схилів. Так, улоговини передгір'їв дістають менше опадів (Станіславська — 500−600 мм), ніж навколишні височини (Дрогобицька — 800мм). На навітряних схилах річна сума опадів зростає, на підвітряних зменшується.

Річний хід опадів на всій території однотипний. Більша їхня частина (70−80%) випадає на теплу пору року, переважно у вигляді злив. Найбільш дощовими є червень, липень і серпень. Максимум опадів у Закарпатті і на південно-західному схилі спостерігаються в червні та жовтні. У Прикарпатті та на північно-східному схилі рясними дощами відзначається липень.

Рослинний і тваринний світ. У Карпатських горах зосереджено понад 15% усіх лісів України. Залісненість території тут становить близько 40%. Це найбільший лісовий масив держави. Серед інших частин Карпатського пасма Українські Карпати найбільш заліснені. Невипадково їх часто називають ще Лісистими Карпатами. Переважають смереково-букові ліси. Велику | площу, особливо в Закарпатті, займають дубові насадження, ялиця і граб. Карпатські ліси України мають високоякісну деревину, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках.

Ліси Карпатських гір розміщені великими суцільними масивами аж до верхніх субальпійських та альпійських лук. Вони відіграють важливу водозберігаючу і природоохоронну роль, багаті на лікарські рослини, ягоди і гриби.

Видовий склад лісу залежить від його розміщення у певному висотному поясі. Одні й ті самі більш теплолюбні породи дерев ростуть значно вище на південних, ніж на північних схилах гір, хоча й тут простежуються істотні відхилення, зумовлені напрямом руху повітряних мас, експозицією схилів гір тощо. У закарпатській частині Карпат до висоти 700−750 м переважають дубові ліси, на висоті 1250−1300 м — букові, 1500−1600 м — хвойні (ялина, ялиця, зрідка кедр). У північно-західній частині Карпат послідовність вертикальної зміни цих самих деревостанів в основному така сама, як і в більш південних регіонах, але ця зміна відбувається на 50−150 м нижче. У віддалені лісові райони Українських Карпат наприкінці XIX — на початку XX ст. було прокладено вузькоколійні лісовозні залізниці, більшість з яких тепер не функціонує. У південно-східній частині гір деревину колись сплавляли річками до лісопильних заводів чи залізничних станцій (наприклад, по Черемошу, який має дуже швидку течію).

Тваринний світ має в основному лісовий характер. Є багато тварин, що трапляються в Українському Поліссі: білка, глухар, рябчик, свиня дика та ін. У лісах — ведмідь бурий, рись, кіт лісовий, олень благородний, з-поміж птахів — вальдшнеп, горохівка, волохатий сич та ін. На полонинах трапляються олянка, плиска, дрізд кам’яний, полівка снігова, білозубка та ін. У передгір'ях Карпат — кроти, полівки, жайворонки, вівчарики, юрки, сови. З плазунів у Карпатах водяться ящірка прудка, вужі, гадюка звичайна та ін. Серед земноводних трапляються тритон альпійський, саламандри, жаби та ін. У гірських річках водиться форель, харіус та ін.

Національні природні парки Українських Карпат:

Карпатський природний національний парк — Ів.-Франківська обл.

Природний національний парк «Гуцульщина» — Ів.-Франківська обл.

Ужанський національний природний парк — Закарпатська обл.

Природний національний парк «Синевир» — Закарпатська обл.

Національний природний парк «Соколівські Бескиди» — Львівська обл.

Вижницький національний природний парк — Чернівецька обл.