Рівень життя населення України

— 15 ;

Рівень життя характеризує народний добробут поряд із доходами і витратами. Він відображає також умови праці й побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, показники культурного та освітнього рівня населення, а також здоров’я, демографічної та екологічної ситуації.

Рівень життя показує ступінь розвитку і задоволення потреб людини.

За рекомендаціями ООН рівень життя — це сукупність таких показників, як: здоров’я, зокрема демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, зайнятість, організація праці, освіта, зокрема письменність, житло та його благоустрій, соціальне забезпечення.

Рівень життя у вузькому розумінні - це характеристика рівнів споживання населення і ступеня задоволення його потреб (вимірювання доходів, витрат і споживання благ та послуг). Під рівнем життя в широкому розумінні розглядають рівень людського розвитку (стан здоров’я, можливості населення для задоволення своїх потреб) та умови життєдіяльності населення (стан навколишнього середовища та безпека населення). У статистиці ООН з 1978 р. використовуються 12 груп показників рівня життя:

- народжуваність, смертність та інші демографічні показники;

— санітарно-гігієнічні умови життя;

— споживання продовольчих товарів;

— житлові умови;

— освіта й культура;

— умови праці та зайнятість;

— доходи й витрати населення;

— вартість життя і споживчі ціни;

— транспортні засоби;

— організація відпочинку;

— забезпечення;

— свобода людини.

Що стосується методики визначення рівня життя, то єдиної думки щодо неї поки що не вироблено.

Інтегрувальною оцінкою рівня та умов життя населення виступає показник якості життя. Останній містить велику кількість різних показників, які не завжди піддаються кількісному оцінюванню. Це поняття аналізується за такими основними напрямками: здоров’я, освіта, зайнятість, якість трудового життя, навколишнього середовища, споживання, особиста безпека, соціальні можливості і соціальна активність.

Для характеристики рівня життя використовується також показник якості трудового життя. Складовими останнього є: праця, фізичне й соціальне оточення на підприємстві, система управління, співвідношення між трудовою і нетрудовою сферами (тобто все, що впливає на працівника). Якість трудового життя проявляється у справедливій і відповідній оплаті праці, безпечних умовах праці, гнучкості трудового життя, гуманізації праці, демократизації трудового життя.

Вперше категорія «рівень життя» була введена К. Марксом і розглядалася як соціально-економічна характеристика рівня і ступеня задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення окремих територій, класів і соціальних груп, сім'ї та окремої людини. Тобто, життєвий рівень у своїй основі визначається рівнем розвитку матеріального виробництва, сфери послуг та економіки в цілому.

Нині найбільш важливими взаємопов'язаними характеристиками рівня життя вважають частку низькооплачуваних працівників і малозабезпечених сімей. Основною причиною низькооплачуваних працівників є низький рівень оплати у невиробничій сфері, існування певних диспропорцій в оплаті праці зайнятих в основних галузях народного господарства.

Забезпечення народного добробуту передбачає надання населенню безкоштовних послуг закладами освіти, зокрема дошкільними, охорони здоров’я, культури, безкоштовних послуг особам похилого віку, непрацездатним членам суспільства. У більшості економічно розвинутих країн переважна більшість витрат на освіту, медицину, соціальне обслуговування непрацездатних покривається за рахунок колективних джерел фінансування.

Рівень життя населення і державна соціальна політика в Україні

Економічні перетворення в Україні за десять років державного будівництва супроводжувались не лише класичними економічними кризами (гіперінфляція 1992;1994 років, стагнація виробництва аж до 1998 року, розбалансованість економіки, платіжна криза), але й криміналізацією економіки, глибокою диференціацією доходів населення, в тому числі заробітної плати, зміною соціальної структури суспільства, виникненням «тіньової» економіки, зрештою гострою соціальною кризою. Валовий внутрішній продукт в Україні скоротився у 2,3 рази, а реальні грошові доходи населення і реальна заробітна плата зайнятих в офіційному секторі економіки — у 3,4 рази, тобто темпи зниження реальних доходів населення у півтора рази перевищували темпи зниження ВВП. Рівень життя в країні катастрофічно знизився. Споживання основних продуктів харчування за цей період скоротилось: м’яса — у 2,1 рази, молока і молочних продуктів — у 1,9 рази, яєць — 1,7, риби — 2,1, фруктів — в 1,6 рази. У декілька разів скоротилась також забезпеченість населення товарами тривалого користування. Навіть економічне зростання 2000;2001 років не сприяло підвищенню середнього рівня споживання населенням матеріальних благ. Стали реаліями для нашого суспільства явне і приховане безробіття, дитяча бездоглядність, поширення до рівня епідемій небезпечних інфекційних хвороб, жебрацтво, криміналізація суспільства. За оцінками, рівень бідності в Україні складає майже 30 відсотків, крайньої бідності - 14 відсотків, тобто майже 15 млн. осіб в Україні перебувають за межею бідності.

Різко — на 4 відсоткові пункти — скоротилася народжуваність (при збільшенні чисельності жінок фертильного віку), натомість в результаті постаріння збільшується навантаження на економічно активне населення.

За індексом людського розвитку (ІЛР), який розраховано ПРООН, у 1992 році показники, нижчі як в Україні, мали 60% країн світу, в 1997 році - 52% і у 1999 році - 51 відсоток.

Разом з тим комплексної, стратегічно виваженої соціальної політики в Україні не визначено до цього часу. Всі законодавчі рішення з соціальних питань прийняті без бачення стратегії соціальних реформ в контексті загальноекономічних і суспільних перетворень, без серйозних фінансових обґрунтувань, імпульсивно, під впливом ейфорії від отриманої незалежності.

В державі до цього часу недостатнє розуміння значення соціальної політики, від ефективності якої повністю залежить політична, соціальна та економічна стабільність, як власне і сама державність.

Протягом десяти років рівень зростання доходів громадян і, передусім, заробітної плати, у кілька разів відстає від росту цін на товари і тарифів на послуги. За 1990—1999 роки при зниженні ВВП у 2,5 разу, продуктивності праці — у 1,5 разу, реальні грошові доходи зменшилися у 4,4 разу, реальна пенсія — у 6,5 разу, реальна заробітна плата — у 4 рази У цей період відбулися суттєві зміни в структурі доходів населення: значне скорочення частки оплати праці — з 70,7% у 1990 р. до 48,9% у 2000 р., зростання питомої ваги пенсій, допомог, стипендій — відповідно з 15,8% до 21%. Інші надходження в грошових доходах становили 8,1% у 1990 р. і 20% у 2000 р.

Відбувається різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 р. середній дохід 10% найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10% найбідніших, то у 1996 році — вже у 67 разів. 10% населення України концентрують сьогодні 40% доходів всього населення країни, причому, за експертними оцінками, 2/3 цих доходів мають кримінальне походження. Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві.

Майже чверть працівників отримують заробітну плату, нижчу за межу бідності, а близько 70% — меншу за прожитковий мінімум. За підрахунками, середня зарплата працюючих, яка забезпечувала б прожитковий мінімум всім членам домогосподарств, мала б складати 824 грн. У грудні 2000 р. таку зарплату отримали менше 6% працюючих, а середня зарплата за грудень 2000 р. (296 грн) складала 36% цієї величини. Розмір середньомісячної номінальної заробітної плати протягом 2000 р. становив 45 доларів США, що нижче відповідних показників Казахстану в 2,1 разу, Росії — 1,8 разу, Білорусі — у 1,6 разу.

Серед найважливіших причин, які зумовили різке падіння реальної заробітної плати, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку трансформацію безкоштовних соціальних благ в платні, масові й довготривалі затримки виплати зарплати, підвищення рівня реального безробіття. Загроза безробіття змушує людей погоджуватися на мізерну заробітну плату, навіть із затримками.

Позитивні тенденції розвитку економіки у 2001 р. сприяли певному поліпшенню становища. За січень—липень 2001 р. реальні грошові доходи громадян збільшилися на 8,7%, порівняно з відповідним періодом 2000 р. У липні 2001 р. середня заробітна плата становила 327,31 грн і зросла в номінальному вимірі на 37,2%, порівняно з липнем 2000 р., та на 29,2% з початку року. Реальна заробітна плата за 7 місяців 2001 р. зросла на 17,7% проти відповідного періоду 2000 р.

Зниженню рівня життя населення сприяє поширення безробіття — перехід працюючих до категорії безробітних з відповідним зменшенням рівня доходу та перебування у цьому стані досить тривалий час. Вже у 2000 р., за даними щоквартальних обстежень домогосподарств, рівень безробіття населення України склав 11,7% проти 10,2%, за тими ж даними 1999 р., що майже у 3 рази перевищує офіційний. Прогнозні розрахунки, зроблені Інститутом реформ, передбачають зростання навіть офіційного рівня безробіття, який, враховуючи вказане співвідношення офіційного та неофіційного показників, буде значно вищим. Не дивлячись на деяке підвищення, все ще низьким залишається рівень допомоги по безробіттю. У грудні 2000 р. допомогу з безробіття отримувало 627,3 тис. осіб в середньому у розмірі 59,4 гривень.

Аналізуючи основні показники рівня життя населення за останні 5 років (у доларовому еквіваленті для збереження порівняльності), можна зробити однозначний висновок про тотальне погіршення якості життя населення України — удвічі для пенсіонерів, 1,5 разу для працюючих (табл. 1).

Таблиця 1

Основні показники рівня життя населення України ВВП, ціни, доходи

Продовжується зниження рівня життя населення, про що свідчать також дані структури грошових доходів населення, в якій скорочується частка оплати праці та пенсій. Натомість зростає частка «інших доходів», виручки від реалізації сільськогосподарської продукції та доходів фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. Це одне з свідчень «тінізації» економіки, глибокого розшарування суспільства. За статистичними даними, лише 2% населення володіють доходами тіньової економіки, поряд з цим 22,3% працівникам, зайнятим у легальному секторі економіки, у 2000 р. нараховано заробітну плату менше 118 грн. на місяць, тобто нижче законодавчо встановленого мінімального рівня заробітної плати. Як наслідок, в країні поширюється і поглиблюється бідність. За даними Стратегії подолання бідності, до категорії бідних в Україні у 2000 р. належали 26,7% населення, до категорії вкрай бідних — 14,7%. Тобто, відповідно до встановленого критерію бідності, більше половини населення України проживає на 56,6% обсягу встановленого прожиткового мінімуму Обсяги та динаміка доходів населення формують рівень його життя. Рівень життя можна також достовірно оцінити за показниками структури сукупних доходів і витрат населення. Так, у 2000 р. питома вага грошових доходів займала в структурі загальних доходів одного домогосподарства 72,4%, в містах 75,3%, у селах — 54,0%, а частка отриманої у підсобних господарствах продукції — 18,2%, 8% та 34,9%, відповідно. Оскільки в аграрних регіонах існують зазначені вище соціально-економічні проблеми (затримки з виплатами зарплат і пенсій тощо) грошові доходи не є визначальними в структурі загальних доходів, отримуваних домогосподарствами.

Скорочення реальних грошових доходів більшості населення, його платоспроможного попиту зумовило погіршення структури споживання населення. Основною статтею витрат сучасних домогосподарств, значення якої у кілька разів перевищує всі інші, є витрати на придбання продуктів харчування, що свідчить про нераціональну та дефіцитну їхню структуру. Так, у домогосподарствах, розташованих у міських поселеннях, частка сукупних витрат на харчування у 2000 р. становила 64,5%, витрати на непродовольчі товари складали — 13,7%, а оплата послуг — 16,4% (цей рівень пов’язаний з неадекватним рівню доходів підвищенням плати за житлово-комунальні послуги). В той же час, в сільській місцевості частка витрат на харчування становила 57,2%, витрати на непродовольчі товари — 16,1%, а витрати на оплату послуг — 10,2%.

Державна політика доходів населення визначена низкою Законів, Указів Президента України, інших законодавчих актів. Основними з них є закони «Про оплату праці» (1995), «Про індексацію грошових доходів населення» (1998), про затвердження мінімальних рівнів заробітної плати на відповідний рік, Укази Президента України «Про основні напрями політики щодо грошових доходів населення України» (1999), «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» (1994), «Про Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні «(грудень 2000).

В країні стало нормою невиконання законодавчих актів з питань грошових доходів населення, оскільки їх виконання не забезпечено джерелами фінансування. Так, у вересні 2001 року 12,2% всіх працюючих отримували заробітну плату нижче встановленого законом мінімального розміру, в т. ч. в сільському господарстві - 32,8%, громадському харчуванні - 31,7, в культурі -25,7, соціальному забезпеченні - 15,7%.

Прожитковий мінімум, як соціальний норматив, що гарантується державою, затверджено на 2002 рік у розмірі 342 грн. на місяць при середній заробітній платі у лютому 2002 року в розмірі 328,7 грн., середніх грошових доходах населення — 201,3 грн. і сукупних витратах на одного члена домогосподарства у Ш кварталі 2001 р. — 221 гривня.

Але завдяки реалізації політики Уряду та виконанню комплексних заходів Стратегії подолання бідності поступово покращуються основні показники рівня життя населення.

У 2005 р. порівняно з 2004 р.:

— номінальні доходи населення зросли на 38,4%, наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, — на 36,4%, а реальні, визначені з урахуванням цінового фактору, — на 20,1%;

— витрати населення збільшились на 33,8%;

— приріст заощаджень становив майже 33 млрд. гривень.

Середньомісячна заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності у 2005 р. зросла на 36,7% і становила 806,18 грн., реальна заробітна плата порівняно з попереднім роком збільшилась на 20,3%.

Наявний дохід, у розрахунку на одну особу, починаючи з квітня 2005 р., перевищував законодавчо встановлений прожитковий мінімум у розрахунку на одну особу на 2005 р. (423 грн.), зокрема, у листопаді - на 32,1%.

Підвищення доходів населення було забезпечено за рахунок зростання рівня основних державних соціальних гарантій:

— мінімальна заробітна плата підвищилася з 57,8% (262 грн.) до 73,3% (332 грн.) від прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

мінімальний розмір пенсії з січня 2005 р. підвищено до 100% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Значно зросли соціальні виплати сім'ям з дітьми, допомога інвалідам з дитинства та дітям інвалідам, малозабезпеченим сім'ям.

У 2005 р. на всіх підприємствах вдалося забезпечити виплату заробітної плати не нижче її мінімального розміру, встановленого законодавством.

Таблиця. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Номінальні доходи населення за січень-лютий 2005 року склали 43,6 млрд. грн., що на 41,8% більше порівняно з відповідним періодом 2004 року. Наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 41,3%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактору, — на 25,1%.

Номінальні доходи населення у лютому 2005 р. склали 22,6 млрд. грн., що на 7,4% більше порівняно з січнем п.р., а наявні та реальні наявні доходи населення збільшились відповідно на 4,5% та 3,5%.

Наявні доходи у розрахунку на одну особу за лютий 2005 року становили 351,3 грн.

Заробітна плата штатних працівників у лютому 2005 р. становила 666,76 грн., що на 30,7% більше, ніж у відповідному місяці минулого року.

Реальна заробітна плата за січень-лютий 2005 р. зросла на 14,3% в порівнянні з відповідним періодом 2004 року.

У моніторингу доходів та рівня життя населення особливо важливого значення набувають соціальні обстеження. Наприклад, незважаючи на описані вище прогресивні тенденції, за даними соціологічних опитувань, що проводяться Інститутом соціології НАН України та фірмою «Соціс», у 2002 р. 72% громадян України відчували себе «найнижчим прошарком» суспільства (6% — злиденними, 40% — бідними і 27% — біднішими за середніх), 22% — середніми і лише 5% зараховували себе до трохи заможніших середніх (4%), заможніх (1%) і багатих (0,1%). При цьому 3% опитаних часто не мали грошей на їжу, іноді жебракували, ще 10% — не вистачало продуктів харчування, вони іноді голодували, ще 49% вистачало коштів лише на продукти харчування¹.

Підвищення рівня життя людей Для цього необхідне створення умов для підвищення добробуту населення:

— підвищення пенсій, зарплат та прожиткового мінімуму до рівня розвинених країн з ринковою економікою;

— збільшення рівня витрат та підвищення стандартів споживання для задоволення життєвих потреб людей;

— забезпечення зайнятості населення.

Створення умов для гармонійного розвитку людини:

— забезпечення доступної та якісної медичної допомоги, введення медичного страхування громадян;

— запобігання захворюваності, стимулювання здорового способу життя, сприяння продовженню тривалості життя;

— зміцнення інституту сім'ї, викорінення безпритульності і бездоглядності дітей, поліпшення становища молоді;

— забезпечення умов для отримання освіти, ефективна підготовка молоді до самостійного життя;

— забезпечення гарантованого Конституцією України та визначеного законом всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, вільний розвиток і використання інших мов національних меншин України;

— покращання умов для творчої діяльності, зміцнення позитивного культурно-мистецького іміджу України в світі;

— реалізація права громадян на свободу світогляду і віросповідання, створення сприятливих умов для діяльності релігійних організацій на засадах світоглядної терпимості, підвищення рівня довіри між державою і церквою, подолання міжконфесійних суперечностей;

— реформування існуючої системи фізичного виховання населення, створення сприятливих податкових та економічних умов для розвитку в Україні олімпійського і неолімпійського спорту, відновлення інфраструктури, — звільнення інвесторів від оподаткування шляхом зменшення суми оподатковуваного валового доходу інвесторів на суму інвестованих у розвиток галузі коштів;

— забезпечення комплексного розвитку туристичної і рекреаційно-курортної галузі.

ВИСНОВОК Добробут суспільства визначається рівнем добробуту кожного його громадянина. Сьогодні більшість українських громадян почувають себе приниженими через надзвичайну бідність і неможливість забезпечити собі й своїй сім'ї нормальні умови життя. Доходи значної частини населення не досягають прожиткового мінімуму, що негативно відбивається на соціальному самопочутті, психічному і фізичному здоров'ї людей. При цьому розрив у рівні доходів найбільш і найменш забезпечених груп населення досягнув критичного рівня.

Це суттєво гальмує процеси соціальної трансформації українського суспільства, створення середнього класу, котрий у розвинених країнах є гарантом соціально-політичної стабільності, головною продуктивною силою суспільства.

Україна лише тоді стане сучасною демократичною державою з розвиненою економікою і культурою, коли у складі українського середнього класу будуть не лише бізнесмени і комерсанти, але й учені, лікарі, працівники освіти, культури, інженерно-технічні працівники, кваліфіковані робітники, трудові доходи яких дозволять забезпечити високі життєві стандарти та якість життя.

Політика доходів в умовах перехідного періоду повинна спрямовуватися на розв’язання двоєдиного завдання: подолання надмірної диференціації доходів різних соціальних груп і зростання реальних доходів більшості українських громадян.

У соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності. Ідеться не лише про істотне посилення соціальної спрямованості курсу реформ, а й про її перетворення на важливий інструмент прискорення економічного зростання, зміцнення злагоди і порозуміння в суспільстві. Побудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу — визначальний чинник посилення суспільної привабливості реформ, забезпечення їм широкої громадської підтримки, утвердження сучасних європейських стандартів якості життя.

Перелік використаних джерел:

1. Конституція України. Україна. 1996р.

2. Господарський кодекс України. Редакція 2004р.

3. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», 5 жовтня 2000 р.

4. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посібник. — К.: Знання — Пресс, 2000.

5. Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2005. — 304 с

6. Журнал «Підприємництво, господарство і право» N 12 2004р. с. 100−103.