Дії солдата в бою у складі мотострілецького відділення

Реферат на тему:

Дії солдата в бою у складі мотострілецького відділення Солдат у бою, як правило, діє у складі якого-небудь тактичного підрозділу і є його сполучною ланкою, адже якими б знаннями і навичками солдат не володів, він фізично не може водночас бути водієм і снайпером, зни­щувати танки і підносити боєприпаси.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ШТАТНА СТРУКТУРА МОТОСТРІЛЕЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ Перше тактичне об'єднання солдатів для спільних дій називається мотострілецьким відділенням (МСВ). Його завдання — мобільно й ефективно боротися з особо­вим складом противника, його броньованими цілями, проводити розвідку, пересу­ватися з однією одиницею техніки й оберігати її.

До мотострілецького відділення як до організа­ційно-штатної одиниці вхо­дять (мал.):

К — командир відділен­ня. Озброєний автоматом (АК). Накази віддає голосом або, перебуваючи у своїй бо­йовій машині піхоти (БМП) чи бронетранспортері (БТР), сигналами за допомогою пе­реносної радіостанції (рації). MB — механік-водій БМП. Озброєний автоматом. Ос­новне завдання — утримувати у технічно справному стані бойову машину і вміло водити її за будь-яких обставин. На бойовій машині є рація, прилад для визначення зараже­ності місцевості, система колективного захисту від зброї масового знищення (ЗМЗ). В — водій БТР.

НО — навідник-оператор БМП (БТР). Озброєний ав­томатом. Основне завдання — вести вогонь з бортового озброєння, а саме:

на БМП — із протитанкових керованих ракет, що здатні уражати броньовані цілі на відстані понад 8,5 кміз 30-міліметрової автоматичної гармати, що здатна зни­щувати не тільки наземні цілі, а й повітрянізі спарено­го з гарматою кулемета 7,62 мм;

на БТР — із великокаліберного кулемета 14,5 мм, що здатний пробивати легкоброньовані цілі на відстані 2 кмзі спареного з ним кулемета 7,62 мм.

Км — кулеметник, озброєний ручним кулеметом (РКК). Завдання — вражати групові цілі противника.

Гм — гранатометник. Озброєний ручним протитан­ковим гранатометом (РПГ). Завдання — уражати броньо­вані цілі противника на відстані до 500 м. СГм — старший гранатометник. ПГм — помічник гранатометника. Озброєний авто;

матом. Основне завдання — переносити гранати, допома­гати гранатометникові, прикривати його від вогню про­тивника.

Сн — снайпер. Озброєний снайперською гвинтівкою (СГ). Завдання — знищувати важливі цілі противника (офіцерів-спостерігачів, гранатометників).

Ст — стрільці. Озброєні автоматами, що мають під-ствольні протипіхотні гранатомети. Основне завдання — знищувати живу силу противника.

ССт — старший стрілець.

У кожного солдата є також одна наступальна й одна оборонна гранати, а на відділення видаються ще ручні та реактивні протитанкові гранати.

Особовий склад відділення — від 8 до 10 чоловік, во­но має одну бойову машину і засоби радіозв'язку.

ПОХІДНИЙ І БОЙОВИЙ ПОРЯДОК МОТОСТРІЛЕЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ При виконанні бойових завдань і залежно від обста­новки мотострілецьке відділення може діяти у похідно­му або бойовому порядку.

Похідний порядок — це шикування відділення в ко­лону по одному або по два. Застосовується на марші, при розвитку наступу, переслідуванні противника, проведен­ні маневру (мал. 164). Похідний стрій повинен забезпе;

чувати високу швидкість руху, шридке розгортання в бо­йовий порядок, якомога меншу вразливість від вогню противника, підтримання стабільного управління.

Бойовий порядок — це шикування мотострілецького відділення для ведення бою. Він має відповідати поставле­ному завданню і забезпечувати: успішне ведення боюпов­не використання в бою всіх вогневих засобів, бойових мож­ливостей відділення, наслідків вогневих дій і вигідних умов місцевостіздійснення маневрустійкість і актив­ність в обороніякомога меншу вразливість від вогню про­тивникапідтримання безперервної взаємодії.

Бойовий порядок відділення в наступі складається з цепу і БМП (БТР). Інтервали між солдатами в цепу — 6−8 м (8−12 кроків). Якщо цепом наступають 7 бійців, то фронт наступу відділення складатиме 50 м. Такі інтер­вали забезпечують успішне виконання поставленого за­вдання і необхідне розосередження відділення з метою зменшення втрат від вогню противника, дають мож­ливість командувати голосом і підтримувати взаємодію між солдатами у цепу.

БМП (БТР) рухається за цепом на фланзі відділення, а іноді й усередині, підтримуючи наступ вогнем (мал.). Під час атаки (атака — це поєднання стрімкого руху в бойовому порядку підрозділів і частин з вогнем найвищої щільності з метою знищення противника в найвирішальні­ший момент наступу) цеп звичайно рухається за танками на такій відстані, щоб не постраждати від розривів снарядів своєї артилерії і при цьому забезпечувати надійну підтрим­ку танків вогнем стрілецької зброї (мал.).

Знання кожним солдатом свого місця у похідному і бойовому порядку, вміння швидко і чітко перешиковува­тися забезпечують вирішальну перевагу над противником.

ДІЇ СОЛДАТА У СКЛАДІ ВІДДІЛЕННЯ ПІД ЧАС НАСТУПУ Під час наступу солдат, використовуючи результати ядерного і вогневого удару по противнику, веде бій з пов­ною віддачею сил, тісно взаємодіючи з іншими солдата­ми відділення.

Перед наступом солдат повинен: чітко зрозуміти своє завдання і завдання свого відділення і взводу, цілі напа­ду і порядок відкриття вогнюзнати номер (розпізнавальний знак) танка, з яким буде діяти відділення, порядок взаємодії з ним та іншими бойовими засобамипри атаці в пішому порядку — місце і порядок спішування, місце в цепу відділеннязапам'ятати встановлені командиром сигналиперевірити справність зброї і підготувати її до бою, перевірити наявність боєприпасів і при необхідності поповнити їхперевірити наявність і справність засобів індивідуального захиступідігнати спорядження.

За командою командира відділення «Відділення, до спішування — готуйсь!» механік-водій (водій) збільшує швидкість руху бойової машини і наздоганяє танку цей час солдат дістає зброю з бійниці, ставить її на за­побіжник і готується до спішування. За командою ко­мандира відділення «До машини!» механік-водій (водій) уповільнює хід або, якщо є укриття, робить коротку зу­пинку. Солдат зістрибує з машини і за командою коман­дира відділення «Відділення, за мною — до бою!» займає своє місце в цепу, відкриває вогонь на ходу, бігом або прискореним кроком у складі відділення наступає у вка­заному напрямі (мал. 168).

Атака повинна бути стрімкою: у цьому запорука успіху. Солдат, який рухається поволі, — зручна мішень для противника.

Через мінне поле відділення пересувається за коман­дою командира «Відділення, за мною в колону по одному (по два) в прохід крізь мінне поле — бігом руш!» Кулемет­ник першим іде у прохід і прикриває вогнем рух відділен­нярешта солдатів шикуються в колону і стрімким кид­ком услід за танком, який прокладає прохід (або по про­кладеному заздалегідь проходу), ведучи вогонь вправо-вліво, під прикриттям вогню БМП (БТР) долають мінне поле (мал. 169). Подолавши мінне поле, солдат за коман­дою командира «Відділення, до бою — вперед!» знову зай;

має своє місце в цепу і, ведучи вогонь по противнику на ходу, стрімко просувається до об'єкта атаки. Наблизив­шись до траншеї противника на ЗО-40 м, солдат за ко­мандою командира відділення «Гранатою — вогонь!» ки­дає гранату в траншею і стрімким ривком, пригнувшись, із криком «Ура!», рішуче вривається на передній край, знищує противника вогнем в упор і невпинно продовжує атаку у вказаному напрямі (мал.).

Якщо солдат змушений вести бій у траншеї чи у ходах сполучення, то йому потрібно рухатися якомога швидше. Перед тим як увійти до траншеї чи ходів сполучення, сол­дат кидає туди гранату і робить 1- 2 черги з автомата (мал.). Дротяне загородження у вигляді «їжаків», «рогаток» тощо необхідно викинути нагору штиком або підірвати гранатою. Пересуваючись траншеєю противника, треба уважно дивитися, чи немає в ній мін-сюрпризів або.

інших вибухових пристроїв. Зни­щувати противника в таких умо­вах дуже складно. Солдат в основ­ному змушений розраховувати на власну майстерність ведення ру­копашного бою, на свою зброю і свої сили, вдаючись до таких прийомів, як уколи штиком, уда­ри прикладом, магазином чи піхотною лопаткою, метання гра­нати, вогонь в упор.

Заражену ділянку місцевості відділення обходить, а в разі значного зараження проходить через неї в індивідуальних засо­бах захисту (мал. 173).

Знання солдатом свого зав­дання, вміння діяти в ході про­сування до переднього краю про­тивника, здатність підтримати стрімку атаку, поєднува­ти вогонь рухом уперед, безстрашно вступати в рукопаш­ний бій — запорука перемоги в наступальному бою.

ДІЇ СОЛДАТА У СКЛАДІ ВІДДІЛЕННЯ В ОБОРОНІ

В обороні кожний солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні споруди, вигідні умови місцевості і постійно взаємодіючи із сусідами, може зни­щити велику кількість солдатів противника, а також успішно боротися з його наступаючими танками та іншими бронемашинами.

Мотострілецьке відділення обороняє позицію до 100 м по фронту, маючи на ній основні й запасні позиції для вог­невих засобів. На позиції відділення стрільці, кулеметник і гранатометник розташовуються непомітно для противни­ка. Всі підступи до позиції відділення перед фронтом і на флангах перебувають під активним, особливо фланговим вогнем, а загородження і перешкоди — добре видимі і прострілюються. Відділення повинне бути готовим до ма­невру в разі загрози обходу, до ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

Вогневу позицію БМП (БТР) обладнують у центрі по­зиції відділення, або на його фланзі, або позаду позиції на відстані до 50 м (мал. 174).

Одержавши завдання на оборону, солдат займає зазначену позицію, швидко обладнує її в інженерному відно­шенні, замасковує підручними засобами, при цьому перебуває у постійній готовності до відбиття атаки наземного і повітряного противника. У встановлений час доповідає командирові відділення про готовність до ведення оборонного бою (мал. 175). З початком вогневої підготовки солдат, якщо він не спостерігач, за командою (сигналом) ко­мандира ховається у щілині або в бліндажі, перебуваючи у стані готовності негайно зайняти вогневу позицію. При­значений спостерігачем солдат перебуває на своєму посту, спостерігає за діями противника і доповідає командирові про результати спостереження (мал. 176).

При нанесенні противником ядерного удару солдат піс­ля вибуху вживає заходів щодо свого захисту (мал. 177): якщо перебуває в траншеї, то лягає на її дно долілиць, прикриваючи очі рукамиякщо в бойовій машині піхоти,.

то зачиняє двері, бійниці, люки, жалюзі, а механік-водій вмикає систему захисту від зброї масового знищення. В ра­зі застосування противником отруйних речовин солдат швидко одягає протигаз (мал. 178).

Якщо противник пішов у атаку, то за сигналом спо­стерігача чи командою командира солдат займає вогневу позицію і готується до бою. Вогонь по атакуючій піхоті.

він відкриває за командою командира, коли піхота набли­жається на відстань прицільного вогню. До цього вогонь по противнику ведуть артилерія, танки, БМП, ПТКРС та інші вогневі засоби. У цей час солдат уважно спостерігає за діями противника, доповідає про важливі події коман­дирові й обирає цілі, які він знищуватиме в міру їх набли­ження. Надалі, коли противник наблизиться, солдат веде вогонь самостійно.

Головне завдання кожного солдата — не допустити противника на свої позиції. Якщо все ж він підійде до траншеї, то солдат знищує його вогнем в упор, граната­ми чи в рукопашному бою. Одне з найважливіших зав­дань солдата — це відсікання піхоти противника від танків (мал. 179).

Таким чином, успіх дій відділення в обороні залежить від стійкості, витримки солдата, його вміння використову­вати свою зброю, діяти за штатним розписом, взаємодіяти з рештою особового складу відділення.

ОСНОВНІ ТИПИ ПРОТИПІХОТНИХ

І ПРОТИТАНКОВИХ МІН, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ Мінно-вибухові загородження становлять основу інже­нерних перешкод і влаштовуються у вигляді мінних полів, груп мін та окремих мін. Для обладнання мінно-вибухових загороджень застосовуються протитанкові та протипіхотні міни.

Протитанкові міни бувають: протигусеничні і протиднищеві. Вони призначаються для мінування місцевості проти танків, самохідних артилерійських установок, бро­нетранспортерів, транспортних машин.

Протипіхотні міни призначені для знищення живої сили, їх підрозділяють на фугасні та осколкові. Фугасні міни під час вибуху вражають, як правило, одну людинуосколкові можуть уразити кількох чоловік.

Протитанкові міни встановлюють на місцевості вруч­ну та за допомогою мінних загороджувачів і дистанційно, При установці міни вручну необхідно: вигвинтити з міни пробкуперевірити, чи не деформовано кришку мінивід­крутити ковпачок з детонатора і переконатися в наявності гумової прокладкизавести ключем годинниковий меха­нізм вибухового пристроюзакрутити детонатор у мінупо­ставити міну в ямку чи на поверхню ґрунтуперевести ви­буховий пристрій у бойове положення, для чого відкинути.

ключем кільце запобіжної чеки, видалити запобіжну чеку з-під кнопки вибухового пристрою і натиснути кнопкуміну замаскувати.

Сучасні протипіхотні фугасні міни («Монета», «Пелю­сток») мають крихітні розміри — 4−6 см2, при товщині не більше 1 см. Вага — від 8 до 11 г. Корпус міни виготовле­но з м’якого пластику або синтетичної тканини, заряд — желеподібна вибухівка малої ваги — до 9 г. Міни цього класу не мають вибухового пристрою, їх розкидають на місцевості за допомогою засобів дистанційної установки. У вихідному положенні вони просякнуті флегматизованими речовинами (фреоном та ін.) і при падінні на землю не ви­бухають. Через кілька хвилин після падіння на землю во­ни стають вибухонебезпечними: при незначному натис­канні або переміщенні вони вибухають. Колір міни — та­кий, як і місцевість. Вони можуть тривалий час перебува­ти у бойовому стані.

Протипіхотні осколкові міни можуть вбити або пора­нити кілька десятків чоловік. Це — найефективніші міни, які при спрацюванні підскакують на висоту 0,8−1,5 м і при вибуху вражають радіусом до 20 м. Наприклад, ос­колкову міну ОЗМ-72 (мал. 180) можна встановлювати вручну або дистанційно.

Таблиця

ХАРАКТЕРИСТИКИ МІН

Найбільш сучасними є протипіхотні міни типу МОН (МОН-50, МОН-100, МОН-200). Це — міни напрямкової дії. Цифра вказує відстань ураження.

Загальну будову протитанкових і протипіхотних мін та послідовність їх встановлення зображено на малюнках. Тактико-технічні характеристики мін наведено у таблиці .