Адміністративно-правовий статус біженців в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка Юридичний факультет Кафедра адміністративного права та фінансового права

Курсова робота

на тему: «Адміністративно-правовий статус біженців в Україні»

Виконав Студент 2 курсу групи ЮРД-29 С Косьоровскі М.З.

Науковий керівник Жмурко О.В.

Львів — 2011

План

Вступ Розділ 1. Поняття «біженець» та основи правового статусу біженців Розділ 2. Порядок набуття та припинення правового статусу біженців в Україні

Розділ 3. Особливості правового статусу біженців в Україні: права, обов’язки та гарантії реалізації

Висновки Список використаної літератури

Вступ правовий статус біженець Актуальність теми дослідження. Незадовільний стан економіки і нестабільний соціально — політичний лад окремих країн призвели до активізації міграційних процесів серед населення планети. Сучасна міграція поряд із позитивними тенденціями має і негативні: мігрантами стають особи, які змушені залишати свої країни через громадянські війни, соціальнополітичну нестабільність, дискримінацію тощо.

Проблеми, пов’язані з біженцями, актуальні і для України. Її географічне положення, за висновками центру збору й обміну інформацією ЄС, сприяло створенню основних маршрутів незаконного переміщення мігрантів у Західну і Центральну Європу. В Україні також наявні внутрішні проблеми, які створюють додаткові труднощі в забезпеченні захисту біженців, вимагає вдосконалення вітчизняного законодавства щодо правового статусу біженців для того, щоб воно відповідало міжнародним стандартам і сучасному змісту міграційних правовідносин. Зокрема, після приєднання України у 2002 році до Конвенції ООН про статус біженців та проголошення курсу України на євроінтеграцію постало завдання привести законодавство України про біженців у відповідність з міжнародними стандартами.

Значною мірою актуальність дослідження підтверджується інтересом до цієї проблематики зарубіжних і вітчизняних вчених. У різні часи розробкою проблеми біженців займалися зарубіжні вчені Г. Гудвін Гілл, Ж. Егер, О. Клінова, Д. Макнамара, К. Нгуєн, Д. Патрик, В. Потапов, Д. Хорекенс, досліджуючи статус біженця у міжнародному праві. Останніми роками російські вчені Є.Гончаренко, А. Жеребцов, Д.Іванов, Н. Каткова, І.Кисельова, М. Лебедєв, В. Радул, Т. Регент досліджували регулювання правового стаусу біженців у Російській Федерації. Білоруські вчені Л. Васильєва, І.Фісенко досліджували правовий статус біженців у Республіці Білорусь.

Зважаючи на актуальність зазначених проблем, багато вітчизняних науковців досліджували їх загальнотеоретичні та прикладні аспекти. Деякі аспекти проблеми біженців були висвітлені у працях вчених — правників: В. Березняка, Ю. Битяка, І. Голосніченко, Н. Грабар, Т. Коломоєць, В. Колпакова, О. Кузьменко, М. Сірант, Г. Тимчик та інших. Віддаючи належне авторам досліджень, слід зазначити, що розглядаючи окремі аспекти проблеми правового статусу біженців, комплексно ця проблема не досліджувалася.

Мета і завдання курсової роботи. Мета роботи полягає у комплексному вивченні теоретико — правових, законодавчих і практичних засад державного регулювання правового статусу біженців в Україні, процедури надання статусу біженця та практики її застосування. Для досягнення поставленої мети в роботі передбачено вирішити такі завдання:

· проаналізувати юридичний зміст правового статусу біженця;

· розкрити специфічну правову природу прав біженців;

· схарактеризувати практичну доцільність та ефективність адміністративно-правових процедур надання статусу біженця в Україні;

· виділити основні етапи порядку набуття та припинення правового статусу біженців в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі правового забезпечення статусу біженців в Україні.

Предметом дослідження є зміст законодавчих і підзаконних правових актів та їх реалізація в діяльності, пов’язаній з адміністративно — правовим статусом біженця в Україні.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувалася сукупність методів, які сприяють пізнанню соціально — правових явищ у суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість дослідити правовий статус біженця крізь призму їх соціального змісту і юридичної форми. У процесі дослідження, зокрема використані такі методи наукового пізнання правових явищ:

· логічний

· логіко — семантичний

· логіко — юридичний

· історико — правовий

· порівняльно — правовий

· соціологічний

· статистичний Практичне значення курсової роботи полягає в можливості застосування матеріалу роботи при підготовці семінарських занять, а також використання матеріалу у подальшій науковій роботі.

Розділ 1

Поняття «біженець» та основи правового статусу біженців Поняття «біженець» виникло у правовому полі з часів Першої світової війни. Біженцями вважалися особи відповідного національного походження, які не користувалися захистом свого уряду і не мали іншого громадянства. Провідну роль у розширенні правового статусу біженців відігравала ООН з Управлінням Верховного комісара у справах біженців (УВКБ), у рамках якої 1947 р. була створена Міжнародна організація у справах біженців (МОБ). Основою діяльності УВКБ щодо встановлення правового статусу біженців і надання їм допомоги є Конвенція ООН 1951 р. та Протокол про статус біженців 1967 р., де під терміном «біженець» визнавалась особа, яка у результаті подій, що відбувалися до 1 січня 1951 р., і в силу цілком обґрунтованих побоювань, могла стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, належності до конкретної соціальної групи або політичних переконань, перебувала поза межами країни своєї громадянської належності, не користувалася захистом цієї країни чи не бажала користуватися таким захистом внаслідок побоювань. На думку Грабар Н. М. існуюче визначення терміна «біженець» не повністю відповідає сучасним вимогам Грабар Н. М. Адміністративно — правове забезпечення статусу біженців в Україні. — Львівський державний університет внутрішніх справ. — Львів. — 2007.

21 червня 2001 р. було прийнято за новою редакцією Закон України «Про біженців». Цей Закон визначає правовий статус біженців в Україні, порядок надання, втрати і позбавлення статусу біженців, встановлює державні гарантії захисту біженців. Проте даний закон не визначає окремо поняття політичного біженця і політичного притулку, а визначає тільки загальний статус біженця. Так, відповідно до Закону України, біженець є особою, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25.

Це визначення викликає певні сумніви.

По-перше, наскільки є правомірним надавати особі притулок, якщо особа не бажає користуватися захистом країни, де вона перебуває та де їй надаються усі можливі гарантії цього захисту, якщо вона навіть побоюється, що її можуть переслідувати.

По-друге, законодавець не відокремив осіб, які дійсно переслідуються від політичного переслідування від осіб, які мають певні соціальні труднощі у державі, де вони перебувають та інше.

Так, наприклад, 164 мешканці міста Зорінська Луганської області звернулися до посольства відразу 19 країн із проханням про надання їм політичного притулку. Мешканці міста, що звернулися до посольств Аргентини, Австрії, Бельгії, Ізраїлю, Італії, Іспанії, Канади, Латвії, Литви, Німеччини, Польщі, Португалії, США, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, ЮАР і Естонії, мотивують свій вчинок «замахом на їх життя і здоров’я із боку представників центральних і місцевих органів влади», які не забезпечують дотримання їх конституційного права на працю, заробітну платню, відпочинок і соціальний захист.

По-третє, викликає занепокоєння той факт, що притулок надається особі, котра не бажає повернутися до країни внаслідок побоювань її переслідування. Може траплятися ситуація, коли особа навмисно не бажає повернутися до країни, навіть якщо у цій країні особу не переслідують, або створюються усі можливі передумови щодо не переслідування особи. У даному випадку йдеться про, так званих, «професійних» біженців, які одержують грошову допомогу (наприклад, у Франції одноразова допомога 300 євро, щомісячна 280 євро) і переїздять від однієї країни до іншої, а також можливих злочинців, які ховаються під виглядом біженця.

Викликає занепокоєння також і те, що сьогодні існує багато фірм, які надають консультації про те, як отримати статус політичного біженця, розробляють легенду ["легенда" (від лат. legenda — те, що слід читати) є казковим оповіданням, переважно із релігійною тематикою] Велика Радянська Енциклопедія. — М., 1953. — 618с., готують історію переслідувань, тим паче, що в Україні процедура надання притулку не є досить чітко врегульованою і має певні прогалини.

У Висновку № 58 (XL) «Проблема біженців чи осіб, які шукають притулок, виїжджають в неорганізованому порядку з країни, в якій вони вже отримали захист 1989р.» Виконавчого Комітету Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вказувалося на те, що проблема неорганізованих переміщень ускладнюється використовуванням великим числом біженців і осіб, що шукають притулок, підроблених документів і вживанням практики навмисного знищення або позбавлення від проїзних чи інших документів із метою ввести в оману органи влади держави до якої вони прибули. Сірант М.М. зазначає, що такі неорганізовані переміщення включають в'їзд на територію іншої держави без попередньої згоди на те національних владних структур або без в'їзної візи, або за відсутності чи недостатньої кількості документів, що звичайно вимагаються для поїздок, або із фальшивими чи підробленими документами Сірант М.М. Міжнародно-правові аспекти визначення поняття «біженець» // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2003. — № 1. — С. 165−170. .

Юристи із європейського права вважають, що об'єднана Європа потребує жорсткої імміграційної політики. Вони вказують на необхідність розмежувати осіб на тих, хто отримує статус біженця згідно із Конвенцією 1951 р. та осіб, які просять надати їм політичного притулку.

Останнім часом на міжнародній арені виникають проблеми екстрадиції осіб, які вчинили злочини неполітичного характеру, але набули статусу політичного біженця у таких країнах як Англія, США тощо. Але виходячи з міжнародних норм, не може бути наданий політичний притулок особі, яка переслідується за загальнокримінальні злочини. У ст. 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957р. йдеться про те, що видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв’язку із яким особа запитується, розглядається запитуваною стороною як політичне правопорушення. А у ст. 14 Загальної декларації прав людини 1948р. зазначається, що право притулку не може бути використаним у випадках переслідувань особи за вчинення неполітичного злочину, або діяння, яке суперечить цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй.

Березняк В.С., виходячи із викладеного, пропонує при укладанні двосторонніх договорів необхідно вказувати норму при якій держава, що отримала запит щодо екстрадиції особи, яка вчинила загальнокримінальний злочин, не може розцінювати особу як політичного біженця та надавати такій особі політичного притулку Березняк В. С. Проблемні питання інститутів політичного притулку та екстрадиції в Україні // Юридичний журнал. — 2006. — № 1. — C.49−53.

Розділ 2

Порядок набуття та припинення правового статусу біженців в Україні

Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. У статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» зміст терміна «дитина-біженець» узгоджується з визначенням «біженець», яке наводиться у статті 1 Закону України «Про біженців», оскільки термін «біженець» є родовим поняттям. Статтею 31 Закону України «Про охорону дитинства» на державу в особі уповноважених органів покладено обов’язок вживати необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України Закон України «Про охорону дитинства» — від 26.04.2001 р. № 2402 -111.

Відповідно до Закону України «Про біженців», іноземці або особи без громадянства, які мають намір набути статус біженця й перетнути у встановленому порядку державний кордон України, зобов’язані протягом п’яти робочих днів подати до відповідного органу міграційної служби заяву про надання їм такого статусу. У разі незаконного перетинання державного кордону України з метою набуття статусу біженця вони повинні протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через її уповноваженого чи особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявою про надання їм статусу біженця та з обґрунтованим поясненням свого незаконного перетинання державного кордону України. Якщо в іноземців або осіб без громадянства відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Такі особи повинні бути направлені Державною прикордонною службою України до органу міграційної служби Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25.

Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України і під час такого перебування в державі їх громадянської належності чи державі постійного проживання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть повернутися назад і мають намір набути в Україні статус біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

Заяви про надання статусу біженця, подані з порушенням встановленого порядку, приймаються до розгляду з письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо іноземці або особи без громадянства не могли з поважних причин (хвороба заявника або членів його сім'ї, ситуації надзвичайного стану на території України, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та інші) звернутися з такою заявою у встановленому порядку.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі відсутності поважних причин для порушення встановленого порядку подання такої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Щодо того кому не можна надавати статусу біженця вчені мають різні думки. Зокрема Березняк В. С. вважає, що доцільним було б викласти норму ст. 10 Закону України «Про біженців» у наступній редакції: «статус біженця не надається особі, яка вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначають міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України з урахуванням національного законодавства України» Березняк В. С. Екстрадиція осіб, які засуджені за вчинення злочинів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. — К:. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 2005. — С.44−50;.

Професор І.П. Голосніченко зазначає, що статус біженця не надається іноземцю або особі без громадянства:

· яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства й людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

· яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

· яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

· стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону України «Про біженців», відсутні;

· яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій державі;

· яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній державі Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. — К.: ГАН, 2005. — 232 с.

Дія цих положень не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Щодо останнього, то за визначенням статті 1 Закону України «Про біженців» третя безпечна країна — це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

· дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

· дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу про статус біженців 1967 року, враховуючи принцип невислання;

· має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця й надають притулок;

· забезпечить особі ефективний захист проти вислання та можливість звертатися за притулком і користуватися ним;

· погоджується прийняти особу й забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25.

Як свідчить європейський досвід, для сприяння практичного застосування поняття «третя безпечна країна» більшість держав Європейського Союзу уклали двочи багатосторонні договори про ре-адмісії з деякими східноєвропейськими та африканськими державами, оскільки через них пролягають шляхи біженців до ЄС і вважається, що в цих державах шукач притулку може про нього клопотатися. Таким чином, угоди створюють перешкоду біженцям досягти території держави — учасниці ЄС, хоча пояснюється це тим, що сторони домовилися не допустити одночасного звернення із заявою про надання статусу біженця до кількох держав чи після відмови в одній або кількох країнах (вибір притулку).

Нині законами України ратифіковано угоди між Кабінетом Міністрів України та урядами Латвійської Республіки (10 лютого 1998 року), Республіки Узбекистан (13 вересня 2001 року), Республіки Болгарія (7 березня 2002 року) про приймання та передачу осіб, які перебувають на територіях обох держав нелегально.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, які стали підставою для отримання статусу біженця.

Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біженця, є посвідчення біженця. На виконання статті 5 Закону України «Про біженців» Постановою Кабінету Міністрів України № 1527 від 11 жовтня 2002 року затверджено Положення про посвідчення біженця.

Посвідчення біженця — паспортний документ, який посвідчує особу його власника та підтверджує факт надання їй в Україні статусу біженця і є дійсним для реалізації прав та виконання обов’язків, передбачених законами України, в тому числі Законом України «Про біженців» Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25. Цей документ видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія зазначеного посвідчення продовжується.

Посвідчення біженця видається іноземцю або особі без громадянства, які досягли 16-річного віку, органом міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції про надання іноземцю або особі без громадянства в Україні статусу біженця.

Дитині, яка розлучена із сім'єю і якій надано в Україні статус біженця, посвідчення видається до досягнення нею 16-річного віку.

Порядок заповнення посвідчення біженця визначається Державним комітетом України у справах національностей та міграції за узгодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством закордонних справ України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України.

Посвідчення біженця може вилучатися або визнаватися недійсним відповідно до Закону України «Про біженців» або в інших випадках, передбачених законодавством України.

Посвідчення біженця є підставою для реєстрації біженця в органі внутрішніх справ за місцем його проживання.

Умови втрати і позбавлення статусу біженця регламентовані у статті 15 Закону України «Про біженців» Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25.

Професор Коломоєць Т.О. стверджує, що статус біженця втрачається, якщо іноземець або особа без громадянства:

· добровільно знову скористалися захистом держави громадянської належності (підданства);

· набули громадянство України або добровільно набули громадянство, яке мали раніше, або набули громадянство іншої держави й користуються її захистом;

· добровільно повернулися до держави, яку вони залишили чи за межами якої перебували внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства, може повернутися до держави свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують, — за винятком, що біженець може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до держави свого попереднього по стійного проживання;

· отримали притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій державі;

· не можуть більше відмовлятися від користування захистом держави своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких було надано статус біженця, більше не існують, — за винятком, що біженець може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом держави своєї громадянської належності Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: Підручник. — Київ: «Істина», 2008.

Іноземець та особи без громадянства позбавляються статусу біженця, якщо вони займаються діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення України.

На питання щодо того чи може біженець бути висланий до країн де йому загрожує небезпека на сьогодні є однозначна відповідь, — ні. Зокрема Колпаков В. К. вважає, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн: а) де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання; б) де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; в) з яких він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком — Інтер, 2003. — 544 с.

Слід зазначити, що вказане не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

Також Колпаков В. К. зазначає, що особа, яка має статус біженця може: а) його втратити чи б) бути його позбавлена.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення України.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця від дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути: а) особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, б) клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади. Підставою для подання про позбавлення статусу біженця може бути лише клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком — Інтер, 2003. — 544 с.

Битяк Ю.П. зазначає, що іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця чи у наданні статусу біженця, або втрату чи позбавлення статусу біженця, повинні залишити територію України в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні Би-тяк Ю.П., Гаращук В. М., Дьяченко О. В. Адміністративне право України: Підручник // За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком — Інтер, 2005. — 544 с.

Чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про біженців» також регулює питання висилання або примусового повернення біженців до країн де їм загрожує небезпека. Зокрема ст. 3 Закону України «Про біженців» встановлює норми, котрі забороняють висилання або примусове повернення біженця до країни, із якої він прибув та де його життю або свободі загрожує небезпека. Біженець не висилається та примусово не повертається у випадках:

а) якщо його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання;

б) якщо він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або із якої його може бути вислано або примусово повернуто до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25.

Зокрема, у Швейцарії такими умовами можуть бути: ризик для життя або фізичного здоров’я, а також небезпека для психічного здоров’я, що є наслідком нестерпного тиску, певні мотиви втечі із країни, пов’язані із статевою належністю.

Дане положення закріплюється у багатьох договорах про екстрадицію в якості підстав відмови у екстрадиції Тимчик Г. Деякі аспекти правового статусу політичних біженців в Україні // Юридичний журнал. — 2004. — № 5. — С.63−66.

Окрім того, разом із цим виникає питання правового регулювання повернення на батьківщину громадян України, які отримали статус біженця в іншій державі. У цьому випадку необхідно прийняти таку норму: «громадяни України не можуть бути позбавлені права повернутися на батьківщину».

Однак існують випадки коли біженців можуть примусово висилати з країни. Зокрема статті 32, 33 Конвенції про статус біженців 1951 р. містять норми, які передбачають вислання біженців із країни. Зокрема, біженець може бути висланий з держави із міркувань державної безпеки або громадського порядку (ч. 1 ст. 32), або, якщо біженець є суспільно небезпечним і становить загрозу безпеці країні, у якій він знаходиться, або є засудженим чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 33) Конвенція про статус біженців 1951 року // Офіційний Вісник України. — 2002. — № 5. — С. 178.

Розділ 3

Особливості правового статусу біженців в Україні: права, обов’язки та гарантії реалізації

Питання, пов’язані з біженцями, регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців», іншими нормативно — правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України «Про біженців», застосовуються правила міжнародного договору.

Низкою міжнародних правових документів установлюються й визначаються засади правового статусу біженців. До найважливіших із них належать Конвенція ООН про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протокол щодо статусу біженців, від 31 січня 1967 року, які стали частиною національного законодавства України після того, як Законом України від 10 січня 2002 року відбулося приєднання до цих міжнародних актів.

Закон України «Про біженців», виходячи із загальних засад, які закріплені у статтях 1, 3, 8, та положень Розділу II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України, встановив правовий статус для окремих категорій іноземців та осіб без громадянства:

· тих, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

· тих, яким надано статус біженця в Україні;

· тих, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, у наданні статусу біженця та які втратили або позбавлені статусу біженця.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, мають право на:

· тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України (відповідно до пункту 2 Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 79 від 28 січня 1997 року, особи, які подали заяви про надання їм статусу біженця в Україні, та особи, які в установленому порядку отримали статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з громадянами України);

· проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців (місце тимчасового розміщення осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано в Україні статус біженця);

· правову допомогу.

Як зазначає професор Голосніченко І.П., іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов’язані:

· подавати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

· у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному територіальному органі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб;

· проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

· з’являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;

· повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно — територіальної одиниці України (система адміністративно — територіального устрою України визначена положеннями частини першої статті 133 Конституції України), на яку поширюються повноваження цього органу Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. — К.: ГАН, 2005. — 232 с.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про біженців» Міністерством охорони здоров’я України наказом № 82 від 4 березня 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2002 року за № 379/6667) затверджено Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженців.

Таке обов’язкове медичне обстеження здійснюється за направленням органів міграційної служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у лікувально — профілактичних закладах, визначених Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, органів охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Обов’язкове медичне обстеження таких осіб здійснюють лікарі - спеціалісти: терапевт, педіатр (для дітей), акушер — гінеколог (для жінок). За необхідності можуть залучатися лікарі інших спеціальностей.

Перелік лабораторних та функціональних обстежень включає в себе: загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс, флуорограма — для осіб, старших чотирнадцяти років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися для встановлення діагнозу. Особі також надається друкована інформація п’ятьма міжнародними мовами про можливість анонімного обстеження на ВІЛ — інфекцію.

За наявності в обстежуваної особи гострого, у тому числі інфекційного, захворювання, їй надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Обстеження спеціалістів і проведення лабораторних, функціональних обстежень проводиться з урахуванням релігійних та етнічних звичаїв і традицій осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженців.

Обов’язкове медичне обстеження не здійснюється за наявності в обстежуваної особи гострого, в тому числі інфекційного, захворювання, при її перебуванні в стані сп’яніння будь — якого походження.

Іноземець або особа без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах, а також мають право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення, в тому числі на державну допомогу сім'ям з дітьми, в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України № 1016 від 6 липня 1998 року затверджено Порядок надання біженцям грошової допомоги та пенсій.

Грошова допомога біженцям складається з одноразової грошової допомоги для придбання товарів першої необхідності та одноразової грошової допомоги на відшкодування вартості переїзду до пункту тимчасового розміщення біженців, місця тимчасового розселення біженців або до іншого місця, обраного біженцем для проживання.

Розмір одноразової грошової допомоги для придбання товарів першої необхідності становить один неоподатковуваний мінімум доходів громадян на кожну особу, яка досягла 16-річного віку, та 60 відсотків одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину віком до 16-ти років.

Одноразова грошова допомога для придбання товарів першої необхідності виплачується двома частинами: 50 відсотків протягом п’яти днів після прийняття рішення про надання зазначеної грошової допомоги, решта — протягом десяти днів після прибуття біженця до пункту тимчасового розміщення біженців, місця тимчасового розселення біженців або до іншого місця, обраного біженцем для проживання, і реєстрації в органі внутрішніх справ.

Розмір одноразової грошової допомоги на відшкодування вартості переїзду визначається виходячи з фактичної вартості проїзду до місця тимчасового проживання, але не більше вартості проїзду залізничним транспортом у плацкартному вагоні.

На думку Битяка Ю. П. і Дьяченко О. В. грошова допомога виплачується:

а) для придбання товарів першої необхідності:

· перша частина — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем тимчасового проживання біженця до його переїзду до пункту тимчасового розміщення біженців чи місця тимчасового розселення біженців;

· друга частина — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем тимчасового проживання біженця після його переїзду до пункту тимчасового розміщення біженців чи місця тимчасового розселення біженців;

б) на відшкодування переїзду до пункту тимчасового розміщення біженців, місця тимчасового розселення біженців або до іншого місця, обраного біженцем для проживання, — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, до структури яких входить орган міграційної служби, що отримав відповідну заяву Би-тяк Ю.П., Гаращук В. М., Дьяченко О. В. Адміністративне право України: Підручник // За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком — Інтер, 2005. — 544 с.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:

— пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території

України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

— працю;

— підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

— охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;

— відпочинок;

— освіту;

— свободу світогляду і віросповідання;

— направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

— володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

— оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

— звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

— правову допомогу.

— права у шлюбних та сімейних відносинах.

— право н соціальне забезпечення (одержання грошової допомоги, пенсії, субсидії та інших видів соціального забезпечення) Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25.

Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, користуються іншими правами й свободами, передбаченими Конституцією та законами України.

Також Коломоєць Т.О. зазначає, що іноземець або особа без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, зобов’язані:

· повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

· у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно — територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження іншого органу міграційної служби, знятися з обліку та стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації в органі внутрішніх справ;

· проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: Підручник. — Київ: «Істина», 2008.

В конвенція про статус біженців 1951 року зазначено, що права, раніше набуті біженцем і пов’язані з його особистим статусом, зокрема права, які стосуються шлюбу, дотримуватимуться Договірними Державами після виконання, якщо необхідно, формальностей, які вимагаються законами цієї держави, за умови, що відповідне право є одним з тих прав, які були б визнані законами цієї держави, якби ця особа не стала біженцем.

Щодо придбання рухомого та нерухомого майна та інших пов’язаних з ним прав, а також щодо орендних та інших договорів, які стосуються рухомого та нерухомого майна, Договірні Держави надаватимуть біженцям найсприятливіше становище і, у будь-якому разі, не менш сприятливе, ніж те, яким користуються іноземці за таких самих обставин.

Що стосується захисту промислових прав, таких як права на винаходи, креслення та моделі, торгові марки, назву фірми, та прав на літературні, художні та наукові твори, то біженцям у тій країні, де вони мають своє звичайне місце проживання, надаватиметься такий самий захист, що й громадянам цієї країни. На території будь-якої іншої Договірної Держави їм надаватиметься такий самий захист, який надається на цій території громадянам країни, в якій вони мають звичайне місце проживання.

Кожний біженець має право вільного звернення до суду на території всіх Договірних Держав.

Кожна Договірна Держава надаватиме біженцям, які законно проживають на її території, право обирати місце проживання та вільно пересуватись в межах її території за умови дотримання всіх правил, які зазвичай застосовуються до іноземців за тих же обставин.

Щодо початкової освіти Договірні Держави надаватимуть біженцям те ж правове становище, що й громадянам.

Щодо інших видів народної освіти, окрім початкової, і зокрема щодо можливості навчатися, визнання іноземних атестатів, дипломів та ступенів, звільнення від плати за право навчання та зборів, а також щодо надання стипендій Договірні Держави надаватимуть біженцям найсприятливіше правове становище, принаймні становище не менш сприятливе, ніж те, яким звичайно користуються іноземці за таких самих обставин Конвенція про статус біженців 1951 року // Офіційний Вісник України. — 2002. — № 5. — С. 178.

В ст. 26 Конституції України вказано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Також в цій же статті зазначено, що іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом Конституція України. — К., 1996.

Висновки

1. У першому розділі, присвяченому характеристиці поняття «біженець» та основам правового статусу біженця в Україні, подається методологічне підґрунтя, наявність якого сприяє логічному поясненню таких понять:

біженець — це особа, яка не є громадянином України і заявляє про бажання бути визнаною як біженець з обставин, передбачених Законом України «Про біженців» з числа іноземних громадян, які прибули або бажають прибути на територію України; осіб без громадянства, які прибули або бажають прибути на територію України; іноземних громадян або осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

особа, яка клопоче про визнання її біженцем, — це особа, яка не є громадянином України і заявляє про бажання бути визнаним біженцем з обставин, передбачених Законом України «Про біженців». До числа цих осіб слід віднести іноземних громадян, які прибули або бажають прибути на територію України; осіб без громадянства, що прибули або бажають прибути на територію України; іноземних громадян і (або) осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах.

2. Проблема правового статусу біженців, з одного боку — це частина загальної проблеми правового статусу особи у сучасному світі, прав людини і громадянина. З іншого боку, цю проблему необхідно розглядати як складову проблеми правового статусу іноземців у країні їхнього тимчасового перебування. Проблема біженців в Україні існує і дедалі загострюється як правова, гуманітарна і політична.

3. Основною причиною, що обумовлює виникнення біженців є переслідування осіб з боку держав у вигляді незаконного обмеження свободи, дискримінації, насильства, загрози фізичного знищення, яке примушує особу не тільки змінити місце свого проживання в межах країни, а залишити свою країну і шукати притулку за її межами.

4. Переслідування осіб власними державами призводить до порушення відносин громадянства і фактичного розриву правового зв’язку особи і держави. При цьому між юридичним і фактичним становищем біженця виникає протиріччя, коли «де юре» особа залишається іноземцем, а «де факто» її статус більше подібний до статусу особи без громадянства. Однак набуття особою статусу біженця не призводить до юридичної втрати її громадянства, оскільки статус біженця не змінює і автоматично не припиняє громадянства. З іншого боку збереження або втрата особою громадянства не впливає на набуття нею правового статусу біженця.

5. Правовий статус біженців не є повноцінним, досконалим, оскільки його реалізація майже повністю залежить від гарантування з боку приймаючої держави. З іншого боку, у законодавстві України чіткіше врегульовано і гарантовано виконання біженцями своїх обов’язків, ніж реалізацію ними своїх прав.

6. Україна самостійно визначає правовий статус біженців на своїй території. Порядок набуття і припинення правового статусу біженців в Україні в основному відповідає міжнародним нормам щодо захисту прав біженців, але потребує удосконалення.

7. Особи, яким надано статус біженця в Україні, перебувають в Україні на законних підставах і, відповідно до Конституції України і Закону України «Про біженців», користуються тими ж правами, а також виконують такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнароднимим договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Шукачі статусу біженця, на відміну від визнаних біженців, користуться лише тими правами і виконують ті обов’язки, які передбачені статтею 18 Закону України «Про біженців». Їхній правовий статус більш обмежений.

8. Усі права, якими користуються біженці в Україні, поділяються на права, якими біженці користуються нарівні з громадянами України з обмеженнями, встановленими для іноземців та осіб без громадянства, а також додаткові спеціальні права, якими користуються лише біженці і які не поширюються на інші категорії іноземців та осіб без громадянства.

Пріоритетним і основоположним правом біженців є право не бути примусово повернутими в обстановку переслідувань. Порушення цього права унеможливлює набуття статусу біженця і його подальшу реалізацію. В цілому механізм ефективної реалізації прав біженців і виконання ними своїх обов’язків в Україні ще не створено.

9. Потрібно вжити заходів, спрямованих на попередження використання інституту правового статусу біженців для незаконної міграції в Україну. Необхідно удосконалювати порядок набуття і припинення правового статусу біженців в Україні та ширше розвивати міжнародне співробітництво з метою усунення причин виникнення біженців та сприяти вільному виїзду біженців за межі України, поступовому і добровільному поверненню біженців у країни їхнього походження, що і є кінцевою метою усієї міжнародної системи захисту біженців.

Список використаної літератури:

Нормативний матеріал:

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Конвенція про статус біженців 1951 року // Офіційний Вісник України. — 2002. — № 5. — С. 178.

3. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 25.

4. Закон України «Про охорону дитинства» — від 26.04.2001 р. № 2402 -111.

Спеціальна література:

1. Березняк В. С. Екстрадиція осіб, які засуджені за вчинення злочинів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. — К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 2005. — С. 44−50.

2. Березняк В. С. Проблемні питання інститутів політичного притулку та екстрадиції в Україні // Юридичний журнал. — 2006. — № 1. — C.49−53.

3. Битяк Ю. П., Гаращук В. М., Дьяченко О. В. Адміністративне право України: Підручник // За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком — Інтер, 2005. — 544 с.

4. Велика Радянська Енциклопедія. — М., 1953. — 618с.

5. Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. — К.: ГАН, 2005. — 232 с.

6. Грабар Н. М. Адміністративно — правове забезпечення статусу біженців в Україні. — Львівський державний університет внутрішніх справ. — Львів. — 2007.

7. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: Підручник. — Київ: «Істина», 2008.

8. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком — Інтер, 2003. — 544 с.

9. Сірант М.М. Міжнародно — правові аспекти визначення поняття «біженець» // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2003. — № 1. — С.165−170.

10. Тимчик Г. Деякі аспекти правового статусу політичних біженців в Україні // Юридичний журнал. — 2004. — № 5. — С.63−66.