Специфіка фінансової діяльності інвестиційних фондів і компаній

Специфіка фінансової діяльності інвестиційних фондів і компаній

Початок діяльності інвестиційних фондів та компаній фактично починається з 1994 р., коли указом Президента України було прийнято Положення «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Вони створювалися з метою проведення інвестування в інтересах і за рахунок засновників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з приватизаційними паперами [1, с. 9]. Але ситуація кардинально змінилася, коли на початку 2001 р. був прийнятий Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» № 2299 від 15.03.2001 р. Цей закон надав можливості для створення та розвитку таких професійних інвестиційних інститутів в Україні як інвестиційні фонди.

Відмінними рисами інститутів спільного інвестування (ІСІ), згідно до чинного законодавства, в порівнянні з іншими інвестиційними інститутами є те, по-перше, що інвестиційні фонди мають податкові пільги, а саме, не мають податку на прибуток (майно, що знаходиться у розпорядженні та управлінні інвестиційних фондів не оподатковується), підлягає оподаткуванню тільки інвестиційний доход. По-друге, внаслідок обмеженості розміру використовуваного позичкового капіталу вони не надають ніяких гарантій та позик своїм клієнтам. Але треба відмітити, що в цілому вітчизняні ІСІ досить ліквідні, в середньому інвестиційний доход клієнтів за рік збільшується на 50%, а іноді і на всі 100%.

У високо розвинутих країнах світу інвестиційні фонди є професійними інвесторами, які мають в своєму арсеналі великі обсяги капіталу, що надає їм можливостей для здійснення різноманітних видів інвестування. Українські інвестиційні фонди поки що не досягли такого рівня розвитку й повноцінно не спроможні виконувати заздалегідь покладені на них інвестиційні функції, насамперед, через нестачу інвестиційних коштів й несприятливого інвестиційного клімату в країні. Аналіз наукової літератури довів, що недостатня увага приділяється розгляданню доходності вітчизняних інвестиційних фондів, необхідності забезпечення прибуткової та стабільної діяльності цих небанківських інститутів у майбутньому. Це пов’язано із специфікою та тенденціями розвитку українського інвестиційного ринку.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ) на початок 2007 р. в Україні кількість інвестиційних фондів складала 579, компаній по управлінню активами (КУА) було 228.

КУА — це, як правило, товариства з обмеженою відповідальністю, які мають належну ліцензію на здійснення професійного управління активами інвестиційних фондів.

Загальний обсяг активів фондів, котрими здійснювало управління КУА, на початок 2007 р. складав майже 17 млн. грн. Динаміка кількості КУА та інвестиційних фондів представлена в рис. 1. та рис. 2.

Кількість КУА постійно зростає. За рік вони збільшуються майже вдвічі. Але така динаміка поки що нічого не означає. Скоріш за все ІСІ діють аналогічно банкам, які на початку свого становлення створювалися всередині великих підприємств. Таким чином кількість головних контор банків склала більше 300. Одначе внаслідок укріплення позицій банківського сектору та появи окремих банківських інститутів їхня кількість зменшилась вдвічі.

Рис. 1 — Динаміка кількості КУА в Україні протягом 2002;2005 рр.

Рис. 2 — Динаміка кількості інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній протягом 1996;2005 рр.

В Україні диверсифікація активів досить чітко регламентована. Тому ДКЦПФР і УАІБ в проекті змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» передбачають лібералізувати вимоги до надто стандартизованої структури активів ІСІ та надати більшу самостійність ІСІ стосовно вибору фінансових інструментів для інвестування.

Згідно з Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» в країні можуть створюватися пайові та корпоративні інвестиційні фонди. Пайові інвестфонди не є юридичною особою, це об'єднання капіталів дрібних інвесторів, їх активи повністю знаходяться в управлінні КУА, а корпоративні фонди, як правило, створюються у вигляді відкритого акціонерного товариства й переважно займаються спільним інвестуванням.

Проаналізуємо порівняльну характеристику корпоративних та пайових інвестиційних фондів та виявимо їх відмінності (табл. 1).

Таблиця 1 — Порівняльна характеристика корпоративних та пайових інвестиційних фондів в Україні згідно з Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)»

Останнім часом в Україні з’явився новий тип пайових інвестиційних фондів — інтервальні. Якщо відкриті пайові фонди здебільшого розраховані на дрібних інвесторів, то інтервальні на великих. Головною перевагою інтервальних пайових фондів є те, що згідно до законодавства, вони не зобов’язані постійно мати резерв грошових коштів, спрямований на викуп паїв, а це, в свою чергу, надає їм більше можливостей для здійснення інвестування. На початок 2007 р. КУА заснували 5 пайових інтервальних фондів, а вже в середині 2007 р. їхня кількість дорівнювала 25.

Інститути спільного інвестування в Україні демонструють досить високу доходність на сучасному етапі розвитку. На сьогодні, за оцінками експертів, сумарний обсяг ринку акцій складає приблизно 15 млрд. дол. На жаль, доля інвестиційних фондів в цій сумі менше 20%. Очікується, що ІСІ до 2009;2010 рр. навряд чи зможуть зайняти навіть 30% вітчизняного акціонерного ринку.

В липні 2006 р. середня доходність відкритих інвестфондів складала 2,5%. Доходність по акціям дорівнювала 5,3%. Такий різкий стрибок доходності інвестфондів викликав інвестиційний попит.

На вторинному фондовому ринку попит на інвестиційні сертифікати ІСІ також істотно збільшився. Обсяг продажу сертифікатів у липні 2006 р. складав 78 млн. грн., що в 11 разів вище за показники попереднього місяця.

Але незважаючи на такі оптимістичні показники діяльності інвестиційних фондів, вони поки що не досягли належної конкурентоспроможності відносно до банківських інститутів на ринку заощаджень українців. В середині травня 2007 р., за даними УАІБ, в Україні функціонувало 6 відкритих інвестиційних фондів, які досягли встановлених нормативів Державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку (ДКЦПФР). На початок 2007 р. активи невенчурних фондів складали лише 6% від загального обсягу активів інвестиційних фондів (1,18 млрд. грн.).

Внаслідок інфляції очікується незначне зниження доходності ІСІ в 2012 р. Доходність ІСІ буде коливатися від 15 до 90%, що є також непоганим показником (рис. 3, рис. 4). На показники доходності ІСІ істотно впливають такі чинники, як ситуація на фондовому ринку та тип інвестиційного фонду.

Рис. 3 — Прогноз КУА щодо доходності вітчизняних інвестиційних фондів у 2012 р.

Серед всіх інвестиційних фондів лідером за доходністю виступають закриті інвестиційні фонди. Закритий інвестиційний фонд — фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов’язань про їхній викуп [2, с. 141]. За рівнем своєї доходності вони здивували навіть закордонних акціонерів.

Рис. 4 — Прогноз УАІБ щодо доходності вітчизняних інвестиційних фондів у 2012 р.

Отже, інвестиційні фонди — це інвестиційні інститути, які мають значні переваги в роботі у порівнянні з іншими крупними інституціональними інвесторами (банками, недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями), а саме:

Надзвичайно висока прозорість звітностей перед інвесторами (щоденно оголошується інформація про склад портфелю цінних паперів, його вартість, стан, обсяги чистих активів інвестиційного фонду та інші важливі показники діяльності фонду та КУА). Жодний інвестиційний інститут не надасть вкладнику такого переліку звітностей.

Володіючи незначною сумою коштів, інвестор має право на професійне управління його портфелем на фондовому ринку. Це завдання повністю покладено на КУА, яка має відповідну ліцензію на професійне управління активами фонду. В КУА працюють дуже компетентні спеціалісти зі значним досвідом роботи в сфері інвестування, головною ціллю яких є максимізація прибутків для інвесторів.

3. Інвестор має право на отримання певної частини всіх прибутків інвестиційного фонду. Припустимо, що ви поклали гроші на депозитний рахунок в банк. Ваш доход буде залежати від суми внеску та від відсоткової ставки. Хоча насправді банк може заробити на цих коштах набагато більший доход.

Але ці доходи будуть власністю банку. Прибуток, отриманий фондом за кошти вкладників — це прибуток вкладників (інвесторів) за мінусом витрат на обслуговування фонду та винагород КУА. Таким чином, доход інвесторів залежить від економічної ситуації у країні та від професіоналізму КУА.

Інвестиційні фонди не платять податок на прибуток, а це в свою чергу, значно підвищує прибутковість вкладників. Оподаткуванню підтягається тільки отриманий доход фонду.

Широкий вибір фінансових інструментів для інвестування (диверсифікація): акції, облігації, нерухомість та інше, що дозволяє знизити ризик інвесторів.

Ефект масштабу дозволяє значною мірою знизити витрати.

Кожний інвестиційний фонд має власну інвестиційну стратегію, яка відображається у Проспекті емісії цінних паперів. Після ознайомлення з цим документом перед акціонером вирисовується чітка картина про перспективи функціонування фонду та позиції стосовно питань прибутковості та супроводжуючих ризиків.

Функціонування інвестиційних фондів в Україні почалось досить недавно, але вже за перші роки роботи вітчизняні ІСІ демонструють високі фінансові результати, які перевищують на сьогодні доходи за всіма існуючими фінансовими інструментами.

Інвестиційний фонд також можна назвати специфічним акумулятором інвестиційних ресурсів фізичних та юридичних осіб, які спрямовуються на покупку нерухомості, банківських металів, цінних паперів та інших фінансових цінностей. Акумуляція активів дозволяє сформувати стратегічний інвестиційний портфель з максимальною доходністю при мінімізації ризиків. Купуючи акції ІСІ, інвестор отримує право на отримання своєї частки паю в його активах. Інвестиційний фонд — це гарантія безпеки, стабільності та прибутковості на ринку цінних паперів.

Практичне завдання

Задача 1. Оцінити доцільність вкладення коштів в окремі акції за таких даних:

Рішення:

Модель оцінки капітальних активів (CAPM) можна уявити у вигляді очікуваної рівноважної рентабельності вкладень, яка дорівнює сумі безризикової процентної ставки та премії за ризик вкладень у певний актив, що визначається як добуток рівня систематичного ризику, властивого цьому активу, та середньоринкової премії за ризик:

CAPM (RA) = i + (RM — i) А, (1)

де CAPM (RA) — очікувана інвестором рентабельність капітальних активів за умови ринкової рівноваги.

Правило прийняття інвестиційних рішень згідно з САРМ має такий вигляд: слід вкладати кошти в ті інвестиції, прогнозована рентабельність яких є вищою, ніж рівноважна рентабельність, розрахована за САРМ. У разі наявності багатьох альтернатив слід віддати перевагу тим, рентабельність яких найбільш відрізняється від рівноважної у бік збільшення. Таким чином:

1. Визначимо рівноважну рентабельність для кожного варіанта:

А: САРМ (RA) = 9+(10−9)*2,2 = 11,2

Б: САРМ (RA) = 9+(10−9)*2,3= 11,3

В: САРМ (RA) = 9+(10−9)*1,3 = 10,3

2. Знайдемо збільшення очікуваної рентабельності від рівноважної рентабельності для кожного виду акцій:

А: 18,5−11,2 = 7,3

Б: 13,5−11,3 = 2,2

В: 13−10,3 = 2,7

Висновок: Згідно з правилом прийняття інвестиційних рішень за САРМ, найвигіднішим буде вкладення коштів у варіант А, оскільки очікувана рентабельність найбільше відрізняється в сторону збільшення від рівноважної рентабельності.

Задача 2. Розрахувати курс акцій підприємства, якщо капітал підприємства характеризують такі наведені в балансі дані, тис. грн:

Рішення:

Показник балансового (розрахункового) курсу корпоративних прав характеризує структуру власного капіталу підприємства. Він показує величину чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай) і дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним капіталом (ВК) і статутним капіталом (СК):

Балансовий курс (БК) =

· 100%. (2)

1. Власний капітал підприємства становить

727+39,6+66,1+13,2−52,9 = 898,8 тис. грн.

2. Балансовий курс акцій дорівнює:

(898/727)*100% = 123,63%

Задача 3. Громадянин України — акціонер АТ — резидент України має постійне місце мешкання в Болгарії. Які податки слід сплатити при виплаті дивідендів такому акціонерові?

Рішення:

Порядок, за яким емітент корпоративних прав здійснює виплати дивідендів нерезиденту пропорційно його частці в статутному капіталі, має свої особливості. На нерезидентів не поширюються положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо оподаткування дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів, установлено в розмірі 15%. Такий порядок поширюється на юридичних осіб і суб'єктів господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Загальними принципами міжнародного права та внутрішнім законодавством України передбачено, що у разі, коли нормами міжнародних договорів установлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, застосовуються правила міжнародних договорів.

У конвенціях з Естонською Республікою, Латвійською Республікою та Литовською Республікою міститься положення про те, що податок не повинен перевищувати 5% загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) i вона є власником принаймні 25% капіталу компанії, яка виплачує дивіденди. В усіх інших випадках застосовується ставка 15%. Така сама норма міститься i в договорах з Польщею, Болгарією, Угорщиною, Македонією, Норвегією i Данією.

Задача 4. Необхідно визначити ефективну ставку процента для емітента, якщо облігації емітуються за номінальної процентною ставкою 12%, проценти нараховуються щорічно, один раз на рік. Курс емісії становить 80% до номіналу. Період обігу облігацій — 10 років з погашенням у кінці строку обігу за курсом 120%, одноразові накладні витрати пов’язані з емісією облігацій, -5% від номіналу.

Рішення:

Погашення облігації - це виплата номінальної вартості облігації та доходу по них у терміни, передбачені умовами емісії облігацій. Погашення може здійснюватися шляхом фіксованих виплат або на основі застосування методу ануїтетів. В останньому випадку платежі з погашення облігацій здійснюються через певні інтервали часу в однаковому розмірі. Сума платежу включає дохід за облігацією і номінальну вартість, причому з часом частка процентних доходів зменшується, а погашення основної суми боргу збільшується. Досить часто застосовується метод погашення облігацій на основі жеребкування.

Поряд із номінальною процентною ставкою велике значення має ефективна ставка процента за облігаціями, яка, окрім процентної ставки, зафіксованої в купонному листі, враховує позитивну чи негативну різницю між курсом емісії та ціною викупу облігації. Відхилення між зазначеними ставками можна спостерігати тоді, коли курс емісії та/або курс погашення процентних облігацій не дорівнює 100%. Відхилення буде тим більшим, чим більшою виявиться різниця між цими курсами і чим коротший період обігу цінних паперів (n).

Для емітента ефективна ставка процента характеризує загальний рівень витрат, пов’язаних із залученням коштів. Ці витрати включають, окрім номінальної процентної ставки та дисконту, також одноразові накладні витрати.

Для визначення ефективної ставки процента для емітента спочатку необхідно розрахувати середньорічні витрати, пов’язані із залученням капіталу:

Середньорічна величина дизажіо становить: (120−80):10 = 4%

2. Середньорічні накладні витрати (одноразові витрати, розподілені на період обігу облігацій): 5:10 = 0,5%

Фіксована процентна ставка (згідно умови задачі) становить — 12%.

Загальна величина витрат становить: 4+0,5+12=16,5% до номіналу Реальна величина фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження підприємства становить (різниця між курсом емісії та одноразових накладних витрат): 80−5=75%

6. Ефективна ставка процента для емітента визначається як відношення між величиною витрат та обсягом залучення фінансових ресурсів

16,5/75*100%=22%

Якщо погашення облігації проводиться в кінці періоду, то інвесторам доцільно використати такий алгоритм розрахунку ефективної ставки процента (Re):

Re = · 100%, (3)

де d — дисконт, виражений у процентах (Кн — Ке); i — фіксована процентна ставка; Ке — курс емісії, у процентах; Кн — курс погашення облігацій, у процентах.

В разі необхідності у зазначеній формулі можуть використовуватися не лише відносні, а й абсолютні величини. Враховуючи дані задачі, ефективна ставка процента для інвестора становитиме:

Re = · 100 = 20%.

Якщо погашення облігацій здійснюється щорічно рівними сумами, то в алгоритмі розрахунку ефективної ставки процента замість n доцільно підставити середню величину строку обігу облігацій (t):

t = (4)

Якщо умову задачі дещо скоригувати, зокрема передбачити щорічне погашення облігацій однаковими сумами, то ефективна ставка процента для інвестора становитиме:

Re = = 24,01%.

Розрахунок ефективної ставки процента має значення насамперед для інвесторів, при оцінці ефективності їх вкладень та визначення амортизованої собівартості фінансових інвестицій, яка відображається у звітності.

Задача 5. Передбачений контрактом строк оплати відвантажених товарів становить 58 днів з моменту їх надходження на склад клієнта. При здійсненні розрахунків протягом перших 15 днів після надходження товару сконто (знижка) до базової ціни дорівнює 3%. Розрахувати ефективну ставку процента за товарним кредитом, а також доцільність його використання, якщо ставка за аналогічним банківським кредитом — 40% річних.

Рішення:

Одним з джерел формування позичкового капіталу підприємства є комерційні кредити. Комерційний кредит — це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб'єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать:

товарні кредити;

одержані аванси.

У результаті залучення товарного кредиту у підприємства виникає кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги). Здебільшого товарні кредити мають короткостроковий характер і спрямовуються на фінансування оборотних активів, як правило, запасів. Хоча в практиці можна також зустріти надання інвестиційних товарних кредитів, наприклад технологічних ліній.

Відносини товарного кредиту регулюються договором купівлі-продажу, в якому передбачена поставка товарів з відстроченням платежу.

Основною метою надання товарних кредитів є стимулювання збуту продукції та прив’язка окремих перспективних клієнтів до постачальника.

Важливим питанням, пов’язаним з комерційним кредитуванням, є вартість кредиту. Ця вартість залежить від таких основних чинників:

рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійснення дострокових розрахунків;

періоду, протягом якого надаються знижки;

періоду відстрочення платежів.

У разі, якщо постачальник відвантажує продукцію з відстрочкою платежу, не передбачаючи при цьому жодних знижок за дострокову оплату, то вартість залучення такого товарного кредиту для позичальника дорівнюватиме нулю. Якщо ж умовами контракту передбачена залежність ціни товару від строків розрахунків, тобто встановлені певні знижки до базової ціни у разі здійснення дострокових платежів, то втрачений дохід покупця (відповідно сплата завищеної ціни за товар) в результаті отримання товарного кредиту можна трактувати як плату за користування позичковим капіталом. Ефективна ставка процента для позичальника (Re) за товарним кредитом може розраховуватися за такою формулою:

Re =

· 360, (5)

де SK — величина знижки (%); h — період дії знижки (днів); z — тривалість відстрочки платежу (днів).

Зрозуміло, що чим більшими є знижка до базової ціни і період її дії, тим вищою буде вартість залучення товарного кредиту. За інших рівних умов чим більшим є період відстрочення платежів, тим нижчою буде вартість кредиту.

На практиці досить часто використовують ще один алгоритм розрахунку ставки процента за користування товарним кредитом, який, на думку багатьох фінансистів, дає можливість точнішого визначення вартості залучення товарного кредиту:

Re = (6)

де SK — величина знижки (%); h — період дії знижки (днів); z — тривалість відстрочки платежу (днів).

Товарний кредит доцільно використовувати в тому разі, коли процентна ставка за його використання буде меншою, ніж ставка за банківський кредит, який підприємство може отримати на аналогічний період.

Таким чином, якщо підприємство здійснює розрахунки за базовою ціною з відстрочкою платежу в 45 днів, то це означає, що воно втратило можливість отримати знижку у розмірі 3% базової ціни. Отже, підставивши відповідні значення у формулу (5), знайдемо ефективну ставку процента за користування кредитом:

Re =

Точніший показник отримаємо скориставшись формулою (6)

Re =

Якщо оплата здійснюється протягом перших 15 днів, то підприємство отримує відповідну знижку, отже, плата за користування товарним кредитом протягом цього періоду становитиме нуль.

Задача 6. Підприємство планує здійснити фінансові вкладення у державні облігації зі строком погашення 2 роки. Облігації можна придбати за ринковим курсом 93,3%; номінальна вартість пакета облігацій 380 тис. грн.; фіксована ставка процента (купон) за облігаціями — 12% річних до номіналу зі щоквартальною виплатою доходів. Середня ставка на ринку дорівнює 16% (або 4% за квартал). Визначте дюрацію облігацій.

Рішення:

Дюрація розраховується за таким алгоритмом:

інвестиційний фонд акція облігація

(7)

де D — показник дюрації (кількість періодів); t — порядковий номер періоду здійснення платежу (t => n); CFt — чистий грошовий потік від інвестиції в періоді t; r — коефіцієнт, який характеризує ринкову ставку дисконту за аналогічними фінансовими вкладеннями.

Показник дюрації можна розраховувати як щодо окремих цінних паперів, так і стосовно портфеля інвестицій. Дюрація інвестиційного портфеля визначається як сума показників дюрації за окремими складовими портфеля, скоригована на питому вагу ринкової вартості окремих цінних паперів у загальній вартості інвестиційного портфеля.

У таблиці наведено розрахунок показника дюрації

Дюрація облігацій становить:

2 550 910: 354 416=7,20 кварталів, або

7,20:4 = 1,8 року.

Задача 7. Розрахувати середньозважену вартість капіталу підприємства, скориставшись даними про структуру капіталу і вартість окремих його складових:

Розв’язок:

Вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):

(8)

де Квк — очікувана ставка вартості власного капіталу; Кпк — очікувана ставка вартості позичкового капіталу; К — сума капіталу підприємства; ВК — сума власного капіталу; ПК — сума позичкового капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів.

Задача 8. Консалтингова фірма планує проведення семінару з питань організації фінансового контролінгу на підприємстві. Необхідно визначити мінімальну кількість учасників семінару, починаючи з якої можна отримати прибуток від його проведення, якщо:

результати маркетингового дослідження, які показали, що середня ціна, яку погодився б заплатити один слухач (чи підприємство) за участь у подібному семінарі, становить 826 грн. (без ПДВ), бажана тривалість семінару — 2 дні

оплата праці експертів, які ведуть семінар, та нарахування на неї 396 грн. за годину або 6 342 грн. за семінар;

змінна витрати на виготовлення роздаткових матеріалів для слухачів — 26 грн. на одного слухача;

постійні витрати на виготовлення роздаткових матеріалів — 1 321 тис. грн.;

представницькі витрати на одного учасника семінару — 106 грн.;

умовно постійні прямі адміністративні витрати консалтингової фірми на проведення семінару — 6 606 тис. грн.;

витрати на рекламу на проведення семінару -5 285 тис. грн.

оренда приміщення на проведення семінару — 2 643 тис. грн.

Розв’язок:

1. Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Отже змінні витрати на виготовлення роздаткових матеріалів і представницькі витрати на одного учасника складаю:

26+106 = 132 грн.

Решта витрат належать до умовно постійних витрат:

6 342+1 321+6 606+5 285+2 643 = 22 197 грн.

2. Досить часто в процесі бюджетування фінансових результатів перед фінансистом постає завдання розрахувати виручку від реалізації (відповідно обсяг продажу) у точці беззбитковості щодо продукції, яку лише планується виробляти. У такому разі для розрахунків можна використати такі математичні формули:

(9), (10)

де B — виручка від реалізації в точці беззбитковості (грн); О — обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості (шт. або інші натуральні одиниці).

Якщо ціна участі в семінарі становить 826 грн., то підставивши відповідні значення у формулу (10) отримаємо кількість учасників, які забезпечать беззбиткове проведення семінару:

22 197:826−100 = 31 особа Задача 9. Здійсніть прогнозні розрахунки обсягів грошових надходжень від реалізації продукції для складання фінансового плану на наступний рік. Прогнозне значення відповідних грошових надходжень за поточний рік становило 19,819 365 млн. грн.; фактичний обсяг надходжень коштів у поточному році дорівнює 26,590 321 млн. грн.; значення фактору згладжування б, яке враховується в прогнозних розрахунках на підприємстві, становить 0,33.

Розв’язок:

Експоненціальне згладжування є одним з методів короткострокового фінансового прогнозування, який базується на аналізі ряду динаміки. Розрізняють експоненціальне згладжування першого та вищого порядків. Згідно з цим методом прогнозні показники на плановий період розраховуються з використанням прогнозних і фактичних даних звітного (попереднього) періоду. При застосуванні методології експоненціального згладжування першого порядку рекомендується використовувати такий алгоритм:

Pt+1 = Pt + (Ft — Pt), (11)

Pt+1 = Ft + (1)Pt, (12)

де Pt+1 — прогнозне значення показника в плановому періоді t + 1; Pt — прогнозне значення показника на період t (розраховане в періоді t — 1); Ft — фактичне значення прогнозованого показника в періоді t; фактор згладжування.

Важливу роль у прогнозних розрахунках відіграє так званий фактор згладжування, який характеризує рівень впливу даних попередніх періодів на прогнозний показник. Значення цього фактора може перебувати в межах від 0 до 1. Чим меншим є, тим більший вплив на прогнозне значення мають дані попередніх періодів і тим більше згладжуються в ході прогнозування стохастичні коливання. Навпаки, чим більше прямує до 1, тим меншим є вплив попередніх періодів на процес експоненціального згладжування. В процесі фінансового прогнозування на підприємствах західноєвропейських країн значення фактора здебільшого приймається на рівні від 0,1 до 0,3. Рекомендований алгоритм розрахунку має такий вигляд:, де k — кількість попередніх періодів, дані яких враховуються при визначенні прогнозного значення.

За використання методу експоненціального згладжування першого порядку шукане значення прогнозного показника на становитиме 22,5 378 млн. грн.:

Р = 19,819 365 + 0,33 (26,590 321 — 19,819 365) = 22,5 378 млн. грн.

Задача 10. У результаті здійснення інвестицій обсягом 151 350 грн. підприємство одержало прибуток у розмірі 15 135 грн. Рентабельність інвестицій 10%. Частину інвестицій планується фінансувати за рахунок кредиту. Процентна ставка за користування позичками зростає залежно від зростання коефіцієнта заборгованості: до критичного співвідношення 2:1 включно, ставка становить 7% річних; вище такого співвідношення (до рівня 1:1) ставка підвищується на 3%; вище згаданого рівня ставка зростає ще на 5%. Визначити варіанти рентабельності власного капіталу.

Розв’язок:

За даних обставин одержимо такі варіанти рентабельності власного капіталу (таблиця У наведеному прикладі можна спостерігати залежність між збільшенням коефіцієнта заборгованості, процентної ставки, оподаткуванням та зменшенням рентабельності власного капіталу. Останній показник зростає до рівня заборгованості в 25%, після чого під впливом підвищеної ставки за ризик вона починає зменшуватися.

Література

1. Коваленко М. А., Радванська Л. М. Фінанси спільного інвестування: Навчальний посібник. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002. — 248 с.

2. Мітюков І.О., Александров В. Т., Ворона О.І., Небдаєва С.М. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник. [У 6 т.]. Т.6. — Київ: Укрбланковидав, 2001. — 278 с.

3. http://www.if-ua.com.