Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності (реферат)

Реферат на тему

Комерціалізація прав на об'єкти інтелекту­альної власності.

План

1 Мета і основні способи комерціалізації.

2 Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві.

3 Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства.

4 Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Література.

1 Мета і основні способи комерціалізації.

Метою комерціалізації є отримання прибутку за ра­хунок використання об'єктів права інтелектуальної власно­сті у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власностіце взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу пе­ретворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Основними способами комерціалізації об'єктів пра­ва інтелектуальної власності є:

використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

— внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

передача (продаж) прав на об'єкти права інте­лектуальної власності.

Для практичного здійснення вказаних шляхів коме­рціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 5.

2 Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві.

Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь при­буток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ.

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути ве­ликим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, мо­же у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав вла­сності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов’язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі ус­піху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

3 Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства Статтею 13 Закону України «Про господарські това­риства» (1991) передбачена можливість використання не­матеріальних активів (у тому числі 01 В) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного ка­піталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінно­стей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капі­талі дозволяє:

сформувати значний за своїми розмірами стату­тний капітал без відволікання коштів й забезпе­чити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

амортизувати інтелектуальну власність у стату­тному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собі­вартість продукції, тобто капіталізувати інтелек­туальну власність;

авторам і підприємствам — власникам інтелекту­альної власності - стати засновниками (власни­ками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на 01 В до статутного капіталу за­мість «живих грошей» надає також:

право на отримання частки прибутку (дивіден­дів);

право на участь в управлінні підприємством че­рез загальні збори правління;

право на отримання ліквідаційної квоти у разі лі­квідації підприємства тощо.

4 Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємс­тво, він може передати повністю або частково права влас­ності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної вла­сності є сукупністю права володіти, користуватися і розпо­ряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого прово­диться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного до­кумента — патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової вла­сності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (піцензіату), якщо він не хоче або не в змозі викорис­товувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та осво­єння ринку. Продаж ліцензп — це шлях впровадження тех­нологи на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покрива­ють свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридичне оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших дого­ворів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності лише на обу­мовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

У залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключ­ну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і ви­ключає можливість використання ліцензіаром об'єкта пра­ва інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуа­льної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

Невикпючна ліцензія не виключає можливості вико­ристання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної влас­ності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшос­ті випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зо­внішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат лі­цензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випус­ку продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцен­зійної продукції.

Паушальний платіж — це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку ма­сового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі - найбільш поширені та перед­бачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного стало­го платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено ви­робництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибу­ток від використання свого об'єкта інтелектуальної власно­сті за рахунок платежів за договором франшизи (в Україніце договір комерційної концесії). Правовласник (franchiser) дозволяє іншій особі (franchisee) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні ма­рки, технології, комерційну таємницю тощо.

Різниця договору франшизи від звичайного ліцен­зійного договору у тому, що права передаються на пільго­вій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ри­зики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен мі­стити умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. 'За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верс­тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захи­щені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозво­ляє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досяг­нення науково-технічного прогресу.

Список використаної літератури

1. 1.Підопригора О.А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.

2. 2.Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — № 3. — С. 3−14.

3. 3.Долга В. О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. — 18 с.

4. 4.Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.

5. 5.Белов В. В., Виталиев Г. В., Денисов Г. М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. — М., 1977. — С. 11.

6. 6.Интеллектуальный капитал /Пер. с англ. под ред. Л. Н. Ковалик. — Питер, 2001. — 288 с.