Шпаргалка

КУРСОВА РОБОТА з предмету «Макроекономіка» .

Тема:

" Проблеми зайнятості і відтворення робочої сили в Україні" .

ПЛАН.

Вступ

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття — найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого — великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості.

Отже, завдання даної курсової роботи — аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили. Об'єктом дослідження є зайнятість населення України, а предметом — рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

Розділ 1. Управління зайнятістю населення

1.1. Поняття, види та значення зайнятості

Розвиток ринку безпосередньо пов’язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства — це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій — це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльностіреалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов’язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття «зайнятість», його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• рацюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

• ромадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

• браних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

• ромадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

• аправлених для виконання платних громадських робіт;

• ромадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництватих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;

• айнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

• рацюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов’язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями.

Зайнятість населення в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

Оскільки зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

Зайнятість населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров’я особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• кономічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;

• лужбову зайнятість, пов’язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;

• оціальну зайнятість, яка пов’язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Зайнятість доцільно розглядати з режимом повного робочого дня і зайнятість з режимом неповного робочого дня.

Регламентована тривалість дня в даний час для роботи в нормальних умовах праці складає 40 годин в тиждень. Повним робочим днем необхідно вважати передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16 років — 24 годинивід 16 до 36 років — 36 годин в тиждень.

Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка зайнятість з режимами неповного робочого часу. В більшості індустріально розвинутих країн світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп росту зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий для таких країн, як Німеччина, Англія. В структурі зайнятих жінок в цих країнах 44% працюють за гнучким графіком і неповним робочим часом.

Завдання управління полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних здібностей людини технічним характеристикам робочого місця і виконуваних нею функцій.

По мірі розвитку економіки змінюється структура зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці.

1.2. Регулювання зайнятості населення

Управління зайнятістю — це забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, недопущення надмірного безробіття та запобігання процесам маргіналізації в суспільствісприяння врівноваженню попиту й пропозиції робочої сили.

Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праціміж попитом і пропозицією робочої сили, сформованих ринковими механізмамиміж зайнятістю та ростом доходівміж формами зайнятості (повна, неповна, часткова, самозайнятість) — між зайнятістю у галузях і секторах економікиміж зайнятістю та безробіттямміж чисельністю тимчасово незайнятих і мобільним резервом робочої силиміж зайнятістю окремих демографічних і соціальних груп.

Управління зайнятістю з юридичної точки зору є дотриманням кодексу нормативних законодавчих або колективно-договірних актів, якими повинні керуватись партнери при реалізації політики зайнятості.

У відповідності до рекомендації міжнародних організацій і нормативних актів про зайнятість населення при розробці державної політики зайнятості керуються наступними принципами:

• абезпечення рівних можливостей всім громадянам в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

• прияння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• обровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному бажанні громадян. В основі цього принципу, крім права на працю, лежать й інші громадянські права, які розширюють можливості розпоряджатися працівникові своєю робочою силою. Кожен працівник має право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати участь у суспільній працівибирати найбільш сприятливий (з врахуванням реальних можливостей) режим зайнятості (мова йде про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини) — вибирати географічне місце працевлаштування;

• прияння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов’язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з врахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в період розвитку НТП, нових вимог до якості працівника в умовах ринку, а також з формуванням орієнтації людей на безперервне вдосконалення професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі необхідності;

• дність відповідальності, тобто політика зайнятості є складовою загальноекономічного механізму функціонування суспільства. Заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, але й враховують галузевий рівень, тобто вона здійснюється не тільки виключно діями Державної служби зайнятості, а й передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств та організації різних форм власності.

Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома напрямами: активним і пасивним. В рамках активної політики пріоритетними напрямами є:

• прияння працевлаштуванню через удосконалення діяльності центрів зайнятості;

• рганізація професійного навчання, консультації та профорієнтація незайнятого населення;

• астосування гнучкої форми зайнятості, регулювання вивільнення працівників, надання кредитів для збереження робочих місць та створення додаткових робочих місць на діючих підприємствах;

• творення малих підприємств;

• прияння самозайнятості безробітних і незайнятих;

• рганізація оплачуваних громадських робіт;

• вотування робочих місць;

• егулювання трудових міграцій.

Пасивна політика зайнятості включає в основному такі заходи:

• иплата допомоги по безробіттю громадянам, які зареєстровані у центрах зайнятості як безробітнівони отримають виплату на період тривалості безробіття. Розмір її визначається залежно від зарплати за останній місяць роботи, стажу, кваліфікації;

• формлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового стажу, що дає право на одержання пенсії;

• ідтримка безробітних, які відкривають власну справусоціальний захист;

• трахування від безробіття.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що механізм його регулювання має враховувати, з одного боку, загальні закономірності організації ринку, властиві ринковій економіці, а з іншого — соціально-економічні й політичні особливості розвитку нашої держави.

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна максимальна узгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального і трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці.

На регіональному рівні складається програма зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки коленого регіону.

Третій рівень регулювання ринку праці - підприємства. На цьому рівні регулюванню підлягають такі моменти: робочі місця і трудові процесипланування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.

Механізми державного регулювання зайнятості є ефективними лише тоді, коли вони ґрунтуються на правовій базі, гарантуючи забезпечення прав громадян на працю, регулювання та організацію зайнятості населення, компенсації при втраті роботи.

В Україні прийнято ряд законодавчих актів у галузі удосконалення використання робочої сили, працевлаштування та зайнятості населення. Зокрема, закони України: «Про зайнятість населення», «Про підвищення соціальних гарантій для громадян», «Про охорону праці», «Про організацію оплачуваних громадських робіт», «Про інспекцію з контролю за виконанням законодавства про зайнятість населення», «Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги членам їх сімей», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України». Існуюче законодавство в галузі зайнятості відіграє позитивну роль у механізмі регулювання ринку праці.

Регулювання зайнятості здійснюється на базі правових, адміністративних та економічних регуляторів.

Правові механізми розвитку ринку праці включають нормативно-правове забезпечення оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили, соціальних гарантій при безробітті. Система цих механізмів діє у всіх аспектах соціально-трудових відносин: соціальна підтримка як працюючих, так і безробітних, соціальний захист неконкурентоспроможної робочої сили (молоді, інвалідів, багатодітних сімей).

Адміністративні механізми (центрів зайнятості, центрів профорієнтації, центрів реабілітації) спрямовані на створення адекватної інфраструктури ринку праці.

Економічні механізми реалізуються через диференційовану систему податків, формування спеціальних страхових фондів, використання квот на працевлаштування, надання позики, кредиту для організації додаткових робочих місць. Знижуючи процентні ставки за кредит, держава робить його дешевшим, що в свою чергу призводить до збільшення інвестицій розширення виробництвасприяння постачанню ресурсами й збуту продукції за умов збільшення робочих місцьфінансування для створення приватних господарств, сімейного бізнесу.

З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в праці Кабінетом Міністрів і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на:

• прияння розвитку та структурній перебудові економіки, розширення сфери зайнятості за рахунок створення нових робочих місць шляхом прямого інвестування пріоритетних галузей і регіонів;

• тимулювання нових форм господарювання, наукомістких виробництв, підприємницької діяльності, розвиток малих і середніх підприємств та організацій;

• оліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місцьорганізацію профорієнтації, перепідготовка робочих кадрів та підвищення їх кваліфікації;

• рганізацію оплачених громадських робітдобровільне переселення громадян в межах Українисоціальну підтримку, соціальний захист громадян, не здатних на рівних можливостях конкурувати на ринку праці;

• озробку заходів сприяння зайнятості сільського населення.

Слід відмітити, що програма сприяння зайнятості - це динамічний інструмент активної політики держави.

Розробка програм зайнятості населення в Україні розпочалась в 1995 році. Зараз розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2010 р. Програма визначає такі головні цілі:

• ідтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;

• ормування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;

• иференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечення допомоги звільненим працівникам;

• досконалення схеми громадських робіт, щоб зробити їх більш прийнятними і доступними для безробітних;

• прияння самозайнятості і поліпшення системи надання грошової допомоги безробітним;

• апровадження порядку працевлаштування, за яким усі нові робочі місця заповнюються робочою силою тільки за направленнями центрів зайнятості. Це дозволить, з одного боку, «засвічувати» робочу силу в «тіньовій економіці», а з другого хоча б частково працевлаштувати безробітних;

• міщення акцентів у роботі системи центрів зайнятості від констатування стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів і, передусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і перепідготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;

• ерегляд регіональної політики щодо відповідальності та фінансово-організаційних функцій за схемою «відомство — регіонові» ;

• провадження нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу призупинення зростання безробіття;

• провадження на державному і регіональних рівнях механізму протекціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних товарів і врешті робочих місць;

• тимулювання державних і приватних роботодавців щодо створення нових робочих місць та мінімальних витрат на цю мету.

Основним завданням державної політики зайнятості є орієнтація регіонів на створення умов працевлаштування з урахуванням розвитку галузей економіки, забезпечення випереджаючої підготовки й перепідготовки робочої сили.

1.3. Проблеми відтворення робочої сили

Якісне відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне його використання — все це залежить від управління людськими ресурсами на всіх рівнях.

В даний час система управління трудовими ресурсами як складова частина управління соціально-економічним розвитком держави включає три взаємозв'язаних підсистеми, кожна із яких має свої чітко виражені проблеми.

І. Підсистема формування трудового потенціалу.

1. управління процесом відтворення населення:

• егулювання демографічних процесів;

• окращення умов життя жінки та дитинипіклування про здоров’я людини.

2. Управління процесами підготовки робочої сили:

• агальноосвітня школа;

• рофесійна орієнтація;

• ідготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікації.

3. Управління відтворенням робочої сили:

• плата праці;

• успільні фонди споживання;

• озвиток соціальної інфраструктури;

• икористання вільного часу.

ІІ. Підсистема управління зайнятістю населення:

• правління процесами утворення вільних робочих місць в матеріальній і нематеріальній сферах;

• правління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро працевлаштування;

• правління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах.

ІІІ. Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:

1. Управління технічним процесом;

2. Управління організацією праці;

3. Управління економікою праці.

Кожна підсистема вирішує певні проблеми, але вони всі разом спрямовані на вирішення проблеми відтворення трудового потенціалу, розподілу й перерозподілу його в межах регіонів, галузей та раціональному його використанню.

Трудові ресурси — важлива частина економічного потенціалу країни. Кількість трудових ресурсів постійно змінюється. Якщо в 1991 році чисельність трудових ресурсів становила 29,8 млн. чол., то за даними, наведеними в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях економіки, досягне свого мінімального значення у 2010 році - 19,5 млн. чол., в подальшому очікується поступове зростання зайнятих на 1−2 млн. чол. за 10 років.

Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіку (інтенсивний чи екстенсивний тип розвитку) скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливість екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу та створення високоефективного трудового потенціалу.

Трудовий потенціал — сукупність працездатного населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Управління ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити із оцінки його якості та забезпечувати її покращення.

Збереження та відтворення трудового потенціалу повинно здійснюватись за такими напрямками:

• остійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному рівнях;

• порядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;

• бґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати;

• астосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій спеціалістів;

• ерехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила відповідність трудового потенціалу вимогам, пов’язаним з процесом входження України в світовий економічний простір.

Переважна більшість наукових досліджень в галузі відтворення трудового потенціалу й ринку праці лягла в основу розробки таких програм, як Державна та регіональна програми зайнятостіДержавна програма соціально-економічного розвиткупрограма розвитку підприємництва, довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинствапрограма «Діти України». Всі ці програми направлені на відтворення якісного трудового потенціалу.

Розділ 2. Проблеми безробіття в системі управління трудовими ресурсами

2.1. Суть та рівень безробіття

Безробіття вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина та інші, кількість безробітних не була меншою 0,6% загальної кількості робочої сили. Взагалі ж експерти Міжнародної організації праці (МОП) вважають, що в наступні роки в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

Рівень безробіття визначається за формулою:

$$\text{Рівень}\text{безробіття}=\frac{\text{Кількість}\text{безробтіних}}{\text{Кількість}\text{працездатних}}\text{100}$$.

Для вимірювання безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактичного валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два проценти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один процент.

Аналогічним чином — кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два проценти викликає зростання норми безробіття на один процент.

Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як встановлено, підвищується у зв’язку з розвитком ринкової економіки.

Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості росту безробіття. У зв’язку з ростом працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5−3% щорічного приросту реального ВНП направляти на створення нових робочих місць, здатних тримати безробіття на певному рівні.

Безробіття — це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. До 90-х років у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям закону «Про зайнятість населення» законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші і які в період, що розглядається:

• е мали роботи (доходного заняття);

• аймались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

• укали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв’язки та інші способи;

• дійснювали кроки до організації власної справи.

При віднесенні працівників до безробітних повинні бути дотримані перераховані критерії.

До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Важливо підкреслити, що до безробітних відносять не тільки звільнених за різноманітними причинами, але й осіб, які добровільно залишили роботу з метою знайти нову, відповідну професійному рівню.

У ситуаціях, коли ринок праці організований погано або обмежений, коли пропозиція праці перевищує попит, коли ненаймана сила більша найманої, стандартне визначення безробіття може бути і без критерію пошуку роботи.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його ріст створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство — персонал. Зростає ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

2.2. Види безробіття та їх характеристика

Сучасні теорії ринку праці розрізняють, переважно, три типи безробіття: фрикційне, структурне й циклічне. Фрикційне безробіття виникає внаслідок того, що:

• инкам праці притаманний динамізм (постійно відбуваються звільнення та працевлаштуваннявипадкові коливання попиту спричиняють, з одного боку, банкрутства і звільнення, а з іншого, створення нових підприємств і робочих місцьна ринку праці постійно з’являються нові люди, які займаються пошуком роботи, в той час як інші можуть виходити зі складу робочої сили);

• нформаційні потоки про стан ринку праці є недосконалими;

• отрібен певний час для того, щоб безробітні й роботодавці, які мають вакансії, знайшли один одного.

Отже, фрикційне безробіття пов’язане з пошуками або очікуванням роботи, що відповідає кваліфікації безробітних, їхнім уподобанням щодо умов праці.

Різновидом фрикційного безробіття є сезонне безробіття, яке виникає тоді, коли причини, що мають кліматичний характер, призводять до тимчасових, але таких, що повторюються, коливань.

Структурне безробіття є наслідком змін у структурі споживчого попиту і в технологіях, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Означене безробіття виникає тому, що робоча сила реагує повільно на вказані зміни і її структура повністю не відповідає новій професійній та регіональній структурам робочих місць.

Фрикційне й структурне безробіття мають більш-менш сталий характер і разом утворюють природне безробіття, що віддзеркалює реальні адаптаційні можливості в економіці. Навіть якщо в цілому попит дорівнюватиме пропозиції праці, завжди існуватимуть фрикційне і структурне безробіття. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називається природним.

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю сукупного попиту. Коли, незважаючи на можливості виробництва, сукупний попит на товари та послуги скорочується, зайнятість зменшується і безробіття зростає.

Слід зазначити, що на практиці непросто розмежувати фрикційне, структурне й циклічне безробіття.

В класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є результатом дуже високої реальної заробітної плати по відношенню до тієї, яка б врівноважувала попит на робочу силу та її пропозицію, зафіксованої, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

В ринковій економіці обов’язково має існувати оптимальний резерв працівників і підтримуватись природна норма безробіття, тобто перевищення пропозиції над попитом, отже, не може бути як повної зайнятості, так і масового безробіття.

Природна норма безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, здібної досить швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від попиту і пропозиції робочої сили. В економічно розвинених країнах природна норма безробіття знаходиться на рівні 5−12%. Слід зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі і нашої, довгий час були направлені на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо тому, що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотне. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість» .

В залежності від причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття.

Інституційне безробіття створюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов’язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіття відносяться такі його види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.

Технологічне безробіття виникає в результаті переходу до нових поколінь техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові технології потребують більш високого рівня кваліфікації і перепрофілювання працівників.

Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає в результаті скорочення армії і персоналу у галузях військової економіки.

Економічне безробіття викликається кон’юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги і веде до згортання виробництв і звільнення працівників. Цей вид безробіття зникає в період зростання виробництва.

Маржинальне безробіття — безробіття слабозахищеного населення. Сюди відноситься молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16 до 30 років). Молодим людям після закінчення навчання, як правило, дуже важко влаштуватись на роботу. В останні роки питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%. Молодіжне безробіття є досить економічно небезпечним тому, що із молодіжного середовища поповнюються ряди злочинців, загострюється кримінальна ситуація.

За часом і місцем виникнення безробіття може бути сезонним, циклічним, регіональним. Особливо високий рівень безробіття має місце в західному регіоні України.

В залежності від величини часового інтервалу, безробіття може бути тривалим (4−8 місяців), довготривалим (8−18 місяців) і застійним (більше 18 місяців). У випадку застійного безробіття наступають незворотні зміни у відношенні до працізменшується бажання шукати роботу самостійно, проходить дискваліфікація, втрата трудових навичок, звикання до низького рівня життя. Від цих соціальних груп залежить соціальна стабільність держави.

Безробіття може бути прихованим і легалізованим. Вимушене безробіття в умовах економіки з деформованими ринковими відношеннями виступає як приховане, що пов’язане з так званою неповною зайнятістю.

Приховане безробіття є однією із ознак кризи в економіці та недосконалої політики України з питань зайнятості.

Приховане безробіття у державній статистичній звітності визначається двома показниками: «вимушені відпустки без збереження заробітної плати», «вимушена неповна зайнятість у режимі неповного робочого часу» .

У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що по мірі падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут можна зустрітися з тим парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається у зв’язку із дією законів ринкової економіки: існує тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Розділ 3. Проблеми зайнятості НАСЕЛЕННЯ в Україні

3.1. Зайнятість населення та проблеми відтворення робочої сили

В Україні спостерігається концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з її державним регулюванням і ліквідацією.

З огляду на це, населення України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в економіці України варто враховувати демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний розвиток. А це не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Аналіз демографічних показників свідчить про поглиблення негативних тенденцій, які спостерігались впродовж останніх дев’яти років і особливо у 1995;1997 рр. Загальне скорочення чисельності населення в 1997 р. становило 415 тис. чол., у тому числі за рахунок скорочення природного приросту — 300,4 тис. чол., а за рахунок від'ємного сальдо міграції - 114,6 тис. чол. Таке явище характерне для усіх регіонів України, при цьому найбільші темпи скорочення чисельності населення були в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Чернігівській областях і м. Севастополі.

У соціальній структурі населення України спостерігається постійна тенденція до скорочення сільського і міського населення, що є особливістю зайнятості населення у перехідний до ринку період. Скорочення чисельності населення України — негативне явище не лише з погляду демографічного розвитку і зайнятості населення, а також з економічної точки зору, оскільки зміни в статево-віковій структурі населення впливають на соціально-економічний розвиток економіки України, її стабілізацію і збільшення обсягів виробництва. Зниження питомої ваги молодих кадрів і збільшення зайнятих осіб старших від працездатного віку гальмує умови розвитку нових виробництв і прогресивних технологій.

Зайнятість населення здебільшого залежить від співвідношення працюючих і утриманців. Економічне навантаження на одного працездатного перевищує в селах порівняно з містами у 1,5 рази. Цей показник на 1 тис. осіб працюючих становить 791 чол., а в сільській місцевості - 1037, у тому числі 596 осіб старших від працездатного віку і 448 дітей. Водночас збільшився показник економічного навантаження на зайнятого у сфері матеріального виробництва, де припадає понад 2,2 чол., зайнятих у невиробничій сфері, дітей та пенсіонерів.

Вивчення демографічних процесів населення є одним із головних елементів економічного механізму державного регулювання зайнятості населення за сферами і галузями економіки. Проблеми позитивного функціонування підприємств і організацій усіх сфер економіки в умовах посилення конкуренції зможуть вирішувати лише ті, які мають постійний моніторинг сучасного стану зайнятості й використання робочої сили з чіткими орієнтирами розвитку на перспективу. Як наслідок реформування відносин власності, реструктуризації й реорганізації виробництва спостерігаються значні зміни в політиці державного регулювання зайнятості населення. Головна тенденція полягає в тому, що у сфері матеріального виробництва неухильно скорочується чисельність зайнятих. Цей показник у 2001 р. зменшився на 0,5 млн. чол., причому основне скорочення чисельності зайнятих припадало на сферу матеріального виробництва і, найперше, на промисловість і будівництво. Чисельність зайнятих скорочується і в галузях невиробничої сфери, особливо в освіті, науці й культурі.

Основні тенденції до скорочення зайнятих, характерні для останніх дев’яти років, нині уповільнюються. Так, за відповідний періоду 2001 і 2000 рр. загальна чисельність зайнятих скоротилась на 6%, тоді як за аналогічний період 1999 р. щодо 2000 р. цей показник становив 9%. Означена ситуація виникла через відсутність можливості підприємств скорочувати зайнятих внаслідок нестачі коштів на забезпечення соціального захисту вивільнених, а також у результаті скорочення обсягів виробництва окремих видів продукції. Найважливіші процеси змін зайнятості відбувались у сфері матеріального виробництва, а скорочення чисельності зайнятих — в основному за рахунок працездатного населення. Порівняно з 1999 р., у якому скорочення чисельності зайнятих становило 0,8 млн. чол., протягом 2000 р. такий показник був 0,4 млн. чол., тобто збільшився удвічі, що свідчить про уповільнення темпів скорочення зайнятих у галузях економіки.

Впродовж останніх років найбільше скорочення зайнятих спостерігалось у промисловості й будівництві і становило 87% усіх вивільнених. Внаслідок негативних тенденцій тривали зміни в міжгалузевій структурі зайнятих. Ще більше скорочення було в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, — промисловість, будівництво, наука і наукове обслуговування за незначного збільшення чисельності зайнятих у сфері обслуговування і апараті органів управління. Загалом сучасний стан зайнятості населення характеризує загальний кризовий стан економіки.

Чисельність зайнятих в інших сферах діяльності, в основному індивідуалів-підприємців, згідно з офіційною статистичною звітністю становить 2,2 млн.чол., що на 7% менше, ніж у 2000 р., знизилась самозайнятість населення. Ця тенденція до скорочення категорій самозайнятих і зайнятих індивідуальною діяльністю пов’язана зі зниженням купівельної спроможності населення і попиту на товари індивідуального використання. Водночас держава продовжувала протекціонувати цьому виду діяльності, що дало змогу оптимально підтримувати рівень безробіття, а відтак знизити соціальну напруженість.

Загальний рівень економічної активності населення у 2001 р. становив 76,0%, тоді як відсоток зайнятих у галузях економіки дорівнював 68,1%. Зазначимо, що поширення торгівлі з наметів і лотків, створення робочих місць без урахування ефективної зайнятості призводить до знецінення праці, робить ілюзію добробуту в цій сфері й, таким чином, створює загрозу для реальної ситуації на ринку праці. На тлі загального незадовільного стану формування зайнятості населення як позитивну тенденцію слід виокремити скорочення чисельності незайнятого населення, що становило 0,8% у 2001 р. порівняно з 2,3% у 2000 р. Хоча ці зміни відбулись за рахунок підвищення рівня наявного безробіття і частина незайнятих перейшла до категорії безробітних з виплатою допомоги в разі безробіття.

Попри об'єктивну необхідність підтримки рівня зайнятості за рахунок самозайнятості й комерціалізації, оперативними і стратегічними заходами щодо державного регулювання зайнятості населення мають бути підвищений рівень продуктивності праці й впровадження активної політики ефективної зайнятості населення. Така зайнятість сприятиме створенню умов для мотивації до праці з метою ефективного використання трудового потенціалу.

Одним із головних інструментів упровадження ефективної зайнятості населення є економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який повинен розглядатися в системі глобальної стратегії в сфері зайнятості населення на всіх рівнях державного управління. В умовах соціально-економічної кризи існує загроза зникнення кадрового потенціалу в промисловості, будівництві, науці й науковому обслуговуванні. Оперативним заходом щодо державного регулювання зайнятості населення має бути забезпечення кожному зайнятому на виробництві мінімум вартості прожиткового рівня, з метою збереження існуючого кадрового потенціалу.

Характерною особливістю зайнятості населення для останніх дев’яти років є зменшення рівня зайнятості з-поміж жінок і молоді в основному в державному секторі економіки. За вказаний період питома вага жінок скоротилась приблизно на 30% у структурі працюючого працездатного населення. Це означає, що за такий короткий термін була звільнена кожна третя жінка-робітниця, що становить понад половину загального скорочення працюючих. В основі зниження зайнятості жінок перебувають суб'єктивні й об'єктивні причини.

В умовах масового скорочення працюючих послабився державний нагляд із виконання вимог законодавства щодо політики ефективної зайнятості населення. Через це роздержавлення і реструктуризація підприємств, їх перепрофілювання або банкрутство призводять до значних кадрових змін і без урахування інтересів робітників. Значна частина їх поповнює когорту безробітних, оскільки виникають проблеми з новими робочими місцями, відсутні умови для вільної міграції робочої сили і прискорення темпів розвитку приватної сфери господарювання.

Одним із стратегічних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення є державний протекціонізм, який дає змогу зберігати стабільність у суспільстві й підтримувати на певному рівні життєзабезпеченість населення, хоча такі заходи призводять до імітації добробуту в сфері зайнятості. Стратегічною лінією держави має стати розширення приватного сектора, регулювання створенням малих і середніх підприємств. Головна мета таких заходів полягає в легалізації тіньового бізнесу зняттям обмежень в сфері підприємництва і вдосконалення механізму оподаткування, що дасть змогу більшості населення, незайнятого трудовою діяльністю, організувати приватний бізнес, а іншим легалізувати тіньовий бізнес.

Однією із форм залучення працівників і безробітних до системи ринкової соціально орієнтованої економіки є ринок праці, який в Україні існує у вигляді служб зайнятості на макроекономічному і регіональному рівнях.

В умовах економічної нестабільності спостерігається диспропорція попиту і пропозиції робочої сили. В системі ринкових відносин ринок праці виступає головним індикатором стану сучасної економіки, а рівновага між попитом і пропозицією на ринку праці свідчить про стабілізацію економічного розвитку. Скорочення обсягів виробництва загострює проблему зайнятості населення і дестабілізує ринок праці. Нині рівень безробіття становить 2,91%, хоча характерною особливістю сучасного ринку праці є приховане безробіття.

На ринку праці спостерігається негативна тенденція з працевлаштуванням вивільнених працівників і збільшується чисельність незайнятого населення, що свідчить про пасивну політику зайнятості.

Пасивна форма зайнятості, зорієнтована на збільшення допомоги в разі безробіття, призводить до неефективного використання трудового потенціалу і фінансових ресурсів із фонду зайнятості. Зростає чисельність незайнятих, з-поміж яких безробітні становлять 43,7%, які потребують працевлаштування. Складною залишається і проблема працевлаштування, бо на кожне вакантне місце претендує близько 12 робітників проти 13 у 2000 р. А відтак проблема збільшення нових робочих місць в усіх сферах економіки є одним із стратегічних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. Нині пропозиція робочої сили на ринку праці сягає близько 1 млн. чол.

За сприяння служб зайнятості щоквартально працевлаштовується приблизно 30 тис. чол. незайнятих, що становить чверть осіб, які звернулися з питань працевлаштування, тобто понад 5,5% проти 2000 р. Це пояснюється збільшенням кількості заяв від підприємств. Число безробітних сягає 724,3 тис. чол., що в 1,2 рази більше, ніж за відповідний період 2000 р. Серед безробітних переважно жінки (64,1%), третина безробітних — молодь до 28 років (30,5%). Найбільший рівень безробіття залишається в Івано-Франківській (5,3%), Волинській і Чернігівській (4,7%), Тернопільській (4.0%) областях. Найменший рівень безробіття спостерігається у м. Києві (0,5%), Одеській області (0,6%) і м. Севастополі (0,8%).

Через збільшення безробіття найважливішим стратегічним заходом є активна політика ефективної зайнятості населення в період перехідної економіки до ринку, яка полягає у запобіганні масового безробіття і стабілізації економічного розвитку. Ефективна зайнятість населення передбачає підвищення продуктивності праці, зростання обсягів виробництва і скорочення затрат праці й засобів виробництва на одиницю продукції. Під час впровадження ефективної зайнятості доцільно проводити активні й оперативні заходи щодо державного регулювання ринку праці, які передбачають організацію навчання безробітних безкоштовно за раніше розробленими програмами з урахуванням індивідуальних здібностей і знань. Для цього варто організувати навчальні центри із залученням науковців.

Дослідження підтверджують, що головною причиною звільнення за особистим бажанням є низька заробітна плата. А відтак одним із основних стратегічних заходів є державне регулювання зі збільшення заробітної плати залежно від вартості робочої сили і затрат праці, як основного економічного важеля в механізмі державного регулювання зайнятості населення. Для цього має бути вирішено головне стратегічне завдання із удосконалення пропорцій в оплаті праці між працівниками різних галузей економіки і особливо промисловістю й бюджетними організаціями, а також кооперативних і комерційних підприємств.

Оперативним заходом щодо державного регулювання зайнятості населення і ринку праці мусить стати реформа заробітної плати, яка ґрунтуватиметься на ринкових відносинах, сприятиме посиленню мотиваційних чинників до праці й підвищуватиме її роль у відтворенні робочої сили. Враховуючи необхідність підтримки здоров’я працюючого і задоволення його соціальних потреб, слід посилити зв’язок оплати праці з кінцевими результатами виробництва, професіоналізмом і кваліфікацією, а також зростанням продуктивності праці. Для підвищення заробітної плати одним із заходів є вдосконалення системи оподаткування, нарахувань на заробітну плату і виведення з тіньового сектора доходів фізичних і юридичних осіб.

Стратегічні й оперативні заходи місцеві органи влади мають вирішувати за допомогою розробки і впровадження додаткових завдань на основі чинного законодавства. Негативним є те, що чимало працівників перебували у відпустках без збереження заробітної плати або були зайняті неповний робочий день (тиждень). Усе це позначається на зайнятості населення і пов’язано з недоліками в структурній перебудові економіки, з діями керівників підприємств із збереження кваліфікованих кадрів, що призводить до прихованого безробіття. Останнє, з одного боку, гальмує перерозподіл зайнятих між секторами економіки, обмежує можливості перепрофілювання виробництва, а з іншого — запобігає масовому безробіттю і дає змогу зберегти кадри. З огляду на це оперативним заходом мусить бути ліквідування неефективних робочих місць на основі розроблених програм вивільнення робочої сили і створення нових робочих місць.

Тенденції, що склалися у сфері зайнятості населення останнім часом, були закладені під час розрахунків прогнозних показників у галузях економіки, які передбачають зниження чисельності зайнятих в усіх секторах економіки, хоча темпи зниження уповільнюватимуться, а щорічне скорочення зайнятих становитиме 3,8%. Під час формування ринку праці на прогнозований період буде скорочення попиту робочої сили і тому безробіття може стати довготривалим.

На основі наукових досліджень стратегічними заходами мають бути: піднесення виробництвамаксимізація рівня ефективної зайнятостівдосконалення якісної структури зайнятостіпроведення реформи оплати працісправедливий розподіл доходіврозвиток конкурентного середовища на ринку праціпідтримка малого і середнього бізнесупослідовне подолання бідності. Означені проблеми варто вирішувати лише у взаємозв'язку із посиленням регулюючої рол і держави.

В умовах ринкової економіки безробіття є об'єктивним явищем, хоча вивільнення надлишків робочої сили з виробництва має бути вибірковим з урахуванням комплексу соціально-економічних проблем певного регіону. Такий підхід вносить визначеність в економічне обґрунтування соціальних допомог для досягнення гарантованого державою рівня життєзабезпечення. Дослідження проблеми зайнятості населення уможливлює дійти узагальнених висновків, які можна використати для вдосконалення механізму державного регулювання зайнятості в умовах трансформування економіки, структурних зрушень і формування різних форм власності.

Таким чином, для змістовної характеристики найдоцільнішої для України моделі необхідний економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який має ґрунтуватись на органічному поєднанні пріоритетів структурної перебудови і заходів економічних перетворень зі стратегією зайнятості населення України.

3.2. Стан безробіття в Житомирській області

Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття (табл. 3.1). Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних.

Світовий досвід показує, що тільки в розвинутих країнах суспільство може утримувати чисельність безробітних на рівні 5−7% економічно активного населення без шкоди економічному розвиткові і зниження соціальних гарантій.

Характерною рисою українського ринку праці є «тіньова» зайнятість.

Таблиця 3.1.

Офіційний стан безробіття в Україні за 1997;2001 рр.

Зайнятість населення та безробіття формуються в межах окремих територій і залежать від особливостей їх розвитку. Взагалі, в Україні зайнятість, навіть така, що потребує високої професійно-освітньої підготовки, не забезпечує нормального за світовими стандартами рівня життя. Спостерігається феномен бідності зайнятого населення.

Щодо Житомирської області, то у 2001 році для зареєстрованого ринку праці були характерні такі тенденції, як: зменшення обсягів вивільнених і незайнятих громадян, зростання попиту на робочу силу і чисельності працевлаштованих осіб і, як наслідок, зниження рівня безробіття і навантаження незайнятих громадян на вільні місця.

Загальне зниження зайнятості в галузях економіки впродовж останніх років не було пов’язане з реальним масовим вивільненням працівників. Значні резерви робочої сили утримуються на підприємствах через вимушені неоплачувані відпустки або зайнятість неповний робочий день. Але ухвалення останнім часом окремих законодавчих актів, спрямованих на обмеження масштабів вимушеної неповної зайнятості, призвело, з одного боку, до зменшення її обсягів, а з другого — до зміни форми цієї так званої зайнятості, — адміністрація підприємств переводить працівників на скорочений режим роботи. Внаслідок цього частка працюючих в зазначеному режимі збільшилась до попереднього року і становила 16,1% від загальної чисельності працівників, або 59,7 тис. осіб.

Аналіз ситуації на зареєстрованому ринку праці також свідчить про різке скорочення у 2001 р. чисельності фактично вивільнених працівників на 27,1% до попереднього року. Як і в попередні роки, фактичні обсяги вивільнення робочої сили не відповідали прогнозованим. У 2001 р. було скорочено в 2,5 рази менше запланованої кількості. Це пояснюється, передусім, скрутним фінансовим становищем підприємств, яке не дає можливостей виплачувати вихідну допомогу під час скорочення кадрів.

Цей процес значно уповільнився на промислових підприємствах. Структурна перебудова аграрного сектора економіки, яка розпочалася у 2000 році, не призвела до значного скорочення зайнятих в ньому. Серед інших галузей економіки за останній рік дещо пожвавився процес скорочення кадрів у будівництві (1999 р. — 267 осіб, 2000 р. — 313 осіб, 2001 р. — 407 осіб).

В структурі вивільнених жінки стабільно складають більшість, значно менше чоловіки і молодь до 28 років.

У структурі вивільнених переважає частка осіб, які займали робочі місця, хоча порівняно з 2000 р. вона зменшилася на 4,4%. Більше вивільнюється осіб, які займають місця, що не потребують спецпідготовки та професії (частка зросла з 11,7% в 1999 р. до 13,2% у 2001 р.). Причиною цього є те, що підприємства не зацікавлені в утриманні низькокваліфікованої робочої сили.

Одним із головних чинників, які регулюють обсяги безробіття, є попит на робочу силу. Слід зазначити, що впродовж 1998;2001 років спостерігалась позитивна тенденція щодо його збільшення, однак чисельність бажаючих знайти роботу значно переважає потребу.

Протягом 2001 року потреба в працівниках на заміщення вільних робочих місць і вакантних посад службовців коливалась від 848 осіб до 1181 особи (кожне четверте місце у м. Житомирі), а це в 1,5 рази більше, ніж у 2000 р. і майже у 2 рази, ніж три роки тому (у 1999 р.).

Найбільш суттєві зміни відбулись у Малинському, Брусилівському, Черняхівському, Новоград-Волинському і Андрушівському районах, в яких попит на робочу силу зріс в 2,8−6,4 рази.

Таблиця 3.2.

Попит на робочу силу за категоріями працівників та формами власності.

Аналізуючи таблицю 3.2, бачимо, що попит на робочу силу у порівнянні з 1999 р. у 2001 р. зріс на 45,1%. Також значно зріс попит на робочі місця (на 69,5%) і на місця, які не потребують спеціальності (на 69,2%). В структурі попиту на робочу силу за галузями економіки більша частка припадає на промисловість — 44,7%, де за рік приріст становив 39,7%, в 1,8 рази зросла потреба в працівниках сільського господарства.

У 2001 році намітилася позитивна тенденція до збільшення попиту на жіночу працю. Водночас значно посилилася диспропорція між попитом і пропозицією робочої сили молоді внаслідок різкого скорочення потреби підприємств в працівниках у віці до 28 років.

Взаємодія впродовж 2001 року таких двох важливих факторів, як скорочення чисельності незайнятих осіб і збільшення попиту на їх робочу силу, привело до значного зменшення (в 2,3 р. до початку 2001 р.) навантаження на одне вільне робоче місце або вакантну посаду, і на початок 2002 р. воно становило в середньому 34 особи. Але, незважаючи на це, область продовжує утримуватись за цим показником на 3 місці по Україні (після Рівненської - 44 особи та Тернопільської - 41 особа), і в 3 рази перевищує його середній рівень по країні.

Найважливішою причиною існування значної чисельності незайнятих громадян на ринку праці, поряд з низьким попитом на них, є невідповідність їх професійно-кваліфікаційної структури потребам галузей економіки і попиту регіональних ринків праці.

Звичайно, набагато легше повернути до роботи людей, які перебувають в стані короткострокового безробіття. Потенціал працевлаштування у них набагато вищий і відносно невеликий термін перебування в стані незайнятості не призводить до повної декваліфікації, зниження професійного рівня та втрати навичок інтенсивної роботи. Серед всіх працевлаштованих вони складали переважну більшість — 24,5 тис. осіб (80,3%), майже кожний третій з них залишив своє останнє місце роботи за власним бажанням.

Нагальною соціальною проблемою є ефективне залучення до трудової діяльності молоді.

Особливої уваги потребують ті, хто вперше шукає роботу. Це, насамперед, випускники вузів, профтехучилищ і середніх загальноосвітніх шкіл, які складали 19,1% (7,8 тис. осіб) всієї безробітної молоді. Серед них більше чверті - молоді спеціалісти, рівень їх працевлаштування становив в середньому 30,0%.

Одним із напрямків державного регулювання зайнятості є створення нових робочих місць. В 2001 році було введено в дію 1,9 тис. місць (в 2 рази більше, ніж у 2000 р.: 90,2% запланованої кількості), з них 533 створено за рахунок дотацій із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Більше половини (52,4%) було введено в дію на підприємствах колективної власності, кожне третє - у промисловості, 27,1% - в торгівлі і громадському харчуванні, 12,4% - в сільському господарстві. На них було працевлаштовано 1,9 тис. осіб, з них 1,4 тис. — за направленням служби зайнятості.

Сприяння безробітним в організації самозайнятості і заснуванні власної справи є також одним із видів діяльності служби зайнятості.

На допомогу державним службам зайнятості створені недержавні. У квітні 2001 року при управлінні в справах молоді та сім'ї був створений обласний молодіжний центр праці. Реалізація заходів активної політики зайнятості в області призвела до значного скорочення обсягів зареєстрованого безробіття.

Безробіття — об'єктивне явище ринкової економіки, пов’язане з динамікою економічного розвитку і відповідними змінами в попиті на робочу силу та зміною соціального статусу самого працівника.

Безробіття, як складне соціально-економічне явище, справляє неоднозначний вплив на економічне зростання і стан суспільства. З одного боку воно створює резерв робочої сили, здатної до широкої адаптації, а з іншого — призводить до зменшення випуску продукції, скорочення чисельності працюючих призводить до соціальної напруги в суспільстві. На сьогодні немає єдиної думки щодо того, який допустимий рівень безробіття в різних країнах не впливає на нормальне функціонування народного господарства. Західноєвропейські дослідники вважають, що «природною нормою» країн з розвинутою ринковою економікою є 5−7-відсотковий рівень безробіття працездатного населення.

Таблиця 3.3.

Кількість безробітних та їх працевлаштування.

Аналіз таблиці 3.3 показує, що зменшилась чисельність безробітних у 2001 р. порівняно з 1999 р. На 63,1% було більше працевлаштовано у 2001 році. Кількість безробітних зменшилася на 13 724 особи або 25,7%, з них на 20% знизилося жіноче безробіття і 44% - молоді до 28 років.

Скорочення обсягів безробіття відбулось практично в усіх районах області.

Рівень безробіття серед працездатного населення працездатного віку знизився з 8,1% у 2000 р. до 5,4 у 2001 р., при цьому міського населення — відповідно з 8,8% до 6,5%, в сільській місцевості - з 6,6% до 4,3%.

Аналізуючи динаміку безробіття за окремими соціальними групами, слід сказати, що поза сферою офіційної зайнятості опинились переважно жінки і молодь. Серед безробітних, які обіймали посади службовців і серед випускників вищих навчальних закладів частка жінок сягала відповідно 75,7% і 81,7%, більше половини їх і серед тих, хто потребує особливого соціального захисту.

Серед жінок значно вищий, ніж серед чоловіків, рівень безробіття в усіх областях України.

Важливим показником, що характеризує безробіття, є його тривалість. Перевищення масштабів «виходу» із стану безробіття над «входженням» в нього, яке спостерігалось у 2001 році, призвело не лише до зменшення обсягів безробіття, а вплинуло і на структуру за його тривалістю (табл. 3.4).

Таблиця 3.4.

Динаміка тривалості безробіття.

За останній рік чисельність безробітних, які не працювали до одного року, зменшилась на 29,8%. Внаслідок цього середня тривалість безробіття у 2001 році становила 10 місяців проти 11 рік тому.

Активні заходи державної політики зайнятості не обмежуються лише працевлаштуванням. В області ефективно використовуються інші форми соціального захисту незайнятих громадян, зокрема, організація тимчасових громадських робіт, професійна орієнтація населення, професійне навчання і підвищення кваліфікації звільнених працівників і безробітних.

Висновки

Сфера зайнятості є однією з найважливіших сфер макроекономіки. Будь-яка держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити усіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття.

Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є недостатній рівень економічних реформ. Довгий час в Україні тривало зростання пропозиції праці та скорочення попиту на неї. Але за останній рік з’явилась тенденція до зростання попиту на робочу силу.

Складна демографічна ситуація в Україні спричиняє зменшення працездатного населення з 28 млн. чол. у 1993 р. до 26,6 у 2001 р., що негативно позначається на формуванні ринку праці в країні та динаміці процесів у сфері зайнятості.

Під час розроблення державної політики зайнятості населення основним показником має бути критерій, який зменшував би масштаби безробіття. Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття. Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних. Характерною рисою українського ринку праці є «тіньова» зайнятість.

Державна політика зайнятості має спрямовуватись на створення нових продуктивних робочих місць. Навіть в умовах фінансової кризи політику створення нових робочих місць можна було б реалізувати за допомогою використання непрямих економічних важелів — податкових пільг, розвитку малого й середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій тощо.

Список використаної літератури

1. 1.Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000 року № 2017;ІІІ // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 48. — с.38−48.

2. 2.Указ Президента України «Про стратегію подолання бідності» від 15.08.2001 р. № 637/2001. — Урядовий кур'єр. — 2001. — 18 серпня. — с.10.

3. 3.Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 2.

4. 4.Осовська Г. В., Крушельницька О. В. Управління трудовими ресурсами. — Житомир: ЖІТІ, 2000.

5. 5.Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України — з основами теорії. — К.: Знання, 1998.

6. 6.Панчишин С. М. Макроекономіка: Навч. пос. — К.: Либідь, 2001.

7. 7.Статистичний збірник Житомирської області 2001 рік.

8. 8.Гакал Н., Ярошенко А., Гребенченко Н. Сучасні доходи і рівень життя населення // Праця і зарплата. — 1999. — № 10. — с.12−13.

9. 9.Лібанова Е. Баланда А. Незареєстрована зайнятість в Україні: формування і можливості державного регулювання // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 4. — с.3−8.

10. 10.Моніторинг показників сфери соціального розвитку за січень 2002 року // Праця і зарплата. — 2002. — № 12. — с.8−9.

11. 11.Солдатенко М. Державні зусилля подолання бідності // Соціальний захист. — 2001. — № 10. — с.10−11.

12. 12.Якуненко Н. Аналіз рівня і структури витрат і доходів населення України // Україна: аспекти праці. — 2001. — № 1. — с.12−17.

13. 13.Яценко В. «Безробіття по-українські» у цифрах і фактах // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 6. — с.19−27.

14. 14.Ящук В. Житлові субсидії і новий розмір прожиткового мінімуму // Місто — 2002. — 14 лютого. — с.6.