Проблематика майнового оподаткування

• Реферат
• На тему
• Проблематика майнового оподаткування
• Зміст
• Вступ
• 1. Поняття майнового оподаткування
• 1.1 Прагматика оподаткування в Україні
• 1.2 Види податків
• 1.3 Податковий важіль регулювання економіки
• 2. Проблематика майнового оподаткування
• 2.1 Проблеми оподаткування в Україні
• 2.2 Оподаткування в Єврозоні
• 3. Пропозиції щодо удосконалення податкової політики в Україні
• 3.1 Проблеми скорочення часу ведення податкового обліку
• 3.2 Основні рекомендації щодо покращення роботи з податкового обліку
• Висновки
• Використана література

Вступ

оподаткування майновий законодавство

В умовах формування ринкових форм господарювання та фінансової кризи розвиток податкового законодавства має суттєве значення. Протягом тривалого періоду науковцями та експертами досить активно обговорюється тема оподаткування майна. На сьогодні оподаткування майна в Україні представлене податком на землю та податком з власників транспортних засобів. Проте з кожним роком виникає все більша необхідність введення в дію податку на нерухоме майно, що допоможе вирішити фінансові проблеми органів державної та місцевої влади.

Проблемам майнового оподаткування в Україні та дослідженням світового досвіду приділена увага в працях таких вітчизняних вчених та фахівців, як: Воронова Л. К., Воротіна Н.В., Жданов О. О., Козирін О.М., Кучерявенко М. П., Ігнатко В., Пацурківський П.С., Попадюк Н., Тихонов Ю. О., Шкрабтак О. та ін.

Метою нашого дослідження є аналіз стану майнового оподаткування в Україні на сучасному етапі, визначення основних проблем та перешкод на шляху до його вдосконалення, розгляд досвіду інших країн світу з питань оподаткування майна та окреслення напрямків реформування податкового законодавства з цього питання.

1. Поняття майнового оподаткування

1.1 Прагматика оподаткування в Україні

Податки — це система обов’язкових платежів підприємств, організацій, установ та населення, що є одним з основних джерел формування доходів державного бюджету на всіх його рівнях.

За економічною суттю податки є відносинами, які виникають між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.

Податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності, як: ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, платоспроможність, напрями використання прибутку тощо.

Податки є економічною базою функціонування держави і найважливішою формою регулювання ринкових відносин. Вони становлять 80—95% дохідної частини державного бюджету. Все, що пов’язане зі споживанням держави, закладено в податках [5.с.345].

Діалектика податків полягає в тому, що, з одного боку, податки зменшують доходи підприємств та інших суб'єктів господарювання, юридичних осіб та громадян, скорочуючи тим самим виробниче та особисте споживання. З іншого боку, саме за рахунок податків держава формує фонд грошових коштів, із допомогою якого розширює державний попит і споживання. Таким чином, податки змінюють структуру попиту і споживання. Із коштів державного бюджету фінансуються капітальні вкладення в економіку держави, соціальний захист населення, соціально-культурна сфера, науково-дослідні роботи, управління та оборона держави.

Сьогодні з приводу доцільності введення в дію Податкового кодексу точиться гіперактивна полеміка, яка інколи навіть переходить у більш радикальні форми діалогу. Позиція уряду — проект кодексу є гарним документом, позиція платників податків — поганим. У цій ситуації досить складно визначити, хто з них ближчий до істини, оскільки неможливо зрозуміти, що таке «гарний» і що таке «поганий» варіанти Податкового кодексу. Кожна зі сторін ототожнює свої інтереси з національними і, відповідно, дає власну оцінку документа.

Такі відгуки не можна вважати об'єктивними. Економічний зміст податкової системи полягає в тому, що вона перерозподіляє національний дохід, тому якщо хтось отримає більше коштів, то обов’язково будуть і ті, хто їх втрачає, відповідно, ситуація, за якої всі залишаться задоволеними, апріорі неможлива. Проте завдання податкової реформи саме в тому і полягає, щоб знайти оптимальний баланс інтересів, за якого кожна із сторін, жертвуючи частиною власних економічних вигод, отримувала б нові можливості, реалізація яких принесе їй ще більшу вигоду.

З державної точки зору, «гарний» Податковий кодекс — це такий кодекс, який, попри утиск інтересів окремих груп, здійснить загальний позитивний ефект для соціально-економічного розвитку країни. Оцінюючи прогресивність документа під таким кутом зору, треба виходити з того, чи дає він змогу вирішити ключові завдання, які стоять перед нашою державою. Наразі їх два:

— наповнення бюджету;

— стимулювання економічної активності.

Власне, це ті ключові завдання, які неможливо було вирішити в рамках діючого податкового законодавства і на виконання яких була спрямована ініційована урядом податкова реформа.

Даючи характеристику прогресивності Податкового кодексу для України загалом, а не для уряду чи окремих зацікавлених груп, необхідно чітко з’ясувати, чи допомагає він вирішити ці завдання в найбільш ефективний спосіб і чи не поглиблює поточних проблем.

В умовах значних розривів між доходами і видатками державного бюджету та інших публічних грошових фондів пріоритетом є і має бути мобілізація фінансових ресурсів до скарбниці. Необхідно чітко усвідомлювати, що кризові прояви в системі державних фінансів за масштабами негативних наслідків для економіки країни є найбільш небезпечними [26, c.78].

Сьогодні через гострий дефіцит коштів уряд відчуває складності з виконанням своїх зобов’язань. У поточному році очікуються планові дефіцити: загального фонду державного бюджету — 30,3 млрд. грн., спеціального фонду державного бюджету — 23,8 млрд. грн., Пенсійного фонду України (навіть з урахуванням бюджетного трансферту в розмірі 39,3 млрд. грн.) — 17,9 млрд., НАК «Нафтогаз України» — 10 млрд. грн. При цьому станом на листопад можна констатувати, що фактичні дефіцити будуть більшими, ніж планувалося.

Очевидно, що за таких обставин уряд шукатиме шляхи мобілізації додаткового обсягу фінансових ресурсів до бюджету. Відзначимо той позитив, що КМУ в Податковому кодексі відмовився від підвищення ставок ключових податків, як це зробила низка країн ЄС, бюджети яких також мають серйозні дефіцити. Були дещо підвищені рента за видобування газу, нафти, ставки акцизного податку на спирт, алкогольні напої та сигарети, граничні ставки єдиного податку, плата за землю, розширено перелік підакцизних товарів, запроваджено нові податки на нерухомість, депозити. Всі ці заходи не створюють відчутного фіскального тиску на бізнес і малозабезпечених громадян, тому є більш прийнятною альтернативою для України порівняно з тимчасовим підвищенням ПДВ чи відмовою від зниження (або навіть підвищення) податку на доходи фізичних осіб та корпорацій, що досить активно практикується в світі для оздоровлення системи державних фінансів.

Натомість уряд обґрунтовано віддав перевагу боротьбі з мінімізацією і ухилянням від сплати податків як головному напрямку збільшення доходів бюджету.

Це достатньо об'ємний ресурс податкових надходжень. За розрахунками експертів Національного інституту стратегічних досліджень, лише через застосування схем мінімізації оподаткування ПДВ бюджет втрачає 25,6% обсягу потенційно можливих надходжень, а це майже 30 млрд. грн. Очевидно, що втрати бюджету від мінімізації сплати податку з доходів фізичних осіб та податку на прибуток підприємств також є значними.

Закономірно, що завдання перекриття таких схем є серед ключових пріоритетів податкової реформи. Більш неоднозначним є питання, чи запропоновано Податковим кодексом найбільш ефективні інструменти його реалізації.

У межах боротьби з мінімізацією оподаткування та ухилянням від сплати податків розробники кодексу намагалися:

а) законодавчо обмежити можливість застосування даних схем (як, наприклад, обмеження терміну подачі ПДВ-накладних, заборона віднесення роялті до складу витрат, реформування оподаткування страхової діяльності тощо);

б) розширити повноваження контролюючих органів, які дозволяють «вручну» боротися з цими явищами.

Головною проблемою ПК часто називають недотримання балансу між застосуванням цих інструментів. Справді, кодекс чітко віддає перевагу розширенню функцій контролюючих органів, ніж впровадженню «обмежувальних» законодавчих механізмів. Серед найбільш відчутних змін порівняно з діючим законодавством відзначимо таке.

По-перше, впровадження нового виду перевірки — фактичної, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника щодо дотримання порядку здійснення ним розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

До слова, за результатами такої перевірки контролюючі органи можуть самостійно визначати базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб та пенсійного і соціальних внесків, якщо встановлять, що відносини підприємства за цивільно-правовим договором з певними особами, які здійснюють надання товарів і послуг, «фактично є трудовими» .

До слова, досить часто платників єдиного податку справді використовують для необгрунтованого збільшення собівартості продукції контрагентів («дружніх» структур), переважно з метою роздування податкового кредиту.

Ще одним опосередкованим методом є розумна економічна причина (ділова мета) — причина, яка може бути лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Цей інструмент дає можливість податківцям оскаржувати господарські операції не за формальними ознаками, а по суті. Загалом варто зазначити, що ці інструменти активно використовуються в розвинених країнах світу і розширюють можливості контролюючих органів у боротьбі з мінімізацією оподаткування.

По-четверте, розширення доступу податкової служби до інформації про платників податків. Згідно з кодексом, органи податкової служби можуть отримувати інформацію про фінансовий і майновий стан та операції платника податків від банків, нотаріусів, митниці, інших органів державної влади. Фактично, якщо будуть реалізовані всі нові повноваження контролюючих органів щодо розширення доступу до інформації, то вони зможуть формувати досить об'єктивну картину майнового стану платника податків та його співвідношення з обсягом сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Окрім згаданих нововведень, кодекс містить численні деталі, які розширюють повноваження контролюючих органів у локальних питаннях.

Загалом, попри різку критику розширення повноважень податкової служби, яка особливо різко звучить з боку бізнесу, зазначимо, що з формальної точки зору в більшості випадків ці норми все-таки видаються адекватними. Але існує низка обставин, які можуть сприяти деструктивному застосуванню нових повноважень:

1. Асиметричність розширення прав та обов’язків контролюючих органів. У Податковому кодексі немає норм про посилення відповідальності посадових осіб принаймні за такі грубі порушення, як відмова від прийняття податкових декларацій, неповернення підтвердженої суми відшкодування ПДВ, розстрочення, відстрочення та списання заборгованості окремим компаніям без реальних для цього підстав, видача свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, котрі не мають на це права, тощо. Коли ж стосовно деяких порушень документом і передбачена відповідальність, то її встановлення покладено на керівників відповідної установи контролюючого органу, що закладає конфлікт інтересів.

Викликає також певне нерозуміння норма, згідно з якою збитки, завдані діяльністю чи бездіяльністю працівників податкової служби, покриваються за рахунок коштів державного бюджету за відсутності майнової відповідальності посадових осіб.

Податкова дискримінація платників податків. Розширення повноважень контролюючих органів у ПК можна назвати прийнятним і прогресивним у випадку, якщо вони будуть застосовуватися для виявлення порушень податкового законодавства однаковою мірою для всіх фізичних осіб — платників податків незалежно від їх майнового стану, посади та наближеності до влади, а також до всіх підприємств, незалежно від того, хто є їх власником.

Кодекс надав значні можливості податковій службі виявляти реальні доходи фізичних осіб, але якщо вони будуть застосовуватися лише до простих громадян, тоді як політики, бізнесмени та чиновники й надалі декларуватимуть мізерні доходи, купуючи при цьому дорогі авто та заміські будинки, то ПК навряд чи буде ефективним і знайде підтримку в суспільстві.

Існуюча практика застосування податкового законодавства. Бо, як показує український досвід, важливо не те, що написано в законі, а те, як він використовується на практиці.

Для прикладу, згідно з діючим законодавством, посадовим особам податкової служби прямо забороняється відмовляти в прийнятті податкової декларації на підставі того, що в ній зафіксовано від'ємне значення нарахованого податку. Однак за останній рік така практика вже стала досить поширеною. Аналогічну пряму заборону прописано щодо видачі свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, що займаються реалізацією нафтопродуктів. Проте окремі інспекції її просто ігнорують.

Тому слід розуміти: навіть найбільш лояльний до бізнесу ПК не є гарантією поліпшення інвестиційного клімату, акцент необхідно робити не тільки на формальному аспекті, а й на формуванні конструктивних відносин між податковою та платниками податків. Ця проблема виходить за межі кодексу.

Існують ще два фундаментальні зауваження щодо ПК. По-перше, ефективні конкурентоспроможні податкові системи європейських країн побудовані на мінімізації спілкування інспектора та платника податку, відтак — суб'єктивного впливу на питання оподаткування. Зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність підприємств буде мати наслідком зменшення трансакційних витрат бізнесу та видатків бюджету на утримання податкової служби.

По-друге, окремі питання необхідно вирішувати більш глибинно. Показовою є ситуація з мінімізацією нарахування та сплати податку на прибуток. Податкова служба отримала колосальні повноваження щодо контролю за достовірністю і повнотою нарахування податку, в ПК детально регламентовано, що можна, а що не можна включати до валових витрат підприємства, але є очевидним, що кваліфікований бухгалтер навіть за таких умов знайде можливість звузити базу оподаткування легітимними методами. Тому розробники ПК мали би боротися не з наслідками, а з причиною тотальної мінімізації податку на прибуток.

В європейських країнах система оподаткування побудована в такий спосіб, що контроль над достовірністю та повнотою нарахування податку покладений власниками підприємств на менеджерів. Оскільки розподіл прибутку є єдиним механізмом легального отримання доходів від прав корпоративної власності, завдання максимізації прибутку (і, відповідно, бази оподаткування корпоративного податку) для керівників західних компаній є пріоритетним. Тому ефективне адміністрування податку не потребує ні колосального штату контролюючих органів, ні деталізованого до дрібниць законодавства.

На тлі перманентної та різкої критики ПК поза увагою залишилися ті нові можливості, які він відкриває для бізнесу. Безперечним позитивом називають зниження ставок ключових податків. Цей намір практично не викликає заперечень. Однак, враховуючи значний дефіцит бюджету, в остаточному варіанті ПК уряд заклав для перших етапів менш стрімку динаміку зниження ключових податків, аніж це було спочатку задекларовано.

Нагадаємо, першим проектом Податкового кодексу (законопроект № 6509), що був прийнятий у першому читанні, проте згодом знятий з розгляду, передбачалося досить різке зниження ставки податку на прибуток в 2011 році - відразу на 5 в.п. За розрахунками Національного інституту стратегічних досліджень, за умови збереження фінансових показників господарської діяльності на рівні поточного року, державний бюджет у 2011 році втратив би в результаті такого зниження 8 млрд. грн.

Очевидно, через очікувані проблеми з податковими надходженнями в остаточній версії вирішено перенести зниження ставок ключових податків на пізніші періоди. В наступному році ставка податку зменшиться лише на 2 в.п. і далі щороку знижуватиметься на 2 в.п. (в 2014;му — на 3 в.п.) — до 16% в 2014 році.

Ще менш стрімкою буде динаміка зниження ставки ПДВ. Вона почне знижуватися на 1 в.п. щорічно тільки з 2012 року.

Позитивним рішенням для бізнесу також називають скорочення кількості податків і зборів. ПК, який серед іншого має замінити Закон України «Про систему оподаткування», справді зменшив кількість податків та зборів. Замість 29 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що закріплені діючим законодавством, у Податковому кодексі пропонується запровадити відповідно 18 та п’ять платежів.

Стосовно загальнодержавних податків, частину їх пропонується скасувати (збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел та ін.), іншу частину — перевести в режим неподаткового платежу (судовий збір, державне мито та ін.), ще частину — передати місцевим бюджетам (єдиний податок, що був закріплений за місцевими бюджетами, але не входив до місцевих податків, а також податок на нерухомість, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності).

Одним із найбільш позитивних рішень ПК є формування єдиного фіскального простору, який дає всім учасникам ринку рівні можливості та усуває податкову дискримінацію окремих суб'єктів залежно від лояльності до влади чи географічного місця розташування. Наявність численних пільг і преференцій порушує принцип нейтральності податків, знижує рівень конкуренції, оскільки ставить різні компанії в нерівні умови. В такій ситуації підприємства роблять ставку не на покращення якості та зниження ціни продукції, а на те, щоб здобути максимально можливу кількість пільг, збільшивши таким чином ціновий ресурс конкурентоспроможності своєї продукції. І замість того, щоб формувати та реалізовувати сталу стратегію розвитку, інвестори значну увагу приділяють стратегії оптимізації оподаткування.

У цьому сенсі значним досягненням уряду є те, що, попри активну лобістську діяльність, ТПР та СЕЗ так і не було відновлено. Податкові пільги отримали галузі, а не окремі компанії.

Прогрес маємо і щодо скорочення кількості контролюючих органів та зменшення тривалості податкових перевірок. Відтепер контролюючими органами є лише органи митної та податкової служб, а органами стягнення — виключно податкова. Виїзні перевірки стали коротшими, проте, як уже зазначалося, з’явився новий вид перевірок, тому загальна кількість днів, які контролюючі органи можуть проводити на підприємстві, для окремих категорій платників податків навіть зросла.

До позитивів ПК можна віднести значну кількість локальних нововведень, які залишилися поза увагою. Передусім це зближення бухгалтерської та податкової звітності (особливо в питанні нарахування податку на прибуток), запровадження методів прискореної амортизації, запровадження більш простого механізму адміністративного оскарження рішень податкової служби, заборона на вилучення контролюючими органами оригіналів первинних документів, запровадження механізму автоматичного відшкодування ПДВ тощо.

Загалом, попри те, що Податковий кодекс далеко не ідеальний, він видається більш прогресивним порівняно з діючим податковим законодавством. Відчутно негативний внесок щодо його оцінки зробило не зовсім обґрунтована фактична ліквідація ним спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Необхідно розуміти, що уряд має досить вагомі аргументи щодо доцільності такого рішення. Частина платників єдиного податку справді займається мінімізацією оподаткування. Всім відомі три ключові схеми:

а) компанія на загальній системі оподаткування переносить прибуток, який є джерелом сплати податку на прибуток та об'єкта оподаткування ПДВ, на платників єдиного податку, які цих податків не сплачують (щодо ПДВ — мають право сплачувати);

б) виписка «дружнім структурам» — учасникам єдиної схеми мінімізації оподаткування фіктивних податкових накладних (або накладних по безтоварній поставці) або реалізація їм товарів за завищеними цінами з метою штучного збільшення нарахованого ПДВ, який «дружня структура» зарахує до податкового кредиту і вимагатиме його відшкодування з бюджету;

в) мінімізація оподаткування доходів окремих категорій працівників та сплати роботодавцями внесків до Пенсійного і соціальних фондів. Для оптимізації оподаткування роботодавець змушує (переконує) працівника зареєструватися платником єдиного податку і переводить взаємовідносини з ним на контрактну форму співробітництва. Таким чином, роботодавець уникає сплати внесків до Пенсійного та соціальних фондів, а фізична особаподатку на доходи, внесків до Пенсійного та соціальних фондів.

Крім того, за реєстрації платником єдиного податку істотно мінімізують свої податкові зобов’язання низка осіб, що займаються професійною діяльністю (адвокати, лікарі, консультанти).

Проте це лише один бік медалі, бо спрощена система оподаткування в Україні має важливе соціальне значення. Лише офіційно сумарна кількість фізичних осіб — підприємців та найнятих ними працівників становить 2,5 млн. осіб. Очевидно, що жодна галузь економіки не зможе адсорбувати таку кількість робочої сили. Крім того, багато видів діяльності, що здійснюються даним сегментом бізнесу, можуть бути рентабельними лише за наявності спрощеної системи оподаткування.

Необхідно також врахувати, що скасування спрощеної системи не означатиме автоматичного переходу відповідної кількості суб'єктів підприємницької діяльності на загальну систему оподаткування. Навпаки, наслідком такого рішення стане перехід у тінь значної частини малого бізнесу, що зменшить навіть наявні надходження до бюджету.

Тому, попри досить серйозні аргументи проти самого інституту спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, його ліквідація не є ефективним рішенням. А щоб повністю ліквідувати згадані схеми, достатньо було б законодавчо:

1) забрати право реєстрації платників єдиного податку платниками ПДВ;

2) встановити обмеження, відповідно до якого на одного покупця товарів (послуг) платника єдиного податку не може припадати більш як 50% реалізованої продукції (наданих послуг) (цю норму перед другим читанням кодексу було виключено);

3) вивести зі списків сфер діяльності фізичних осіб-підприємців, на яких поширюється право застосування спрощеної системи оподаткування, незалежну професійну діяльність та оптову торгівлю.

Окрім першого і третього інструментів, ПК запроваджує ще ряд додаткових, які роблять мінімізацію оподаткування платниками в значних обсягах неможливою. По-перше, це заборона віднесення витрат на оплату товарів і послуг, що придбані у платників єдиного податку, до валових витрат підприємств, які застосовують загальну систему оподаткування. По-друге, ПК надає право контрольним органам самостійно нараховувати податкові зобов’язання по господарських операціях з платниками єдиного податку (за методом звичайної ціни). По-третє, ПК надає право податковій у ручному режимі (з допомогою фактичних перевірок) перекривати схеми, коли працівники компанії працюють в її приміщеннях, але на контрактній основі як платники єдиного податку.

За такої кількості обмежень використовувати спрощену систему оподаткування зможуть лише ті підприємці, які реально займаються бізнесом. Тому для них варто було б, навпаки, збільшити обсяг граничного доходу та принаймні залишити без змін кількість осіб, яких вони можуть найняти.

Загалом баланс між позитивним і негативним у ПК дещо порушений через фактичну ліквідацію спрощеної системи оподаткування і розширення повноважень контролюючих органів. Водночас документ усе-таки є більш прогресивним, ніж чинне законодавство, тому питання повинно стояти не в тому, чи вводити в його в дію, а в тому, які зміни необхідно оперативно внести, щоб інтереси платників податків були краще враховані та захищені.

1.2 Види податків

Велике значення при дослідженні податкової системи, впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, при розробці податкової політики держави відігpaє класифікація податків за різними ознаками. ЇЇ необхідність визначається різними видами податкових форм і застосуванням різних податкових режимів. При цьому враховуються особливості їх розрахунку, сплати, віднесення на витрати виробничої діяльності тощо.

В Україні податки класифікують за такими ознаками:

1. Належність до рівня суб'єктів, які встановлюють податки: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл за цією ознакою визначається згідно з Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. N2 1251−12 в редакції Закону від 18.02.97 р. N2 77/97-ВР з наступними змінами та доповненнями [3.с.214].

Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів подано в ст. 14 вищезгаданого Закону:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Податок на доходи фізичних осіб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

8. Плата (податок) на землю.

9. Peнтні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок державного бюджету.

13. Збір на спеціальне використання природних pecypcів.

14. Збір за забруднення навколишнього середовища.

15. Збір на обов’язкове соціальне страхування.

16. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

20. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний.

21 Збір за використання радіочастотного ресурсу України.

1.3 Податковий важіль регулювання економіки

Серед безлічі економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку, важливе місце займають податки. В умовах ринкових відносин, і особливо в перехідний до ринку період, податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки. Держава широка використовує податкову політику як визначений регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом керування економікою в умовах ринку. Від того, наскільки правильно побудована система оподатковування, залежить ефективне функціонування всього народного господарства.

Застосування податків є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів з комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий доход і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система податкового обкладання визначає кінцевий розподіл доходів між людьми.

Отже, оподатковування — це система розподілу доходів між юридичними чи фізичними особами і державою, а податки являють собою обов’язкові платежі в бюджет, стягнуті державою на основі закону з юридичних і фізичних осіб для задоволення суспільних потреб. Податки виражають обов’язку юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, брати участь у формуванні фінансових ресурсів держави. Будучи інструментом перерозподілу, податки покликані гасити виникаючі збої в системі розподілу і стимулювати (чи стримувати) людей у розвитку тієї чи іншої форми діяльності. Тому податки виступають найважливішою ланкою фінансової політики держави в сучасних умовах. Головні принципи оподатковування — це рівномірність і визначеність. Рівномірність — це єдиний підхід держави до платників податків з погляду загальності, єдності правил, а так само рівного ступеня збитку, що понесе платник податків. Сутність визначеності полягає в тому, що порядок оподатковування встановлюється заздалегідь законом, так що розмір і термін сплати податку відомий завчасно. Держава так само визначає міри стягнення за невиконання даного закону.

Для того щоб більш глибоко вникнути в суть податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподатковування, що сформулював Адам Смит у формі чотирьох положень, чотирьох основних, можна сказати, що стали класичними принципів, з якими, як правило, погоджувалися наступні автори. Вони зводяться до наступного:

" 1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, тобто відповідно до доходу, яким він користається під охороною уряду. Дотримання цього чи положення зневага їм веде до так називаної чи рівності нерівності обкладання.

2. Податок, що зобов’язаний сплачувати кожний, повинний бути точно визначений, а не зроблений. Розмір податку, час і спосіб його сплати повинні бути ясні і відомі як самому платнику, так і всякому іншому…

3. Кожен податок повинний стягуватися в такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника…

4. Кожен податок повинний бути улаштований так, щоб він витягав з кишені платника можливо менше поверх того, що надходить у каси держави" .

Принципи Адама Смита, завдяки їхній простоті і ясності, не вимагають ніяких інших роз’яснень і ілюстрацій, крім тих, котрі містяться в них самих, вони стали «аксіомами» податкової політики.

Сьогодні ці принципи розширені і доповнені відповідно до духу нового часу. Сучасні принципи оподатковування вийшли такі:

1. Рівень податкової ставки повинний установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня доходів. Податок з доходу повинний бути прогресивним (тобто чим більше доход, тим більший відсоток від нього сплачується у виді податку). Принцип цей дотримується далеко не завжди, деякі податки в багатьох країнах розраховуються пропорційно (ставка податку однакова для всіх оподатковуваних сум).

2. Необхідно додавати всі зусилля, щоб оподатковування доходів носило однократний характер. Багаторазове обкладання чи доходу капіталу неприпустимо. Прикладом здійснення цього принципу служить заміна в розвитих країнах податку з обороту, де обкладання обороту відбувалося по наростаючій кривій, на ПДВ, де знову створений чистий продукт обкладається податком всего один раз аж до його реалізації.

3. Обов’язковість сплати податків. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу.

4. Система і процедура виплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, що збирають податки.

5. Податкова система повинна бути гнучкої і легко адаптируемой до мінливого суспільно-політичним потребам.

6. Податкова система повинна забезпечувати перерозподіл створюваного ВВП і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

Крім того, схема сплати податку повинна бути доступна для сприйняття платника податків, а об'єкт податку повинний мати захист від подвійного чи потрійного обкладання.

Податки можуть стягуватися такими способами:

1. Кадастровий — (від слова кодастр — таблиця, довідник) коли об'єкт податку диференційований на групи по визначеній ознаці. Перелік цих груп і їхні ознаки заноситься в спеціальні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характерний тим, що величина податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку може служити податок на власників транспортних засобів. Він стягується по встановленій ставці від потужності транспортного засобу, не залежно від того, використовується цей транспортний чи засіб простоює.

2. На основі декларації. Декларація — документ, у якому платник податку приводить розрахунок доходу і податку з його. Характерною рисою такого методу є те, що виплата податку провадиться після одержання доходу й особою яка одержує доход. Прикладом може служити податок на прибуток.

3. У джерела. Цей податок вноситься особою яка виплачує доход. Тому оплата податку провадиться до одержання доходу, причому одержувач доходу одержує його зменшеним на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб. Цей податок виплачується чи підприємством організацією, на якій працює фізична особа. Тобто до виплати, наприклад, заробітної плати з її віднімається сума податку і перелічується в бюджет. Інша сума виплачується працівнику.

Існують два види податкової системи — шедyлярна і глобальна.

У шедyлярной податковій системі весь доход, одержуваний платником податків, поділяється на частині — шедyли. Кожна з цих частин обкладається податком особливим образом. Для різних шедyл можуть бути встановлені різні ставки, пільги й інші елементи податку, перераховані вище. У глобальній податковій системі всі доходи фізичних і юридичних осіб обкладаються однаково. Така система полегшує розрахунок податків і спрощує планування фінансового результату для підприємців. Глобальна податкова система широко застосовується в Західних державах.

Податки бувають двох видів. Перший вид — податки на доходи і майно: прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій (фірм); на соціальне страхування і на фонд заробітної плати і робочу силу (так називані соціальні податки, соціальні внески); податки на володіння, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податок на переклад прибутку і капіталів за рубіж і інші. Вони стягуються з конкретної фізичної чи юридичної особи, їх називають прямими податками. Другий вид — податки на товари і послуги: податок з обороту — у більшості розвитих країн замінений податком на додаткову вартість; акцизи (податки, послуги, що включаються прямо в ціну чи товару,); на спадщину; на угоди з нерухомістю і цінними паперами й інші. Це непрямі податки. Вони чи частково цілком переносяться на ціну чи товару послуги.

Прямі податки важко перенести на споживача. З них легше всього справа обстоїть з податками на землю і на іншу нерухомість: вони включаються в орендну і квартирну плату, ціну сільськогосподарської продукції. Непрямі податки переносяться на кінцевого споживача в залежності від ступеня еластичності попиту на товари і послуги, оподатковувані цими податками. Ніж менш еластичний попит, тим велика частина податку перекладається на споживача. Ніж менш еластична пропозиція, тим менша частина податку перекладається на споживача, а велика сплачується за рахунок прибутку. У довгостроковому плані еластичність пропозиції росте, і на споживача перекладається усе велика частина непрямих податків. У випадку високої еластичності попиту збільшення непрямих податків може привести до скорочення споживання, а при високій еластичності пропозиції — до скорочення чистого прибутку, що викликає скорочення чи капіталовкладень переливши капіталу в інші сфери діяльності.

Розрізняють також тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розмірів доходу. Пропорційні — діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта податку без обліку диференціації його величини. Прогресивні ставки припускають зростання величини ставки в міру росту доходу. Прогресивні податки — це ті податки, тягар яких сильніше давить на осіб з великими доходами. Регресивні ставки припускають зниження величини ставки в міру росту доходу. Регресивний податок може і не приводити до росту абсолютної суми надходжень у бюджет при збільшенні доходів платників податків.

У залежності від використання податки поділяються на загальні і специфічні. Загальні податки використовуються на фінансування поточних і капітальних витрат державного і місцевого бюджетів без закріплення за яким або визначеним видом витрат. Специфічні податки мають цільове призначення (наприклад, відрахування на соціальне чи страхування відрахування на дорожні фонди).

На додаток до всьому необхідно виділити об'єкти оподатковування, пільги по податках відповідно до закону. «Об'єктами оподатковування є доходи (прибуток), вартість окремих товарів, окремі види діяльності платника податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майна юридичних і фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг і інші об'єкти, установлені законодавчими актами.»

" По податках можуть встановлюватися в порядку і на умовах, законодавчими актами, що випливають пільги:

неоподатковуваний мінімум об'єкта податку;

вилучення з обкладання визначених елементів об'єкта податку;

звільнення від сплати податку окремих чи осіб категорії платників;

зниження податкових ставок;

відрахування з податкового окладу (податкового платежу за розрахунковий період);

цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити (відстрочку стягування податків);

інші податкові пільги."

2. Проблематика майнового оподаткування

2.1 Проблеми оподаткування в Україні

Чинна податкова система зазнає критики як з боку наукових кіл, так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатів. Однак ймовірно, що ця критика ґрунтується на емоційних і поверхових оцінках економічної дійсності, вона позбавлена глибокого аналізу фінансових зв’язків в економіці, усвідомлення дійсних потреб держави у фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій щодо регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем державного управління.

Потрібно зауважити, що при реформуванні податкової системи України слід говорити не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній рівень оподаткування в Україні має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету.

Деякі фахівці вважають, що податкова система України має базуватися на таких принципах: погодження податкових ставок, рівність і справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення, недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і зборів, відповідальність платників податків, системний підхід, численність податків тощо[4, 13].

Проблема побудови ефективної податкової системи — одна із найбільш актуальних в процесі розвитку в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Створення податкової системи, адекватної потребам соціально орієнтованої економіки, повинне передбачати: по-перше, комплексність, по-друге, цілеспрямоване «портфельне» формування системи податків, по-третє, наукове визначення податкового потенціалу, по-четверте, формування адекватної правової основи.

Ефективність податкової системи визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов’язаних із скерованістю економіки як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Вимога комплексності полягає в тому, що податки повинні бути пов’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому. Податки використовуються як фіскальний інструмент, з одного боку, і як інструмент економічної політики в цілому, з іншої.

Оподаткування має бути транспарентним і практичним. Транспарентність податкової системи передбачає максимально чітке і несуперечливе формування норм податкового права, що включає їх неоднозначне тлумачення. Це є необхідною передумовою практичного дотримання принципів рівності і загального характеру оподаткування.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

— велика кількість нормативно-правових актів та колізійність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини — станом на кінець 2010 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням;

— нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за останні два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень;

— наявність законів, які належать до інших галузей права, але регулюють податкові відносини.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона не сприяє економічному зростанню країни. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб'єктів господарювання.

Зрозумілість норм та положень податкового законодавства України — це необхідна передумова його життєздатності та прийняття до застосування всіма суб'єктами відносин, що виникають в процесі оподаткування. Положення законодавчих актів, які регулюють питання оподаткування, повинні викладатися із використанням загальноприйнятої та широковживаної лексики. Специфічним поняттям та термінам потрібно надавати повне та однозначне визначення, які використовується в усіх законодавчих актах, що відносяться до системи оподаткування.

Також до недоліків існуючої податкової системи, насамперед, варто віднести неврегульованість правових гарантій для учасників податкових відносин, відсутність прозорих і ефективних механізмів захисту прав платників податків та складність і недосконалість процедурної «підсистеми» адміністрування багатьох податків і неподаткових платежів, про що свідчить практика стягнення і відшкодування податку на додану вартість.

Удосконалення податку на додану вартість має здійснюватися за допомогою диференціації його ставок у розрізі окремих товарних груп. На моє переконання, слід скасувати оподаткування за нульовою ставкою. При цьому, уявляється доцільним диференціювати ставки податку на додану вартість між окремими групами товарів у залежності від їхньої соціальної значимості, як це робиться в інших країнах, наприклад у Франції[5, 67].

З метою вирівнювання умов господарювання і посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю підприємницьких структур замість нульової ставки доцільно застосовувати мінімальну ставку в розмірі 5%.

Об'єктом оподаткування майна слід визначити вартість землі, житлових будинків або їх частини (квартир), садових будинків, дач, гаражів тощо, а платниками податку — власників майна або уповноважених ними осіб.

Для підвищення ефективності роботи фондів соціального страхування необхідно запровадити єдиний соціальний податок, як консолідований страховий податок, що визначається на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, і сплачується в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.

Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність. Законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства[6].

Неоднозначне трактування різними державними установами одних і тих же нормативно-правових актів призводить до конфліктів суб'єктів підприємницької діяльності з фіскальними органами.

Всупереч вимогам статті 1 Закону України «Про систему оподаткування», якою передбачено, що встановлення і скасування податків та пільг здійснюється Верховною Радою України, а ставки податків та пільги не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законодавчими актами України, крім законів про оподаткування, центральні органи виконавчої влади протягом останніх років видавали нормативні акти, якими встановлювали або скасовували податкові пільги. Часто такі нормативні акти викликали непорозуміння в законодавстві, виникали колізійні ситуації, що призводили до всіляких порушень як з боку платників, так і з боку посадових осіб органів державної податкової служби.

Найважливішою проблемою законодавства України, що регулює оподаткування, є колізії, що існують між законами та підзаконними нормативно-правовими актами, котрі іноді видаються всупереч змісту законів або на ускладнення їх виконання і встановлюють додаткові приписи, інструкції, роз’яснення, узгодження тощо[7].

Наприклад, відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, зокрема, сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, аліменти, що виплачуються платнику податку згідно з рішенням суду. А згідно з Наказом Державної податкової адміністрації від 29 вересня 2003 року № 451, яким затверджено Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, зазначено, що ознаками доходу є, зокрема, сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, сума збору на державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, аліменти, що виплачуються платнику податку.

Податки є важливою ланкою економічних відносин будь-якої держави. Україна вже чотирнадцять років існує як незалежна держава, але єдиного нормативного акту, який би регулював правовідносини в сфері оподаткування немає. Стало очевидним, що без прийняття Податкового кодексу економіка держави приречена на нестабільність. Його прийняття повинно базуватись на відповідній концепції реформування податкової системи в Україні.

На даний час існує декілька таких концепцій. Так, група народних депутатів під керівництвом Б. Губського розробила проект однієї з таких концепцій. Позитивом цієї концепції є проведений аналіз існуючої податкової системи та запропоновані засади та шляхи її реформування[8].

Іншим прикладом концепції реформування податкової системи України є концепція, що розроблялася в контексті проведення загальнонаціонального зібрання «Сучасна податкова політика: від тиску до заохочення», проведеного в рамках третього форуму «Влада і бізнес — партнери», який відбувся 8 вересня 2005 року, і є предметом для обговорення широкого підприємницького та експертного загалу[9].

Однак, цей проект головним чином має інформаційний характер і не базується на програмному, детальному, підтвердженому реальними показниками аналізі проблем, які є найбільш актуальними для чинної податкової системи України.

Проблема колізій у сфері оподаткування має вирішуватися не тільки шляхом приведення у відповідність законодавства із Конституцією України та усунення існуючих суперечностей між законами та підзаконними нормативно-правовими актами, а й застосування норм, що, спрямовані на вирішення колізій у праві.

Так, в проекті Податкового кодексу України зазначено, що нормативно-правові акти з питань оподаткування не можуть суперечити цьому Кодексу[10]. У разі існування суперечностей між нормами цього Кодексу та нормами інших нормативно-правових актів з питань оподаткування, застосовуються норми цього Кодексу.

Привабливість ідеї кодифікації податкового права зумовлена функціями, які повинен виконувати Кодекс. Ці функції полягають у стабілізації податкового права і створенні таким чином прогнозованого, певного економічного середовища; забезпеченні єдиної термінології, уніфікації правил оподаткування; узгодженні податкових законів, ліквідації колізій між ними, встановленні механізмів взаємодії всіх елементів податкової системи.

У Кодексі йдеться не про просте скорочення переліку податків та зниження їх ставок, хоч і ці заходи матимуть позитивний результат, а про розширення бази оподаткування, залучення до нього дедалі більшої кількості платників податків, а також про зміну самої ідеології оподаткування. На жаль, аналізуючи ситуацію, що склалася у зв’язку з обговоренням і ухваленням Податкового кодексу України, необхідно зауважити, що внаслідок специфічного поєднання процесів реформування і кодифікації податкового законодавства під час обговорення проекту Кодексу основна увага приділяється аспектам реформування, зокрема визначенню величини податкових ставок, пільг, податкової бази, і набагато менша — проблемам усунення правових прогалин, вирішенню податкових колізій, вдосконаленню правової регламентації всієї системи податкових відносин[11].