Реєстраційне провадження: поняття, особливості, види

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Кафедра правосуддя КУРСОВИЙ ПРОЕКТ (РОБОТА) з курсу «Адміністративного процесуального права України»

на тему: «Реєстраційне провадження: поняття, особливості, види»

Студентки 3 курсу 302 групи напрямок підготовки: правознавство галузі знань: право Сушко О. І.

Керівник: к.ю.н ., доцент Тарануха В. П Члени комісії: к.ю.н., доцент Тарануха В.П.

к.ю.н ., доцент Гордєєв В.В.

ас., Кімчинська С. В .

м. Чернівці, 2013

Зміст Вступ Розділ 1. Поняття та особливості реєстраційного провадження

1.1 Реєстраційне провадження: поняття та сутність

1.2 Ознаки реєстраційного провадження

1.3 Особливості реєстраційного провадження Розділ 2. Види реєстраційного провадження.

2.1. Реєстрація об'єднань громадян

2.2 Реєстрація адвокатських об'єднань

2.3 Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

Розділ 3. Проблеми здійснення реєстраційного провадження та шляхи їх вирішення Висновки Список інформаційних джерел

Вступ Реєстраційне провадження як різновид адміністративного провадження це діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ, які мають безспірний характер. Під реєстрацією розуміють велику кількість проваджень, які мають місце у найрізноманітніших сферах суспільного життя, що встановлені у законодавчому порядку офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів. Реєстраційне провадження не має своїм результатом вживання примусових заходів. Його результат — задоволення законних запитів фізичних або юридичних осіб, а також забезпечення ефективної роботи управлінського апарату. В межах реєстраційного провадження можливе здійснення правоохоронних дій, але їх характер інший: сам факт проведення реєстрації свідчить про те, що зареєстрована діяльність відповідає вимогам законності. Наявні доктринальні визначення та ознаки не відображають усієї багатоманітності та специфіки даного провадження проте дають можливість побачити недоліки та запобігти порушенню норм закону.

Виходячи з вище зазначеного актуальність даної теми полягає у тому, що одним із важливих напрямків розбудови України, як незалежної держави є правильне застосування реєстраційного провадження та усунення недоліків, що виникають при реєстрації.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в сфері здійснення реєстраційної діяльності.

Предметом дослідження — адміністративно-процесуальне законодавство України та доктринальні положення щодо здійснення процесу реєстрації.

Метою дослідження є визначення юридичних підстав та умов, які необхідні для реєстраційного провадження та його належного здійснення.

Для досягнення мети курсової роботи поставлено наступні завдання:

1) визначити що таке реєстраційне провадження

2) розкрити ознаки та особливості реєстраційного провадження

3) охарактеризувати види реєстраційного провадження Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи провадження наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел та узагальнення, що дало можливість проаналізувати думки науковців щодо визначення та сутності реєстраційного провадження; за допомогою порівняння та спостереження були виявленні ознаки даного провадження, які відрізняють цей вид від інших; формально-логічний метод використовується при класифікації видів реєстраційного провадження. Вищезазначені методи використані у першому та другому розділі курсової роботи для більш детального дослідження проблеми, що дає можливість чітко зрозуміти, що собою являє реєстраційне провадження.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку інформаційних джерел. Загальний обсяг роботи — 30 сторінок.

Розділ 1. Поняття та особливості реєстраційного провадження

1.1. Реєстраційне провадження: поняття та сутність Реєстраційне провадження відноситься до неюрисдикційного типу проваджень. На відміну від юрисдикційних проваджень, відсутня необхідність правового захисту, відсутнє правопорушення чи спір про право, певна санкція, хоча всі дії відбуваються у певній процесуальній формі.

Термін реєстрація походить від латинського слова regesta- «список». Реєстрація означає запис фактів з метою обліку і надання цим фактам законності. М. Козлов визначає реєстрацію як акт офіційного визнання законності відповідних дій і правових актів, які здійснюються державними або уповноваженими державою органами. С. О. Слободянюк у своїй публікації «Місце та роль інституту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в правовій системі» зазначає, що реєстрація — внесення відомостей про права до Державного реєстру прав за спеціальною процедурою, яка передбачає перевірку достовірності даних.

Реєстраційні провадження — встановлений законодавством порядок офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів. Під реєстрацією розуміють велику кількість проваджень, які мають місце у найрізноманітніших сферах суспільного життя. Суто галузеве тлумачення поняття реєстраційного провадження для формулювання його загального визначення є питанням спірним.

О.В. Кузьменко зазначає, що реєстраційне провадження — регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб'єктів права відповідними правами або обов’язками; а також про облік та фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстраційних документах. Реєстраційне провадження як різновид адміністративного провадження — це діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ, які мають безспірний характер. Зазначені індивідуальні справи розглядаються у позасудовому порядку, на особистому прийомі посадової особи уповноваженого органу в сфері реєстрації. В даному випадку мова йдеться про надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, тобто про задоволення суб'єктивного права особи. Варто погодитись з Юшкевич О. Г., яка визначає, що реєстраційне провадження як структурний елемент адміністративного процесу — це діяльність публічної адміністрації по розгляду і вирішенню у встановленому порядку індивідуально-конкретних справ в сфері державної реєстрації шляхом внесення відомостей про об'єкти реєстрації у відповідний реєстр з метою встановленням юридично значущих фактів і прав суб'єктів реєстраційних правовідносин та винесення за результатами індивідуального акту в межах нормативно врегульованої процедури.

С. В. Лихачов розглядає реєстрацію у теорії підприємницького права, що наклало «майновий» відбиток на всі його подальші міркування з приводу юридичної природи і змісту провадження. Автор зазначає: «Від державної реєстрації, яка здійснюється органами юстиції, варто відрізняти галузеві реєстраційні повноваження, зараховані до компетенції органів внутрішніх справ. При державній реєстрації в органах юстиції особа клопочеться про надання їй статусу юридичної особи або правовласника». На відміну від цієї процедури, в реєстраційних відносинах з органами внутрішніх справ беруть участь не потенційні, а реальні володарі майнових прав. Варто наголосити на недосконалості доктринального підходу до визначення змісту реєстраційного провадження, за якого провадження завжди асоціюється з легітимацією права власності або з установчими процедурами.

Російський правник А. Б. Агапов основною метою державної реєстрації вважає наділення заявника повноваженнями юридичної особи або власника. Таким чином, зміст реєстрації зводиться до надання певним суб'єктам статусу організації, що має право від свого імені брати участь у цивільному обороті та судових суперечках, або ж до офіційного визнання права суб'єкта на володіння, розпорядження і користування певними видами майна та плодів інтелектуальної праці. Обґрунтованість цього твердження сумнівна вже хоча б з огляду на те, що позиції попередніх авторів, незважаючи на свою відчутну неповноту, все ж є справедливі стосовно тих об'єктів реєстрації, про які в них зазначається. Адже той факт, що державній реєстрації підлягають нормативні акти та різні види діяльності, заперечень викликати не повинен. Крім того, не можемо підтримати думку А. Б. Агапова і з приводу суто заявницького характеру здійснення реєстраційних дій уповноваженими органами. Зазначимо, що ініціатива в державній реєстрації далеко не завжди належить суб'єктам, відносно яких офіційно закріплюється певний статус, юридичний факт або суб'єктивне право. У цілому ряді випадків єдиним суб'єктом реєстраційної ініціативи виступає держава. Більш того, у відповідній сфері суспільних відносин спостерігається тенденція до розширення ініціаторних функцій державних органів. Як відзначають деякі автори, для сучасного стану правової регламентації легалізаційних процедур характерна зміна підходів у правовій регламентації від застосування заявницького принципу до інших форм: від простої фіксації управлінськими структурами певних правових станів та можливостей діяльності до активного впливу на них з боку органів державної виконавчої влади.

Виключно до компетенції органів юстиції зводить сенс означеного поняття ще один представник російської адміністративно-правової науки ;

Д. М. Овсянко. Він, зокрема, пише: «Реєстраційне провадження становить діяльність Міністерства юстиції і його територіальних підрозділів щодо державної реєстрації нормативних актів органів виконавчої влади, статутів суспільних та релігійних організацій, реєстрації юридичних осіб та прав на нерухомість». З подібним твердження погодитись неможливо. Достатньо непереконливою видається «вибірковість» автора до предметного складу матеріальних правовідносин у реєстраційній сфері та до кола уповноважених суб'єктів здійснення відповідних процесуальних дій.

По-перше, незаперечно, що здійснення значного масиву реєстраційних операцій покладається на інші органи держави (органи внутрішніх справ; Міністерство освіти і науки; Міністерство охорони здоров’я тощо). По-друге, перелік об'єктів реєстраційної системи набагато ширший, ніж наведений у згаданому визначенні. У даному випадку навіть не варто зайвий раз зупинятись на тому, що обов’язковій реєстрації в органах держави підлягають не лише нормативні акти, статути, юридичні особи, права на нерухомість та ін. Суто з правонаділяючого боку розглядає реєстраційне провадження С. В. Ківалов. Він визнає подвійну природу реєстрації як форми державного управління, що може спричиняти чи не спричиняти настання юридично значущих наслідків. Така позиція виправдана лише стосовно тих дозвільних проваджень, загальновизнаною метою яких є забезпечення реалізації певних суб'єктивних прав фізичних та юридичних осіб. Що ж стосується провадження реєстраційного, то не варто ігнорувати існування окремих його видів, що пов’язуються з наділенням об'єкта реєстрації спеціальними обов’язками або ж взагалі безпосередньо не причетні до встановлення як прав, так і обов’язків. До перших слід зарахувати вже згадувану нами реєстрацію в органах внутрішніх справ осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Прикладом других може служити провадження щодо державної реєстрації нормативних актів.

Важко також повністю погодитися із думкою І. М. Лазарева, який пише: «Державна реєстрація — це акт офіційного визнання законності існування певних матеріальних об'єктів та юридичних фактів». Законність — доволі складне правове явище, однопорядкове з правом, державою, демократією, яке завжди обумовлюється вимогами влади до населення, громадян, органів, посадових осіб дотримуватись її приписів [33, с.26; 24, с.30]. Попри значні розбіжності щодо розуміння поняття законності, які мають місце в науковому світі (виходячи з аналізу науково-правової думки, деякі вчені нараховують більше 20 комплексних підходів до розкриття змісту цього поняття), в загальній теорії права практично не заперечується аксіома, відповідно до якої основна сутність даного явища полягає в наявності правових актів та неухильному їх дотриманні й виконанні всіма суб'єктами права [22, с.83; 16, с.265−266; 30, с.66].

Доволі важко екстраполювати в цю площину реєстрацію деяких юридичних фактів, таких, наприклад, як смерть особи. Навряд чи при державній реєстрації названої події можна говорити про офіційне визнання її законності як неухильного дотримання і виконання вимог юридичних норм. Даний факт завжди залишається фактом, незалежно від того, визнаний він державою законним чи ні. Тому вести мову про законність існування факту смерті або народження особи не зовсім коректно як з логіко-юридичних, так і з суто гуманістичних позицій. Принагідно до цього випадку набагато доречніше було б зважати, наприклад, на «законність визнання», аніж на «визнання законності» юридичного факту. Таким чином, і наведений погляд на зміст поняття реєстраційного провадження не може вважатись досконалим.

1.2. Ознаки реєстраційного провадження Враховуючи вищенаведені визначення можна спробувати визначити ознаки реєстраційного провадження: 1) діяльність уповноважених органів публічної адміністрації; 2) вирішуються індивідуальні справи, тобто справи окремої особи чи групи осіб; 3) усі дії здійснюються у певній нормативно-врегульованій процедурі, певній процесуальній формі; 4) безспірний порядок провадження (відсутня будь-яка згадка про правопорушення чи спір про право).

Юшкевич О.Г. виділяє специфічні ознаки, притаманні реєстраційному провадженню:

— здійснення реєстраційної процедури як послідовної дії публічних органів управління;

— множинність суб'єктів, правомочних здійснювати реєстраційну діяльність;

— наявність сторін, заінтересованих у реалізації власних прав;

— регулювання порядку здійснення державної реєстрації відповідними матеріальними та процесуальними нормами права;

— логічно визначений порядок проведення процесуальних дій;

— можливість оскарження рішення у передбачений законодавством строк.

Реєстраційне провадження не має своїм результатом вживання примусових заходів. Його результат — задоволення законних запитів фізичних або юридичних осіб, а також забезпечення ефективної роботи управлінського апарату. В межах реєстраційного провадження можливе здійснення правоохоронних дій, але їх характер інший: сам факт проведення реєстрації свідчить про те, що зареєстрована діяльність відповідає вимогам законності. А це означає, що правоохоронну не можна зводити виключно до адміністративної юрисдикції.

М. П. Гурковський поділяє ознаки на групи: по-перше, реєстраційне провадження — це в будь-якому разі послідовні дії публічних органів управління з прийняття юридичного рішення і в більшості випадків видача відповідного документа, що підтверджує здійснення реєстраційної процедури. По-друге, особливістю цього виду адміністративного впровадження є множинність суб'єктів, які правомочні здійснювати цю діяльність. Реєстраційні органи здійснюють наступні повноваження: проведення реєстраційних дій, видача свідоцтва про здійснення реєстраційних дій, анулювання реєстрації у випадках, передбачених законом, ведення єдиних реєстрів, здійснення контрольних функцій за дотриманням вимог та умов щодо проведення реєстраційних дій. По-третє, сторонами реєстраційного провадження є:

1. Особа, зацікавлена в реалізації своїх прав і законних інтересів (громадяни і їх організації);

2. Орган публічної влади (посадова особа цього органу), який компетентний здійснювати процедуру реєстрації, що дозволяє реалізовувати ці права. Зацікавленою стороною при реєстраційному проваджені може одночасно виступати не один, а два і більше суб'єктів (громадян або організацій). Так, наприклад, при поданні заяви для реєстрації шлюбу до органу РАГС зацікавленою стороною є обидві сторони майбутнього подружжя.

По-четверте, порядок здійснення державної реєстрації регулюється нормами адміністративно-процесуального права, яке одночасно виконує функцію реалізації відповідних матеріальних правових норм різної галузевої приналежності: конституційного (державного) права (наприклад, норми, що встановлюють статус громадських об'єднань), цивільного права (наприклад, що встановлюють статус нерухомості), адміністративного права (наприклад, що встановлюють обов’язок публічних органів реєструвати певні види своїх нормативних правових актів у Міністерстві юстиції) тощо. По-п'яте, реєстраційне провадження має логічно визначений порядок проведення встановлених процесуальними нормами дій. По-шосте, здобувач, який отримав відмову у реєстрації, може оскаржити її в передбачений законодавством строк [20, с.157−158].

1.3 Особливості реєстраційного провадження Особливостями будь-якого провадження, в тому числі й реєстраційного є його структура. Тобто певні логічні та послідовні операції, які називаються стадіями. Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький та В. М. Гаращук підкреслюють, що процесуальні стадії є «важливими органічними елементами, що характеризують структуру кожного з проваджень та адміністративного процесу в цілому». Необхідно зазначити, що стадії одних видів проваджень зафіксовані в нормативному порядку, інших — не зафіксовані i являють собою специфічний результат доктринального узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил. Існує дуже багато точок зору щодо кількості стадій в окремих провадженнях, однак це не має принципового значення. Стадії можна подовжувати, можна дробити на окремі дії, називати основними або допоміжними, давати їм різні назви тощо. Принципово важливим є те, що у підсумку стадії повинні повно i точно відображати цілісну картину провадження як сукупність окремих дій або операцій, що здійснюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм.

На думку Д. М. Бахраха, спільними для адміністративного процесу, тобто для кожного з адміністративних проваджень, є наступні стадії:

1. Аналіз ситуації, в ході якого збирається, досліджується інформація про фактичний стан справи, реальні факти, існуючі проблеми. Ця інформація фіксується на матеріальних носіях у вигляді протоколів, довідок, схем, звітів тощо та є основою для рішень публічної адміністрації;

2. Прийняття рішення (наказу, постанови, інструкції) у справі, в якій фіксується воля суб'єкта публічної адміністрації;

3. Виконання рішення.

У певних випадках визнається доцільним ускладнення процедури вирішення адміністративних справ публічною адміністрацією. Так, ряд проваджень має додаткові стадії: порушення справи та перегляд рішення (постанови) [18, с.153−156].

Кількість і порядок стадій реєстраційного провадження неоднозначно визначаються дослідниками адміністративного процесу. Так, О. М. Добров відокремлює в зазначеному проваджені сім стадій: прийом документів, необхідних для здійснення реєстрації; розгляд та перевірка наданих документів; призначення та проведення перед реєстраційної експертизи; прийняття рішення про реєстрацію або відмова в реєстрації; оскарження відмови в реєстрації; внесення даних на підставі поданих документів до єдиного реєстру, оформлення та видача свідоцтва, що підтверджує факт реєстрації; надання даних про реєстрацію в державні органи управління. Однак, не всі наведені вченими стадії реєстраційного провадження відповідають теоретичним ознакам, які притаманні стадіям провадження. Вони не мають відносної самостійності, оскільки проведення реєстраційної експертизи неможливе за межами поданих документів щодо реєстрації певного об'єкта. Віднесення даних до єдиного реєстру також неможливе поза межами виконання рішення про реєстрацію. Отже, зазначений автор змішує стадії та етапи досліджуваного провадження. У цьому контексті слід погодитися з О. В. Кузьменко, яка відокремлює наступні чотири стадії провадження:

1. Прийом заяви та розгляд наданих документів.

2. Прийняття рішення щодо реєстрації об'єкта.

3. Оскарження прийнятого рішення.

4. Виконання прийнятого рішення.

Однак відокремлення стадії «прийому заяви та розгляду наданих документів» не повною мірою відповідає вимогам щодо подання в публічний орган управління документів для реєстрації, оскільки справа про реєстрацію порушується при наявності відповідного пакету документів, а не однієї заяви. Відмову про реєстрацію відповідного об'єкта може опротестувати прокурор, тому стадія оскарження прийнятого рішення невичерпно розкриває можливості щодо непогодження з прийнятим рішенням публічної адміністрації про реєстрацію. Більш дрібним структурним елементом провадження є процесуальний етап. Він становить собою фрагмент процесуальної стадії, який складається з низки самостійних процесуальних дій, а іноді співпадає з окремою процесуальною дією. Основні ознаки, за якими можна відрізнити стадію від етапу — це мета й особливості зв’язку між собою. Досягнення мети однієї стадії дає достатні підстави для переходу до наступної, у той час коли між етапами в рамках стадії такого тісного взаємозв'язку немає. Реалізація будь-якого з етапів має слугувати досягненню мети стадії. Інакше кажучи, в рамках провадження стадії поєднані послідовно, етапи ж у рамках стадії можуть бути поєднані як послідовно, так і паралельно, одні з них є необхідними, а інші - ні. Процесуальна дія — найдрібніша складова провадження. Процесуальна дія як активний юридично вагомий акт, спрямована на реалізацію конкретного окремого повноваження, права або взаємопов'язаної пари «право-обов'язок». Реєстраційне провадження має наступну структуру:

Стадія порушення справи та аналізу наданих документів: а) подання встановлених законодавцем документів, які необхідні для реєстрації об'єкта. Можуть подаватися до реєстраційного органу безпосередньо самою особою (заявником чи представником) або через поштове відділення; б) розгляд та перевірка поданих документів; в) проведення додаткових спеціалізованих перевірок (експертиза, випробування) — факультативний етап. Метою стадії є встановлення відповідності вимогам закону документів, які подаються реєстратору. Стадія прийняття рішення щодо реєстрації або відмова у реєстрації об'єкта державної реєстрації: а) підготовка висновку щодо задоволення звернення про реєстрацію або вмотивована відмова в реєстрації; б) надіслання копій документів щодо методів контролю за зареєстрованим об' єктом відповідному органу публічної адміністрації (якщо таке встановлене законодавцем). Стадія оскарження та опротестування рішення у справі (факультативна стадія): а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) проведення незалежної експертизи; г) винесення рішення. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожна особа має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Оскарження рішень відбувається в адміністративних судах. Стадія виконання винесеного рішення: а) видача свідоцтва (посвідчення) про державну реєстрацію; б) внесення даних до реєстру; в) надання даних про реєстрацію в публічні органи управління, якщо таке передбачене законодавцем (факультативний етап). На цій стадії у разі прийняття компетентним органом, що здійснює державну реєстрацію, позитивного рішення щодо внесення в Державний Реєстр видається Свідоцтво або Посвідчення встановленого зразка і вноситься інформація в Державний Реєстр не пізніше ніж п’ять робочих днів з дня прийняття рішення.

Ще однією особливістю провадження є те, що не завжди реєстрація відбувається компетентним органом. Тобто вона здійснюється особами, які виконують реєстраційні функції. Згідно ст. 40 Закону України «Про нотаріт» до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також довіреності працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;

3) довіреності осіб, які тримаються в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, посвідчені начальниками таких установ чи слідчих ізоляторів;

4) довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами [7, ст.40].

Різні погляди на природу реєстраційного провадження дають змогу проаналізувати його зміст, ознаки, особливості. Це дає можливість визначити важливу роль процесу реєстрації не лише у науковому значенні, а й у практичній діяльності.

Розділ 2. Види реєстраційного провадження

2.1 Реєстрація об'єднань громадян Конституція України в частині 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань громадян. Відповідно до закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія — зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг. Політичні партії повинні мати програму. Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення. Утворення політичної партії має певні етапи. На першому етапі повинна бути ініціативна група, яка готуватиме програму партії, статут та установчий з'їзд. Другий — це установчий з'їзд на якому приймається рішення про створення партії, її програма та статут, обираються керівні органи партії. Третій етап — державна реєстрація (легалізація). До останньої - партії ще немає. Реєстрацію політичних партій здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань. На відміну від громадських організацій, які можуть легалізуватися не лише через реєстрацію, а й шляхом повідомлення про їх заснування, політичні партії легалізуються тільки через їх реєстрацію. Легалізація (офіційне визнання) здійснюється чітко зафіксованими в законодавстві органами (легалізуючими органами) [9, ст.11].

До них належать:

1. Міністерство юстиції України;

2. Місцеві органи державної виконавчої влади;

3. Виконкоми сільських, селищних, міських рад.

Легалізація є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи. Політична партія інформує Міністерство юстиції України про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань. У реєстрації політичної партії може бути відмовлено, якщо документи, подані для реєстрації політичної партії, не відповідають Конституції та законам України. Органи реєстрації приймають рішення про реєстрацію протягом 10 днів з дня надходження письмової заяви. Відмова у реєстрації не є перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію.

Громадська організація — це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Реєстрація громадського об'єднання здійснюється безоплатно органами виконавчої влади, на які відповідно до законодавства покладені повноваження з питань реєстрації громадських об'єднань, за місцезнаходженням громадського об'єднання. Заява про реєстрацію розглядається в двомісячний строк з дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднання громадян.

Про легалізацію (офіційне визнання) легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації. Молодіжні та дитячі громадські організації та їх спілки не можуть утворювати та вступати у виборчі блоки. Молодіжні громадські організації можуть вступати у виборчі коаліції. Членські внески і добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснення статутної діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій та їх спілок, не є об'єктом оподаткування [6, ст.7].

2.2 Реєстрація адвокатських об'єднань Діяльність адвокатських об'єднань ґрунтується на принципах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Особливістю адвокатських об'єднань є те, що вони створюються адвокатами не з метою реалізації власних прав, свобод та інтересів чи одержання прибутку, а для виконання обов’язків, покладених на них державою. Відповідно до закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Адвокатське об'єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням [3, ст.15].

Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського об'єднання, зміну складу його учасників адвокатське об'єднання протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання. Адвокатське об'єднання може залучати до виконання укладених об'єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об'єднання зобов’язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності. Для реєстрації адвокатського об'єднання до Державної реєстраційної служби України подаються:

1. Заява, підписана уповноваженим представником об'єднання;

2. Статут адвокатського об'єднання;

3. Установчий договір чи протокол зборів адвокатів про створення адвокатського об'єднання;

4. Дані про кількісний склад адвокатського об'єднання, наявність у його членів свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю;

5. Документ про внесення плати за реєстрацію [5, ст.24].

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи. За відсутності підстав для відмови державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації адвокатського об'єднання. Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів; порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом. Зокрема наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій; наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування державного органу або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону щодо найменування окремих видів юридичних осіб (банк, кредитна спілка, недержавний пенсійний фонд тощо); встановлена іншими законами заборона використання у найменуванні юридичної особи певних термінів, абревіатур, похідних термінів. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи, зокрема адвокатського об'єднання з інших підстав не допускається [5, ст.27].

2.3 Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

Підприємництво є одним з найбільш ефективних форм економічної діяльності. Підприємець може займатися будь-якими видами діяльності, якщо вони не заборонені законом, включаючи господарсько-виробничу, торгово-закупівельну, інноваційну, консультаційну тощо, комерційне посередництво, а також операції з цінними паперами. Підприємництва можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Суб'єктами підприємництва можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності;об'єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції [8, ст.2].

Статус підприємця як юридичної особи набувається тільки за допомогою державної реєстрації підприємства. Підприємницька діяльність не пов’язана з будь-якою формою власності і здійснюється самим власником засобів виробництва на свій страх і ризик та під свою майнову відповідальність або керівником підприємства: від імені власника тощо.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою [5, ст.17]. Органам державної реєстрації забороняється вимагати додаткові документи. Державна реєстрація проводиться за заявочним принципом протягом не більше п’яти робочих днів. За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи подаються такі документи:

1. Рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним

(ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного

підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

2. Статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

3. Реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

4. Документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

5. Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку. Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє орган державної реєстрації про створення зазначених підрозділів, вносячи відповідну інформацію до своєї реєстраційної картки. Орган державної реєстрації веде облік суб'єктів підприємницької діяльності починаючи з дати реєстрації або звернення до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням. Отже, державна підтримка об'єднань громадян, адвокатських об'єднань та громадян-підприємців повинна здійснюватися за трьома основними напрямами: перший — ефективне та досконале правове забезпечення та механізм його регулювання, другий — фінансово-кредитний, який забезпечується дотаціями, наданням пільг та іншими формами, і третій — організаційно-консультаційний, який сприятиме інформаційному та консультаційному обслуговуванню громадян-підприємців завдяки існуванню розширеної межі підприємств, установ, організацій.

Розділ 3. Проблеми здійснення реєстраційного провадження та шляхи їх вирішення Однією з основних проблем реєстраційного провадження є те, що законодавець не завжди дотримується європейських стандартів. Задоволеність споживача та орієнтація на нього має бути основним принципом при визначенні критеріїв оцінки якості надання адміністративних послуг у сфері реєстраційної діяльності. На основі аналізу європейських стандартів реєстраційної діяльності, визначено набір критеріїв що мають бути взяті за основу органами публічної адміністрації, які здійснюють реєстраційну діяльність, а саме: результативність, тобто співвідношення реальних результатів здійснення закону з поставленою метою; своєчасність характеризує інтервал часу між моментом (періодом), у який відбувалося явище або процес, що описують статистичні дані, та датою готовності (надання) цих даних; доступність, яка гарантує зручність, повага до особи в процесі реєстраційної діяльності, професійність надання реєстраційної діяльності, дотримання принципів реєстраційної діяльності. Сучасна система суб'єктів реєстраційної діяльності потребує удосконалення системи відповідних органів шляхом систематизації та уніфікації, підвищення виконавчої дисципліни та рівня кваліфікації посадових осіб органів публічної адміністрації, чіткої регламентації посадових прав і обов’язків державних службовців, посилення персональної відповідальності посадових осіб за перевищення посадових повноважень та прийняття рішень, що суперечить засадам єдиної регуляторної реформи у сфері реєстрації, реєстраційної бази даних, взаємодії реєстраційних органів із громадськими організаціями за профілем, системи реєстраційних послуг суб'єктів реєстрації [20, с. 164 ].

При цьому необхідно відмітити, що в чинних нормативно-правових актах відсутнє визначення стадій реєстраційного провадження. Тому, потрібно виділити останні, визначити їх сукупність та окреслити їх межі шляхом ретельного аналізу чинного законодавства, яке регулює реєстраційні провадження.

Також залишається не вирішене повною мірою питання виконання Укрдержреєстром завдань та функцій з реалізації державної політики у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Воно полягає у призначенні державних реєстраторів, здійсненні нагляду та контролю за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації, вжиття заходів до запобігання порушень та прийняття відповідних обов’язкових до виконання рішень.

Правові проблеми існують в багатьох нормативно-правових актах, якими визначена процедура реєстрації громадських організацій. Вони не відповідають міжнародним стандартам у сфері правового регулювання механізмів реалізації конституційно визнаних прав людини, що не дозволяє громадянам України безперешкодно і в повному обсязі реалізувати свої права.

Щоб вирішити всі проблеми, які існують в реєстраційному провадженні, необхідно здійснити комплекс заходів, який детально заповнить колізії у даному питанні. Потрібно створити матеріально-технічну базу, яка є досить важливою у здійсненні Укрдержреєстром своїх функцій; проводити навчання працівників для підвищення їх кваліфікації; забезпечити належну роботу відділам реєстрації; здійснювати заходи щодо запобігання правопорушень; контролювати органи реєстрації.

підприємницький адвокатський реєстрація ліквідація

Висновки На основі проведеного дослідження, можна зробити наступні узагальнення:

Реєстраційне провадження — регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб'єктів права відповідними правами або обов’язками; а також про облік та фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстраційних документах.

Основними ознаками є: діяльність уповноважених органів публічної адміністрації; вирішуються індивідуальні справи, тобто справи окремої особи чи групи осіб; усі дії здійснюються у певній нормативно-врегульованій процедурі, певній процесуальній формі; безспірний порядок провадження (відсутня будь-яка згадка про правопорушення чи спір про право).

Однією з особливостей реєстраційного провадження є структура, яка складається із стадій. Це: прийом заяви та розгляд наданих документів; прийняття рішення щодо реєстрації об'єкта; оскарження прийнятого рішення; виконання прийнятого рішення. Стадії є досить важливими, оскільки забезпечують чіткий механізм регулювання. Він знаходить своє відображення у різних видах реєстраційного провадження (об'єднання громадян, адвокатські об'єднання, реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності та ін). Адже для процесу реєстрації передбачені норми закону, які реалізуються за допомогою стадій.

Слід зазначити, що реєстраційне провадження ще не повністю досліджене. Тому є проблеми здійснення реєстраційного провадження, які існують у законодавстві. Система суб'єктів реєстраційної діяльності потребує удосконалення системи відповідних органів шляхом систематизації та уніфікації, підвищення виконавчої дисципліни та рівня кваліфікації посадових осіб органів публічної адміністрації, чіткої регламентації посадових прав і обов’язків державних службовців, посилення персональної відповідальності посадових осіб за перевищення посадових повноважень та прийняття рішень, що суперечить засадам єдиної регуляторної реформи у сфері реєстрації, реєстраційної бази даних, взаємодії реєстраційних органів із громадськими організаціями за профілем, системи реєстраційних послуг суб'єктів реєстрації. Не передбачені міжнародні принципи, які повинні бути об'єктом для вдосконалення механізму регулювання даного процесу.

Тому потрібно детально розробити механізм гарантій забезпечення порядку реєстрації, змінити норми закону, щоб практична реалізація процесу була простою та зрозумілою для громадян України. Від того, наскільки динамічно буде вирішуватись проблема ланок системи адміністративного процесу та реєстраційного провадження залежатиме вся кодифікаційна діяльність у адміністративно-процесуальному праві, а також ефективне функціонування усієї системи державної влади на благо людини, суспільства та держави у цілому.

Список інформаційних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996р. Відомості Верховної Ради України К., 1996. — № 30 -ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6.07.2005р. № 2747-ІV//[Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747−15.

3. Про адвокатуру і адвокатську діяльність. Закон України № 5076-VI від 05. 07. 2012р. // [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5076−17.

4. Про громадські об'єднання. Закон України № 4572-VI від 22. 03. 2012р.// [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572−17.

5. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Закон України № 755-IV від 15.05. 2003р. // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/755−15.

6. Про молодіжні та дитячі громадські організації. Закон України № 281-XIV від 01.12.1998р. // [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/281−14.

7. Про нотаріат. Закон України № 3425-XII від 02.09.1993р.// [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3425−12.

8. Авер’янов В. Б. Державне управління: теорія і практика / В.Б. Авер’янов.- К.: Юрінком Інтер, 1998. — с.432.

9. Агапов А. Б. Учебник административного права / А. Б. Агапов. — М.: Городец, 1999. — с.558.

10. Адміністративне право України: підручник / за заг. ред.

С. В. Ківалова. — Одеса: Юридична література, 2003. — с. 896.

11. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак./

Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.]; За ред. Ю. П. Битяка. — 2004. — с.401.

12. Адміністративне право України: основні поняття: Навч. посібник/ За заг. ред. І. П. Голосніченка. — К.: ГАН, 2005. — с.232.

13. Алімов Р. С. Процедури в адміністративному праві України: теорія і практика [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Р. С. Алімов. — Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ, 2002. — с.164.

14. Алексеев С. С. Право: азбука — теория — философия: Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. — М.: Статут, 1999. — с.712.

15. Альохін А. П. Адміністративне право Російської Федерації: підручник/ А. П. Альохін, А. А. Кармолицкий, Ю. М. Козлов. — М.: Зерцало, 1999. — с. 320.

16. Бахрах Д. Н. Адміністративне право Росії: Підручник для вузів. — М.: Зерцало-М, 2000. — с.640.

17. Грушинський І. М., Кравчук В. М., Пограничний Є. П. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності: Науково-практичний посібник/

І. М. Грушинський, В. М. Кравчук, Є. П. Пограничний — Л.: Престиж-інформ, 2000. — с. 268.

18. Гурковський М. П. Зміст та особливості реєстраційного провадження/

М. П. Гурковський//Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. — 2008. — № 4 — с.155−164.

19. Добров А. Н. Інститут реєстрації в адміністративному праві: Дис. канд.

юрид. наук. — М.: РАН, Институт государства и права, 2005. — с.173.

20. Загальна теория держави і права: академічний курс в 3 томах /

М. Н. Марченко. — М.: Зерцало-М, 2002. — Т.2. — с.528.

23. Іванов В. В. Матеріально-правові і процесуальні гарантії законності залучення до адміністративної відповідальності: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 /

В. В. Іванов.- Одесса: Одеський національний университет ім. І. І. Мечникова, 2001. -с.184.

24. Інтернет-ресурс: http://www.drsu.gov.ua/show/1676.

25. Ковальчук В. Б. Проблеми формування багатопартійної системи в Україні: конституційно-правовий аспект/В. Б. Ковальчук//Наукові записки. Серія «Право». — № 1 — Острог, 2000. — с. 75−83.

26. Кузьменко О. В. Адміністративний процес у парадигмі права: дис. на здобуття наук. ступ. докт. юрид. наук: спец. 12.00.07. /О. В. Кузьменко — К., 2006. — с.401.

27. Кузьменко О. В. Природа реєстраційного провадження/О.В. Кузьменко// Вісник Академії митної служби України. Серія: «Право». — 2009. — № 1 (2). — с. 81−87.

28. Лазарев И. М. Административные процедуры в сфере взаимоотношений граждан и их организаций с органами исполнительной власти в Российской Федерации: дис. канд. юрид. наук: 12.00.14 / И. М. Лазарев. — М.: РАН, Институт государства и права, 2002. — с.199.

29. Лихачов С. В. Дозвільне провадження в адміністративному процесі [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / С. В. Лихачов. — Х.: НУВС, 2001. — с.21.

30. Мельник Р. С. Забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Р. С. Мельник. — Х.: Національний університет внутрішніх справ, 2002. — с.211.

31. Михайленко А. Р. Правове регулювання діяльності прокуратури України за забезпеченням законності / А. Р. Михайленко // Держава і право. — 1994. № 1. с. 87−93.

32. Примуш М. Політичні партії та виборчий процес // Право України-2001. № 3. с. 124.

33. Ткаченко В. Д. Функціональне призначення законності/В. Д. Ткаченко // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 6. — с. 24−30.

34. Слободянюк С. О. Місце та роль інституту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в правовій системі/ С. О. Слободянюк// Збірник наукових праць. Держава і право — К., 2011.-№ 52. — с. 298−303.

35. Солонар А. В. Реєстраційне провадження: поняття, ознаки, види/

А. В. Солонар// Актуальні проблеми правової системи України: матеріали науково-технічної конференції викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету, Суми, 11 травня 2012 р./Відп. за вип.

М.І. Логвиненко. — Суми: СумДУ, 2012. — с. 105−106.

36. Указ Президента Російської Федерації від 13 жовтня 2004 р. № 1313 «Вопросы Министерства юстиции Российской Федерации"//Собрание законодательства Российской Федерации. — 1999. — № 32. — с.4043.