Житлове право

Міністерство освіти та науки України Національний транспортний університет Кафедра конституційного та адміністративного права КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Житлове право»

Варіант № 8

Виконав: студент Групи: ТП-6с -1

Гривас Юрій Володимирович Перевірив:

ас. О. В. Денисюк КИЇВ 2014

План Договір довічного утримання Компетенція адміністративних судів щодо вирішення спорів у сфері житлових відносин

Іпотека житлових приміщень та будівель Задача До житлового будинку, не завершеного будівництвом і не зданого в експлуатацію, вселилася сім'я Хромових, вважаючи, що квартира № 21 має належати їй.

Адміністрація підприємства подала позов у суд про виселення. Заперечуючи проти позову, Хромов повідомив, що стоїть на черзі пільговиків, крім того, у квартирі він зробив певні поліпшення— здійснив поточний ремонт і замінив сантехніку.

1.Які об'єкти входять до житлового фонду?

2.Яким ознакам має відповідати житловий фонд?

3.Чи належать зазначені відносини до сфери регулювання житлового права?

4.Як розв’язати ситуацію?

Список використаної літератури Договір довічного утримання Суть договору довічного утримання (догляду) зводиться до передачі майна однією особою іншій у власність в обмін на одержання утримання у вигляді коштів та (або) інших матеріальних благ та догляду у вигляді послуг. Вони надаються особі, що передає майно за договором, персонально і довічно. Майно стає власністю набувача одразу після оформлення договору і за життя відчужувача. Конспект лекцій на тему Цивільне право України — http://pidruchniki.com/1 584 072 046 113/pravo/tsivilne_pravo_ukrayini

Для більш доступного розуміння суті договору довічного утримання, про який буде йти мова, хотілося б спочатку дати його визначення, яке закріплено у Цивільному кодексі України (Далі - ЦКУ) Так, відповідно до ЦКУ — за договором довічного утримання (догляду) (Далі-договір) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Характерною ознакою цього договору є те, що він тягне за собою перехід права власності і у зв’язку з цим, важливим є момент коли особа, на користь якої укладається договір, стає повноправним власником відповідного нерухомого майна. Офіційний сайт Міністерства юстиції України — Договір довічного утримання: загальна характеристика, підстави, порядок та правові наслідки розірвання — http://www.minjust.gov.ua/21 458

Строк дії договору визначається безпосередньо його природою і дорівнює періоду життя утриманця. P. О. Стефанчук — Цивільне право України (навчальний посібник) — Київ — 2005 рік.

Форма договору. Згідно з ч. 1 ст. 745 ЦКУ — Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторони договору. Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і набувач.

Згідно зі ст. 746 ЦК відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути лише фізична особа. Це випливає, власне, з природи цього договору — фізична особа може потребувати утримання та (або) догляду, яке їй надається за договором на відповідний період — до її фізичної смерті (довічно) — що теж притаманне тільки фізичній особі. Відповідно, юридична особа не може бути відчужувачем за цим договором.

Фізична особа може стати відчужувачем незалежно від її віху та стану здоров’я. З огляду на те, що на відчужувачів поширюються норми гл. 4 ЦК щодо дієздатності фізичних осіб, вік та стан здоров’я мають значення для них лише у контексті моменту виникнення (обсягу існуючої) дієздатності. Відчужувачем може стати будь-яка дієздатна фізична особа; при цьому не має значення ступінь її працездатності - за ЦК відчужувачем може бути і працездатна особа — важливим є лише її бажання довічно отримувати утримання та (або) догляд. Відчужувачами можуть бути і батьки, що діють від імені малолітньої дитини (з дозволу органів опіки і піклування).

На стороні відчужувача у договорі довічного утримання (догляду) може бути як одна, так і декілька фізичних осіб. Прикладом останнього є випадок, коли майно належить відчужувачам на праві спільної сумісної власності, зокрема, майно, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення співвласниками порядку користування цим майном (ст. 67 СК, ч. 2 ст. 747 ЦК).

Водночас законодавство не містить заборони виступати на стороні відчужувача особам, яким майно належить на праві спільної часткової власності.

Частина 4 ст. 746 ЦК дозволяє укладення відчужувачем договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи. У цьому разі, поряд з відчужувачем, в договірні відносини вводиться новий учасник — отримувач платежів (послуг із догляду). Ця особа не вважається відчужувачем, оскільки, власне, нічого не відчужує на користь набувача, проте згідно зі ст. 511 ЦК виступає кредитором стосовно останнього, тобто особою, яка вимагатиме від набувача виконання його обов’язків за договором довічного утримання (догляду), іншими словами, договір довічного утримання (догляду) укладається набувачем з відчужувачем, який передає набувачу відповідне майно, проте набувач здійснює платежі (надає послуги із догляду) не відчужувачу, а визначеній ним третій особі. Якщо договір довічного утримання (догляду) укладається на користь третьої особи, остання повинна бути чітко вказана в договорі.

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути як повнолітня дієздатна фізична, так і юридична особа. На відміну від відчужувача, щодо набувача — фізичної особи ЦК чітко закріплює не тільки обов’язкову наявність у неї повної дієздатності, але й встановлює віковий ценз — досягнення особою повноліття.

На стороні набувача можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб. У цьому разі вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності (ч. З ст. 746 ЦК) — тобто без визначення часток кожного з них у праві власності. Незважаючи на відсутність безпосередньої вказівки у Кодексі, за аналогією у договорі довічного утримання (догляду) не виключається участь декількох юридичних осіб, а також разом — фізичних і юридичних осіб. Конспект лекцій на тему Цивільне право України — http://pidruchniki.com/1 584 072 046 113/pravo/tsivilne_pravo_ukrayini

У разі, якщо договір довічного утримання (догляду) укладався під час перебування набувача у шлюбі, за загальним правилом ст. 60 ЦК майно, набуте внаслідок укладання такого договору належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Після смерті відчужувача відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право розпоряджатися майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Під час дії договору довічного утримання (догляду) подружжя за взаємною згодою може користуватися майном, якщо це не суперечить умовам самого договору.

Зміст договору становлять права відчужувача та обов’язки набувача. Наприклад, відчужувач, відповідно до закону, має право вимагати від набувача:

* надання йому належного утримання у вигляді матеріального забезпечення та (або) догляду;

* забезпечення його житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором довічного утримання (догляду), якщо це передбачено договором.

Обов’язки набувача:

* надавати належне утримання та (або) догляд відчужувачеві відповідно до змісту договору, зокрема, може бути покладено обов’язок забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором довічного утримання (догляду);

* поховати відчужувача в разі його смерті, навіть якщо це не було передбачено договором. P. О. Стефанчук — Цивільне право України (навчальний посібник) — Київ — 2005 рік.

Випадки заміни майна та набувача за договором Заміна майна: Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ. У цьому разі обсяг обов’язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.

Заміна набувача: У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов’язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Набувач не має право до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину. На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.

Припинення договору довічного утримання (догляду):

1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV

Важливе значення також мають правові наслідки розірвання договору довічного утримання. довічне утримання житловий іпотека У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.

Таким чином у разі розірвання договору довічного утримання майно, яке було передано набувачеві або частина такого майна передається у власність відчужувача.

Водночас на практиці мають місце випадки, коли смерть набувача сталася раніше смерті відчужувача. У такому разі обов’язки набувача переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

І на останок хотілося б звернути увагу, що договір довічного утримання має схожі риси зі спадковим договором та договором дарування, характерною ознакою яких є те, що всі вони тягнуть за собою перехід права власності, проте головною відмінністю між ними є момент коли особа, на користь якої укладається той чи інший договір, стає повноправним власником відповідного нерухомого майна. І тому особи самі мають вирішувати, який договір вони будуть укладати в тому чи іншому разі. Офіційний сайт Міністерства юстиції України — Договір довічного утримання: загальна характеристика, підстави, порядок та правові наслідки розірвання — http://www.minjust.gov.ua/21 458

Компетенція адміністративних судів щодо вирішення спорів у сфері житлових відносин Компетенція адміністративних судів визначена спеціальним процесуальним актом — Кодексом адміністративного судочинства (Далі - КАСУ). Стаття 15 даного кодексу налічує вичерпний перелік компетенції, а саме:

1. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

2. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановленихКонституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Тобто проаналізувавши КАСУ, слід зазначити, що компетенція адміністративних судів поширюється виключно на публічно-правові спори, де є суб'єкт владних повноважень. Пункт 7 ч.1 ст. КАСУ — суб'єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Кодекс адміністративного судочинства України — від 06.07.2005 року № 2747-IV

Якщо звернутися до Цивільного процесуального кодексу України, а саме п. 1, ч.1, ст. 15, то слід зазначити, що у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних та трудових відносин. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-VI Тобто слід зробити висновок, що сфера житлових відносин підпорядкована судам загальної юрисдикції.

Але, крім загальних усталених кодексів є спеціалізовані нормативно — правові акти, де житлові спори можуть вирішуватись в порядку адміністративного судочинства. Серед таких актів — Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року — п. 13 — Справи у спорах про захист порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, що виникають із житлових правовідносин, згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV розглядаються за правилами цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З огляду на положення частини другої статті 17 КАС України спори, в яких урегульовані нормативно визначеною процедурою управлінські дії суб'єкта владних повноважень, пов’язані з реалізацією житлових прав фізичних осіб (щодо обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нагляду і контролю за забезпеченням реалізації права громадян України на житло, додержання правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків тощо), є публічно-правовими і розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

П. 13.1 вище вказаної постанови вказує, на те, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України через види публічної служби визначено її поняття.

Особливий порядок забезпечення осіб публічної служби житлом, встановлений частиною шостою статті 49 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру», статтею 132 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 22 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію», статтею 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011;XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пов’язаний із проходженням ними публічної служби.

З урахуванням викладеного, вимоги, пов’язані із забезпеченням відповідно до вказаних законів осіб публічної служби житлом, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року

Іпотека житлових приміщень та будівель Відповідно до ч.1 ст. 575 Цивільного кодексу України — іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV

Згідно з ЗУ «Про іпотеку» — іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Нерухоме майно (нерухомість) — земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Закон України «Про іпотеку» — від 05.06.2003 № 898-IV

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об'єкт.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Форма договору. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV

Сторони в договорі іпотеки (застави). Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Зміст договору. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленного майна тощо).

Момент виникнення права застави. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, колидоговір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про іпотеку» — Іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя:

зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки;

передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку;

відчужувати предмет іпотеки;

передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно. Правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним. Закон України «Про іпотеку» — від 05.06.2003 № 898-IV

Припинення договору іпотеки: Відповідно до статті 593 Цивільного кодексу України — Право застави припиняється у разі: припинення зобов’язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV

Задача До житлового будинку, не завершеного будівництвом і не зданого в експлуатацію, вселилася сім'я Хромових, вважаючи, що квартира № 21 має належати їй.

Адміністрація підприємства подала позов у суд про виселення. Заперечуючи проти позову, Хромов повідомив, що стоїть на черзі пільговиків, крім того, у квартирі він зробив певні поліпшення— здійснив поточний ремонт і замінив сантехніку.

1.Які об'єкти входять до житлового фонду?

2.Яким ознакам має відповідати житловий фонд?

3.Чи належать зазначені відносини до сфери регулювання житлового права?

4.Як розв’язати ситуацію?

Відповіді на питання, що стоять в задачі:

Які об'єкти входять до житлового фонду?

До житлового фонду входять:

Жилі будинки Квартири Частина квартири Комунальні квартири Допоміжні та підсобні приміщення, що не є житловими, але призначені для забезпечення потреб жильців при користуванні житлом.

Яким ознакам має відповідати житловий фонд?

Ознаки житлового фонду:

Це приміщення, що відповідає архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим нормам і стандартам, що робить ці будівлі придатними для проживання громадян;

Прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам;

Реєстрація в органі місцевого самоврядування будівлі як жилої.

3.Чи належать зазначені відносини до сфери регулювання житлового права?

— Дані відносини належать до сфери цивільного права в контексті правового регулювання об'єкту незавершеного будівництва

— Також регулюються житловим правом в контексті того, що відповідно до Житлового права (Житловий кодекс України), регулюються відносини щодо права особи на пільгове отримання житла

4.Як розв’язати ситуацію?

Відповідно до ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України — Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Із задачі ясно випливає, що Хромов не мав відповідних юридичних документів на квартиру в даному домі. Тобто заселився самовільно без будь-якого дозволу чи юридичних підстав.

Відповідно до Житлового кодексу Української РСР — ч.3 ст. 116 — Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно визначення житлове приміщення міститься в ДБН В.2.2−15−2005 — Житлове приміщення — опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, при-значене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Хромов може подати позов про відшкодування коштів на поліпшення квартири.

Список використаної літератури ДБН В.2.2−15−2005 — Житлові будинки. Основні положення Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 року № 5464-X

Закон України «Про іпотеку» — від 05.06.2003 № 898-IV

Кодекс адміністративного судочинства України — від 06.07.2005 року № 2747-IV

Конспект лекцій на тему Цивільне право України — http://pidruchniki.com/1 584 072 046 113/pravo/tsivilne_pravo_ukrayini

Офіційний сайт Міністерства юстиції України — Договір довічного утримання: загальна характеристика, підстави, порядок та правові наслідки розірвання — http://www.minjust.gov.ua/21 458

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року

P. О. Стефанчук — Цивільне право України (навчальний посібник) — Київ — 2005 рік.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-VI

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV