Адміністративна відповідальність та фінансові санкції за порушення податкового законодавства (реферат)

Реферат на тему:

Адміністративна відповідальність та фінансові санкції за порушення податкового законодавства У теорії права виділяють чотири види юридичної відповідальності: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову. Жоден із зазначених видів відпові­дальності не має чіткого законодавчо закріпленого визначення, однак для кожного з них існує відповідний законодавчий акт, який містить у собі загальні положення, що стосу­ються підстав відповідальності, її принципів, підстав звільнення від неї тощо: для кримі­наль­ної відповідальності - Кримінальний кодекс Українидля адмі­ністративної - Кодекс України про адміністративні правопорушеннядля цивільно-правової - Цивільний кодекс Україниа для дисциплінарної - Кодекс законів України про працю. Водночас, із появою в економіці суб'єктів господарської діяльності різної форми власності прийнято чимало законів, у яких сформульовані певні правопорушення, а для юридичних осіб встановлено санкції за їх вчинення. У багатьох випадках ці санкції називаються «фінансовими» або" штрафні санкції" .

Фінансові санкції є іманентною ознакою адміністративно-деліктної відповідальності юридичних осіб за негативні наслідки економічної (підприємницької) діяльності. У статті 14 Закону України від 3 серпня 1990 року «Про економічну самостійність України» та в інших норма­тивно-правових актах встановлюється основний вид відповідальності у сфері економіки — економічні або фінансові санкції, що юридично є тотожними поняттями. Встановлення такого роду санкцій є намаганням використати економічну мотивацію з метою запобігання правопорушення, тобто зробити невигідною, обтяжливою неправо­мірну поведінку суб'єктів підприємницької діяльності.

Адміністративно-деліктна відповідальність випливає з тих зобов’я­зань суб'єктів господарювання, за якими вони перебувають в абсолютних правовідносинах із оточую­чим середовищем або якщо і не перебувають у правовідносинах, проте повинні відповіда­ти за делікт створення певної безпеки або загрози.

Поява нового правового терміна «фінансові», наявність певних особ­ливостей право­відносин, які передбачають існування санкцій, неврегульо­вані вищенаведеними кодексами.

Суспільно-політична ситуація в Україні, призвела до прийняття Верховною Радою України, не чекаючи відповідного наукового забезпе­чення, низки законів, якими було встановлено адміністративну відпові­дальність юридичних осіб.

Такі норми містять Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991р., «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопору­шення у сфері містобудування» від 14.10.1994 р., «Про виключну (морську економічну зону України» від 16.05.1995 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.1996 р., «Про відповідальність підприємств, установ та організації за порушення законодавства про ветеринарну медицину» від 05.12.1996 р., «Про елект­роенергетику» від 16.10.1997 р.," Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18.11.1997 р. тощо.

Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопору­шенням (проступком) вважається протиправна, винна (умисна або нео­бережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встанов­лений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну від­повідальність.

Накладання на підприємство, установу або організацію штрафу, безперечно, є ретроспективною юридичною відповідальністю, яка полягає в обов’язку юридичної особи-правопорушника понести відповідальність у вигляді стягнень, які від імені держави накладають посадові особи уповноважених органів. Вивчення місця санкцій щодо підпри­ємств, установ або організацій у системі юридичної відповідальності дає підстави зробити висновок, що види стягнень у вигляді штрафів — атрибут адміністративної відповідаль­ності.

Як зазначає Є. Трубецкой, дієздатність юридичної особи дістає вияв у певних фізичних осіб, представників, які діють від її імені. Дії цих представників вважаються діями самої юридичної особи. Однак ні особи, уповноважені бути представниками юридичної особи, ні взагалі фізичні особи, які входять до її складу, не повинні ототожнюватись із самою юридичною особою.

У зв’язку з тим, що штрафна санкція має двояке значення, а у юридичній науці частіше застосовується до правопорушників, ми вважа­ємо, що необхідно навести законодавче визначення цього поняття щодо платників податків: штрафна санкція (штраф) — плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без ураху­вання пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушен­ням ним правил оподаткування, визначених відповідними законо­давчими та іншими нормативно-правовими актами, на підставі рішення контролюючого органу. Дане визначення дещо відрізняється від загального.

Платник податків — юридичні особи, їх філії, відділення, інші відок­ремленні підроз­діли, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з закона­ми покладено обов’язок утримати та (або сплачувати податки, збори чи обов’язкові пла­те­жі), пеню та штрафні санкції, Поняття юридичної особи вживається зовсім недавно, у законодавстві дано його визначення.

Юридичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, зокрема підприємства з іноземними інвестиціями або інші юридичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, а також фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без грома­дянства), які здійснюють діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодав­ством, або ввозять (пере­силають) товари на митну територію України, зобов’язані відповідно до чинного законодавства зареєструватися протягом строків, визначених законодавством.

Правопорушення — діяння людей, що включають два варіанти пове­дінки: активна дія суб'єкта або юридично значима бездіяльність. Подібна поведінка може бути віднесена до правопорушення тільки за умови його суспільної небезпеки, тобто за умови включення в себе наявності шкоди. Заподіюючи шкоду суспільству, правопорушник створює юри­дично визна­чену небезпеку або зловживає правом. Протиправність у цьому випадку саме і є діянням з юридично вираженою суспільною небезпекою, його шкідливістю для суспільства.

Адміністративна відповідальність являє собою заходи адміністратив­ного впливу за допомогою адміністративно-правових норм. Особливостями адміністративних санкцій є:

— відсутність тяжких правових наслідків;

— застосування стосовно менш тяжких податкових правопорушень.

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнені грома­дяни та посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства.

Фінансова відповідальність припускає покарання уповноваженим органом платника податків за здійснення податкового правопорушення в порядку, встановленому право­вими нормами, з метою реалізації суспіль­них інтересів із забезпечення грошових надход­жень до бюджету.

Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства застосовується до юридичних осіб, реалізовується шляхом:

— стягнення всієї суми прихованого або заниженого платежу до бюджету у формі податку;

— штрафу (накладеного податковим органом);

— пені, яка стягується з платника за затримку сплати податку;

Механізм сплати сум, нарахованих податковим органом за пору­шення податкового законодавства, регулюється конкретними норматив­ними актами, що характеризують окремі види податків або відповідаль­ність платників податків. Детальніше цей механізм конкретизується Декре­том Кабінету Міністрів «Про стягнення не внесених у термін податків неподаткових платежів» від 21 січня 1993 року.

Коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшко­дування, заявленої в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов’язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого зави­щення, платник податку визначається таким, що ухиляється від оподатку­вання, до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Коли ж на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються документально не підтверд­женими, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документально.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про систему оподаткуван­ня» від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР говориться, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'яз­кових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові санкції за наслідки документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у роз­мірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Таким чином, виникає ситуація, коли відповідальність у вигляді за­стосування до правопорушників фінансових санкцій або «штрафів» теоре­тично має всі ознаки адміні­стра­тивної, однак при вчиненні таких правопо­рушень неможливо користуватися нормами Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення. Із загального поняття правопо­рушення вра­ховуються специфічні ознаки, наведені вище, внаслідок цього можна стверд­жу­вати, що податкове правопорушення — протиправне (здійснене порушення відповідно до податкового законодавства), винне діяння (дія або бездіяльність) особи, пов’язана з невиконанням або неналежним вико­нанням податкового обов’язку, за яке встановлена юридична відпо­відальність.

Проблема в тому, що в чинному законодавстві не визначено поняття вини юридичних осіб, а також окремі процесуальні строки, що закріплені в названому Кодексі, непридатні для застосування при притягненні до відповідальності юридичних осіб. Наприклад, ст. 38 цього Кодексу вста­новлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців із дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - двох місяців із дня його виявлення.

Як правило, правопорушення юридичних осіб, за які передбачено застосування фінансових санкцій, можуть бути виявлені державними контролюючими та наглядовими органами, в результаті цього практично буде паралізована лише діяльність суб'єктів госпо­дарської діяльності. Якщо ж виконувати положення даної статті, то стосовно більшості правопорушень юридичних осіб закінчиться строк давності притягнення до відповідальності, що, в свою чергу, зведе нанівець діяльність контро­люючих органів, знизить ефективність державного впливу на правопоруш­ників. Однак дане твердження не потрібно розцінювати як обґрунтування позиції щодо необхідності застосування фінансових санкцій без будь-яких строків давності і яке не закріплено у Декреті Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових пла­тежів» .

Можливість притягнення юридичних осіб до відповідальності у вигляді «фінансових санкцій», «штрафів», повинна обмежуватися певними строками, за які відповідно дер­жавні установи мають право здійснити свої контролюючі функції. Такі строки, на наш погляд, мають співвідноситися із строками позивної давності, що існують у цивільно-правових відно­синах. Оскільки фінансові санкції безпосередньо пов’язані з наслідками господарської діяльності для застосування фінансових санкцій, а також строків для винесення рішення щодо їх застосування, то це сприятиме нормалізації роботи суб'єктів господарської діяльності, а також оператив­ності та ефективності роботи відповідних контролюючих та податкових органів, які будуть змушені своєчасно реагувати на правопорушення підприємницької діяльності. При цьому необхідно окремо передбачити, що строк застосування санкцій не повинен перевищувати одного року з часу виявлення відповідного правопорушення.

Для визнання вини юридичної особи як суб'єктивної характеристики, перевагу матиме не оцінка фізичною особою власних дій, а оцінка того, яким чином її дії впливають на дії саме юридичної особи, оцінка їх характеру. У кінцевому результаті від волі зазначеної фізичної особи залежатиме вчинене юридичною особою правопорушення чи ні.