Еволюція носіїв інформації

Зміст

інформація перфорований магнітний оптичний Вступ

1. Поняття про носія інформації: матеріальна основа та матеріальна форма носія інформації

2. Перфорований документ (перфокарта, перфострічка: історія виникнення та розвитку)

3. Мікрографічний документ (мікрофільм, мікро афіша, мікро карта: історія виникнення та розвитку)

4. Магнітний документ (магнітн стрічка, магнітна карта, магнітний диск)

5. Оптичний документ (оптичний диск, аудіо-компакт-диск, CD-ROM, відео-компакт-диск, DVD-диск, магнітнооптичний диск) Висновки Список використаної літератури

Вступ Управління економікою ґрунтується на інформації та породжує нову інформацію. Ефективність функціонування економіки будь-якого об'єкта (підприємства, організації) багато в чому залежить від уміння керівників різного рівня ретельно готувати й обґрунтовувати прийняті рішення. Умови ринкової (конкурентної) економіки висувають серйозні вимоги до якості, своєчасності, повноти, вірогідності економічної інформації, глибини аналізу економічних показників.

Об'єкт управління — це система, що складається із взаємозалежних елементів. Наприклад, народне господарство, його галузі, суб'єкти господарювання розглядаються як економічні системи. При цьому кожна система є одночасно елементом системи вищого рівня. Ієрархія систем веде як вгору до міністерства, так і вниз до виробничої одиниці. Тому при дослідженні систем необхідно мати на увазі існування ієрархії, а відокремлення (виділення) конкретної системи зі складу макросистеми має здійснюватися відповідно до поставленої мети. Здійснене відокремлення визначає межі виділеної системи. Відповідно все, що знаходиться поза досліджуваною системою, є зовнішнім середовищем.

Водночас кожна система існує не відокремлено, а під дією як суміжних систем, так і навколишнього середовища. Кількість таких впливів безмежна, але враховуються тільки ті з них, які суттєво впливають на досліджувані параметри системи. Ці впливи називаються входами. Входи поділяють на керуючі та збурювальні. До керуючих впливів належать директиви, економічні нормативи, планові завдання, корективи обсягів робіт та ін.; до збурювальних — зриви у постачанні матеріалів (зовнішні), хвороби працівників, простої, поломки устаткування (внутрішні).

1. Поняття про носія інформації: матеріальна основа та матеріальна форма носія інформації

Основним пристроєм збереження інформації в комп’ютері є жорсткий магнітний диск. Він може мати різну структуру збереження файлів і каталогів, що забезпечує порядок розміщення файлів на диску.

Файлова система — це базова структура, що надає засоби іменування, збереження й упорядкування файлів. Файлова система організує розміщення файлів на носії для виконання задач пошуку, запис і читання файлів, а також забезпечує основні види робіт з файлами — їхнє створення, вилучення, зміну структури й атрибутів.

Більшість файлових систем базується на таблиці розміщення файлів — FАТ. FАТ — це електронна таблиця, що містить інформацію про вільні, зайняті та дефектні кластери логічного диска. Для кластера, зайнятого файлом, FАТ містить номер наступного кластера, зайнятого тим самим файлом. Таким чином формується повна інформація про розміщення файла на диску. Для роботи з файлом операційна система звертається до каталогу, в якому зареєстрований даний файл, знаходить у каталозі номер першого кластера файла, а потім звертається до FАТ за інформацією про розміщення файла.

FАТ розташована на початку тому і представлена двома копіями. При ушкодженні першої копії для відновлення FАТ використовується друга копія. Для відновлення FАТ використовуються спеціальні програми, наприклад, утиліта Scandisk.

Файлова система, як правило, інтегрована в операційну систему. FАТ являє собою структуру даних, що створюється при форматуванні диска. Операційна система зберігає в таблиці розміщення файлів зведення про кожен файл для упорядкування файлів і керування ними. Windows ХР підтримує три файлові системи: FАТ16 (FАТ), FАТ32 і NТFS.

Основна різниця між цими видами FАТ полягає в тім, що цифри в їхній назві вказують на розрядність чисел, що використовуються для збереження доріжки даних у кожнім кластері. Існують також обмеження використання FАТ залежно від ємності розділу диска.

Файлову систему вибирають при установці операційної системи, форматуванні логічного диска, що вже існує, та установленні нового жорсткого диска.

При виборі файлової системи варто враховувати склад апаратних засобів комп’ютера, розмір жорсткого магнітного диска, склад програмного забезпечення, вимоги до підтримки додатків і надійність системи.

Зміна файлової системи потребує часу і, як правило, призводить до втрати даних. Тому перед установленням файлової системи потрібно визначити, яка з доступних користувачеві файлових систем найбільш повно задовольнить його вимоги.

Якщо все-таки потрібно перейти до іншої файлової системи, то перед переустановленням файлової системи необхідно виконати архівацію даних для збереження інформації і потім відформатувати розділ із застосуванням нової файлової системи. Розділ FАТ або FАТ32 може бути перетворено на розділ NТFS без переформатування, але перед перетворенням доцільно виконати архівацію розділу.

Файлова система FАТ

Це файлова система, яку використовує операційна система МS DOS і операційні системи родини Windows: Windows95, Windows 598, Windows NT, Windows 2000, Windows Millennium Edition, а також операційні системи OS/2 та UNIX, FАТ дозволяє здійснювати подвійне завантаження — Windows ХР та іншої операційної системи родини Windows .

FАТ підтримує логічні диски обсягом від гнучкого диска до 2 Гбайтів. Розмір кластера, залежно від розміру диска, становить від 512 байтів до 32 Кбайтів. Максимальний розмір файла дорівнює 2 Гбайтам. Має обмеження на кількість кластерів (до 65 524) і обмеження на кількість файлів, розташованих у кореневому каталозі (до 400). Підтримує стиснення диска за допомогою спеціальних утиліт. Домени не підтримуються.

Файлова система FАТ32

Це похідна системи FАТ. FАТ32 підтримує менші розміри кластерів, що дозволяє ефективніше використовувати дисковий простір. Доступ можливий з Windows 95, OSR2, Windows 5 98, Windows Millennium Edinion, Windows 2000 і Windows ХР.

FАТ32 підтримує логічні диски обсягом від 32 Мбайтів до 2 Тбайтів. Розмір кластера, залежно від розміру диска, становить від 512 байтів до 16 Кбайтів. За рахунок зменшення розміру кластера ефективність використання дискової пам’яті збільшилася в середньому на 15%.

Windows ХР дозволяє форматувати у FАТ32 логічні диски обсягом тільки до 32 Гбайтів. Максимальний розмір файла дорівнює4 Гбайтам.

Не підтримує стиснення диска та домени.

Файлова система NTFS. Шифрування файлів

NTFS — поліпшена файлова система, що забезпечує високу швидкість виконання стандартних операцій з файлами (пошук, читання, запис тощо), високий рівень захисту даних, стабільність роботи і багато додаткових можливостей, недоступних у жодній попередній версії FАТ. Доступ можливий з Windows ХР, Windows 2000 або Windows NT 3.51 (крім NTFS 5.0), Windows NТ 4.0 з пакетом відновлення версії 4 або пізнішої. Для інших операційних систем доступу немає. Розділ або диск формату NTFS перетвориться на формат FАТ або FАТ32 тільки після переформатування диска або розділу.

NTFS підтримує логічні диски обсягом понад 2 Тбайти. Мінімальний розмір логічного диска, що рекомендується, дорівнює приблизно 10 Мбайтам. Розмір кластера, залежно від розміру диска, становить від 512 байтів до 4 Кбайтів.

Не форматуються гнучкі магнітні диски. Максимальний розмір файла обмежений тільки розміром тому.

Файлова система NTFS дозволяє:

1) відновлювати цілісність файлової системи після збою, за допомогою System Restore;

2) керувати доступом до інформації користувача шляхом установки дозволів для файлів і папок. Користувач стає власником файлів, які він сам створив. Для доступу до інших об'єктів файлової системи кожному користувачеві створюється набір дозволів. Дозволи для файлів і папок не захищають від несанкціонованих атак програм-зломщиків;

3) захищати інформацію користувача шляхом шифрування даних за допомогою ЕFS.

Шифрувальна файлова система EFS не є файловою системою як такою — це надбудова NTFS, що дозволяє шифрувати дані в обраних файлах і папках NTFS. ЕFS можна використовувати для шифрування даних тільки на локальних комп’ютерах. Не можна зашифрувати стиснуті файли, а також папки і файли з атрибутом Системный. При шифруванні стиснутого файла або папки файл або папка перетворюються у вихідний стан, без стиснення, потім виконується власне процедура шифрування.

ЕFS вбудована у файлову систему NTFS, вона надійна і доступна для користувача. Із зашифрованими файлами і папками працюють так само, як і з іншими файлами або папками. Це означає, що перед використанням зашифрований файл не потрібно розшифровувати, його можна відкрити і відредагувати як звичайний.

Для шифрування файла або папки слід виконати такі дії:

> натисніть кнопку <�Пуск> і виконайте команди Все программы/Стандартне/ Проводник;

> клацніть правою кнопкою миші по файлу або папці, яку потрібно зашифрувати, і виберіть з контекстного меню команду Свойства;

> на вкладці Общие натисніть кнопку <�Дополнительно>;

> встановіть прапорець Шифровать содержимое для защиты данных.

Для розшифровки файла або папки. и виконати:

> натисніть кнопку <�Пуск> і виконайте команди Все программы/Стандартные/Проводник;

> клацніть правою кнопкою миші зашифровану папку або диск, потім виберіть команду Свойства;

> на вкладці Общие натисніть кнопку <�Дополнительно>;

> зніміть прапорець Шифровать содержимое для защиты данных;

4) перетворювати розділи FАТ і FАТ32 у формат NTFS без втрати даних. Якщо раніше розділ використовував FАТ, FАТ32 або ранню версію NTFS, то перетворення в нову версію NTFS виконується за допомогою команди установки Convert. ехе, без переформатування розділу. У процесі перетворення можуть формуватися не фіксовані, а довільні розміри кластерів, що не перевищують 4 Кбайтів. Попередньо рекомендується створити резервну копію даних розділу;

5) використовувати розріджені файли — файли дуже великих розмірів, що містять велику кількість послідовних порожніх байтів. Вони створюються в додатках таким чином, що для їхнього збереження потрібно небагато місця на диску. NTFS виділяє дисковий простір тільки для тих частин файла, в які записуються дані;

6) створювати дискові квоти для кожного користувача і кожного логічного диска. За допомогою дискових квот можна обмежувати обсяг дискового простору, що виділяється конкретному користувачеві. Windows ХР враховує обсяг дискової пам’яті, який займає кожен користувач. При перевищенні користувачем установленої квоти провадиться запис у файл журналу подій. Потім, залежно від конфігурації системи, користувачу буде дозволено зробити запис на диск або відмовлено в записі.

2. Перфорований документ (перфокарта, перфострічка: історія виникнення та розвитку) Сучасні накопичувачі інформації мають досить високу ємність — десятки, сотні гігабайтів. Дуже рідко інформацію на них представлено єдиним масивом — як правило, на одному носії міститься інформація різного виду і призначення (програми, архіви, графіка, звук, тощо).

Для ідентифікації інформації на накопичувачі вводять поняття файла.

Файл — це пойменована сукупність однотипної інформації на накопичувачі.

Операційна система Windows ХР підтримує так звані довгі імена файлів. В ОС Windows ХР ім'я файла — це послідовність до 255 символів за винятком ?, *, <, >,", /,,. Використання довгих імен є дуже зручним — ім'я файла дає користувачу досить повне уявлення про зміст файла. Наприклад:

— Звіт про фінансову діяльність відділу за 2003 р.

— Схема розташування пунктів зв 'язку;

— Улюблені мелодії.

На тип інформації, що міститься у файлі (програми, архіви, графіка, звук тощо) вказує розширення імені файла. Розширення вказують після крапки, яка розташована за ім'ям файла.

В ОС Windows ХР розширення імені файла — це послідовність до 255 символів за винятком ?, *, <, >,", /, |,. Незважаючи на досить широкі можливості при формуванні розширень, рідко зустрічаються розширення, що містять більше трьох символів.

Операційна система безпосередньо файли не створює. Для створення і редагування файлів різних типів використовують спеціальні програми — додатки. Деякі додатки встановлюють на комп’ютер разом з ОС Windows ХР (стандартні програми), інші встановлює користувач. При установці (інсталяції) додаток реєструється в системному реєстрі Windows.

Системний реєстр — це база даних, яку автоматично формує сама операційна система. Системний реєстр містить зведення, до яких Windows постійно звертається під час роботи, а саме:

профілі (настроювання) всіх користувачів;

дані про встановлені програми і типи документів, що їх створює

кожна програма;

— значення властивостей для папок і значків програм;

— конфігурація устаткування, встановленого в операційній системі.

Будь-які зміни в складі програмних засобів, устаткуванні, настроюваннях тощо автоматично реєструються в системному реєстрі. Користувач має можливість вручну редагувати реєстр.

При установці додатка до реєстру вносяться зведення про нього, розширення файлів, що їх створює цей додаток, і значки, що вказують на тип файла. Наприклад:

Для створення файла певного типу завантажується відповідний додаток, у якому і формується файл. Додатки автоматично додають розширення до імен тих файлів, які вони створюють. Надалі, при відкритті файлу, операційна система за розширенням файла визначає відповідний додаток, завантажує його, і вже додаток відкриває файл. До відкритого файла може бути застосовано всі дії, допустимі цим додатком. Файли, створені зареєстрованими додатками, називають зареєстрованими типами файлів.

Файли, розширення яких у реєстрі не зареєстровано, і файли, що не мають розширення, в операційній системі Windows ХР позначаються особливим значком. Файли, створені незареєстрованими додатками, або файли, що не мають розширення, називають незареєстрованими типами файлів.

Операційна система не зможе самостійно визначити, який додаток має працювати з таким файлом. На екрані з’явиться повідомлення з пропозицією користувачеві самостійно вказати додаток, який відкриває цей файл.

Щоб уникнути подібних ситуацій, при перейменуванні файла рекомендується зберігати розширення.

При пошуку файлів, що мають загальні ознаки, використовують шаблон (маску) файлів.

Для створення маски використовують глобальні символи (символи-замінники) — * ?.

Символ * заміняє довільну послідовність символів в імені або розширенні імені файла, а символ? заміняє один будь-який символ в імені або розширенні імені файла. Наприклад:

а*.tхt — текстові файли, імена яких починаються з букви а;

bis.* — усі файли з ім'ям bis; '

*.doc —усі файли з розширенням .doc;

…bmp — усі файли з розширенням .bmp, імена яких містять не більше чотирьох символів.

Файли фізично зберігаються на носіях. Комп’ютер може використовувати кілька носіїв, а кожен носій може містити величезну кількість файлів. Причому сучасні програмні продукти настільки об'ємні та складні, що для їхньої реалізації потрібна значна кількість взаємозалежних файлів. Файли, що забезпечують виконання однієї задачі, як правило, реєструються в одному каталозі. Каталог може формуватися і за іншими ознаками — за тематикою, належністю до певного класу задач, розробником тощо.

Каталог — це файл, що містить інформацію про зареєстровані в ньому файли. Каталог містить:

* ім'я файла,

* тип файла,

* байт атрибутів файла,

* розмір файла в байтах,

* дату і час створення файла і його модифікації;

* номер першого кластера, з якого починається зчитування файла.

Існує два основних види каталогів — кореневий каталог і підкаталог.

Кожен логічний диск містить кореневий каталог, що має фіксоване ім'я і розмір. Кореневий каталог формується при створенні логічного диска. Розмір кореневого каталогу залежить від ємності диска, але залишається фіксованим і може бути змінений спеціальними програмами, наприклад, Fdisk, PartitionMagic.

Підкаталог може мати довільне ім'я і зберігати довільне число підкаталогів і файлів, тобто каталоги, розташовані на одному носії, утворюють ієрархічну структуру.

Усі каталоги мають єдину структуру і підтримують зв’язок з FАТ через номер першого кластера, який займає файл.

Для доступу до файла потрібно вказати його повне ім'я. Повне ім'я містить ім'я накопичувача та імена каталогів, у яких міститься файл, розділених (слеш), а також ім'я файла і його розширення.

Наприклад: С: Мої документиПідручникІєрарархічна структура.doc.

В ОС Шіпйошз ХР поняття каталогу практично еквівалентно поняттю «папка» .

В ОС Windows ХР розрізняють:

> папки комп’ютерів (при роботі в локальній комп’ютерній мережі) -;

> папки носіїв (дисків) -;

> системні папки, які створюються операційною системою. Вони містять папки комп’ютерів, папки носіїв, режими настроювання операційної системи, вилучені об'єкти тощо. Системні папки користувач не може вилучити. Вони мають індивідуальні значки, наприклад:

> робочі папки —. Створюються користувачем, мають довільне ім'я. До робочих папок може бути застосовано всі операції ОС.

Папки мають ієрархічну структуру — кожна папка може містити в собі інші папки.

Файли і папки мають певні властивості:

> ім'я файла або папки;

> тип файла;

> ім'я додатка, що використовують для відкриття і редагування файла;

> місце розташування файла або папки ;

> розмір файла або папки;

> кількість файлів або підпапок, що містяться в певній папці;

> дата створення файла або папки;

> дата останньої зміни або звертання до файла або папки;

> атрибути файла або папки. ОС Windows ХР дозволяє користувачу призначити файлу такі атрибути:

* Только чтение — файл можна використовувати, але без редагування;

* Скрытый файл, що реально існує на носії, не відображається на екрані при перегляді вмісту папки, в якій він міститься;

* Архивный — призначається файлу операційною системою при внесенні змін у файл після його останнього резервного копіювання.

Основна мета використання атрибутів — захист інформації. Користувач може призначити файлу будь-яке сполучення атрибутів.

3. Мікрографічний документ (мікрофільм, мікро афіша, мікро карта: історія виникнення та розвитку)

Інформація на магнітний диск записується по концентричним окружностям (магнітним доріжкам) у вигляді намагнічених (1) і розмагнічених (0) ділянок доріжки. У свою чергу, магнітні доріжки розбито на сектори, стандартний розмір яких 512 байтів. Параметри диска задаються при його форматуванні, що виконується спеціальною програмою.

Обмін інформацією між диском і оперативною пам’яттю здійснюється секторами. Копіювання файлів з диска в оперативну пам’ять називають завантаженням. Певна річ, якщо файл має досить великий обсяг, його завантаження по секторах вимагає досить багато часу. Наприклад, файл розміром 2,3 Мбайта буде записано на 4711 секторах, тобто 4711 разів доведеться звернутися до диска для зчитування файла. Для скорочення кількості звертань до диска, і, тим самим, для прискорення обміну інформацією між диском і оперативною пам’яттю, використовують кластер або, відповідно до нової термінології, осередок розміщення.

Осередок розміщення (кластер) — це область диска, що складається з одного сектора або, як правило, з кількох суміжних секторів. Розмір усіх кластерів диска однаковий. Кожна файлова система автоматично формує кластер певного розміру залежно від розмірів тому. Том — область пам’яті на твердому диску. Поняття тому адекватне поняттю логічного диска. Якщо розмір кластера становить 1 Кбайт, то час звертання до диска скорочується майже вдвічі порівняно з обміном секторами. Однак такий прийом має свої недоліки; останній кластер файла може виявитися практично порожнім, але недоступним для запису іншого файла.

При записі файла на диск використовується динамічний принцип розподілу дискової пам’яті. Операційна система не резервує дискову пам’ять на весь файл, а записує файл порціями, по мірі виявлення на диску вільних кластерів. Наприклад, на диску розташовані 3 файли — х, у, а.

Припустимо, що через якийсь час виникла потреба занести додаткову інформацію у файл у (наприклад, якщо це текстовий файл, — дописати кілька сторінок). При збільшенні файла операційна система прагне записати нову інформацію в найбільшій вільній області на жорсткому диску.

Потім доповнень потребує файл а.

Файли, а та у займають несуміжні кластери, складаються з окремих фрагментів, фрагментовані. Фрагментація з’являється також у процесі вилучення-запису файлів. Певна річ, файл може складатися зі значної кількості фрагментів. Вилучення файлів призводить до фрагментування вільного дискового простору.

Фрагментарність файла зменшує швидкодію, тому що потрібен час на операції введення/виведення для всіх частин файла.

Для зменшення, а в ідеальному випадку — для ліквідації фрагментарності файлів, використовують спеціальні програми — дефрагментатори.

Дефрагментатори переупорядковують файли на диску, розміщаючи їх у суміжних кластерах на початку диска. Простір, зарезервований для системних файлів, не зачіпається. Вільний простір диска розташовується в кількох областях. Дефрагментація скорочує час доступу до диска і продуктивність комп’ютера підвищується. Для проведення дефрагментації потрібно приблизно 15% вільної дискової пам’яті.

4. Магнітний документ (магнітна стрічка, магнітна карта, магнітний диск)

Інформація, завантажена в ОЗУ, безповоротно втрачається при вимиканні комп’ютера. Однак більшість сучасних програмних продуктів призначено для багаторазового використання.

Для збереження інформації між сеансами роботи потрібні спеціальні технічні засоби. Такі засоби називають накопичувачами.

Накопичувач — це пристрій, призначений для збереження інформації незалежно від електроживлення. Накопичувач складається з двох взаємозалежних елементів — носія інформації і пристрою, що здійснює запис інформації на носій і читання інформації з носія.

Для ПК основними накопичувачами є:

1. Накопичувані на магнітних дисках (НМД).

Інформація на НМД зберігається на концентричних окружностях — магнітних доріжках у вигляді намагнічених (1) і розмагнічених (0) ділянок. Доріжки з однаковими номерами на різних поверхнях диска називають циліндрами. Доріжки запису на диску зберігають досить великий обсяг інформації — на багатьох накопичувачах ємність доріжки перевищує 100 тис. байт. Використовувати цілу доріжку для збереження невеликих файлів не раціонально. Тому магнітні доріжки розбиті на відрізки — так звані сектори. Кількість секторів може бути різною, це залежить від типу накопичувача. Наприклад, доріжка гнучкого магнітного диска містить від 8 до 36 секторів, а доріжка жорсткого магнітного диска— від 380 до 1000 і ця цифра зростає. Розмір сектора визначається спеціальною програмою форматування диска. Стандартний розмір сектора, що відводиться під запис даних, становить 512 байтів. Усі сектори диска пронумеровані. Нумерація секторів починається з 1.

Сучасні файли, як правило, мають розмір, що перевищує ємність сектора диска. Якщо файл займає кілька секторів, то робота операційної системи уповільнюється — для зчитування файла з великої кількості секторів потрібно більше часу. Для зменшення часу роботи з накопичувачем суміжні сектори об'єднуються в кластери.

Кластер (осередок розміщення) — це найменша область диска, яку використовує операційна система для запису файла. Використання кластерів прискорює роботу ОС, оскільки зменшується кількість звертань до диска, але призводить до втрати деякої кількості дискової пам’яті, оскільки останній кластер кожного файла, як правило, заповнений не цілком, а лише частково. Розмір кластера встановлюється при форматуванні диска. Всі кластери диска мають однаковий розмір.

НМД бувають двох видів.

Накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД, дискети, флоппі-диски) — це диски діаметром 3,5″, поміщені в захисний конверт. Накопичувачі на гнучких магнітних дисках містять по 80 доріжок на обох поверхнях диска з кількістю секторів від 18 до 36. Швидкість передачі даних становить до 500 000 біт/сек.

Ємності сучасних НГМД складають:

— НО (висока щільність запису) — 1,44 Мбайта;

— ЕНО (надвисока щільність запису) — 2,88 Мбайта. Накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД, жорсткий диск, вінчестер) — набір дисків, що складається з кількох пластин. Інформація зберігається на обох поверхнях кожної пластини за винятком крайніх пластин, що мають однобічний запис.

Максимальна ємність жорстких магнітних дисків розміром 3,5 дюйма становить до 120 Гбайтів. Швидкість передачі даних — понад 35 Мбайтів/сек. Середній час пошуку інформації на жорстких магнітних дисках — менше 5 мс; поверхнева щільність запису — від 10—20 Гбіт/дюйм2 у стандартних накопичувачах до 40 Гбіт/дюйм2 в експериментальних моделях, що дозволяє зберігати понад 400 Гбайтів інформації.

Перед використанням диска необхідно виконати його форматування. Форматування — це підготовка диска до роботи, що виконується за допомогою спеціальних засобів — програми Windows, Ехрlогег, Місгоsсор або Disk Маnаgеr операційної системи Windows або Format операційної системи DOS.

Розрізняють фізичне (низькорівневе) форматування і логічне (високорівневе) форматування.

При низькорівневому форматуванні на диску формуються доріжки і розбиваються на сектори, виявляються збійні ділянки диска. За необхідності на диску формуються розділи. Основний розділ (Ргіmагу рагtition) є системним, з нього провадиться завантаження операційної системи. Додатковий розділ (Ехtended рагtition) займає весь вільний простір диска, що залишився, і може містити кілька логічних дисків.

Логічний диск — це умовно виділена область фізичного диска, що має власне ім'я. На кожнім логічному диску може бути створено власну файлову систему, що відповідає певній операційній системі. Для організації розділів диска використовують спеціальні програми, наприклад, програму Edisk. Ранні версії операційної системи MS DOS не могли обслуговувати диски, ємність яких перевищувала 32 Мбайти. Тому для обслуговування диска більшої ємністю диск розбивали на логічні диски таким чином, щоб ємність кожного логічного диска не перевищувала 32 Мбайти.

Операційна система Windows ХР обслуговує диски ємністю до 2 Тбайтів, розбивка жорсткого магнітного диска на розділи не є обов’язковою. Однак цей прийом зручний для безпеки даних — наприклад, основний розділ, диск С, є системним, з нього провадиться завантаження операційної системи. Для збереження найважливішої для роботи комп’ютера інформації рекомендується зробити цей диск закритим для непрофесійного користувача. Додатковий розділ, диск D: і диск Е: можуть відповідно містити службову й особисту інформацію користувача. Наприклад, жорсткий магнітний диск ємністю 10 Гбайтів міг би містити такі розділи: логічний диск D: (службова інформація, 5 Гбайтів); логічний диск Е: (інформація користувача, 3 Гбайти); основний розділ, диск С: (2 Гбайти).

При високорівневому форматуванні на диску створюються елементи, що забезпечують роботу з файлами — зміст диска і таблиці розміщення файлів. У кожен логічний диск записується завантажувальний сектор (Volume Boot Sector), дві копії таблиці розміщення файлів (FАТ), кореневий каталог (Root Direktory).

Назва накопичувача вказує на сполучення вищерозглянутих принципів збереження інформації. Інформація записується традиційним магнітним способом, але кількість доріжок на магнітооптичному диску в десятки разів більша порівняно зі звичайною дискетою. Для такої високої щільності розміщення доріжок використовується лазер. У момент читання або запису даних для більш високої точності головками запису-читання керує сигнал з лазерного датчика. Завдяки високій щільності запису ємність магнітооптичних дисків становить 120 Мбайтів. Час доступу — 65 мс, а швидкість передачі даних — 1,6 Мбайта/с, Магнітооптичні диски дозволяють перезапис інформації.

Сучасні ПК, як правило, оснащені накопичувачем на гнучких магнітних дисках, жорстким магнітним диском і CD-ROM.

Для ідентифікації накопичувачів використовують імена — букви латинського алфавіту. Букви А: і В: закріплено за накопичувачами на гнучких магнітних дисках. Починаючи з С, йдеться про логічні диски вінчестера. Останнє ім'я в списку імен накопичувачів, як правило, належить CD-ROM. Наприклад, на комп’ютері, що має накопичувач на гнучких МД, жорсткий МД і CD-ROM, система присвоєння імен виглядатиме так:

А: — накопичувач на гнучких МД;

С: — накопичувач на жорсткому МД;

D:-CD-ROM.

Якщо жорсткий МД розбитий на 3 розділи (логічних диски), то вони матимуть такі імена:

А: — накопичувач на гнучких МД;

С: — основний розділ жорсткого МД;

D: — перший додатковий розділ жорсткого МД;

Е: — другий додатковий розділ жорсткого МД;

G:-СО-ВОМ.

5. Оптичний документ (оптичний диск, аудіо-компакт-диск, cd-rom, відео-компакт-диск, dvd-диск, магнітний диск)

СD — це диск, діаметром 120 мм, виготовлений з полімеру і покритий металевою плівкою або шаром світлочутливої барвної речовини, або шаром світлочутливого сплаву. СD є однобічним носієм інформації.

Інформація на СD зберігається на єдиній спіралеподібній доріжці, щільність якої становить 625 витків на 1 мм. На доріжку нанесено опуклі й увігнуті ділянки, що, відповідно, відбивають та розсіюють світло. Зчитування інформації провадиться променем лазера, який при влученні на увігнуту ділянку розсіюється (0), а при влученні на опуклу— відбивається (1).

Види CD:

CD-ROM (Read Only Memory) — увігнуті ділянки — штрихинаносяться на алюмінієву підложку лазером, що дозволяє багаторазово використовувати інформацію, занесену на диск, але не допускає перезапис. Глибина штриха становить 0,12 мкм, а ширина — 0,6 мкм. Доступ до інформації на СD здійснюється швидше, ніж до даних, що зберігаються на гнучких магнітних дисках, але повільніше, ніж до даних, що зберігаються на жорсткому магнітному диску — 100—200 мс. При пошуку певних даних на СD координати цих даних зчитуються зі змісту диска, потім пристрій, який виконує зчитування, переміщається до потрібного витка спиралі і чекає появи потрібних даних. Швидкість зчитування даних є постійною лінійною, тобто при зчитуванні інформації з внутрішніх доріжок диск обертається швидше, а при зчитуванні з зовнішніх доріжок — повільніше. Нові високошвидкісні СD відтворюються з постійною кутовою швидкістю, тобто диск обертається з постійною швидкістю, а лазер зчитує дані з зовнішніх доріжок швидше, ніж із внутрішніх.

Швидкість передачі даних — до 150 Кбайтів/с. Ємність CD-ROM — до 650 Мбайтів, що відповідає 333 тис. сторінок тексту або 74 хв. звучання;

CD-R (CD-Recordable) — при записі інформації штрихи на диск не наносяться. Диск покритий шаром світлочутливої барвної речовини, що має властивості відбивати світло. При записі інформації промінь лазера розігріває шар золота і шар барвної речовини і на диску виникають цятки — деякі ділянки поверхні мають менше відображення і розсіюють світло. Цей процес не зворотний, тобто на CD-R можна зробити однократний запис інформації. Ємність CD-R — до 650 Мбайтів. Швидкість доступу до інформації і швидкість обміну даними значно нижче, ніж у CD-ROM;

CD-RW (CD-Rewritable) — диск вкритий шаром світлочутливого сплаву (срібло-індій-сурма-телур), так званим активним шаром. Він має властивості відбивати світло, які змінюються під впливом лазера. Однак, на відміну від CD-R, цей процес зворотний, тобто є можливість форматувати, записувати і перезаписувати інформацію для наступного багаторазового використання.

При записі інформації на диск активний шар розігрівається до 7000 °C та розплавляється, тобто втрачає властивості відбивати світло.

Періодичний розігрів активного шару дозволяє формувати на диску опуклі (що відбивають світло) та увігнуті (не відбивають світло) ділянки.

Для відновлення диска лазер розігріває його до 200 °C, що нижче температури плавлення, і властивості відбивати cвітло відновлюються.

CD-RW можна перезаписуdати кілька тисяч разів, це залежить від здатності поверхні диска відбивати світло ;

— DVD (Digital Versatile Disk) — цифровий універсальний диск. Сучасні накопичувачі DVD підтримують односторонні одношарові диски ємністю 4,7 Гбайта, двошарові DVD — диски ємністю 8,5 Гбайта, двосторонні диски ємністю 9,4 Гбайта на одній стороні, а також двошарові диски ємністю 17 Гбайтів. Значне збільшення ємності в DVD-дисках досягається тим, що у накопичувачах DVD використовується лазер з меншою довжиною хвилі, що дозволяє зчитувати коротші штріхи, більш щільним розміщенням доріжок, двошаровою та двосторонньою схемою запису інформації, а також спеціальним кодуванням записуваних даних (стиск аудіо і відео МРЕG-2).

Час доступу становить 150—200 мс, а швидкість передачі даних — 1,3 Мбайта/с. DVD-диски дозволяють перезапис інформації.

ВИСНОВКИ Отже, основним пристроєм збереження інформації в комп’ютері є жорсткий магнітний диск. Він може мати різну структуру збереження файлів і каталогів, що забезпечує порядок розміщення файлів на диску.

Файлова система — це базова структура, що надає засоби іменування, збереження й упорядкування файлів. Файлова система організує розміщення файлів на носії для виконання задач пошуку, запис і читання файлів, а також забезпечує основні види робіт з файлами — їхнє створення, вилучення, зміну структури й атрибутів.

Список використаної літератури

1. Погиба Л. Г., Грибіниченко Т.О., Баган М. П. Складання ділових паперів К.2002;

2. Віденко А. Н. Сучасне діловодство К.2001;

3. Коваль А. П. Ділове спілкування К.1992;

4. Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів К.2000

5. Айков Д., Сейгер К., Фонсторх У. Компьютерные преступления: Руководство по борьбе с компьютерными преступлениями: Пер. с англ. — М.: Мир, 1999. — 351 с.

6. Андреев А. Г. и др. Microsoft Windows XP: Home edition и Professional / Под общ. ред. А. Н. Чекмарева. — СПб.: БХВ — Петербург, 2002. — 624 с.

7. Апин Б. Ю. Защита компьютерной информации. — СПб.: БХВ — Санк — Петербург, 2000. — 384 с.

8. Березин С., Раков С. Internet у вас дома. — Изд. 2-е. — СПб.: BHV-Санкт-Петербург, 1999. — 736 с.

9. Ветров С. И. Операционная система Microsoft Windows XP. — M.: СОЛОН — Р, 2002. — 560 с.

10. Винер Н. Кибернетика и общество. — М.: Изд-во иностр. Лит., 1958. — 36 с.

11. Габбасов Ю. Internet 2000. — СПб.: BHV — Санкт-Петербург, 1999. — 440 с.

12. Гаврилов О. Курс правовой информатики. Учебник для вузов. — М.: Норма, 2000. — 592 с.

13. Глушков В. М. Основы безбумажной информатики. — М.: Наука, 1982. — 552 с.

14. Денисов А. Microsoft Internet Eхplorer 5: Справочник. — СПб.: Питер, 1999. — 448 с.

15. Ефимов А. Н. Информационный взрыв: проблемы реальные и мнимые. — М.: Наука, 1985. — 159 с.

16. Информатика для юристов и экономистов / С. В. Симонович и др. — СПб.: Питер, 2001. — 688 с.

17. Информатика и компьютерная грамотность. — М.: Наука, 1998. — 238 с.

18. Информатика и культура. — Новосибирск: Наука. Сиб. Отд-ние, 1990. — 133 с.

19. Информатика и образование. — 2002. — № 7.

20. Информатика и образование. — 2000. — № 4, 7