Фундук

Фундук

Орех фундук — Corilys Pontica — займає одна з почесних місць серед горіхових культур. Завдяки поживним, цілющим і промисловим властивостями фундук є незамінним компонентом під час виготовлення кондитерських изделий.

Большинство учених сходяться на думці, що східне узбережжі чорного моря найбільш придатне для обробітку горіха що саме то й перебувають витоки розповсюдження даного вірусу у світі. Саме турецьке назва фундука — «findik» — походить від слова «pontikos», що означає — «з чорного моря».

В Грузії цукристі знали з незапам’ятних часів. Історичні дані свідчать, що у VI в. до зв. е. місцеве населення у своїх садах вирощувало дикі форми лісового горіха. Надалі протягом кількох століть у результаті народної селекції отримано поліпшені сорти горіхів, відмінно пристосовані до місцевих умов. У Грузії час поширені кілька десятків аборигенних порід, основні у тому числі — швелискура, бердзнула, анаклиури, гулшишвела, хачапура, немса і др.

Наши предки відмінно знали про поживних і цілющі властивості горіха. Фундук як успішно застосовували як приправу до м’ясним і овочевим виробам, а й створювали його основі традиційні комбіновані продукти, наприклад «чурчхела». Це було повсякденним улюбленим ласощами народу, неодмінно входячи й у раціон древніх воїнів. «Чурчхелу» вважатимуться прототипом сучасних шоколадних виробів із ореха.

Фундук багатий живильними речовинами, за калорійністю (близько 700 Ккал) він у 2 — 3 разу перевершує хліб. Лісовий горіх містить вітаміни B, B2, З, E. У 100 р ядра горіха — 618 мг калію, 354 мг фосфору, 287 мг кальцію, 46 мг циамина, 9 мг ніацину і 4,1 мг заліза (більше, ніж у овочах, фруктах і м’ясі). Ядро фундука складається з майже 12% протеїну, близько 16% вуглеводів, трохи більше 6% води та понад 60% жирів). Проте завдяки вкрай низькому змісту вуглеводів горіхи можна навіть є за дуже суворої дієті і поправляться.

Фундук містить речовини, які видаляють з організму шлаки, сприяють очищенню організму, що зміцнюють імунну систему людини. Група вчених з Портлендского інституту (США) виявила екстракті лісового горіха сама хімічна речовина паклитакселья, яке лежить в основі найвідомішого у світі протиракового препарату TAXOL. До цього часу вважали, що єдиний природний джерело отримання паклитакселья — кора тиса (надзвичайно рідкісна порода дерев, поширене у в північно-західній частині Тихоокеанського узбережжя). Виявилося, що фундук містить їх у тому ж количестве.

Фундук і вирощування фундука

В південних районах нашої країни, в Сибіру та у неповній середній смузі поширена дика звичайна ліщина. Саме вона свого часу і послужила хорошою підвалинами отримання нових гібридних зимостойких сортів орешника.

На сьогодні налічується значна частина сортів фундука: Академік Яблоков, Пушкінський, Червоний, Цукристий, Московський Рубін, Смолін, Исаеве-кии. Садоводам-любителям можна рекомендувати також сорти: Диво Всесвятского, Марія Макаревич, Пам’ять Хом’якова, Віра, Нелля, Нина.

Ядра горіхів фундука деінде й дикою ліщини містять все 20 амінокислот, необхідних людському організму, 9 вітамінів, макроі мікроелементи. Вони також мають лікувальними свойствами.

Фундук невибагливий до почвам, але краще зростає на родючих супіщаних (легких) грунтах, простий в розмноженні. Рослина однодомное, квіти обоеполые. Більшість сортів перекрестноопыляемые. На присадибній ділянці бажано висаджувати кілька сортів фундука.

Уход його нескладний. Розмножують його вегетативним, насіннєвим способом і щепленням. Вегетативний спосіб (отводками, кореневищами, розподілом куща) більш доречний під час садівників-аматорів. При розмноженні отводками (однолетние пагони, пришпилені дерев’яної рогаткою до грунті і які створили кореневу систему) однолетние пагони (які виросли за літо навколо куща з кореневищ гілки, мають світліший колір кори) приколюють в землю, не відділяючи їхнього капіталу від материнського куща. І тому біля обраного однолетнего втечі фундука викопують канавку глибиною 10−15 див, довжиною 40−50 див. У неї вкладають однолетний втеча, не відрізаючи від материнського куща, пришпиливают дерев’яної рогаткою чи рогаткою з товстого дроту. Верхівку однолетнего втечі виводять нагору і прив’язують до вертикальним кілочкам. Після цього канавки засинають землею, змішаної з перегноєм у відсотковому співвідношенні 1:1, потім поливають. Отже створюються необхідні умови для корнеобразования. Якщо ж садівник бажає ходити з одного однолетнего втечі отримати кілька (3−5) закорінених отводков, він вдається до горизонтальному розмноженню. І тому восени чи навесні добре розвинені однолетние пагони обережно, ніж зашкодити нирки, пригинають і пришпиливают на дно канавки, але землею не присипають. Кожна з нирок дасть вертикальний втеча. У червні такі пагони, досягли 10−15 див, сапають на 2/3 висоти землею, змішаної (1:1) з перегноєм, і запитають обов’язково поливають. Підгортання вертикальних утеч на мері їх зростання роблять у протягом вегетаційного періоду ще 2−3 разу.

Пересаживая на місце, отводок відрізають те щоб кожна його частину мала вертикальний укоренившийся втеча. При пересадці до ями закладають за одним цебру пере (-гноя. У посушливе сезон саджанці слід поливати, не допускаючи просыхания грунту, аби швидше пішли у зростання. При розмноженні отводками, фундук починає плодоносити лише з 6-ї год.

Разрастание кущів фундука йде із широкого кола діаметром більше за метр з допомогою кореневищ, у яких перебувають сплячі нирки. Тому саджанці розміщують, переважно, за схемою 3×3 м чи 3×4 м. Корневищная поросль у фундука з’являється на 2−3-й року, після посадки саджанців (у старого куща буває до 100 і більше втеч). Ці пагони зазвичай й використовують для розмноження. Для цього вибирають 2−3 сильніші літні корневищные поросли з обох боків куща, акуратно звільняють (розгрібають) від землі і відділяють від основного материнського кореневища фундука з допомогою сокири. На присадибних і садових ділянках при хорошому догляді корневищную поросль (без дорощування) висаджують відразу на місце по 2−3 втечі до однієї ямку.

Фундук можна розмножувати і розподілом куща. І тому викопаний нестарий кущ ділять сталася на кілька частин (в залежність від розміру куща). Высаженное на місце рослина починає плодоносити вже в 3−4-й год.

Семенным способом фундук розмножують зазвичай, у селекційних цілях, оскільки в такий спосіб вирощений саджанець не зберігає повністю властивостей сорти: по врожайності може перевершувати вихідний матеріал, бути приблизно настільки ж чи ухилитися гірший сторону.

Довольно складним є розмноження фундука щепленнями на дику лещину, тому до нього слід вдаватися лише тому випадку, якщо в садовода-любителя є певний досвід, оскільки приживлюваність черешків дуже низька. Заготовляють черешки зазвичай навесні наприкінці і бережуть у нижній частині холодильника у вологому тканини. Оптимальні терміни щеплення черешком: остання декада квітня — перша декада травня.

У підстави кущів фундука, вирощених на подвоях саджанців дикої ліщини, зазвичай утворюється багато дикої корневищной поросли. Але й повністю позбутися її, якщо пересадити прищеплений саджанець, заглубляя на місце щеплення на 20−25 см.

К формуванню куща приступають з 3−4-летнего віку, коли вже з’явиться корневищная поросль. У кожному з кущів залишають 10−12 втеч, розташованих якнайдалі одне одного. Фундук недолюблює загущеності, бо за поганий освітленості значно зменшується врожай. Щороку восени чи навесні необхідно видаляти зайву поросль, сухі гілки, попутно турбуючись про омолодження куща, тобто для зміни залишають кілька молодих втеч. Оптимальний кількість основних гілок різного віку в куща має не більше 12−16.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.