Кераміка Коломийщини

Реферат з краєзнавства

Кераміка Коломийщини.

З давніх-давен Коломия славилася гончарним мисте­цтвом: ХУІ столітті місто було визнане гончарним центром, а в XVII — коломийські гончарі вже застосовували під­поливний розпис.

Незважаючи на деяку по­дібність до косівської, коло­мийська кераміка має свої, чітко виражені особливості. Тут частіше застосовували ріжковий розпис — фляндру­вання. Для художніх виробів характерні стилізовані рослинні (вазонкові) композиції.

Із невеликої кількості геометричних елементів: штрихів, кривульок, крапок і крапочок, колоподібних та спіральних ліній зеленими та темними фарбами на тонованому ясному фоні або біло-зеленими фарбами.

Експоновані тарілочки, мис­ки, поставники невідомих ко­ломийських майстрів кінця XVIII — початку XIX століт­тя захоплюють динамічністю та невимушеністю компози­цій.

На кінці XIX століття про­мислове виробництво посуду витісняє кустарне гончарство. Щоб запобігти повному зане­паду гончарства, для його відновлення і дальшого розвитку традицій народного промислу в 1876 році в Коломиї відкрили гончарну школу, що проісну­вала до 1914 року. Школа мала певні успіхи у технології керамічного виробництва та будівельне-декоративній кераміці: фасади багатьох будинків міста облицьовували кераміч­ними плитками місцевого ви­готовлення. Прикладом є кахлі на фасаді колишнього будинку гончарної школи, старого будинку пошти, теперішнього будинку офіцерів.

У вітрині експонуються ви­роби випускників цієї школидекоративні тарілки та деталі умивальника, прикрашені сти­лізованими рослинними моти­вами. Поруч — чашка з блюд­цем, миска виконана Стані­славом Антоновичем Патковським (1880−1970), який дов­гі роки працював скульптором-реставратором у Києві. Свічник і велика ваза виконана Яном Словіцьким, та твори виконані невідомими випускниками гончарної школи.

Кінець ХІХ початок ХХ століття характеризується великим ростом капіталістичного фабричного виробництва, яке постачає ринкові металеві вироби та посуд з камяної маси. Тому поступово народне гончарство витісняється і тому в 1914 році школа перестає існувати.

В 30 х роках ХХ го століття відновлюють свою роботу окремі народні гончарі, але через важкі соціальні умови виникає дука створити керамічне обєднання «Керамік», яке очолє КАрль Францович Санойца.

Кароль Францович Санойца Оригінальними композиція­ми, багатим і різноманітним орнаментом відзначаються твори талановитого майстра Коломийщини Кароля Фран­та Санойци (1911 — 1945). Для декорування своїх виро­бів він використовував рослин­ний і геометричний орнамент, майстерно вплітаючи в нього зображення птахів, рибок, оленів. Основне кольорове на­вантаження — на тарілках і мисках — автор виносив на береги та­рілки, замикаючи розпис в одне ціле. Кольорова гама триколірна, він використовує вже жовтий, зелений, коричневий на білому фоні. Кароль виготов­ляв різноманітний декоративний посуд: тарілки, миски, вазочки, збанки.

Кароль Санойца вчився у Антонія Товпаша, який у свій час вчився гончарства у гончарній школі, тому й у Санойци проглядаються традиції школи в орнаментиці.

Кераміка Косова

Ліва сторона залу Гончарним промислом здавна відоме і місто Косів. У XIX столітті тут жили і працювали талановиті гончарі Баранюки та Олекса Петрович Бахматюк, яких правда можна назвати класиками гуцуль­ської народної кераміки.

Батько і син Баранюки — Михайло (1834- 1902) та Йосип (1863−1942) були родом з села Москалівки (те­пер увійшло в межі Косова). Виробляли побутово-декоративний посуд і кахлі. У вітрині експонуються декоративні та­рілки, миски, поставники, роз­писані з високим смаком у традиційному гуцульському колориті. Для орнаментування майстри використовували рос­линно-геометричні та сюжетні композиції. Весь декор тарілок і мисок підпорядкований коло­вому руху, який неначе при­скорює ритм окремих елемен­тів. Центральний розпис об­рамлений однією або двома орнаментальними смугами.

Учнем Михайла Баранюка був відо­мий гончар Олекса Бахматюк (1820- 1882), чиє ім'я зустрічається в ката­логах багатьох виставок кінця XIX століття. У 1880 році на першій етнографічній виставці Галичини, яка проходила в місті Коломиї і на якій був присутній цісар Австрії Франц Йосип, Олекса Бахматюк отримав від нього золоту медаль, а також цісар закупив у нього два комплекти кахиль, які зараз зберігаються у етнографічному музеї міста Кіттзее в Австрії. Твори Бахматюка захоплюють досконалістю форм, оригінальністю і виразністю малюнка.

До його робіт належать ве­ликі миски, свічники, збанки, колачі, декоровані багатим рослинним орнаментом у по­єднанні з геометричними ма­люнками або зображенням тварин. Щоб надати найбіль­шої виразності малюнку, Бах­матюк вдався до різних деко­ративних засобів: ритмічно чергував смуги і плями, зали­шаючи білі не розписані пло­щини. Характерний елементи декору багатопелюсткова еліпсоподібна квітка, обведена хвилястою лінією.

В розписі творів Олексі Бахматюку допомагали дві його дочки Анна і Розалія.

Кераміка Пістиня

права сторона залу У середині і другій половині XIX століття у селі Пістині сформувалася своєрідна шко­ла гуцульської кераміки. Відо­мим майстром цього періоду був Дмитро Зінтюк (Зондюк?), роботи якого відзнача­лися вмілим використанням жанрових сцен. Він виготов­ляв миски, збанки, глечики, на яких переважає зображен­ня птахів, звірів, вершників. У розписі експонованих виробів переважають яскраво-жов­та та зелена фарби. Творчій манері майстра властиві ескізний характер, умовність в ра­курсах і пропорціях.

Продовжувачем кращих ху­дожніх традицій в кераміці і Косова був Петро Григорович Кошак (1864 — 1940), випускник Коломийської гончарної школи. Уродженець Косова (колишнього села Москалівки), який все своє життя пра­цював в селі Пістині.

Спочатку Кошак робив про­стий посуд для ринку, потім почав прикрашати його орна­ментом.

Щоб добитися незалеж­ності і власної майстерні, Кошак три з половиною роки вчиться в Коло­мийській гончарній школі.

Серед його робіт з’явилися на той час незвичні сувенірні ви­роби, що привертали увагу художників і туристів: вази і вазочки з двома руч­ками, сільнички, збаночки то­що, форма та декор яких були чужим, запозиченим для ке­раміки.

У творчості Кошака чітко прослідковуються три напрямки: спочатку він наслідував Бахматюка, потім захопився геометризацією і лише наприкінці свого творчого шляху виявив себе як видатний орнаменталіст.

Незважаючи на деяку суховатість і класичність у тракту­ванні окремих форм і деталей зображень та кольорової гами орнаменту (впливКоломийської гончарної школи), Кошак не втратив традиційних основ народності в своїй твор­чості.

Петро Кошак був неперевершеним майстром в розпи­сах рослинно-анімалістичного характеру. Різноманітні квіти, що не повторюються, галузки, листочки, звірі, інтерпретовані художником, відзначаються багатством пластично-вишу­каних композицій. У 1912 році у Коломиї відбувалася велика виставка під егідою арци княгині Зіти, на цій виставці Кошак отримав срібну медаль. Майстер залишив величезну художню спадщину, його твори прикра­шали музеї Росії та Європи, поповнюючи колекції гуцуль­ської кераміки.

Також у вітрині представленні твори Йосипа Івановича Табахорнюка (1891- 1958), який створив багато де­коративно-скульптурних ви­робів. В експозиції представ­лені вазони у вигляді баран­чика, орла, свинки, декоровані рослинним орнаментом, що прекрасно поєднується із фор­мою.

Незважаючи на велику по­пулярність, на участь у вистав­ках та численні відзнаки, жит­тя гончарів було нелегким Про це свідчить один із листів відомого пистинського гончара Петра Кошака, в яко­му він писав: «Життя моє убо­ге, ледь-ледь живу. Поля в мене немає, тому хліб і все ін­ше я повинен купувати за ве­ликі гроші, а заробітків нема… Доки гончар зробить горн на­чиння, то через нужду і голод стане як смерть. А до того ж його обдирають з усіх боків… І кожен по можливості викру­чується, щоб не померти з го­лоду».

Деякі виробничі процеси зу­мовлювали ряд професійних захворювань. Вироби продава­лися за безцінь.

У вітрині представлені ро­боти інших пістинських гон­чарів XIX — початку XX сто­ліття Петра Тимчука, Франца Марковського. Миколи Стадниченка. Це побутово-декоративний посуд, в розписі якого пере­важають рослинні та аніма­лістичні мотиви, виконані тра­диційною трикольоровою гамою на білому тлі.

Яскравою особистістю був прийомний син Петра Кошака — Кароль Возняк. У вітрині представлені три декоративні тарілки, розписані вазонковою композицією — стилізоване дерево життя. Подіно Петру Кошаку Возняк копіював О. Бахматюка, а пізніше самого Петра Кошака.

Кути Ще одним осередком, де розвивалося гончарство, було селище Кути, Косівського району. Народні майстри спочатку виготовляли звичайний вжитковий посуд чорного кольору (димлений, випал відбувається без доступу кисню). На початку ХХ століття традиції Коломийської гончарної школи зявилися і в Кутах. Відомими майстрами того часу була сімя Наппів і Брошкевичів.

У Кутах проживала велика колонія вірменів і тому вірменські орнаментальні мотиви знаходять відображення в глиняних виробах Наппів і Брошкевичів (використання гравірованих, геометричних та рослинних елементів характерних для металічних ваз), а також вишивки, писанкарство.