Финансовые ризики та методи їхнього снижения

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Финансовые ризики та методи їхнього снижения (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Фінансова діяльність фірми у всіх її формах пов’язані з численними ризиками, ступінь впливу на результати цієї діяльності фірми досить висока. Ризики, супутні фінансової діяльності фірми, виділяються в особливу групу ризиків, які мають назва — фінансових ризиків. Фінансові ризики грають найбільш значиму роль загалом портфелі підприємницьких ризиків фирмы.

Зростання ступеня впливу фінансових ризиків як на результати фінансової складової діяльності фірми, а й у цілому на результати производственногосподарську діяльність пов’язані з швидкої мінливістю економічної ситуації та кон’юнктури ринку, розширенням сфери фінансових відносин фірми, появою нових для російських фірм фінансових технологій та інші факторами.

Фінансові ризики мають об'єктивну основу через невизначеність довкілля стосовно підприємницької фірмі. Зовнішнє середовище включає у собі об'єк-тивні економічні, соціальні й політичні умови, у межах яких фірма здійснює власну діяльність і динаміки яких змушена пристосовуватися. Невизначеність довкілля визначається тим, що вона залежить від багатьох змінних, контрагентів й з, поведінка яких немає можна передбачити з прийнятною точностью.

Підприємництво завжди пов’язане з невизначеністю економічної кон’юнктури, яка обумовлена непостійністю попиту — пропозиції на товари, кошти, чинники виробництва, многовариантностью сфер докладання капіталів і розмаїттям критеріїв перевагу інвестування коштів, обмеженістю інформації та багатьма іншими обставинами. Отже, об'єктивність фінансових ризиків пов’язані з наявністю чинників, існування яких, зрештою, залежить від діяльності фирмы.

З іншого струни, фінансових ризиків мають значення і суб'єктивну основу, оскільки завжди реалізуються через людини. Справді, саме підприємець оцінює рисковую ситуацію, формує безліч можливих фіналів і робить вибір з багатьох альтернатив. Крім цього, сприйняття ризику залежить від кожної конкретної людини з його характером, складом розуму, психологічними особливостями, рівнем знань й науково-технічного досвіду у його деятельности.

Фінансові ризики — це, з одного боку, небезпека потенційно можливої, імовірною втрати ресурсів чи недоотримання доходів порівняно з варіантом, розрахований на раціональне використання ресурсів у цій сфері діяльності, з іншого — це можливість отримання додаткового обсягу прибутку, що з ризиком. Отже, фінансових ризиків ставляться до групи спекулятивних ризиків, які у результаті виникнення можуть призвести як до втрат, і до выигрышу.

1. Сутність фінансового риска.

Метою підприємництва є отримання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу умовах конкурентної боротьби. Реалізація зазначеної мети вимагає порівняння розмірів вкладеного (авансированного) в виробничо-торговельну діяльність капіталу із саудівським фінансовим результатами цієї деятельности.

Разом про те, під час здійснення будь-якого виду господарську діяльність об'єктивно є велика небезпека (ризик) втрат, обсяг яких обумовлений специфікою конкретного бізнесу. Ризик — це можливість появи втрат, збитків, недонадходжень планованих доходів, прибутку. Втрати, які відбуваються у підприємницькій діяльності, можна розділити на матеріальні, трудові, финансовые.

Для фінансового менеджера ризик — це ймовірність несприятливого результату. Різні інвестиційні проекти мають різну рівень ризику, самий високоприбутковий варіант вкладення капіталу може бути настільки ризикованим, що, так би мовити, «гра годі свеч».

Ризик — економічна категорія. Як економічна категорія він є подія, яке може статися або статися. У разі скоєння такого події можливі три економічних результату: негативний (програш, збитки, збиток); нульової; позитивний (виграш, вигода, прибыль).

Ризик — це дію, скоєне з думкою на щасливий результат по принципу «пощастить — не повезет».

Звісно, ризику можна запобігти, тобто. просто ухилитися від заходу, що з ризиком. Проте задля підприємця запобігання ризику найчастіше означає відмови від можливої прибутку. Хороша приказка говорить: «Хто не ризикує, той щось имеет».

Ризиком можна управляти, тобто. використовувати різноманітні заходи, дозволяють певною мірою прогнозувати наступ ризикового події та вживати заходів до їх зниження ступеня ризику. Ефективність організації управління ризиком багато чому визначається класифікацією риска. 1].

2. Класифікації фінансових рисков.

2.1 Класифікація фінансових ризиків по признакам.

Фінансові ризики творяться у зв’язки України із рухом фінансових потоків і виявляється у основному для ринках фінансових ресурсів. Ці ризики характеризуються великим різноманіттям, і з метою управління ними доцільно класифікувати їх можна за різним ознаками (табл. 1).

За можливості страхування фінансових ризиків поділяються на 2 великі групи, відповідно до можливістю страхування: страхуемые і нестрахуемые. Підприємницька фірма може частково перекласти ризик на інші об'єкти економіки, зокрема убезпечити себе, здійснивши певних витрат як страхових внесків. Отже, деякі види фінансових ризиків фірма може застраховать.

Ризик страхуемый — це ймовірне подія чи сукупність подій, на випадок наступу яких проводиться страхування. Класифікація видів страхової діяльності визначає страхування фінансових ризиків як страхування, що передбачає обов’язки страховика по страховим виплатах у вигляді повної чи часткову компенсацію втрат доходів (додаткових витрат), викликаних такими событиями:

V зупинка виробництва чи скорочення обсягу виробництва, у результаті обумовлених событий;

V банкротство;

V непередбачені расходы;

V невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань контрагентом застрахованої особи, що є кредитором по сделке;

V понесені застрахованим обличчям судові расходы;

V інші события.

Проте є група фінансових ризиків, страхувати які компанії не б’ються, але часто саме нестрахуемые ризики є потенційними джерелами прибутку фірми. Але втрати у результаті наступу нестрахуемого ризику відшкодовуються тільки з власні кошти фирмы.

Допустимий фінансовий ризик — це повної чи часткову втрату прибуток від реалізації тієї чи іншої фінансового проекту чи то з фінансової діяльності фірми загалом. У разі втрати можливі, та їх розмір менше очікуваного прибутку. Отже, даний вид фінансової складової діяльності чи конкретна фінансова угода, попри ймовірність ризику, зберігає свою економічну целесообразность.

Наступна рівень ризику — небезпечніша тоді як допустимим, — це критичний ризик. Цей вид фінансового ризику пов’язані з небезпекою втрат надходжень у розмірі вироблених витрат за здійснення конкретної фінансової операції чи виду фінансової складової діяльності. У цьому критичний ризик першого ступеня пов’язані з загрозою отримання нульового доходу, але за відшкодування вироблених підприємницької фірмою матеріальних витрат. Критичний ризик другого ступеня пов’язані з можливістю втрат надходжень у розмірі повних витрат, тобто. імовірні втрати наміченої виручки і підприємницької фірмі доводиться відшкодовувати витрати з допомогою інших источников.

Катастрофічний ризик характеризується тим, що фінансових втрат по нього визначаються часткової чи повної втратою майнового стану підприємницької фірми. Катастрофічний ризик, зазвичай, призводить до банкрутства фірми, позаяк у тому випадку можлива втрата як всіх вкладених у певний вид фінансової складової діяльності чи конкретну фінансову угоду, а й майно фірми. Здебільшого. Це характерно для ситуації, коли підприємницька фірма отримала позики під очікувану прибуток; у разі виникнення катастрофічного фінансового ризику фірмі доводиться повертати кредити власними средств.

За сферою виникнення фінансових ризиків можна розділити на зовнішні і внутрішні. Джерелом виникнення зовнішніх ризиків є зовнішня середовище стосовно підприємницької фірмі, т. е. це ризик, котрий залежить від діяльності фірми. Підприємницька фірма неспроможна впливати на зовнішні фінансових ризиків, вона лише передбачити й враховувати в своєї діяльності. Цей вид ризику уражає всіх учасників фінансової складової діяльності та подорожчання всіх фінансових операцій. Зовнішні фінансові ризики виникають на зміну окремих стадій економічного циклу, змін кон’юнктури ринку, внаслідок непередбачуваного зміни законодавства у сфері фінансової складової діяльності фірми, внаслідок нестійкості політичного режиму на країні роботи і ряді інших аналогічних випадків, куди фірма у процесі діяльності вплинути неспроможна. До цій групі фінансових ризиків відносять інфляційний, валютний, відсотковий та інші риски.

Внутрішні фінансових ризиків — це ризики, залежать від діяльності конкретної підприємницької фірми, т. е. їх джерелом є саме фірма. Дані ризики може бути обусловлены:

V некваліфікованим фінансовим менеджментом на фирме;

V неефективною структурою активів фирмы;

V надмірної відданістю керівництва фірми до ризиковим фінансовим операциям;

V неправильної оцінкою господарських партнеров;

V нестабільним фінансове становище фірми та інші аналогічними факторами.

Негативні наслідки внутрішніх фінансових ризиків значної мері фірма може запобігти з допомогою управління фінансовими ризиками, тобто зниження рівня фінансових ризиків фірми досягається за рахунок зниження саме внутрішніх рисков.

За можливості передбачення фінансових ризиків можна розділити на такі групи: прогнозовані і непрогнозовані. Прогнозовані фінансових ризиків — це ризики, що є наслідком циклічного розвитку, зміни стадій кон’юнктури фінансового ринку, передбачуваного розвитку конкуренції, та т.п. Проте, треба сказати, що передбачуваність фінансових ризиків носить відносний характер — адже якщо наступ тієї чи іншої події можна прогнозувати зі 100% ймовірністю, говорити про ризик у разі неможливо, оскільки це виключає аналізованих подія з категорії риска.

Наступний ознака класифікації фінансових ризиків — за тривалістю впливу, виходячи з якого виділяють 2 групи ризику: постійний фінансовий ризик та тимчасовий фінансовий ризик. Постійний фінансовий ризик уражає період здійснення фінансової операції чи фінансової роботи і пов’язані з дією постійних чинників. Таким чином, до постійних ставляться ризики, які безупинно загрожують діяльності фірми у цьому географічному районі чи певної галузі. До цій групі фінансових ризиків відносять валютний і відсотковий риск.

Тимчасовий фінансовий ризик носить тимчасовість, з цим виглядом ризику фірма зіштовхується тільки окремих етапах здійснення фінансової операції чи фінансової складової діяльності. Тимчасові фінансових ризиків на свій чергу може бути розбитий на 2 групи: короткочасні і довгострокові ризики. До короткочасним ставляться ризики, які можуть опинитися виникати протягом кінцевого відомого відрізка часу, наприклад кредитованный і інвестиційний ризик, а термін можливого дії довгострокових ризиків оцінити достовірно дуже складно, наприклад інфляційний риск.

По можливих наслідків фінансових ризиків поділяються на 3 группы:

V ризик, внаслідок наступу якого підприємницька фірма несе економічні збитки, ті в разі настання даного ризику фінансові наслідки може лише отрицательными.

(втрата доходу чи капіталу фирмы);

V ризик, внаслідок наступу якого підприємницька фірма одержує певний обсяг доходу, який розраховувала, ті йдеться у разі про недоотриманого прибутку чи упущену комерційну вигоду. Цей ризик характеризує ситуацію, коли фірма з сформованих об'єктивних і суб'єктивні причини неспроможна здійснити заплановану фінансову операцию;

V ризик, внаслідок наступу якого фірма чи може розраховувати як у отримання додаткового доходу, і виникнення економічних збитків. Цей вид ризику найчастіше уражає спекулятивних фінансових операцій, проте може виникати та інших ситуаціях, наприклад, ризик реалізації реального інвестиційного проекту, дохідність якого на стадії експлуатації може бути як нижче, і вище розрахункового рівня доходности.

По об'єкту виникнення ризику теж можна виділити 3 групи фінансових ризиків: ризики окремих фінансових операцій, здійснюваних підприємницької фірмою; ризики різних видів діяльності фірми; ризики фінансової складової діяльності фірми в целом.

Ризики окремої фінансової операції характеризують комплексно все фінансових ризиків, із якими може зіштовхнутися підприємницька фірма під час здійснення будь-якої фінансової операции.

Ризики різних видів фінансової складової діяльності - усе це фінансові ризики, що потенційно можуть виникати під час здійснення будь-якого виду фінансової складової діяльності, наприклад, інвестиційна діяльність фірми характеризується портфелем різних інвестиційних рисков.

Ризики фінансової складової діяльності фірми загалом містять у собі комплекс різних фінансових ризиків, що потенційно можуть виникати під час здійснення підприємницької фірмою фінансової складової діяльності. Дані ризики залежить від організаційно-правовою форми фірми, від структури її капіталу і активів і інших чинників. Наприклад, одній з причин виникнення ризику зниження фінансової стійкості фірми є недосконалість структури капіталу, в результаті чого виникає незбалансованість позитивного (вхідного) і негативного (вихідного) грошових потоків фирмы.

Вирізняють прості складні фінансових ризиків. Прості фінансових ризиків — це ризики, які неможливо розділити деякі підвиди, наприклад інфляційний ризик, який піддається подальшої классификации.

Складні фінансових ризиків — це ризики, куди входять у собі комплекс різних його підвидів. До цій групі фінансових ризиків належить інвестиційний ризик, який надалі класифікується силою-силенною подвидов.

2.2 Класифікація фінансових ризиків по видам.

Крім названих ознак класифікація ризиків по видам.

Основні види фінансових рисков:

V Інфляційний риск;

V Податковий риск.

V Кредитний риск.

V Депозитний риск.

V Валютний риск.

V Інвестиційний риск.

V Відсотковий риск.

V Бизнес-риск.

Інфляційний ризик — вид фінансових ризиків, що полягає в можливості знецінювання реальну вартість капіталу (у вигляді фінансових активів фірми), і навіть очікуваних доходів населення і прибутку фірми від втілення фінансових угод чи операцій на зв’язку зі збільшенням інфляції. Цей вид ризику носить постійний характері і супроводжує всю фінансові операції підприємства у умовах інфляційної экономики.

Одне з методів мінімізації інфляційного ризику — включення до складу майбутнього номінального доходу з фінансових операціям розміру інфляційної премії. Там, коли прогнозування темпів інфляції утруднено, розмір реального доходу із питань фінансової операції то, можливо заздалегідь перелічений однієї із стабільних конвертовані валют зі зворотним перерахунком на національну валюту за чинним валютному курсу на даний момент проведення розрахунків з фінансової операции.

Під податковим ризиком слід розуміти ймовірність втрат, які може зазнати підприємницька фірма внаслідок кон’юнктурного зміни податкового законодавства чи внаслідок помилок, допущених фірмою при обчисленні податкові платежі. Отже, податковий ризик одночасно стосується й групі зовнішніх фінансових ризиків, і до групи внутрішніх ризиків. Податковий ризик включає в себя:

V ймовірність додаткових виплат до бюджету результаті незаплановане підвищення податкових ставок;

V ймовірність втрат надходжень у результаті ухвалення податкової службою рішень, знижують податкові переваги, тобто. дострокова скасування наданих податкових льгот;

V значне зростання боргу платежах до бюджету, який тягне у себе як штрафні санкції, а й загрозу зупинки податкової поліцією діяльності фірми, арешту її рахунків, вилучення документації, що з господарської діяльністю фірми, тощо. Усе, це кінцевому підсумку можуть призвести до ліквідації підприємницької организации;

V можливість появи втрат надходжень у результаті податкових помилок, допущених з вини працівників бухгалтерії фирмы.

Помилки на податкових розрахунках караються значними фінансовими санкціями. У цьому досить часто закон карає однаково точно й за навмисні спотворення, і поза випадкові (технічні) ошибки.

Кредитний ризик — можливість, що партнери — учасники контракту — виявляться неспроможна виконати домовлені зобов’язання, як і цілому, і для окремих позицій. Розрізняють 2 виду кредитного ризику: торговий кредитний ризик та банківський кредитний ризик. Торговий кредитний ризик виникає у фінансової складової діяльності підприємства у разі надання нею товарного (комерційного) чи споживчого кредиту покупателям.

Для постачальника товарів (послуг) даний ризик залежить від здібності клієнта оплатити в відповідність до договоренными зобов’язаннями; для клієнта — в спроможності постачальника поставити (надати) их.

Рівень кредитного ризику підвищується зі збільшенням суми кредиту та терміну, який він береться. Схильність кредитному ризику зберігається період кредитування і вимірюється протяжністю періоду кредитування. Потенційні збитки незалежно від кредитному ризик — всю суму боргу, а фактично збитки може стати менше цієї суммы.

Кредитний ризик може бути такими причинами:

V спадом галузі, спадом попиту продукцію, вироблену фирмой;

V невиконанням договірних відносин партнерами фирмы;

V трансформацією активів фирмы;

V форс-мажорними обстоятельствами.

Депозитний ризик — можливість появи втрат надходжень у результаті неповернення депозитних вкладів фірми у трилітрові банки. Цей ризик виникає щодо рідко й пов’язаний, зазвичай, із вічно неправильною оцінкою і невдалим вибором банку здійснення депозитних операцій фірми. Слід зазначити, що депозитний ризик має загальний характер. Він притаманний як що розвивається, і розвиненою ринковою экономике.

Валютні ризики — ризик отримання збитків результаті несприятливих короткострокових чи довгострокових коливань курсів валют на міжнародних фінансових рынках.

Схильність даному ризику визначається ступенем невідповідності розмірів активів та зобов’язання у тому чи іншого валюті. Валютний ризик може бути предметом самонаведення окремих видів операцій, основний чи додаткової метою якого є отримання прибутку з допомогою сприятливого зміни валютних курсів (спекулятивні конверсійні операції з валютой).

Валютний ризик включає у собі кілька основних підвидів, які наведено на табл. 2.

Трансляционный валютний ризик виникає при консолідації рахунків іноземних дочірніх компаній із фінансовими звітами головних компаній багатонаціональних корпорацій. Цей ризик має бухгалтерську природу і обумовлений необхідністю обліку активів і пасивів фірми на підприємства різної іноземної валюте.

Слід враховувати, що трансляционный ризик є бухгалтерський ефект, але не або зовсім не відбиває валютного ризику угоди. Тому з економічної погляду більше уваги слід приділяти операційного валютному ризику, бо він відображає вплив змін валютного курсу наступний потік платежів, тобі й маєш майбутню прибутковість діяльності фирмы.

Операційний валютний ризик виникає у ході такий ділової операції, специфіка якої зумовлює проведення платежу чи отримання засобів у іноземній валюті над час укладання угоди, через що час. Цей ризик можуть призвести до зменшення реальної суми виручки проти початковими расчетами.

Економічний валютний ризик — це ймовірність скорочення виручки чи можливість одержання прибутку у зв’язку з зміною валютних курсів. Цей вид валютного ризику для фірми у тому, що вартість її активів і пасивів не може змінюватися як і велику, і у менший бік через майбутніх змін валютного риска.

Економічний валютний ризик носить довгостроковий характері і пов’язані з тим, що фірму виробляє витрати на валюті, а отримує доходи — у інший, внаслідок будь-які зміни валютних курсів можуть позначитися на фінансове становище фирмы.

Існує 2 підвиду економічного валютного риска:

V прямий ризик — зменшення прибутку по майбутнім операциям;

V непрямий ризик — втрата певній його частині цінової конкуренції тоді як зарубіжні виробники. Цей вид ризику особливо дуже небезпечна фірм, які мають країни зі слабкою національної валютой.

Інвестиційний ризик — можливість появи фінансових втрат надходжень у процесі здійснення інвестиційної діяльності фирмы.

Відповідно до можливими видами цієї бурхливої діяльності виділяють 2 основні види інвестиційного риска:

V ризик фінансового інвестування (ризики над ринком цінних бумаг).

V ризик реального інвестування (проектні риски).

З іншого боку, інвестиційні ризики можна класифікувати за рівнем оцінки, причин виникнення, виду потерь.

Ризик за рівнем оцінки підрозділяється на:

V общегосударственный;

V отраслевой;

V лише на рівні фирмы;

V пов’язані з становищем окремого инвестора.

Загальнодержавний, чи загальноекономічний, ризик пов’язані з політичним й фактично економічним становище у країні, де здійснює своєї діяльності компания-эмитент. Цей вид ризику визначається підприємницьким кліматом, створеними державі, регионе.

Галузевий ризик становить ході індустріального анализа.

За результатами аналізу робляться висновки про ризик, що несе інвестор, вкладаючи свої гроші до корпорації, займаються даним виглядом деятельности.

Ризик лише на рівні фірми оцінюється при експертному аналізі фінансового стану компанії - емітента цінних паперів наступним образом:

V оцінюється масштаб і характеру діяльності фирмы;

V визначається основний напрям діяльності фірми, напрями диверсифікації, обсяги виробництва, продажів, витрат та одержання прибутку й зміни цих показників у времени;

V аналізується рівень виробництва та менеджменту у фірмі, її репутация;

V розраховуються основні фінансові коефіцієнти та робиться висновок фінансове стані організації (компании).

Ризик, пов’язані з індивідуальним становищем інвестора у компанії, аналізується переважно з двох позициям:

V права, надані інвестору, — рівень дивідендів, періодичність виплат, франшиза під час вирішення найважливіших питань стратегії, пріоритетність вимог інвестора проти власниками інших цінних паперів даної компании;

V ринкова позиція даної акції - її популярність, обсяг випуску, додаткові й наступні випуски, історія звернення на рынке.

За результатами комплексного аналізу робляться висновки щодо інвестиційної привабливості цього виду капіталовкладень у порівнянні з альтернативними варіантами вкладень з позиції галузевого, внутрифирменного ризику і індивідуального ризику інвестора. Оскільки такого аналізу вимагає значних коштів і часу, його виробляють який завжди, а лише за рішенні стратегічних завдань інвестування (наприклад, на придбання контролю акціонерним суспільством, рейтингової оценки).

Ризик з причин виникнення по підрозділяється ми такі виды:

Соціально-правовий — виникає при нестабільності «правилами гри» на фондовий ринок — оподаткування, політичну ситуацію, законодавчих гарантій і т.п.

Інфляційний — ризик те, що інфляція за своїми темпам випередить зростання доходів по инвестициям.

Ринковий ризик виникає й унаслідок можливого падіння попиту даний вид цінних паперів, що є об'єктом инвестирования.

Операційний ризик — ризик втрат надходжень у результаті збою у роботі інформаційних систем чи комп’ютерної техники.

Функціональний ризик пов’язані з помилками, допущеними для формування і управлінні портфелем цінних бумаг.

Селективний ризик — ризик неправильного вибору видів вкладення капитала.

Ризик ліквідності виникає при неможливості вивільнити без втрат інвестиційні средства.

Кредитний інвестиційний ризик існує там, де інвестиції виготовляються зі позикових коштів, він полягає у тому, що заемщик-инвестор буде може погасити основний обов’язок і пильнували (чи) належні відсотки через брак ліквідних коштів у рахунках на момент погашення боргу чи про недостатню ефективність проекта.

По виду втрат інвестиційні ризики можна розділити на:

V ризик упущеної вигоди — ризик наступу непрямого (побічного) фінансового шкоди (неполученная прибуток) внаслідок неосуществления будь-якого мероприятия;

V ризик зниження дохідності - може виникнути від зменшення розміру відсотків і дивідендів по портфельним инвестициям;

V ризик прямих фінансових втрат є небезпеку повної чи часткову втрату інвестованого капіталу результаті неправильної вибору вкладення капитала.

Відсоткові ризики — ризики втрат, пов’язані з несприятливим зміною відсоткових ставок;

Цей вид ризику виникає через непередбачених змін відсоткової ставки фінансовому ринку (як депозитний, і кредитний). Відсотковий ризик призводить до зміни витрат за виплату відсотків або доходів на на інвестиції та, отже, зміну ставки дохідності на власний капітал та на инвестируемый капітал проти очікуваними ставками доходности.

Причиною виникнення відсоткового ризику є зміна кон’юнктури ринку під впливом зовнішньої підприємницької середовища, зростання та подальше зниження пропозиції вільних грошових ресурсів, регулювання економіки та інші факторы.

Передусім з відсотковим ризиком зіштовхуються банки і інвестиційні компанії, проте цей фінансовий ризик відповідає фірмам, що використовують на фінансування своєї діяльності банківські кредити, і навіть вкладають тимчасово вільні кошти у активи, які дають доходи — у вигляді відсотків (державні цінних паперів, облігації підприємств, депозитні сертификаты).

Значний обсяг позик і капіталовкладень підприємницької фірми здійснюють за умов плаваючою відсоткової ставки. І тут підлягають сплаті або отриманню відсотки протягом дії договору періодично переглядаються і призводять у відповідність із поточної ринкової ставкой.

Залежно від характеру зміни відсоткові ставки можна назвати такі підтипи відсоткових рисков:

V ризик загального зміни відсоткові ставки — ризик зростання чи падіння відсоткові ставки попри всі вкладення одній або кількох валютах, незалежно від своїх терміновості і кредитного рейтинга;

V ризик зміни структури кривою відсоткові ставки — ризик зміни ставок більш короткі вкладення проти довшими вкладеннями (навпаки), можливо не що з зміною рівня відсоткових ставок.

V ризик зміни кредитних спредів — ризик зміни ставок на вкладення з деякими кредитними рейтингами порівняно з ставкою на вкладення з іншими рейтингами, можливо не що з зміною рівня відсоткових ставок.

Бизнес-риск — одне із видів фінансових ризиків, характерних під час першого чергу для акціонерних товариств; залежить від неможливості для акціонерного товариства підтримати рівень доходу на акцію на не снижающимся рівні. Бизнес-риск виникає, зазвичай, у випадках, коли производственно-хотяйственная діяльність підприємницької фірми виявляється під впливом певних причин спроможні менш успішної, по порівнянню про те, було запланировано.

3. Способи оцінки ступеня риска.

Багато фінансові операції (венчурное інвестування, придбання акцій, кредитні операції, і ін.) пов’язані з досить істотним ризиком. Вони вимагають оцінити рівень ризику і побачити його величину.

Ступінь ризику — це можливість настання випадку втрат, і навіть розмір можливої шкоди від него.

За рівнем фінансових втрат ризик може быть:

V допустимим — є загроза втрати прибуток від реалізації планованого проекта;

V критичним — можливі ненадходження як прибутку, а й виручки і покриття збитків рахунок коштів предпринимателя;

V катастрофічним — можливі втрата капіталу, майна України та банкрутство предпринимателя.

Кількісний аналіз — визначення конкретного розміру грошового шкоди окремих підвидів фінансового ризику і фінансового ризику в совокупности.

Іноді якісний і кількісний аналіз виготовляють основі оцінки внутрішніх та зовнішніх чинників: здійснюються поэлементная оцінка частки їхнього впливу працювати цього підприємства і його грошовий вираз. Такий метод аналізу є дуже трудомістким з погляду кількісного аналізу, але принесла свої безсумнівні плоди при якісному аналізі. У зв’язку з цим варто приділити більшої уваги опису методів кількісного аналізу фінансового ризику, оскільки з їхньою й чимало їхнього грамотного застосування необхідний певний навык.

У абсолютному вираженні ризик може визначатися величиною можливих втрат надходжень у материально-вещественном (фізичному) чи вартісному (грошовому) выражении.

У відносному вираженні ризик окреслюється величина можливих втрат, віднесена до деякою базі, як якої найзручніше приймати або майновий стан підприємства, або загальні витрати ресурсів даний вид підприємницької діяльності, або очікуваний дохід (прибуток). Тоді втратами вважатимемо випадкове відхилення прибутку, доходу, виручки у бік зниження, тоді як очікуваними величинами. Підприємницькі втрати — це у першу чергу випадкове зниження підприємницького доходу. Саме величина таких втрат перезимувало і характеризує рівень ризику. Звідси аналіз ризику передусім пов’язані з вивченням потерь.

Залежно від величини ймовірних втрат доцільно розподілити їх втричі группы:

V втрати, розмір яких вбирається у розрахункового прибутку, може бути допустимыми;

V втрати, розмір яких більше розрахункового прибутку ставляться до розряду критичних — такі втрати доведеться відшкодовувати з кишені предпринимателя;

V ще більше небезпечний катастрофічний ризик, у якому підприємець ризикує понести втрати, перевищують усі його имущество.

Якщо вдасться тим чи іншим способом спрогнозувати, оцінити можливі втрати за даною операцією, отже отримана кількісну оцінку ризику, який йде підприємець. Розділивши абсолютну величину можливих втрат на розрахунковий показник витрат чи прибутку, одержимо кількісну оцінку ризику у відносній вираженні, в процентах.

Кажучи про те, що ризик вимірюється величиною можливих. ймовірних втрат, треба враховувати випадковий таких втрат. Можливість наступу події може бути оцінена об'єктивним методом і субъективным.

Об'єктивним методом користуються визначення ймовірності наступу події з урахуванням обчислення частоти, з якою відбувається дане событие.

Суб'єктивний метод виходить з використанні суб'єктивних критеріїв, що грунтуються в різних припущеннях. До таких припущенням можуть ставитися судження оцінює, його особистий досвід, оцінка експерта по рейтингу, думка аудитора-консультанта і т.п.

Отже, основу оцінки фінансових ризиків лежить перебування залежності між певними розмірами втрат підприємства міста і ймовірністю їх виникненню. Ця залежність позначається в споруджуваної кривою ймовірностей виникнення певного рівня потерь.

Побудова кривою — надзвичайно складне завдання, потребує від службовців, що вивчають питання фінансового ризику, достатнього дослідами знань. Для побудови кривою ймовірностей виникнення певного рівня втрат (кривою ризику) застосовуються різні способи: статистичний; аналіз доцільності витрат; метод експертні оцінки; аналітичний спосіб; метод аналогій. У тому числі слід особливо виокремити три: статистичний спосіб, метод експертні оцінки, аналітичний способ.

Суть статистичного способу у тому, що вивчається статистика втрат перезимувало і прибутків, які мали місце цьому чи аналогічному виробництві, встановлюються величина і частотність отримання тій чи іншій економічної віддачі, складається найімовірніший прогноз на будущее.

Безсумнівно, ризик — це імовірнісна категорія, верб цьому плані найбільш обгрунтовано з наукових позицій характеризувати і вимірювати його як можливість появи певного рівня втрат. Можливість означає можливість отримання певного результата.

Фінансовий ризик, як будь-який інший, має математично виражену можливість настання втрати, що спирається на статистичні дані і то, можливо розрахована з досить високої точностью.

Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всіх можливих наслідки будь-якого окремого дії і ймовірність самих последствий.

Що стосується економічним завданням методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень ймовірності наступу подій і у виборі із можливих подій самого предпочтительного з найбільшої величини математичного очікування, що дорівнює абсолютну величину цієї події, помноженою на ймовірність його наступления.

Головні інструменти статистичного методу розрахунку фінансового ризику: варіація, дисперсія і стандартне (среднеквадратическое) отклонение.

Варіація — зміна кількісних показників під час переходу від однієї варіанта результату до другому.

Дисперсія — міра відхилення фактичного знання його середнього значения.

Отже, величина ризику, або міра ризику, то, можливо виміряти двома критеріями: середнє очікуване значення, колеблемость (мінливість) можливого результата.

Середнє очікуване значення — те значення величини події, яке пов’язані з невизначеною ситуацією. Воно є середньозваженої всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовують у ролі частоти, чи ваги, відповідного значення. Отже обчислюється той результат, який може бути ожидается.

Аналіз доцільності витрат орієнтовано ідентифікацію потенційних зон ризику з урахуванням показників фінансової стійкості фірми. У разі можна просто обійтися стандартними прийомами фінансового аналізу результатів діяльності основного підприємства міста і діяльності його контрагентів (банку, інвестиційного фонду, підприємства-клієнта, підприємства-емітента, інвестора, покупця, продавця та т.п.).

Метод експертні оцінки зазвичай реалізується шляхом обробки думок досвідчених підприємців та фахівців. Він відрізняється від статистичного лише методом збору інформації для побудови кривою риска.

Цей спосіб передбачає збирання та вивчення оцінок, зроблених різними фахівцями (цього підприємства чи зовнішніми експертами) ймовірностей виникнення різних рівнів втрат. Ці оцінки базуються обліку всіх згаданих чинників фінансового ризику, і навіть статистичних даних. Реалізація способу експертні оцінки значно ускладнюється, якщо кількість показників оцінки невелико.

Аналітичний спосіб побудови кривою ризику найбільш складний, оскільки які у основі його елементи теорії ігор доступні лише дуже вузьких фахівців. Частіше використовується підвид аналітичного методу — аналіз чутливості модели.

Аналіз чутливості моделі складається з таких кроків: вибір ключового показника, щодо якого і виробляється оцінка чутливості (внутрішня норма дохідності, чистий наведений прибуток і т.п.); вибір чинників (рівень інфляції, ступінь стану економіки та ін.); розрахунок значень ключового показника в різних етапах реалізації проекту (закупівля сировини, виробництво, реалізація, транспортування, капбудівництво тощо.). Сформовані у такий спосіб послідовності витрат і надходжень фінансових ресурсів дають можливість визначити потоки фондів коштів кожному за моменту (чи відрізка часу), тобто. визначити показники ефективності. Будуються діаграми, відбивають залежність вибраних результирующих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визначити звані ключові показники, найбільше що впливають оцінку дохідності проекта.

Аналіз чутливості має серйозні недоліки: вона є всеосяжним і уточнює можливість скоєння альтернативних проектов.

Метод аналогій під час аналізу ризику нового проекту дуже корисним, так як у нашому разі досліджуються даних про наслідки впливу несприятливих чинників фінансового ризику інші аналогічні проекти інших конкуруючих предприятий.

Індексацію є спосіб збереження реальної величини грошових ресурсів (капіталу) та дохідністю за умов інфляції. У основі її лежить використання різних индексов.

Наприклад, під час аналізу і прогнозі фінансових ресурсів необхідно враховувати зміна цін, навіщо використовуються індекси цін. Індекс цін — показник, що характеризує зміна ціни на певного періоду времени.

Отже, існуючі способи побудови кривою ймовірностей виникнення певного рівня втрат ні рівноцінні, але котрі чи інакше дозволяють зробити приблизну оцінку загального обсягу фінансового риска.

4. Управління фінансовими рисками.

Запорукою виживання і залишається основою стабільного становища підприємства служить його стійкість. Розрізняють такі межі стійкості: загальна, цінова, фінансова тощо. Фінансова стійкість головне компонентом загальної стійкості предприятия.

Фінансова стійкість підприємства — це такий стан його фінансових ресурсів, їх перерозподілу і перспективи використання, коли забезпечуються розвиток підприємства з урахуванням власного прибутку і зростання капіталу за збереження в його платоспроможність і кредитоспроможності в умовах за припустимий рівень фінансового риска.

Отже, завдання фінансового менеджера у тому, щоб навести відповідність різноманітним параметрам фінансової стійкості підприємства міста і загальний рівень риска.

Метою управління фінансовим ризиком стало зниження втрат, що з даним ризиком до мінімуму. Втрати можуть бути оцінені в грошовому вираженні, оцінюються також кроки щодо їх запобіганню. Фінансовий менеджер повинен врівноважити ці дві оцінки і спланувати, як їм краще укласти угоду з позиції мінімізації риска.

У цілому нині засоби захисту від фінансових ризиків може бути класифіковані залежно від об'єкта на два виду: фізичний захист, економічна захист. Фізичний захист залежить від використанні засобів, як сигналізація, придбання сейфів, системи контролю за якістю продукції, захист даних від несанкціонованого доступу, наймання охорони і т.д.

Економічна захист залежить від прогнозуванні рівня додаткових витрат, оцінці тяжкості можливої шкоди, використанні всього фінансового механізму у ліквідації загрози ризику або його последствий.

З іншого боку, загальновідомі чотири методу управління ризиком: скасування, запобігання втрат перезимувало і контроль, страхування, поглощение.

1. Скасування полягає у відмові від скоєння ризикового заходи. Але для фінансового підприємництва скасування ризику зазвичай скасовує і прибыль.

2. Запобігання втрат перезимувало і контроль як засіб управління фінансовим ризиком позначає певний набір превентивних і всіх подальших дій, які обумовлені необхідністю запобігти негативні наслідки, вберегтися від випадків, контролюватиме їх розмір, якщо втрати має місце чи неизбежны.

3. Сутність страхування виявляється у тому, що іноземний інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто. готовий сплатити зниження ризику до нуля.

Для страхування характерні цільове призначення створюваного грошового фонду, витрачання його ресурсів тільки покриття втрат надходжень у заздалегідь обумовлених випадках; імовірнісний характер відносин; повернення коштів. Страхування як засіб управління ризиком означає два виду дій: 1) перерозподіл втрат серед групи підприємців, які піддалися однотипному ризику (самострахование); 2) звернення по допомогу до страхової фирме.

Великі фірми зазвичай вдаються до самострахованию, тобто. процесу, при якому організація, часто подвергающаяся однотипному ризику, заздалегідь відкладає кошти, з яких результаті покриває збитки. Тим самим було можна запобігти дорогої угоди зі страхової фирмой.

Коли ж використовують страхування як послугу кредитного ринку, це зобов’язує фінансового менеджера визначити прийнятне йому співвідношення між страхової премією і страхової сумою. Страхова премія — це плату страхової ризик страхувальника страховику. Страхова сума — це грошова сума, яку застраховані матеріальних цінностей чи відповідальність страхователя.

4. Поглиненна полягає у визнанні збитків та відмову від його страхування. До поглинання вдаються, коли сума можливої шкоди незначно мала і взагалі можна пренебречь.

При виборі конкретного кошти дозволу фінансового ризику інвестор повинен виходити з таких принципів:. не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;. не можна ризикувати багатьом заради малого;. слід передбачати наслідки риска.

Застосування практично цих принципів означає, що завжди необхідно розрахувати максимально можливий збиток за даним видом ризику, потім зіставити його з обсягом капіталу підприємства, подвергаемого даному ризику, і далі зіставити весь можливий збиток із загальним обсягом власних фінансових ресурсів. І тільки зробивши останній крок, можливо визначити, не спричинить даний ризик до банкрутства предприятия.

5. Способи зниження фінансового риска.

Після виявлення можливих фінансових ризиків, із якими може зіштовхнутися фірма у процесі здійснення фінансової складової діяльності, після визначення чинників, що впливають до рівня ризику з оцінкою ризику, і навіть виявлення що з ними потенційних втрат перед підприємницької фірмою поставлено завдання розробки мінімізації фінансових ризиків. Отже, фахівець із ризику мусить прийняти рішення про вибір найприйнятніших шляхів нейтралізації фінансових ризиків, ті вибрати найприйнятніший метод зниження риска.

Зниження ступеня ризику — це скорочення ймовірності та обсягу потерь.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми. Найбільш поширеними являются:

V Ухиляння від риска;

V Прийняття ризику на себя;

V Передача риска;

V Страхування риска;

V Об'єднання риска;

V Диверсификация;

V Хеджирование;

V Використання внутрішніх фінансових нормативов;

V Інші методы.

Підприємницька фірма у процесі фінансової складової діяльності може відмовитися від скоєння фінансових операцій, що з високий рівень ризику, тобто. ухилитися від риска.

Ухиляння від ризику — це найбільш просте та радикальне напрям нейтралізації фінансових ризиків. Воно дозволяє цілком уникнути потенційних втрат, що з фінансовими ризиками, але, з іншого боку, Демшевського не дозволяє отримати прибутку, що з ризикованою діяльністю. Крім цього, відхилення від фінансового ризику то, можливо просто неможливим, при цьому, відхилення від жодного виду ризику може призвести до виникнення інших. Тому, зазвичай, цей спосіб застосуємо лише стосовно дуже великих рисков.

Рішення про усунення цього виду фінансового ризику може з’явитися як у стадії прийняття рішень, і пізніше, відмови від подальшого здійснення фінансової операції, якщо ризик виявився вищим гаданого. Проте оскільки більшість рішень стосовно уникнення ризиків приймається попередній стадії затвердження рішення, отже відмови від продовження здійснення фінансової операції часто тягне у себе чималі фінансові й інші втрати для фірми, інколи ж він утруднений в зв’язки й з контрактними обязательствами.

Застосування такого методу нейтралізації фінансових ризиків, як відхилення від ризику, ефективно, если:

V відмови від жодного виду фінансового ризику не тягне у себе виникнення інших напрямів ризиків вищого і однозначного уровня.

V рівень ризику набагато вища рівня можливої дохідності фінансової операции;

V фінансових втрат за даним видом ризику підприємницька фірма неспроможне відшкодувати рахунок власних фінансових коштів, тому що ці втрати занадто высоки.

Природно, що ні на всі види фінансових ризиків фірмі вдається ухилитися, велику, частина їх брати він. Деякі фінансових ризиків приймаються, оскільки несуть у собі потенціал можливої прибутку, інші приймаються з їх неизбежности.

Під час ухвалення ризику він основним завданням фірми є пошук джерел необхідних ресурсів покриття можливих втрат. У цьому разі втрати покриваються з будь-яких ресурсів, що залишилися після наступу фінансового ризику як наслідок — понесения втрат. Якщо решти ресурсів фірма недостатньо, це Може призвести до скорочення обсягів бизнеса.

Ресурси, якими підприємницька організація має для покриття втрат, можна розділити на 2 группы:

V ресурси всередині самої бизнеса;

V кредитні ресурсы.

Ресурси всередині найбільш бізнесу. У разі втрат дуже рідко бувають пошкоджені всі види власності одночасно, тож внутрішнім ресурсів относятся:

V готівку до каси, яка страждає при фізичному ушкодженні будинків та споруд, що належать предприятию;

V залишкова вартість пошкодженій собственности;

V прибуток від часткового продовження як фінансової, і виробничої деятельности;

V дивіденди і відсотковий прибуток від цінних паперів і дохідних инвестиций;

V додаткові кошти на, внесені власниками бізнесу від метою його підтримки, і пр.

V неперераспределенный залишок прибутку, отриманого звітному періоді, до його розподілу може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, які направляються необхідному разі ліквідацію негативним наслідкам фінансових рисков;

V резервний фонд фірми, що створюється відповідно до вимогами законодавства і статуту підприємницької фірми (формування резервного капитала).

Кредитні ресурси. У разі, якщо підприємницька фірма над стані покрити усі втрати від фінансових ризиків, використовуючи внутрішні ресурси, частина втрат можна покрити, використовуючи кредитні ресурсы.

Однак у цьому разі доступність ресурсів має суттєві обмеження. І головним із них перспектива майбутньої прибутковості фірми. Доступність ресурсів великою мірою залежить від залишкової вартості бізнесу після виникнення втрат. Фірмі ще до його виникнення втрат необхідно мати план подолання, аби переконати кредитні організації у перспективи діяльності фирмы.

Іншим обмеженням залучення ресурсів після виникнення фінансових ризиків може бути їх ціна. Використання кредитних ресурсів може послабити фінансове становище підприємства. Кредитні ресурси як покриття втрат не підвищують ефективність фінансових операцій, оскільки тягнуть у себе додаткові видатки, пов’язані з відсотковими платежами.

Наступний можливий метод нейтралізації фінансових ризиків, що виникають у фінансової складової діяльності фірми, — це передача, чи трансферт, ризику партнерам щодо окремих фінансовим операціям через укладання деяких контрактів. У цьому господарським партнерам передається не та частина фінансових ризиків фірми, через яку вони теж мають більші можливості нейтралізації їх негативним наслідкам і, зазвичай, мають більш ефективними способами внутрішньої страхової защиты.

Передача ризику у сучасній практиці управління фінансовими ризиками здійснюється за наступним основним направлениям.

1. Передача ризиків через укладання договору факторингу. Предметом передачі у даному випадку є кредитний ризик підприємницької фірми, що у переважної його частці передається банку чи спеціалізованої факторингової компанії, що дозволяє фірмі істотно нейтралізувати негативні фінансові наслідки кредитного риска.

2. Передача ризику через укладання договору поручництва. Російське законодавство передбачає можливість підписання договору поручництва, який визначено ст. 361 Цивільного кодексу РФ. З огляду на договору поручитель зобов’язується перед кредитором третя особа відповідати за виконання останнім його зобов’язання в цілому або частково. При невиконанні чи неналежне виконанні боржником забезпеченого поручництвом зобов’язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором солідарно. Підприємницька фірма використовує поручництва щодо залучення позикового капіталу і навіть відповідає перед поручителем за чітке виконання договору поручництва. Отже, фирма-кредитор передає ризик неповернення кредиту та пов’язані з цим втрати поручителю.

Є ще одна частка гаранта — це банківську гарантію, яка визначено ст. 368 громадянського кодексу РФ. Це письмове зобов’язання кредитної організації, видане на прохання іншої особипринципала, сплатити кредитору принципала — бенефициару відповідно до умовами даваемого гарантом зобов’язання гроші по поданні бенефициаром письмового вимоги про її сплаті. За видачу банківської гарантії принципал сплачує гаранту винагороду. Банківську гарантію дозволяє підприємницької фірмі уникнути ризиків під час укладання операцій із оплатою у майбутньому чи з факту надання з, надання робіт, відвантаження товаров.

3. Передача ризиків постачальникам сировини й матеріалів. Предметом передачі у даному випадку є насамперед фінансові ризики, пов’язані з пристрітом чи втратою майна у процесі транспортування газу і здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт. Проте втрати, пов’язані зі зниженням ринкової ціни продукції, несе підприємницька фірма, навіть якщо таке падіння викликано затримкою доставки груза.

4. Передача ризиків через укладання біржових угод. Цей метод передачі ризику здійснюється шляхом хеджування і розглядатимуть далі як метод нейтралізації фінансових рисков.

А загалом передача ризику відбувається, тоді як укладеному сторонами контракті існує специфічне положення щодо передачі конкретних (чи всіх) фінансових ризиків контрагенту. Сторона, яка прийняла на себе ризик, зазвичай вдруге передає його, уклавши договір страхування ответственности.

Найнебезпечніші за своїми наслідками фінансових ризиків підлягають нейтралізації шляхом страхування, у це також передача ризику. Стороною, приймаючої фінансових ризиків, у разі виступає страхова компания.

Страхування фінансових ризиків — це страхування, що передбачає обов’язки страховика по страховим виплатах у вигляді повної чи часткову компенсацію втрат доходів (додаткових витрат) особи, в користь якого укладено договори страхування, викликаний такими событиями:

V зупинка чи скорочення обсягу виробництва, у результаті застережених у договорі событий;

V банкротство;

V непередбачені расходы;

V невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань контрагентом застрахованої особи, що з кредитором по сделке;

V понесені застрахованим обличчям судові витрати; інші события.

Отже, перелік подію, які можуть спричинити фінансових збитків, від ризику наступу якого застрахуватися, досить широкий. Страхування фінансових ризиків належить до майновому страхуванню. У окремих випадках страхування фінансових ризиків входить у договір страхування майна, у разі страхової компанії відшкодовує страхувальникові як збитки, завданий застрахованій майну, але й отриману внаслідок зупинки виробництва (внаслідок страхового випадку) прибыль.

У практиці вітчизняного страхування найбільшого поширення отримує страхування фінансових ризиків, що з невиконанням зобов’язань клієнтами (контрагентами) страхувальника. Це то, можливо фінансовий ризик як у однієї, і з кількох однотипним угодам (ризик за договором купівлі-продажу чи поставок товарів). Наприклад, постачальник, спрямовуючи товар покупцю з вимогою наступної оплати товару, може укласти договір страхування фінансового ризику, згідно з яким страховик зобов’язаний відшкодувати страхувальникові (постачальнику) неотримані доходи у разі невиконання покупцем — контрагентом страхувальникасвоїх зобов’язань за договором купівлі-продажу товара.

Вдаючись до послуг страхової компанії, підприємницька фірма повинна насамперед визначити об'єкт страхування, тобто. над тими видами фінансових ризиків, якими вона має намір забезпечити страхову захист. При визначенні складу страхуемых ризиків фірмі необхідно враховувати певні умови, основними у тому числі являются:

V високий рівень ймовірності виникнення фінансового риска;

V неможливість повністю відшкодувати фінансових втрат за ризиком рахунок власних фінансових ресурсов;

V прийнятна вартість фінансових ресурсов.

Страхування ймовірних втрат служить як надійної захистом від невдалих рішень, що саме собі дуже важливо, але й підвищує відповідальність керівників підприємницької фірми, спонукаючи їх серйозніше ставитися до розробки та прийняттю рішень, регулярно робити превентивних заходів захисту у відповідності зі страховим контрактом. Проте російське законодавство не стимулює застосування такого методу мінімізації ризиків. Закон дозволяє підприємствам включати у вартість витрат, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), видатки страхування обсязі, не перевищує 1% обсягу реалізованої продукції (робіт, услуг).

Ринок страхування у Росії недоотримав достатнє розвиток. Аби вивести з величезного переліку страхових компаній вибрати ту, що у більшою мірою відповідає потребам фірми у забезпеченні страхової захисту, необхідно одержати таку обов’язкову информацию:

V наявність ліцензії Федеральної служби Росії з нагляду за страхової деятельностью;

V форма спеціалізації страхової компании;

V величина статутного капіталу і власні кошти страхової компании.

Звісно, величина цей показник не гарантує абсолютної надійності, але страховик, має великий обіг та у зв’язку з цим великий потенціал, наприклад для інвестиційної діяльності, більш стійкий у фінансовому отношении;

V рейтинг страхової компанії, заснований на порівнянні відносних і абсолютних показників фінансової складової діяльності таких компаний;

V розмір тарифів, використовуваних страхова компанія у процесі здійснення різних видів страхування фінансових рисков.

Взаємини фірми зі страхова компанія грунтуються на договорі страхування — угоди між страхователем і страховиком, який би їх взаємні правничий та обязанности.

Об'єднання ризику — це один спосіб мінімізації чи нейтралізації фінансових ризиків. Фірма має можливість зменшити рівень власного ризику, привертаючи до вирішенню спільних. негараздів у ролі партнерів інші підприємства міста і навіть фізичні особи, зацікавлені у успіху спільної справи. І тому можна створювати акціонерні товариства, фінансово-промислові групи; підприємства, можуть набувати чи обмінюватися акціями одне одного, розпочинати різні консорціуми, асоціації, концерны.

Отже, під об'єднання фінансового ризику розуміється метод його зниження, у якому ризик ділиться між кількома суб'єктами економіки. Об'єднуючи зусилля у рішенні проблеми, кілька підприємницьких фірм можуть розділити між собою, як можливий прибуток, і втрати від її реалізації. Зазвичай, пошуки партнерів проводяться серед тих фірм, які володіють додатковими фінансових ресурсів, і навіть інформацією щодо безпечному стані й особливостях фінансового рынка.

Диверсифікація є процес розподілу капіталу між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо пов’язані між собой.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику під час розподілу капіталу між різноманітними видами діяльності. Наприклад, придбання інвестором акцій п’яти різних акціонерних товариств замість акцій одного суспільства збільшує можливість отримання їм середньорівневого статку вп’ятеро і відповідно п’ять разів знижує рівень ризику. Диверсифікація є найбільш обґрунтованим і щодо менш издержкоемким способом зниження ступеня фінансового риска.

Диверсифікація дає змогу знижувати окремі види фінансових ризиків: кредитний, депозитний, інвестиційний, валютный.

Основні види диверсифікації, використовувані зниження фінансових рисков:

V Диверсифікація фінансової складової діяльності фирмы;

V Диверсифікація портфеля цінних паперів фирмы;

V Диверсифікація програми реальних інвестицій, здійснюваних фирмой;

V Диверсифікація покупателей;

V Диверсифікація депозитного портфеля фирмы;

V Диверсифікація валютної корзины;

V Диверсифікація фінансового рынка.

Диверсифікація фінансової складової діяльності фірми, що передбачає використання альтернативних можливостей отримання прибутку від різних фінансових операцій, безпосередньо які пов’язані друг з одним. У цьому разі, тоді як результаті непередбачених подій одне з фінансових операцій виявиться збитковою, інші операції приноситимуть прибыль;

Диверсифікація портфеля цінних паперів, що дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи у своїй рівень дохідності інвестиційного портфеля;

Диверсифікація програми реального інвестування. У сфері формування реального інвестиційного портфеля фірмі рекомендується віддавати перевагу програмам реалізації кількох проектів, відносно невеликий капіталомісткості, перед програмами, які з єдиного великого інвестиційного проекта;

Диверсифікація покупців товарів (робіт, послуг) фірми, яка спрямовано зниження кредитного ризику, виникає при комерційному кредитовании;

Диверсифікація валютної кошика фірми, що передбачає вибір кількох видів валют у процесі здійснення фірмою зовнішньоекономічних операцій, що дозволяє мінімізувати валютні риски;

Диверсифікація ринку, що передбачає організацію робіт одночасно на кількох сегментів ринку. Невдача на одному їх то, можливо компенсували успіхами на других.

Диверсифікація — це розсіювання інвестиційного ризику. Але вона не може звести інвестиційний ризик нанівець. Це з тим, що у підприємництво і інвестиційного розвитку господарюючого суб'єкту впливають зовнішні чинники, які пов’язані з конкретних об'єктів вкладення капіталу, і, отже, ними впливає диверсификация.

Зовнішні чинники зачіпають весь фінансовий ринок, тобто. впливають на фінансову діяльність всіх інвестиційних інститутів, банків, фінансових компаній, а чи не деякі господарючих суб'єктів. До зовнішніх чинникам ставляться процеси, які у економіці країни загалом, військові дії, цивільні хвилювання, інфляція, і дефляція, зміна відсоткових ставок за депозитами, кредитами комерційних банках, тощо. Ризик, обумовлений цими процесами, не можна зменшити з допомогою диверсификации.

Отже, ризик полягає навіть із двох галузей: диверсифицируемого і недиверсифицируемого риска.

Диверсифицируемый ризик, званий ще несистематическим, то, можливо усунутий шляхом його розсіювання, тобто. диверсификацией.

Недиверсифицируемый ризик, званий ще систематичним, неспроможна бути зменшений диверсификацией.

Причому дослідження свідчать, що розширення об'єктів вкладення капіталу, тобто. розсіювання ризику, дозволяє легко і зменшити обсяг ризику. Тому основний увагу слід приділити зменшенню ступеня недиверсифицируемого риска.

Хеджування (анг. heaging — захищати) використовують у банківської, біржовий і комерційної практиці для позначення різних методів страхування валютних ризиків. Так було в книзі Долан Еге. Дж. та інших. «Гроші, насип і грошово-кредитна політика» цьому терміну дається таке визначення: «Хеджування — система укладання термінових контрактів і угод, враховує імовірнісні у майбутньому зміни обмінних валютних курсів і має мета уникнути несприятливих наслідків цих змін». У виконанні вітчизняної літературі термін «хеджування» став застосовуватися у ширшому значенні як страхування ризиків від несприятливих змін ціни будь-які товарно-матеріальні цінності по контрактами комерційним операціям, яка передбачає поставки (продажу) товарів у майбутніх периодах.

Контракт, який є для страховки від ризиків зміни курсів (цін), називається «хедж» (анг. hedge — огорожу, огорожа). Господарюючий суб'єкт, здійснює хеджування, називається «хеджер». Є дві операції хеджування: хеджування для підвищення; хеджування на понижение.

Хеджування для підвищення, чи хеджування купівлею, представляє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів чи опціонів. Хедж на підвищення застосовується у тому випадку, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дає змогу встановити покупну ціну набагато раніше, і його придбаний реальний товар. Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а товар потрібен буде через місяці. Для компенсації збитків прогнозоване зростання цін необхідно купити нині з сьогоднішньої ціні терміновий контракт, пов’язаний із цією товаром, і його через місяці на той час, якщо буде купуватися товар. Оскільки ціна товару і пов’язані з ним терміновий контракт змінюється пропорційно щодо одного напрямі, то куплений раніше контракт можна продати дорожче на стільки ж, наскільки зросте на той час ціна товару. Отже, хеджер, здійснює хеджування на підвищення, страхує себе від можливого підвищення цін будущем.

Хеджування на зниження, чи хеджування продажем — це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, здійснює хеджування на зниження, передбачає зробити у майбутньому продаж товару, і тому, продаючи біржі терміновий контракт чи опціон, він страхує себе від можливого зниження цін майбутньому. Припустимо, що ціна товару (курс валюти, цінних паперів) через місяці знижується, а товар потрібно буде продавати через місяці. Для компенсації гаданих збитків зниження ціни хеджер продає терміновий контракт сьогодні з високі ціни, а під час продажу свого товару через місяці, коли нею впала, купує той самий терміновий контракт по яка знизилася (майже настільки ж) ціні. Отже, хедж на зниження застосовується у тому випадку, коли товар необхідно продати позднее.

Хеджер прагне знизити ризик, викликаний невизначеністю ціни ринку, з допомогою купівлі або продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну й зробити доходи чи витрати більш передбачуваними. У цьому ризик, пов’язані з хеджированием, жевріє. Його беруть він спекулянти, тобто. підприємці, на певний, заздалегідь розрахований риск.

Спекулянти над ринком термінових контрактів багато важать. Беручи він ризик з думкою отримання прибутку при грі різниці цін, вони виконують роль стабілізатора цін. Купуючи термінових контрактів біржі спекулянт вносить гарантійний внесок, яким й величина ризику спекулянта. Якщо ціну товару (курс валюти, цінних паперів) знизилася, то спекулянт, купивши раніше контракт, втрачає суму, рівну гарантійному внеску. Якщо ціну товару зросла, то спекулянт повертає собі суму, рівну гарантійному внеску, і навіть отримує додатковий прибуток з різниці в цінах товару і купленого контракту. [4].

У російської практиці Хеджування — новий спосіб компенсації можливих збитків наступу фінансових ризиків, який з’явився Росії із розвитком ринкових відносин. Загалом вигляді хеджування можна з’ясувати, як страхування ціни товару від ризику, або небажаного для продавця падіння, або невигідних покупцю збільшення, з допомогою зустрічних валютних, комерційних, кредитних та інших вимог, і зобов’язань. Отже, хеджування використовується підприємницької фірмою з єдиною метою страхування прогнозованого рівня доходів через передачу ризику боці. Залежно від виду використовуваних похідних цінних паперів виділяють відповідно три «види хеджування фінансових рисков.

1. Хеджування з допомогою опціонів, що дозволяє нейтралізувати фінансових ризиків за операціями із цінними паперами, з валютою, реальними активами. У разі використовується угоду з премією (опціоном), яка сплачується за право продати чи придбати на протягом передбаченого опціоном терміну цінний папір, валюту в зумовленому необмеженій кількості й по обговореною ціною. Існують три можливих способу хеджування з допомогою опционов:

V хеджування з урахуванням опціону для придбання, що дає правом купівлі по обумовленої цене;

V хеджування з урахуванням опціону продаж, що дає право продажу по узгодженої цене;

V хеджування з урахуванням подвійного опціону, що дає одночасно правом купівлі або продажу відповідного інструмента по обумовленої цене.

2. Хеджування з допомогою ф’ючерсних контрактів. Ф’ючерсні контракти — це термінові, укладені на біржах угоди купівліпродажу сировинних товарів, золота, валюти, цінних паперів за цінами, які у час укладання угоди, з постачанням купленого товару та її оплатою у майбутньому. Принцип механізму хеджування з допомогою ф’ючерсних контрактів грунтується у тому, що й підприємницька фірма несе фінансових втрат из-зa зміни на момент поставки як продавець валюти чи цінних паперів, вона виграє у тих-таки розмірах як покупець ф’ючерсних контрактів на кількість валюти чи цінних паперів, і наоборот.

3. Хеджування з допомогою операції «своп». Своп — торговофінансова обмінна операція, у якій укладання угоди про купівлі (продажу) цінних паперів, валюти супроводжується укладанням контр угоди, угоди про зворотної продажу (купівлі) тієї самої фінансового інструмента через певний строк тих-таки чи інших умовах. Є низка видів своп-операций:

V своп із єдиною метою подовження термінів дії цінних паперів є продаж цінних паперів і одночасну купівлю такої ж виду цінних паперів з як триваліше терміном действия;

V валютна своп-операция залежить від купівлі іноземної валюти з негайної оплатою у національній валюті з вимогою наступного зворотного выкупа;

V своп-операция із відсотками у тому, що одне сторона (кредитор) зобов’язується виплатити інший відсотки, отримані від позичальника за ставкою «лібор» (ставка по короткотерміновим кредитах, наданих лондонськими банками іншим першокласним банкам) за зворотний виплату по фіксованою у договорі ставке.

Хеджування як засіб зниження фінансових ризиків російської практиці набуває дедалі більшого використання у процесі управління фінансовими ризиками причини його досить високої результативности.

Мінімізувати фінансових ризиків фірма може також через встановлення і його використання внутрішніх фінансових нормативів у процесі розробки програми здійснення певних фінансових операцій чи фінансової діяльності фірми загалом. Система внутрішніх фінансових нормативів може включати у себя:

V граничний розмір позикових коштів, які у виробничо-господарської діяльності фирмы;

V максимальна величина комерційного чи споживчого кредиту, наданого одному покупателю;

V мінімальний розмір активів в високоліквідною форме;

V максимальна величина депозитного вкладу, размещаемого щодо одного банке;

V максимальна величина коштів, витрачених для закупівлі цінних паперів одного емітента, і др.

Оскільки ці нормативи внутрішні, розробляти їх повинна фінансова служба самої фірми, якої краще, аніж будь-кому, відомі особливості фінансової та виробничої деятельности.

Інші методи зниження фінансових рисков.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто. граничних сум витрат, продажу, кредиту та т.п. Лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику використовується банками під час видачі позичок, при укладанні договору на овердрафт тощо. Господарюючими суб'єктами він застосовується під час продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу і т.п.

Є ще звані випереджаючі методи нейтралізації фінансових ризиків. Ці методи, зазвичай, більш трудомісткі, вимагають великої попередньої аналітичної роботи, від повноти і ретельності якої залежить ефективність їх застосування. До таких методам относятся:

V стратегічне планування діяльності фирмы;

V забезпечення компенсації можливих фінансових втрат з допомогою включаемой до контрактів системи штрафних санкций;

V скорочення переліку форс-мажорні обставини в контракти з партнерами;

V удосконалення системи керування обіговими коштами предприятия;

V збирання та аналіз додаткової інформації фінансове рынке;

V прогнозування тенденцій зміни зовнішнього середовища й кон’юнктури рынка.

Заключение

Из даної роботи можна зробити такі выводы:

V Ризик — це можливість появи втрат, збитків, недонадходжень планованих доходів, прибыли;

V Основні види фінансових рисков:

Інфляційний риск;

Податковий риск;

Кредитний риск;

Депозитний риск;

Валютний риск;

Інвестиційний риск;

Відсотковий риск;

Бизнес-риск. V Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми. Найпоширенішими являются:

Ухиляння від риска;

Прийняття ризику на себя;

Передача риска;

Страхування риска;

Об'єднання риска;

Диверсификация;

Хеджирование;

Використання внутрішніх фінансових нормативов;

1. Ковальова А. М. «Фінанси фірми», 2002.

2. Шуляк «Фінанси підприємства», 2002.

3. Лапуста М. Р. «Фінанси фірми; навчальних посібників», 2003.

4. Рэдхэд До., Х’юз З. «Управління фінансовими рисками».

5. «Ринок цінних паперів» Кредитний ризик 2000 № 12.

6. «Дайджест-финансы» 2001 № 5.

7. «Дайджест-финансы» Зниження кредитного ризику 2001 № 6.

8. «РИЗИК» 2000 № 5−6.

9. «РИЗИК» 2001 № 2 10. «РИЗИК» 2002 № 2 11. «Фінансовий бізнес» 2001 № 1 12. «Управління ризиком» 2002 № 2 13. «Politeconom» Фінансові ризики 2001 № 3 14. «Фінансовий бізнес» 2002 № 2.

15. Ресурси Інтернету: internet — керування фінансовими ризиками, теорія і практика.

———————————- [1] Politeconom 2001 № 3 [2] Ковальова А. М. «Фінанси фірми» 2002 [3] Ковальова А. М. «Фінанси фірми» 2002 [4] internet.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою