Гуцульська різьба: екскурс в минуле

Гуцульська різьба: екскурс в минуле.

Серед всіх видів декоративно-ужиткового мистецтва різьба з дерева є чи не найулюбленішою і найпоширенішою в народі.

Конкретні соціально-економічні, історичні та географічні умови спричинилися до створення самобутніх видів декоративного мистецтва Гуцульщини, виділили його серед інших осередків народної художньої творчости в Україні. Багаті природні запаси деревини сприяли широкому розвиткові різьбярства, яку стало нині чи не найпопулярнішим й найулюбленішим мистецьким ремеслом місцевих майстрів.

Художня обробка дерева — це численні вироби із нього, різноманітні за формами, технічними засобами виконання і декорування. Побутове призначення їхні визначило характер художньо-технічних прийомів обробки дерева. Вже здавна гуцульські різьбярі славилися досконалою професійною майстерністю створення різних за характером виробів, починаючи від меблів й завершуючи дрібними побутовими речами.

З предметів хатнього вжитку на Гуцульщині прикрашувалися різьбою скрині, ліжка, мисники, полиці, посуд (миски, ракви-масельниці, барильця, баклаги, пляшки), вироби господарського вжитку (вази, тарниці-сідла, куш-ки, кісята), архітектурні частини (двері, одвірки, сволоки) та предмети, різні за призначенням (палиці, топірці, пістолети, рушниці).

Початки розвитку різьби з дерева сягають раннього слів «янського періоду історії західних земель України. У епоху Київської Русі вон, як й усі інші види промислів, досягла високого рівня. Під годину татарських нападів цей вид художньої обробки дерева підупав, а XVI — XVIII століттях знову почався період його розквіту.

Найдавнішими такими пам «ятками є ручні дерев «яні хрести. У Львівському музеї етнографії та художнього промислу зберігається хрест XVI століття. Цікаво, що на ньому завдано мотиви плоскої різьби, котрі ще і досі вживаються на Гуцульщині й мають назви «кривульки «та «шнурочки ». Усе це переконливе свідчить, що так кликана гуцульська різьба з дерева тут лише розвинулася і сформувалася як вид високохудожнього оздоблення дерев «яних ужиткових виробів.

Найвизначнішими різьбярами II половини XIX століття були Ю. Шкрібляк та його сині Василь, Микола, Федір з з. Яворів Косівського району. Власне, цими іменами розпочинається нова епоха в розвитку різьби по дереву на Гуцульщині. Ю. Шкрібляк живий у середовищі, де шанували ремесло різьблення, випалювання та інкрустації. Початкові навички він ще юнаком набув у батька-бондаря. Згодом самостійно опанував токарство, різьблення і випалювання. Сконструював оригінальний токарний верстат, що давав змогу шукати нові форми виробів з дерева, котрі прикрашував різьбою. Спочатку були найпростіші «пасочки », а згодом орнаментальні мотиви ускладнювались. У трудовому процесі він про «єднував дві функції — духовну діяльність (пошук оригінального задуму, добір відповідного матеріалу, прийомів обробки, композиції) та фізичну працю (безпосереднє виготовлення виробів).

Майстер творчо підходив до справ, відомий як людина обдарована, допитлива, котра постійно в пошуках нового. Його цікавили не лише кінцевий результат, а і доцільність та довершеність прийомів й способів діяльності. Виробивши свій стиль творчости, максимально співвідносив його із індивідуальними якостями й здібностями. Йому притаманні тонке відчуття форми, пропорції, силуету, пластики художніх витворів. Вроджене відчуття гармонії яскраво виявляється в компонуванні декору, співвідношенні окремих елементів з загальним рішенням композиції. Гладку поверхню геометричних мотивів орнаменту на тарілках, баклагах, скринях, пляшках він поєднував із «ільчатим листом «(густа мережа заглиблених штрихів), домагаючись фактурного контрасту, тім самим «значно посилюючи декоративну виразність. Ю. Шкрібляк часто застосовував композиційні прийоми поділу декорованої площини на межі поля, де розташовував орнаментальні мотиви.

Його твори експонувалися на господарсько-промислових виставках у Відні (/572;, Львові ^577;, Трієсті (1878), Станіславі (1879), Коломиї (1880), де талант автора проявлявся із дивовижною силою. Основа художньої творчости майстра — традиції гуцульського різьблення.

Другий період розвитку художньої обробки дерева припадає на кінець XIX століття. Удосконалюються мотиви плоского різьблення, вводитися інкрустація різноколірним деревом, рогом, перламутром, металом, бісером. На цей годину припадає й творчість його синів — Василя, Миколи й Федора, котрі зберегли батьківські традиції.

Своєрідними майстрами плоскої різьби в Яворові були Іван, Петро та Юрій Гондуряки. Онуки Ю. Шкрібля-ка Юрій й Семен Корпанюки не лише продовжили справу дідуся, а і значно розвинули технічні та технологічні прийоми яворівської різьби з дерева, підняли на вищий рівень художньо-стильові можливості, їхній внесок у скарбницю школи різьби з дерева складає пишний, самобутній вінок щедро обдарованих талантом, істинно народних митців Гуцульщини.

У тієї година за з. Річка творчо працює Марко Мегедилюк, який також зумів удосконалити технічні і художні прийоми обробки дерева. Він почав прикрашати вироби різноколірним бісером, вибиранням фону, де приділяє велику увагу орнаменту, вважаючи його домінуючою частиною всього твору. Серед майстрів-різьбярів його села особливо вирізнялись Яків й Микола Тонюки, Петро Григорчук.

До розвитку косівської різьби приклався Василь Девдюк, поєднуючи її із інкрустацією. Він вводити інкрустацію різноколірним деревом, бісером, металом, перламутром та поліруванням виробів. Розробляє нові орнаментальні мотиви різьблення: «сльозки », «гачки ». Косівська школа різьби та інкрустації з дерева славиться такими майстрами, як Микола Тимків, У. Кабін, У. Гуз, І. Балагурак, М. Федірко.

Оригінальністю і самобутністю вирізнялась брустурівська школа. Тут плідно працювали П. Ткачук, М. Гре-пиняк, Про. Ванджуряк.

Створюються центри гуцульського різьблення: Косів й села Яворів, Річка, Брустури. їхні витвори привертають увагу чистимо кольором деревини й грою світлотіней на різьбленій поверхні, виблискуванням відполірованих випуклих форм, своєрідним місцевим колоритом, інкрустацією різними матеріалами. Такі предмети домашнього вжитку настільки тісно ввійшли в народні традиції, що стали гордістю кожної оселі. Але вони проявилися багата уява, естетичний смак й м «Яка філософська натура гармонії.

Народне декоративне мистецтво Гуцульщини — оригінальне художнє явище українського народного мистецтва.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.