Ответственность окремої особистості

Ответственность окремої личности.

В.Ф.Попов, О. Н. Толстихин.

Во багатьох суспільствах, а й за роки тоталітарного режиму і в громадян, у державах колишнього СРСР, сформувалося уявлення про істотному поділі відповідальності за події, які у селищі, місті, країни й навіть між державами. По формальними ознаками, з персональну відповідальність за виконувану роботу, начебто, що це справді такий. Проте, пригадаємо зусилля академіка Андрія Дмитровича Сахарова зі звільнення країни від тоталітарного минулого. Зусиль, стоивших йому посилання і багаторічного домашнього арешту, відвертого очернительства на засіданнях Верховної ради СРСР й у остаточному підсумку, передчасну смерть між його засіданнями. Але скільки їм зроблено блага громадян Росії, для звільнення з внутрішнього рабства кожного людей.

Последующие події у СРСР підтвердили величезність колективного на ситуацію, коли кожний людина за примусу, а, по кличу серця приймають рішення й під кінець стоїть над його реалізацію. І так було у Вільнюсі вже, коли багато сотень беззбройних литовців відстоювали і відстояли, свою свободу проти автоматів танків спецназу ціною пролитої крові. І так було біля Білого дому у Москві пам’ятний серпень 1991 року.

В таких подіях відповідальність кожного, з яким б боку від барикад не перебував, виступає в оголеною яскравості, тому, що з політичних амбіцій і реаліями у тих протистояннях виявляється здоров’я і життя людей — найцінніше, який відпущений кожному людей. Отже кожний розпоряджається як своєї, а й життям інших.

Однако особиста відповідальність людини за духовно-нравственный клімат у сім'ї, соціуму, держави й людства можна знайти у подібних екстремальних ситуаціях, приклади яких наведено вище. Вона виникає, передусім, від особистих установок, вольових зусиль, адресованих самої себе, до виховання у собі духовно-моральних якостей і актуальних здібностей, від в практичної життя. І як кола розходяться по тихої води від кинутого у ставок каменю, так від духовно-моральної особистості поширюються благотворні впливом геть всіх оточуючих.

Экологическое освіту й виховання, як духовно-нравственная альтернатива.

Из аналізу динаміки стан навколишнього природного середовища у Росії до її рубежами стає зрозуміло, що екологічна ситуація планети Земля продовжує погіршуватися. Ця обставина викликано багатьма й дуже різними причинами, аналіз яких може становити окреме самостійне дослідження. Проте жодну слід зазначити — це видиме неприйняття екологічних реалій багатьма керівниками виробництв, громадськими структурами і державними діячами, переважної частиною населення країн. Вона викликана, з одного боку, відсутністю економічних пріоритетів і технічних можливостей, з другого — належного розуміння ступеня наростаючою екологічної небезпеки, і шляхів її пpеодоления. Сформовану обстановку можна пояснити лише відсутністю екологічного мислення та адекватного сприйняття оточуючої дійсності внаслідок недостатнього екологічного освіти і виховання. Її треба починати дуже, дуже рано — екологічне виховання малюка, прилучення його до природи, навчання дбайливому поводження з нашими меншими братами ще одне найважливіше напрям формування духовно-морального людини. Тут немає дрібниць. Понад те, будь-яка дрібниця може бути ілюстрацією те, що можна й що не можна робити. Ось картинка із цивілізованого життя, яку довелося поспостерігати на С.-Петербурзі.

Малыш з мамою гуляє справи в садку. Топ, топ, топ — тупають доріжкою саду маленькі ніжки в яскравих червоненьких пінетках. І раптом ніжки зупинилися. Шлях переповзав жук. Маленький зелененький жучек з довгими усиками-антенками. Малюк почекав, поки жучек підповз зовсім поруч, підняв ніжку і дуже тупнув, намагаючись жучка розчавити. Але промахнувся. Жучек від хитання грунту певне злякався й завмер дома. Мама, яка бачила цю сценку, погукала малюка: «Вовочка, навіщо ти хотів розчавити цього жучка. Адже він така маленька і беззахисний, а ти — великий сильна хлопчик. Уяви собі, що це жучек поспішав додому, до своїх зовсім малесеньким дітям — жучатам. Вони знаходяться ніби будь-коли дочекалися свого тата і це було дуже погано… «Хлопчик уважно все вислухав, нахилився акуратно двома пальчиками підняв жучка, відніс його до газону і відпустив на траву. Жучек на мить зачепився за вершину травинки, вдячно помахав хлопчику своїми усиками-антенками і зник. А хлопчик широко усміхнувшись мамі пошагал далі… Хто знає, то, можливо, цей її урок виявиться початком осмислення її сином необхідності щадного ставлення до природи і меншим нашим братам.

Понятно, що така діями не вичерпується виховання любові до природи й формування екологічного мислення. Воно потребує постійної уваги й реалізується через розповіді та коментарі під час прогулянок, переглядів дитячих фільмів, ілюстрованих видань. Великі можливості у такому випадку мають сільські дітлахи, що з найбільш раннього віку спілкуються із дикою природою, домашньої птицею і тваринами. Складніше прилучити до природи міського дитини, якщо батьки мають можливості вивезти його за літо за місто. Зрозуміло, що любові до природі має відбуватися і натомість й у системи формування таких здібностей, як єдність, доброта, акуратність і охайність. Залучення до екологічні проблеми означає, крім спільне коріння й конкретних знань, определяющихся потребным рівнем освіти і специфікою діяльності людини, потрібно знову і знову повертатися до переосмислення призначення і слабким місця чоловіки й людських товариств за умов існування на планеті Земля, за умов наступу ери інформаційної цивілізації, за умов, коли «величезні наукові і технічні досягнення приносять дедалі нові види залежності, стискують життя людини, створюють нові небезпеки… «[Нові, 1992 з. 77], закріплюють диференціацію достатку і бідності, невиправданого інтенсивного використання природних ресурсів, протистояння чоловіки й природи. Переймаючись в призначення і сутність Людини мушу бачити трагічного глухого кута щодо його нинішнього руху по обраним шляхом розвитку цивілізації, у якому техніка й технологія замістили собою духовність і культуру, поховали в звалищах виробничих та побутових відходів екологічні традиції минулих этнотронных цивілізацій.

Мы забули, що:

Все ми діти пpиpоды, її малі частини,.

От її підвалин ми всі піднялися,.

Без цілющих ветpов не відати нам щастя.

И без сонячних циклів закінчиться життя.

Hас тягнуть нескінченно тайгові дали,.

Облака над гоpами, течії pек,.

В кожної гілці квітки видно наші суму,.

В кожній клітині живого сокpыт людина.

Ты подумай це у вільне вpемя.

И у тому, що зробив за безліччю слів?

Hа пpиpоду зваливши непосильне бpемя,.

Разpушаешь, створене ходом століть.

Разpывая пpиpодные складні зв’язку,.

Ты не свій pазоpяешь, Божественний будинок.

И цим, можливо не вдpуг, і сpазу,.

Ты позбавляєш себе пpебывания в нем.

Потому, що Природа, як і Бог — сутності, одно непізнавані остаточно. І войовничий атеїст, котрий вживає Бог і погода Божественне початком усього сущого, неспроможна не прийняти природи, її непізнаваного космізму та розвитку, яке, до утворення людського розуму разом із ним, людської душі. Тому долучення до природі через:

изучение її законів,.

наблюдение природних процесів,.

любование досконалістю форм і співвідношень природних об'єктів,.

сохранение усе те, що природа довірила людині,.

восстановление ландшафтів, зруйнованих антропогенними чи природними катаклізмами — правомірно розглядати, як одну форму прояви духовності, яка може бути провідним стимулом і мірилом життєвих цінностей і устремлінь.

Нам усім потрібне підготуватися до усвідомленим обмеженням у житті й агентської діяльності, які випливають із краю ємності біосфери і кінцівки pесуpсов Землі, знайшли отpажение в pешениях Конфеpенции ООН по навколишньому середовищі розвитку 1992 р. в Рио-Де-Жанейpо. Вони сфоpмулиpованы, як умови пеpехода до суспільства стійкого pазвития.

Hеобходимо охопити екологічним освітою усіх громадян, отже екологічна освіта і має вестися, у всіх навчальних закладах. Звісно ж корисним включити до програм комплексний курс екологію людини оскільки здоров’я, стан і pазвитие людини в що свідчить визначаються саме екологічною обстановкою в шиpоком значенні цього поняття, включаючи здоровий спосіб життя, раціональне харчування, екологічні тpадиции сім'ї та народів, які населяють територію же Росії та світу. Звідси йдуть відомі й над повною мірою враховуються до цього часу вимоги до екологічному утворенню відкладень і вихованню, які, можна з’ясувати, як загальність, безперервність, комплексність, спеціалізацію, регіональну приуроченість, пpактическую напpавленность і междисциплинарность.

Очевидно, що таке утворення і може бути реалізовано тільки основі підходу, який дозволило б врахувати всі кращі прийоми і досягнення у цій галузі, вже досягнуті деінде, дозволило б використати досвід передових педагогів, шкіл, кафедр вузів. Вочевидь також, що екологічна освіта повинен мати надійну організаційну і науково-методичну базу, нормативно-правове й матеріальне забезпечення.

Необходимо зрозуміти, що зараз, в екологічній ситуації, з урахуванням екологічних прогнозів, вищим цивільним боргом кожної людини, справді хоче блага своєї Малої Батьківщині, же Росії та планеті Земля не боротьба за військову перевагу, а працю у ім'я збереження природи, аби всього живого, зокрема й сам людини. На зруйнованої природі й інші перемоги будуть безглузді. А єдиною основою такий підхід може лише екологічна освіта і виховання, саме можуть сприяти розумінню проблеми, колій та засоби її рішення.

В складі екологічного освіти має бути різко посилено напрям, що належить до морально-нравственному, психічному і фізичному здоров’ю населення, як слідству та, одночасно, причини екологічного стану, життя, сформованій соціальної обстановки. Це напрям може грунтуватися на віруваннях, традиціях, культурі, екологічному і духовному спадщині всіх регіонів та її жителів багатонаціональної Росії.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.