Зовнішньоекономічні відносини в некласичних умовах

Реферат на тему:

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ.

В НЕКЛАСИЧНИХ УМОВАХ.

" Захист національного товаровиробника" став одним з найпопулярніших гасел. Оскільки воно рідко конкретизується, то часом важко зрозуміти, який зміст в нього вкладається, які механізми захисту мають бути задіяні. «Важко знайти чорну кішку в темній кімнаті, особливо коли її там немає». Закрити кордони, не пускати іноземної продукції - не вихід. Економіка жодної з держав не є самодостатньою і потребує обміну товарами з іншими державами.

Сума імпорту дорівнює сумі експорту плюс зростання (або зменшення — зі знаком «-») зовнішньої заборгованості. Міжнародна торгівля в кінцевому рахунку зводиться до обміну товарами між державами, хоча це відбувається не безпосередньо, а через механізм грошового обігу, в результаті чого імпортерами і експортерами є різні підприємства і держави. Імпорт може бути здійснений лише на ту суму іноземної валюти, яку економіка або заробила через експорт або взяла в борг через кредити.

Основи класичної теорії міжнародного обміну Класична теорія міжнародного обміну виходить з того, що кожна держава імпортує ті товари, які в ній є відносно дорогими, і експортує ті, що в ній відносно дешеві. Відносна ціна товару визначається через співвідношення його ціни до середньої ціни інших товарів (до індексу цін) і порівняння з аналогічним співвідношенням на зовнішньому ринку. Якщо в країні N відношення ціни товару, А до індексу цін дорівнює 3, а в країні M дорівнює 2 то в країні N, порівняно з країною M, товар, А є відносно дорожчим. Для кожної країни вигідно купувати відносно дорогі на внутрішньому (дешеві на зовнішньому) ринку товари в обмін на відносно дешеві.

Можливість і вигода постачання відносно дешевої продукції не лише на внутрішній, але й на зовнішній ринок, веде в кожній державі до переорієнтації ресурсів з випуску відносно дорогої на випуск відносно дешевої продукції, тобто з відносно неефективних у відносно ефективні сфери виробництва. Створюється система міжнародного поділу праці, за якого кожна держава спеціалізується в тій галузі, де ефективність для неї є найвищою. Отже, економіка кожної з держав стає ефективнішою.

Некласична практика Класична теорія діє лише за умови повної зайнятості. Точніше, наближеність результатів тих чи інших економічних заходів до висновків класичної теорії визначається тим, наскільки ці заходи впливають на ступінь використання ресурсів економіки, головним показником чого є зміна рівня зайнятості.

Для реальної економіки залишається дійсним положення про експорт відносно дешевої і імпорт відносно дорогої на внутрішньому ринку продукції. Кожна країна поступово спеціалізується на випуску відносно дешевої продукції. Проте оскільки ступінь використання ресурсів економіки може при цьому змінюватись, то спеціалізація може здійснюватись кількома шляхами:

• ереорієнтація ресурсів з виробництва відносно дорогої на виробництво відносно дешевої продукції - класичний приклад повної зайнятості;

• озширення зростання виробництва відносно дешевої продукції, що за темпами випереджає спад виробництва відносно дорогої продукції (цього спаду може і взагалі не бути, якщо імпорт буде поглинатися розширеним виробництвом, — імпорт сировини, технологій, інтелекту) — підвищення ступеню використання ресурсів економіки;

• пад виробництва відносно дорогої продукції, що за темпами значно випереджає зростання виробництва відносно дешевої продукції (такого зростання може і не бути, якщо експортуються виробничі ресурси, кількість яких для кожної економіки є обмеженою, — експорт сировини, технологій, інтелекту) — зниження ступеню використання ресурсів економіки.

Отже, відкритість далеко на завжди веде до підвищення ефективності економіки. Визначальною тут є структура імпорту/експорту. Якщо зростає експорт готової продукції і імпорт засобів виробництва (сировини, технологій, інтелекту) — то виробництво, зайнятість і добробут громадян збільшуються. Якщо структура імпорту/експорту змінюється в протилежному напрямку, то і результат протилежний. Виробництво кінцевої продукції і машинобудування (продукція якого вже не потрібна зруйнованим виробникам кінцевої продукції) занепадає, люди втрачають роботу, проте зайнятість у «відносно ефективніших» сировинних галузях не зростає, оскільки сировинні ресурси обмежені, зростання експорту сировини компенсується зменшенням її внутрішнього споживання виробниками кінцевої продукції і машинобудування, інші держави встановлюють обмеження на імпорт. Відбувається занепад національного виробництва кінцевої продукції і машинобудування з одночасною переорієнтацією сировинних галузей з обслуговування внутрішнього виробництва на експорт.

Кредитний імпорт Другим джерелом надходження валютних коштів, на які можна імпортувати продукцію, є зовнішні кредити. Вони в кінцевому рахунку йдуть на імпорт іноземної продукції: сума кредитів — це та сама сума, на яку економіка імпортує продукцію понад суму експорту. Отже, економіка держави займає певний обсяг іноземної продукції і зобов’язується через певний період повернути продукцію, обсяг якої в грошовому вимірі більший за обсяг зайнятої продукції на розмір процентів. Ефективність кредитів визначається тим, чи буде взята в борг продукція використана так, що додаткові прибутки економіки від цього використання будуть вищими за суму кредиту і накопичених процентів. Як і в попередньому пункті, визначальним є вплив кредитів на структуру імпорту/експорту.

Якщо напрями використання іноземних кредитів визначаються ринком, то кредити перерозподіляються через механізм грошово-товарного обігу і в кінцевому рахунку йдуть на імпорт відносно дорогих на внутрішньому (дешевих на зовнішньому) ринку товарів. Якщо це — кінцева продукція, товари народного споживання, то використати їх для нарощування власного виробництва неможливо навіть теоретично. Кредиторам будуть повертатися кошти, зароблені експортом, експортуються відносно дешеві на внутрішньому ринку товари. Якщо відносно дорогою є кінцева продукція, то відносно дешевими будуть сировина, технології, інтелект.

Після отримання кредиту споживання збільшується на суму додатково спожитих імпортних товарів. На внутрішнє виробництво в даний момент кредит не впливає. Проте в момент, коли кредити потрібно повертати, споживання має стати меншим за виробництво на суму надлишкового споживання в попередньому періоді плюс проценти. Це зменшення споживання призведе до руйнації «відносно неефективних» галузей — національних виробників товарів народного споживання. «Відносно ефективні» сировинні галузі переорієнтуються з обслуговування внутрішніх виробничих потреб на експорт і заробляння валюти, що піде на повернення боргів. Отже маємо ту ж схему «спеціалізації» країни на виробництві сировини з руйнуванням виробництва кінцевої продукції і машинобудування, масовим безробіттям, тільки з відкладенням руйнівних наслідків в часі і з їх посиленням на суму процентів.

Вплив на економіку цільових інвестиційних кредитів, які мають використовуватись для імпорту продукції виробничого призначення, залежить від того, наскільки ефективними є механізми здійснення розрахунків ефективності інвестиційних проектів, відповідальності за їх правильність і контролю за цільовим використанням кредитів. За відсутності ефективних механізмів кредити перерозподіляються між тими, хто має доступ до їх розподілу, використовуються неефективно або емігрують за кордон, а коли приходить час розплачуватись, то це роблять не ті, хто отримав кредит, а всі ми, оскільки кредити беруться під державну гарантію і в разі неповернення безпосередніми їх отримувачами (підприємствами) повертаються з бюджету. Вступає в дію знайома схема: зменшується споживання, руйнуються галузі з виробництва товарів народного споживання, машинобудування, відбуваються масові скорочення, а сировинні галузі переорієнтовуються з обслуговування внутрішніх виробничих потреб на експорт, заробляння валюти для розрахунків по борговим зобов’язанням держав.

Іноземні інвестиції.

Споживання продукції іноземного походження, або втрати у споживанні власної продукції, можуть відбуватись не тільки через експорт, а й через неоплачений рух товарів і капіталу між державами. Особливо важливою є міграція капіталу: іноземні інвестиції або втеча капіталу з країни (тобто інвестиції національного капіталу за кордоном). Держава зацікавлена в тому, щоб міграція капіталу відбувалась до неї, а не навпаки. Тому так багато розмов ведеться про потребу залучення іноземних інвестицій і припинення втечі капіталу.

Часто необхідність відкритості української економіки обгрунтовують необхідністю залучення іноземних інвестицій і передових технологій. Проте досі політика відкритості в українській реалізації ніяк не допомогла в вирішенні цієї проблеми. Навпаки, зробивши імпорт товарів вигіднішим ніж його виробництво в Україні, вона багато зробила для руйнації національного виробництва і для спрощення втечі капіталу і мозку за кордон.

Неупереджений погляд на проблему приводить до протилежного висновку: для залучення інвестицій держава має регулювати зовнішньоекономічні відносини, забезпечуючи конкурентоздатність національного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. В нинішніх умовах, враховуючи той факт, що споживчі можливості населення України дуже низькі, лише перспективи виходу на зовнішні ринки разом з забезпеченням стабільних і раціональних правил гри можуть привабити значні обсяги інвестицій.

Висновки:

Очевидно, саме лише обмеження імпорту, змагання до створення самодостатньої економіки робить неможливим вирішення проблеми технічної і технологічної відсталості, а отже і вихід з кризи. Завданням державної зовнішньоекономічної політики має бути не самоізоляція, а забезпечення сприятливої структури експорту-імпорту. Державна політика має спрямовуватись на обмеження імпорту і стимулювання експорту готової продукції. Говорячи про захист національного виробника, слід пам’ятати, що найкращий захист — це напад. Важливість стимулювання експорту готової продукції підтверджує досвід нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Тайвань, Південна Корея, Сінгапур), які завдяки експортній орієнтації і вдалому поєднанню ринку з державним плануванням зробили за останні десятиріччя потужний економічний ривок. Діє механізм протилежний тому, що описувався раніше: експорт готової продукції викликає надходження валюти, яка може бути використана на імпорт технологій і сировини, розширення виробництва товарів, збільшення зайнятості, доходів, споживання (а отже — розширення внутрішнього ринку) і податкових надходжень.