Українська культура та література ХІХ

Українська культура та література ХІХ.

.

.

Розвиток культури в Україні надзвичайно ускладнювався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі та Росії. У 1817 р. була закрита Києво-Могилянська академія як освітній центр України. У Росії Емським актором вводилася жорстка цензура, на українські книги, що ввозилися з-за кордону, заборонялося вживати українською мовою на сцені, при нотописанні. Мовна політика в Галичині і Буковині з часу коли вони опинилася під Австрією не сприяли вільному розвитку української мови. Першу в Галичині граматику українською мовою створив у 1829 р. Могильницький. 1848 р. в Австрії у Львові створилося культурно-освітнє товариство «Галицька руська матиця». Престиж української мови, віру в її великі можливості утверджувала й поширювала передусім українська література. Початком нової доби в українській літературі було опублікування «Енеїди» Котляревського в 1798 р. на світовий рівень підніс українську літературу Тарас Григорович Шевченко. Як народний подвиг Тарас Шевченко оспівував боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження. Чільне місце в українській літературі ХІХ ст. посідає П. Куліш — поет, прозаїк, журналіст, літературний критик. Підтверджували нові таланти, що вливалися до української літератури на рубежі 50−60-х р. зокрема авторка «Народних оповідань» Марко Вовчок, поети С. Руданський та Л. Глібов. Політичний внесок у розвиток української поезії зробили Грабовський, Самійленко. Найвідоміші здобутки української літератури пов’язані з діяльністю І.Франка. його творчість стала основою комплексного вивчення зв «язків української та світової культури.

Щоб оживити літературу та привернути народній мові назад права, до літературного життя, університетська молодь розпочала видавати часопис «Вечерниці» (1862). Коли «Вечерниці» перестали виходити Ксенофонт Климович почав видавати літературно-політичний місячник «Мета», а також «Руську Читальню».

Дуже важливою подією в розвитку української культури було заснування в 1868 р. товариства «Просвіта», котре мало зайнятися поширенням та поглибленням всенародної освіти. «Просвіта» постала тому, що «Галицько-Руська Матиця» не сповнювала свого завдання, бо її провідники захопилися кличем об «єднання.

Із-посеред письменників 60-х років вибилися силою свого таланту, поруч із Пантелеймоном Кулішем, Марко Вовчок і Юрій Федькович.

У своїх оповіданнях Марія Марковичева дала яскраві, жахливі трагічною правдою малюнку образи кріпацького безталання. Її оповідання здобули собі широкого розголосу, ще більше тоді, коли російський письменник Тургенєв переклав їх на російську мову. Дуже високо цінив талант Марковичевої Т. Шевченко, що після повороту із заслання в окремій поезії «Марку Вовчку» назвав її «молодою силою», «Коротким пророком» та «обличителем жорстоких людей неситих». Дуже відомі її оповідання, такі як: «Інститутка», «Козачка», «Два сини», «Сестра», «Маруся». Народні оповідання Марка Вовчка мають велику ціну. Вона усім серцем співчуває людській недолі, тихим смутком сумує над горюванням нещасних кріпаків, радіє їхніми хвилевими радощами. Досягнення української літератури збагатили багато відомих вчених: П. Куліш, Т. Шевченко, М. Коцюбинський, П. Мирний, І. Франко.

Літературна спадщина Куліша дуже багата й дуже різноманітна. З метою розвинути українське слово, поставити українську мову на рівному поземі з іншими європейськими працював Куліш у різних напрямках, кидався на різні ділянки літературної творчості. Відомі його твори: «Чорна рада», «Орися», «Мартин Рак», «Брати». Т. Шевченко — геніальний український поет, національна гордість народу. Шевченко вдарив у перших своїх творах у струни романтизму. Але його геній скоро порвав усякі пута, і його поезія не тільки втягнула в себе весь зміст українського національного життя, але звернула це життя на інші шляхи. Передусім вслухалася Шевченкова муза в гомін тих ключів, що їх голосили тоді найсвітліші одиниці з-посеред українського громадянства, які знайшли в ідеології та програмі Кирило-Мефодіївського товариства, яке постало в Києві 1846 р.

Як не дивно, але українська література не лише вижила, а й розцвіла. Із зростанням числа випускників українських університетів збільшувалася також кількість авторів та коло читачів.

Українські романтики збагатили досягнення української літератури тим, що внесли до неї культ минувшини. Заслуга всіх тих письменників була в тому, що вони показали здатність української мови до літературного життя, поважно заглянули в побут і душу селянина, виплекали й поширили любов до рідної мови й рідного народу і звеличили минуле України.

Використана література:

«Історія української культури» — 1994 р.

«Українська та зарубіжна культура».

.

.

_.

.