Ставлення Франції до війни в Іраку

Реферат.

на тему:

«Ставлення Франції.

до війни в Іраку".

Сьогодні проблема Франції, що вона не підтримує рішення щодо військових дій. Давайте звернемо увагу, що дуже багато підприємців, ця інформація доступна, мають великі інтереси в Іраку.

Франція разом з Німеччиною та Росією з самого початку ставила на порядок денний неприпустимість військових дій в Іраку без рішення ООН і без існуючих для цього реальних потреб. Однак, США, проігнорували дану позицію і розпочали військові дії в Іраку без належної не це згоди.

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан минулого тижня висловив припущення, що може бути прийнята нова резолюція Ради Безпеки, котра дасть окупаційним силам мандат ООН, але яка одночасно не перетворить процес стабілізації в Іраку на операцію ООН. Пропозиції, окреслені Аннаном — уже випробувана схема: вона використовувалася на практиці під час вторгнення до східних районів Демократичної Республіки Конго. Тоді окупаційні сили діяли під командуванням Франції.

Країни, котрі із самого початку виступали проти вторгнення в Ірак — зокрема, Франція, Німеччина та Росія — зараз домагаються того, щоб ООН отримала в Іракові більшу роль і відмовляються брати участь у стабілізаційний силах у їхньому нинішньому вигляді.

Кофі Аннан попередив, що Сполучені Штати можуть стикнутися із дуже серйозними труднощами у справі проштовхування через Раду Безпеки нової резолюції, котра давала б «добро «на збільшення кількості країн-учасниць стабілізаційного процесу, але ніяк не посилювала б роль ООН у післявоєнному Іраку.

На сьогоднішній день в Іраку знаходяться приблизно 140 тис. американських солдатів за підтримкою 21 тис. військових з інших країн, 11 тис. з яких — британці. В Іраку вже знаходяться миротворчі війська 27-ми країн, у тому числі й України.

Аналітиків турбує те, що, знявши санкції у відношенні Іраку, ООН тим самим може цілком утратити контроль над тим, що відбувається в цій країні. В даний час санкції залишаються для Ради Безпеки ООН головним засобом, що дозволяє жадати від США залучення Об «єднаних Націй до післявоєнного відновлення Іраку. Для таких країн як Росія і Франція участь у рішенні проблем Іраку має як політичне так і економічне значення. Російська нафтова компанія «Лукойл «і французька TotalFіnaElf заявляють про те, що вони сподіваються, що майбутні власті Іраку з розумінням поставляться до їхніх інтересів у цій країні. Крім того, не варто забувати, що ще зовсім недавно Франція була основним постачальником товарів в Ірак у відповідність із програмою «нафта замість на продовольство » .

Лідери Німеччини, Франції і Великобританії зустрілися минулої суботи в Берліні. Головним чином для того, щоб постаратися зменшити розбіжності в поглядах на повоєнне майбутнє Іраку. Востаннє німецький канцлер Герхард Шрьодер, французький президент Жак Ширак і британський прем'єр-міністр Тоні Блер провели неформальний тристоронній саміт два роки тому — під час обіду в штаб-квартирі Блера на Даунінг-стрит, 10. Відтоді у трьох європейських важкоатлетів виникали розбіжності з різних питань, але війна в Іраку міцно розвела їх по різні боки барикад. Британія однозначно підтримала американського стратегічного партнера та стала тим єдиним союзником, із яким США створили коаліцію для походу на Ірак. Франція і Німеччина виступили непримиренними супротивниками воєнних дій у цій державі.

Проте сьогодні, коли Сполучені Штати пропонують ООН схвалити проект резолюції щодо Іраку, іншими словами, просять світове співтовариство про допомогу у відновленні зруйнованої країни, Німеччина вирішила, що напередодні Генеральної Асамблеї ООН, присвяченої майбутньому Іраку, можна було б мирно врегулювати європейські розбіжності. Особливих успіхів берлінський міні-саміт не приніс. На них, власне, і не розраховували. Але як «пробна куля» зустріч a trois цілком удалася, і навіть засвідчила, що внутрішньоєвропейське взаєморозуміння цілком досяжне.

Хто справді скористався плодами берлінського саміту, то це, безсумнівно, Німеччина. Ще минулої осені соціал-демократи під керівництвом Герхарда Шрьодера з труднощами виграли загальні вибори, та й то завдяки використанню антивоєнної, отже, антиамериканської риторики. Цієї ж осені, незворушно витримавши паузу протистояння із США й не «заплямувавшись» в іракській війні, канцлер Шрьодер вирішив, що настав час «пом'якшитися». За день до берлінського саміту в інтерв'ю газеті New-York Times він «великодушно» пропонує Сполученим Штатам забути сварку через війну в Іраку.

Насправді Німеччина вже втомилася, передусім — «економічно», — від прохолодних відносин із США. Німецька економіка перебуває у стані повзучої рецесії, рівень безробіття зашкалює, дефіцит бюджету повільно, але неухильно зростає. Крім того, Шрьодер дедалі сильніше відчуває політичну хисткість свого червоно-зеленого кабінету.

Ось чому на берлінській зустрічі Шрьодер намагався відігравати роль примирителя між Шираком і Блером в іракському питанні, при цьому дистанціюючись від жорсткої позиції Франції, але й не приєднуючись до проамериканської Британії. У такій іпостасі він і вилетів до Нью-Йорка на засідання асамблеї ООН, де на середу в нього була запланована зустріч із президентом Бушем, перша за останні 18 місяців.

Ніхто не сподівався, що берлінський міні-саміт вплине на французького президента. Проте… Поопиравшись у суботу в Берліні, Ширак уже в понеділок під час інтерв'ю тій-таки New-York Times дав зрозуміти, що Франція не має наміру застосовувати право вето під час голосування в Раді Безпеки проекту нової резолюції ООН щодо Іраку, запропонованої Сполученими Штатами.

Єдиний пункт, щодо якого Франція не збиралася поступатися, стосувався термінів установлення суверенітету нового Іраку. Париж наполягав, щоб передача влади суверенному іракському уряду відбулася якнайшвидше — уже на початку наступного року. Коли держсекретар США Колін Пауелл назвав цю вимогу «просто нереальною», французи запропонували поетапний план, що передбачає передачу влади в Іраку спочатку Правлячій раді, яка перебуватиме під контролем США, а потім протягом дев’яти місяців реальне керівництво країною повинно перейти до незалежного іракського уряду. Проте й цей план у США не вважають життєздатним. Кондоліза Райс відкинула його одразу, заявивши, що владу в Іраку необхідно встановити демократичним шляхом — на основі нової конституції та загальних демократичних виборів. Тоді Ширак заявив, що Франція може й підтримати проект резолюції, і навіть відправити в Ірак свої війська, але тільки в тому випадку, якщо США чітко визначать графік переходу влади в країні до незалежного й легітимного уряду Іраку.

Виступ французького президента на засіданні Асамблеї ООН завершився бурхливими оплесками, які передусім стосувалися його слів про те, що жодна країна світу «не має права діяти від імені інших».

Коротка зустріч Ширака й Буша в Нью-Йорку практично нічого не змінила в позиціях двох країн. Кожна залишилася при своїй думці стосовно війни в Іраку й ролі ООН у врегулюванні глобальних конфліктів. Єдиний позитив у тому, що лідери домовилися про спільні дії проти розповсюдження зброї масового знищення.

Позиція Франції та особисто її президента спровокувала в американських медіа багатомісячну антифранцузьку кампанію. Минулого тижня Томас Фрідман, провідний аналітик New-York Times, переплюнув своїх братів за цехом, написавши: «Франція вже не наш союзник. Вона стає нашим ворогом». Більше того, журналісту здалося, що Франція узагалі хоче американського провалу в Іраку. Підготовлена таким чином американська публіка ніяк не сприйняла жест французького президента з покладанням вінка до місця зруйнованих терористами веж Світового торговельного центру. Американці зробили вигляд, що забули й слова французького президента, сказані ним 11 вересня 2001 року, «ми всі сьогодні — американці». Часи змінюються: нинішній політичний клімат у США характеризується безкомпромісним гаслом воєнного часу — «хто не з нами, той проти нас».

«Не проти» виявилася, як відомо, єдина країна — Великобританія, пов’язана особливим стратегічним партнерством із США. За однозначну підтримку США, за створення спеціального досьє щодо Іраку й за участь у воєнних діях лейбористський уряд на чолі з Тоні Блером зазнає відчутних втрат у рейтингах — британський електорат ось уже понад місяць стежить за перебігом публічного розслідування причин смерті військового експерта доктора Келлі, яке, у свою чергу, докладно та небезсторонньо висвітлюють усі мас-медіа країни.

Британська влада заперечувала, що Тоні Блер збирався в Берліні наводити політичні мости між США та Європою, іншими словами, схилити своїх європейських колег до позитивної реакції на нову резолюцію ООН щодо Іраку. Правда, позиції сторін, хоч і незначно, але все-таки змінилися. Цікаво, що сам британський прем'єр опинився на роздоріжжі: з одного боку, Блер згоден, що ключову роль у повоєнному Іраку повинна відігравати ООН, з другого — він не готовий іти так далеко, як Шрьодер і Ширак, котрі вважають ООН єдино можливим регулюючим органом в Іраку. Як частина американсько-британської коаліції Британія вже поквапилася відреагувати на заклик президента США збільшити військову присутність в Іраку — і збільшила його до 12 тисяч солдатів, не чекаючи на резолюцію ООН. Проте Блер погодився з французьким і німецьким лідерами, що відновлювати суверенітет Іраку слід якнайшвидше.

Цікаво, що Блер не полетів у Нью-Йорк на засідання Генасамблеї ООН. Не лише тому, що за тиждень до щорічної партійної конференції, яка обіцяє небувале вирування пристрастей, лідеру лейбористів потрібен час на підготовку. Йому також потрібно продемонструвати електорату, що справи всередині країни завжди важливіші за будь-які міжнародні зустрічі (а тим часом Британія на даному етапі виконує обов’язки президента Радбезу). Певне, справжня причина відсутності Блера в Нью-Йорку полягає в тому, що настрої у британському суспільстві стають дедалі скептичнішими стосовно участі Британії в іракській війні, тож Блеру просто необхідна тактична пауза у відносинах із президентом Бушем. Тим паче, що на роль близького друга Америки цього разу призначено російського гостя.

Під час війни в Іраку Кондоліза Райс, радник президента Буша з національної безпеки, визначила позицію США фразою, яка стала майже крилатою: «покарати Францію, проігнорувати Німеччину, простити Росію». Зважаючи на все, Росію «простили». І російський президент Володимир Путін вирушив до Америки не тільки для участі в Генасамблеї ООН, а й для особистої зустрічі з президентом Бушем у Кемп-Девіді.

Тому напередодні візиту в інтерв'ю американським журналістам лідер Росії акуратно дистанціювався від жорсткої позиції Франції і Німеччини в іракському питанні. І був надзвичайно ввічливим, коли пояснював, що «теоретично ми не виключаємо більш активної участі Росії у відновленні Іраку». Він також не виключив можливості направити в Ірак російських солдатів під американське командування, зауваживши: «для нас не має значення, хто керуватиме операцією», значення має наявність мандата ООН.

Крім Росії, ще чимало країн воліють узяти участь у розподілі «іракського пирога». Тим паче що запрошення звучить із вуст головного «переможця» Іраку. Сполучені Штати змушені визнати, що впоратися з відновленням зруйнованої близькосхідної країни самотужки їм не під силу. Вони дуже потребують додаткового фінансування (до речі, не тільки для Іраку, а й для Афганістану) й іноземних миротворців, особливо з мусульманських країн, таких як Туреччина, Пакистан, Бангладеш. Індія також готова надати допомогу. Проте всі країни заявляють, що їм необхідна схвалена членами ООН резолюція. І навіть Сирія, яку ще недавно США звинувачували в підтримці іракського диктатора, також висловила готовність направити свій військовий контингент у сусідню країну, але тільки за умови, що ООН здійснюватиме контроль над реконструкцією, а США назвуть дату виведення своїх військ з Іраку.

Словом, якщо президент Буш і його адміністрація оберуть правильну тональність для переконання колег у Раді Безпеки ООН, то не виключено, що до конференції донорів щодо Іраку, яка відбудеться в жовтні в Мадриді, Сполученим Штатам вдасться одержати резолюцію ООН і, можливо, навіть згрупувати на той час дієспроможну коаліцію — цього разу для реконструкції країни.