Динаміка та еколого-біологічні особливості дендрофлори пам"ятки місцевого значення саду імені Т. Г Шевченко м. Харкова

Магістерська робота

на тему: Динаміка та еколого-біологічні особливості дендрофлори пам’ятки місцевого значення саду імені Т.Г Шевченко м. Харкова

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури

1.1 Екологічний стан в м. Харкові та заходи щодо його поліпшення

1.2 Сучасний стан і перспективи озеленення м. Харкова

1.3 Історія спорудження міського саду імені Т.Г. Шевченка

РОЗДІЛ 2. Матеріал і методи дослідження

2.1 Фізико-географічний опис району дослідження

2.2 Методи дослідження

РОЗДІЛ 3. Результати дослідження і їх обговорення

3.1 Еколого-біологічні особливості

3.2 Динаміка озеленення території саду ім. Т. Г Шевченка

3.3 Результати ліхеноіндікаційних досліджень

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Однією з характерних особливостей сучасної епохи є невтримний темп урбанізації. Створюючи і розвиваючи міста, людство змінює вигляд навколишнього середовища. Місто, як штучна формація, різко відрізняється від своєї географічної зони. Змінюються мікрорельєф, водний режим, ґрунт, трав’янисті фітоценози. Територія Харківської області знаходиться на межі Лісостепової та Степової зон. Таке розташування обумовлює наявність специфічної рослинності. Серед лісових насаджень міста Харкова та Харківської області переважають сухі та свіжі кленово-липові діброви природного порослевого походження 3−4 генерацій на лісових сірих і світло-сірих ґрунтах. Ці ценози є типовими для Лівобережжя України дібровами, які занесені у Зелену книгу України. За спектром основних життєвих форм природна флора м. Харкова характерна для областей помірного клімату Північної півкулі. Провідне місце належить трав’янистим багаторічникам, далі йдуть однорічники.

Актуальність. Урбанізація та інші особливості сучасного життя викликають прагнення людей наблизитися до природи. Навряд чи знайдеться людина, що не зазнала б на собі благотворного впливу природи. Не випадково ми є свідками так званого «туристичного вибуху», тобто швидко зростаючої кількості людей, що прагнуть провести свій вільний час в спілкуванні з природою. Крім того, людина навчається бережно ставиться до всього живого. Спілкування з природою — необхідна умова виховання дітей. Важлива роль спілкування з природою і в естетичному вихованні людей, але для цих цілей необхідною умовою служить збереження природи в природному стані хоча б на окремих, спеціально виділених для цього ділянках. Озеленення є одним з головних компонентів при упорядкуванні, так як від добору посадкового матеріалу на території, технологій посадки залежить гармонійність та грамотність компонентів ділянки. Вибір місця на плані має своє особливе практичне і естетичне значення. Дерева займають простір, отже покривають сади, парки, створюють атмосферу добробуту і завершеності та безпеки, тому їх розташуванню надають велику увагу. Також досить важливо використовувати велике різноманіття асортиментів дерев та кущів, щоб показати всю дивовижність дерев та кущів, щоб показати всю дивовижність краси природного світу та підкреслити зміни форм і факторів крони в різні пори року [21, 40, 44].

Особливості палеогеографічного розвитку території Східної Європи обумовили збіднення різноманіття біоти, яке існувало ще в пліоцені. В результаті, природна флора цього регіону в нинішній час не в повної мірі відповідає сучасному потенціалу його ґрунтово-кліматичних умов, потенціалу світової флори, а також потребам суспільства. За літературними даними в Україні росте 76 видів деревних порід і 278 видів кущів, напівкущів, кущиків та напівкущиків. В зв’язку із видовою бідністю, для озеленення міст використовуються види як автохтонні, так й інтродуковані. Але, інтродуценти інколи поступаються автохтонним видам, в зв’язку з тим, що не відбувається повної акліматизації. Доцільно вивчати асортимент природної флори, їх особливості та намагатися зберегти їх для нащадків. Це і складає актуальність вибраної теми.

Об'єкт дослідження: дендрофлора саду ім. Т. Г. Шевченка м. Харкова.

Предмет дослідження: біоекологічні особливості дендрофлори саду ім. Т. Г. Шевченка м. Харкова та її динаміка.

Мета дослідження — вивчити еколого-біологічні і декоративні особливості дендрофлори саду ім. Т. Г. Шевченка від часу його спорудження до наших часів.

Тому, перед нами стояли наступні завдання:

1. Опрацювати літературу з теми магістерської роботи.

2. Вивчити видовий склад деревної флори Харківщини та встановити її представленість в озелененні на прикладі саду ім. Т. Г. Шевченка.

3. Встановити за літературними даними динаміку видів в озеленені.

4. Зібрати фотогербарій досліджуваних видів.

5. Дослідити еколого-біологічні особливості дерев і кущів.

6. Встановити господарське значення видів, що досліджувались.

7. Провести ліхеноіндикаційні дослідження.

8. Проаналізувати та узагальнити дані.

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури

1.1 Екологічний стан в м. Харкові та заходи щодо його поліпшення На сьогоднішній день екологічний стан міста характеризується стабільно напружений, хоча спад виробництва і виконання ряду першочергових заходів організаційного та технічного характеру частково стримують наростання негативних процесів деградації навколишнього природного середовища.

За даними щорічної Національної доповіді про стан навколишнього середовища в Україну, який готує Міністерство охорони навколишнього природного середовища, екологічна ситуація в Харкові краще ніж у таких містах як Кривий Ріг, Донецьк, Запоріжжя, Маріуполь, Дніпродзержинськ та ряд інших міст, які є великими промисловими центрами. Проте це не зменшує гостроти ряду екологічних проблем Харкова.

Стан атмосферного повітря м. Харкова обумовлено викидами забруднюючих речовин від пересувних та стаціонарних джерел забруднення.

Концентрація забруднюючих речовин в атмосферному повітрі залежить від загального обсягу викидів, місцезнаходження і висоти джерел забруднення, рельєфу місцевості і метеорологічних умов.

Відповідно до метеорологічних районуванням м. Харків віднесено до територій з можливо-високим потенціалом забруднення атмосферного повітря промисловими викидами. Так, у 2007 р. за даними Харківського обласного центру з гідрометеорології в місті було 208 днів з приземних інверсій, під час яких погіршується вертикальний повітрообмін і розсіювання забруднюючих речовин, що призводить до збільшення їх концентрацій. За даними Головного управління статистики в Харківській області (рис. 1.1.1.) за останні роки зменшуються обсяги викидів від стаціонарних джерел і зростають обсяги викидів від пересувних джерел, в основному, за рахунок автотранспорту. Так в 2007 році з 74,9 тис.т. забруднюючих речовин, що надійшли в атмосферу, 68,76 тис.т. надійшло від пересувних джерел.

Таким чином, внесок автотранспорту в забруднення атмосферного повітря становить понад 90% від загальної кількості викидів. Викиди відпрацьованих газів автотранспорту містять такі шкідливі речовини, як оксид вуглецю, діоксид азоту, сажу, бенз (а) пірен. Ступінь забруднення атмосфери на вулицях міста з інтенсивним рухом автотранспорту залишається помірно-небезпечною. Найбільше забруднення атмосферного повітря виявлено на великих транспортних магістралях міста: Полтавському шляху, вул. Сумській, Плеханівській, пр-ті Московському, пр-ті Героїв Сталінграда.

Рис. 1.1.1. Динаміка викидів забруднюючих речовин в атмосферу в м. Харкові, тис. тонн.

Згідно з даними лабораторних досліджень відсоток проб атмосферного повітря з перевищенням ГДК на центральних вулицях міста в 5−7 разів більше, ніж відсоток проб з перевищенням ГДК в зоні впливу промислових підприємств.

Основними факторами інтенсивного забруднення атмосфери автотранспортом є:

— Постійно зростаюча кількість автотранспорту.

— Експлуатація технічно застарілого автомобільного парку.

— Низька якість паливно-мастильних матеріалів.

— Недостатня пропускна здатність дорожньо-транспортної мережі, яка сформувалася в умовах існуючої забудови, особливо в центральній частині міста.

— Незадовільний стан дорожнього покриття проїзної частини доріг.

— Недосконалість законодавчої бази для ефективного управління та контролю автотранспорту, який є екологічно небезпечним об'єктом.

До стаціонарних джерел забруднення атмосферного повітря слід віднести викиди потужних промислових підприємств, особливо, паливно-енергетичного комплексу, машинобудівних, коксохімічного та хімічного виробництв.

У м. Харкові, за даними Головного управління статистики в Харківській області налічується 198 промислових підприємств, що мають стаціонарні джерела викидів. Найбільш поширені речовини, які надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів — пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю.

В умовах сформованої історичної забудови території міста 37 підприємств не мають можливості витримувати нормативні розміри санітарно-захисних зон (СЗЗ) (завод ім. Малишева, АТЗТ «Харківський коксовий завод», Харківський плитковий завод, ВАТ «Автрамат» та інші). У межах СЗЗ вищезазначених підприємств проживає близько 13 тис. чоловік. Можливість негативного впливу викидів на стан їх здоров’я зростає. У виконавчі органи Харківської міської ради надходять численні скарги жителів на незадовільний стан атмосферного повітря, пов’язане з виробничою діяльністю таких підприємств як ДП «Завод хімреактивів», ТОВ «Наргус» (територія ВАТ «Хартрон»), ВАТ «Харнеткам», ВАТ «Салтівський м’ясокомбінат», ТОВ «Алголь» (Салтівський житловий масив), ВАТ Афаліна" (м/район Залютіно).

З ініціативи громадської організації «Громадський контроль Харківщини» були проведені громадські слухання з обговорення ситуації, що склалася. За результатами слухань проведена експертиза екологічної ситуації, що склалася в районі розміщення заводу хімреактивів. Прийнято рішення про винесення виробництв з території по пр-ту ім. Леніна, 25. 22.08 буде проведено тендер на виконання аналогічної експертизи в районі розміщення ВАТ «Хартрон».

Одним з показників стану атмосферного повітря є індекс забруднення атмосфери (ІЗА) — кількісна характеристика рівня забруднення атмосфери, яка дозволяє привести ступінь шкідливості забруднюючої речовини до ступеня шкідливості діоксиду сірки — SO₂. За даними Харківського гідрометеоцентру індекс забруднення атмосфери міста (ІЗА) в 2007 р. склав 5,03. Для порівняння в 1991 р. ІЗА становив — 10,89. Це свідчить про стійку тенденцію зниження рівня забруднення атмосферного повітря (динаміка ІЗА по місту за 1990;2007р.р. наведена на (рис. 1.1.2.).

Аналізуючи рівень забруднення атмосфери міста у 2007 р. шкідливими домішками за індексом забруднення атмосфери (ІЗА) в різних районах міста, слід зазначити що, найбільш забрудненим районом міста залишається район Павлового поля (вулиця 23 Серпня) — 6,19 (у 2006 р. — 4,95). Далі, по зростанню індексу забруднення атмосфери, слідують такі райони міста: район пр-ту Героїв Сталінграда — 5,07 (у 2006 р. — 4,22), район Іванівки — 4,51 (у 2006 р. — 4,07), Сокольники-4,04 (у 2006 р. — 3,73), район Холодної гори — 3,32 (у 2006 р. — 3,47), Салтівське шосе — 3,06 (у 2006 р. — 2,83), 607 м / району Салтівського житлового масиву — 2,89 (у 2006 р. — 2,5), Центральний район — 2,84 (у 2006 р. — 2,48), району Нової Баварії (вул.Луначарського) — 1,72 (у 2006 р. -1,39).

Рис. 1.1.2. Динаміка індексу забруднення атмосфери екологічний біологічний ліхеноіндікаційний сад озеленення Для поліпшення стану атмосферного повітря міста не обхідно збільшити площі зелених насаджень, в першу чергу, за рахунок висадки порід дерев з найбільшою здатністю поглинати забруднюючі речовини з атмосферного повітря.

1.2 Сучасний стан і перспективи озеленення м. Харкова В теорії та практиці містобудівництва озелененні території завжди розглядаються як важливі елементи планувальної структури міста. Людина, що створила великі міста і промислові центри активно впливає на оточуюче середовище. Урбанізація та інші особливості сучасного життя викликають прагнення людей наблизитися до природи. Навряд чи знайдеться людина, що не зазнала б на собі благотворного впливу природи. Не випадково ми є свідками так званого «туристичного вибуху», тобто швидко зростаючої кількості людей, що прагнуть провести свій вільний час в спілкуванні з природою. Крім того, людина навчається бережно ставиться до всього живого. Спілкування з природою — необхідна умова виховання дітей. Важлива роль спілкування з природою і в естетичному вихованні людей, але для цих цілей необхідною умовою служить збереження природи в природному стані хоча б на окремих, спеціально виділених для цього ділянках. Талієв В.І., займаючись вивченням флористичних особливостей листяних та соснових лісів, боліт, степової рослинності Харківщини, дійшов до висновку, що виникнення степів є наслідком знищення лісів людиною. Він звертає увагу про необхідність охорони природного середовища. Його діяльність слугує пігрунтям для подальших флористичних та фітоценотичних досліджень рослинного покриву Харківської області [4, 8].

На початку ХІХ ст. Харків потопав в садах, які були майже у кожного володаря будинку. Тут росли представники місцевої флори. З плодових дерев розводили вишні, сливи, яблуні, груші, з злакових культур — овес, пшеницю, ячмінь, а з городніх — кавуни, дині, огірки. Екзотичні рослини розташовувались окремо та групами, в куртинах та рабатках, деякі на зиму закривались соломою. Вулиці засаджувались тополями пірамідальними. З кущів в Харкові були найбільш популярні: виноград, види бузку (звичайний, китайський та персидський), персик дикий, види спірей, корхорус японський. Часто зустрічались: тамарикс Галліка, жимолость татарська, жимолость козолиста, чубушник або жасмин повітряний, дикий виноград, троянди центрифольні (червоні та білі), бузина чорна, глід звичайний, калина. Великою популярністю користувались сади — Лонгінова, Артемівського, Прованського, Бенедиктова, Мясоєдова, Сердюкова, Гвоздикова, Савченко, Філіпьєва, Вітовського, Карпова, Лузіної, Цигарьова, Кузнєцова, Безходарної, Кононенко, Расторгуєва, Рижова, Мотузковой і Кнепфера [2, 15]. На наш час залишається актуальним питання рекреаційних можливостей міста. Виходячи із структури рекреаційних ресурсів (міські сади і парки, сквери і бульвари, набережні, заміські парки, лісопарки і національні парки, зони відпочинку), а також самої рекреаційної діяльності людей, рекреацію мешканців великих міст поділяють на внутріміську і заміську. Як в одній, так і в іншій виділяють зони ближньої, середньої і далекої рекреації.

Зона ближньої внутріміської рекреації, або «рекреації біля порогу дому», пов’язана з відпочинком поблизу житла, місця роботи або навчання (внутріквартальиі сади і сквери, сади на території дошкільних і навчальних закладів, організацій і підприємств тощо). Зона середньої внутріміської рекреації розташована на відстані 10−20-хвилинної пішохідної або 10−15-хвилинної транспортної доступності від житла. Як правило, це районні парки або парки житлових масивів, створені методами садово-паркового мистецтва, в яких можна здійснити чимало видів рекреаційної діяльності. Зона далекої внутріміської рекреації розташована на віддалі 20−30-хвилинної транспортної доступності від житла. Це міські парки, лісопарки та лугопарки. Зона ближньої заміської рекреації знаходиться на контактній межі міста і приміської зони з її лісами, луками, водоймами чи полями. Зона середньої заміської рекреації знаходиться в годинній-півтора-годинній транспортній доступності. У цій зоні знаходяться пансіонати, санаторії, дитячі табори, де відбувається тривалий відпочинок. Зона далекої заміської рекреації знаходиться в дво-тригодинній транспортній доступності і розташована в національних парках, рекреаційних туристичних комплексах, куди рекреанти виїжджають на суботній і недільний відпочинок або ж на тривалий період відпустки.

Всі ці зони виконують багато функцій. Вони можуть допомагати формуванню фітоклімату. Пошук комфорту у літню спеку під наметом дерева зумовлений потребою людського організму у регулюванні теплообміну. Це ж стосується і комфортних відчуттів взимку, коли людина знаходить затишок у парку, зменшуючи тим самим тепловіддачу. Фітомеліоративні заходи, спрямовані па поліпшення комфортності кліматопу, полягають в оптимізації біофізичних параметрів паркового фітоценозу: його складу, структури і динаміки [26, 30].

Структурна архітектоніка паркових фітоценозів відіграє важливу роль: 1) у регулюванні сонячної радіації; 2) у перехопленні частини атмосферних опадів і розподілі їх у горизонтальному напрямку; 3) випаровуванні частини опадів і поверненні їх в атмосферу; 4) осіданні води, яка попадає у фітоценози з туманом; 5) сприянні випаданню роси; 6) затриманні й акумуляції вологи в ґрунті і попередженні його ерозії; 7) фільтрації пилу і сажі; 8) газопоглинанні; 9) шумозахисні.

Киснезбагачувальна функція зелених насаджень полягає насамперед у наповненні атмосфери киснем, споживання якого постійно зростає, особливо у місцях концентрації промисловості та транспорту. Поглинання С02 і виділення кисню в атмосферу пропорційне усій фітомасі насадження. Здавна відома шумопоглинальна властивість зелених насаджень. Зниження шуму залежить від щільності крони, густоти листя, розміщення насаджень стосовно джерела шуму і, як встановлено внаслідок досліджень, пропорційне ширині захисної смуги.

Основним завданням ведення господарства в парках є формування високо декоративних стійких насаджень для створення бажаних ландшафтів та сприятливих умов відпочинку населення шляхом проведення системи лісопаркових заходів (лісівничих, біотехнічних, з благоустрою території) без порушення природного лісового середовища. Всі найважливіші питання організації та ведення лісопаркового господарства повинні вирішуватись на наукових засадах за спеціальними проектами з урахуванням генеральних схем розвитку міста.

1.3 Історія спорудження міського саду імені Т. Г. Шевченка З кожним роком стає красивіше і багатше зелений наряд Харкова. В місті закладено 30 парків та багато скверів. В цей же час посаджено 307 тисяч дерев, 480 тис. кущів троянд, створено більше 300 зелених куточків відпочинку. Площа зелених насаджень м. Харкова змінювалась протягом останніх років. В кінці 1987 року це становило 21 м² культурного використання та 66,6 м² загального використання. А вже у кінці 1991 року загальна площа зелених насаджень загального використання становила 15 403,3 га (96 м² на людину) та 2878 га культурного використання (18 м² на людину). До 1991 року кожен рік Трест зеленого будівництва висаджував 45 000 дерев та 150 000 кущів.

На нинішній час, серед 30 парків і садів міста, одним з найстаріших є міський сад імені Т. Г. Шевченка. Сад був закладений в 1804—1805 роках Василь Назарович Каразін — засновником Харківського університету. Планування та спорудження саду проводилася у існуючому природному дубовому гаю на околиці міста. На верхній терасі розташований ландшафтний парк, на нижній — ботанічний. З моменту свого заснування сад називався Університетським. У 1808 році в саду була побудована астрономічна обсерваторія. У 1896 році на західному краю парку був відкритий найстаріший на Україну, третій за віком у Російській імперії Харківський зоопарк. У 30-ті роки XX століття була проведена реконструкція парку. Її проводив архітектор В. П. Ширшов, професор О.І. Колесников і дендролог К. Д. Кобезський. Були побудовані нові алеї, висаджені дерева і кущі, з’явився фонтан. Після відкриття пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку в 1935 році сад був перейменований на честь поета. Під час Великої Вітчизняної війни парк сильно постраждав. Було знищено близько 60% довоєнних зелених насаджень. Протягом 1945;1946 років проводилась реконструкція парку архітектором А. С. Маяк і дендрологом І.Б. Мелікенцевим, А. Д. Ганаевой. Тут збереглися окремі реліктові дуби багатовікового віку. Формування саду з колекцією рослин з різних куточків світу відбувалося протягом багатьох років. За участю відомих професорів університету М. Бекетова, В. Арнольді, В. Черняєва були акліматизовані сотні видів рослин.

На території саду знаходиться 19 реліктових дубів, віком від 200 до 300 років. За їх особливе, наукове, природоохоронне, естетичне і пізнавальне значення дуби оголошені ботанічним пам’ятником природи місцевого значення та взято під охорону СКП «Харківзеленбуд».

Сьогодні сад — один з найзатишніших і красивіших зелених куточків міста. Він відрізняється оригінальним плануванням: радіальні алеї саду сходяться у пам’ятника на західному схилі споруджені красиві сходи з каскадом. Продумано використані тут зелені насадження, враховані їх декоративні особливості. До каскадних сходів веде алея з 150-річних дубів. Велич пам’ятника Т. Г. Шевченко підкреслюють вікові дуби — однолітки міста. Сад прикрашають тінисті липова і черешнева алеї, яскраві квітники і газони, групи ялин сріблястих і темних величних туй. Близько 100 видів і форм дерев і кущів налічується в саду. Тут ростуть сосна кримська, дуб червоний (північний), мигдаль трилопатевий махровий, кизил звичайний, айва звичайна, катальпа бузковолиста, форзиція звисаюча, горобина шведська, черешня звичайна, тамариск та інші. Частину саду займає зоопарк. У зв’язку із загальною реконструкцією старої частини міста був реконструйований і сад. Розшириться його територія, з’являться нові насадження, квітники, розарій. Слід зазначити, що аборигенна дендрофлора Харківщини не багата на різноманіття, тому інтродукція і акліматизація відіграють велику роль у її збагаченні. Інтродукція, як розділ експериментальної ботаніки і географії рослин, залишається основним напрямом діяльності ботанічних садів і інших рослинницьких науково-дослідних установ. Особливо актуальним повстає питання введення в культуру нових рослин в зв’язку з глобальною зміною клімату, що намітилася в останні десятиріччя [13, 35].

РОЗДІЛ 2. Матеріал і методи дослідження

2.1 Фізико-географічний опис району дослідження Матеріал до магістерської роботи був зібраний в межах міста Харкова. Харків — адміністративний центр Харківської області, розміщений в північно-східній частині України на висоті 90−192 м над рівнем моря у злиття рік Харків, Лопань та Уди. Довжина міста з півночі на південь перевищує 25 км, а зі сходу на захід — 20 км. Місто лежить на території порівняно глибокої ерозійної улоговини, яка утворилася від діяльності рік Харків, Лопань та Уди. Форма улоговини нагадує амфітеатр, широко відкритий на південь і південний схід у сторону зниження р. Уди, а також з виходами на північ — вгору по долинам рік Харків і Лопань. Територія міста розташована на південь від Середньоросійської височини і являє собою рівнину, дуже перерізану річковими долинами, балками та байраками. Ріки поділяють місто на три частини, що мало розрізняються за площею, але різнохарактерні за рельєфом. Місто розкинулося на п’яти пагорбах та п’яти долинах, кордоні двох ландшафтних зон — лісостепу і степу.

Клімат Харкова помірно-континентальний, з тривалою, але не суворою зимою, з частими відлигами, з помірно теплим, інколи жарким літом. Вагомий вплив на клімат міста виявляє рельєф, експозиція схилів, орієнтування вулиць по відношенню до сонця, вітри, ширина вулиць, висота будинків, наявність водосховищ і рік, озеленення та ін. Середньорічна температура повітря складає 7,3С. Зима розпочинається з середини листопада вона досить довготривала, але не сувора, з частими відлигами, інколи настільки інтенсивними, що поверхня землі повністю звільнюється від снігового покриву. Весна настає 20−21 березня в південних районах області, 24−25 березня — в північних. Початок літа можна віднести до середини травня. Літо помірно тепле, в середньому жарке, з достатньою кількістю опадів, найменше повторювання похмурого неба. Самий теплий місяць — липень. При переході середньодобових температур повітря через +15С, що відбувається в першій половині жовтня, літо кінчається і починається осінь. Велику роль в зміні температурного режиму відіграють і антропогенні впливи. За статистичними даними, середня температура в містах по мірі концентрації в них енергетичних настанов підвищується (за останні 50 років приблизно на 1С) [23, 28].

Район Харкова і Харківської області відноситься до зони недостатнього зволоження. Тривала нестача опадів під час підвищення температури повітря у теплий період року зумовлює виникнення посух (весняних, літніх, осінніх) і суховіїв. Суховії спостерігаються у квітні-вересні, з максимумом у серпні. Виникають при підвищенні температури повітря понад + 25С, пониженні відносної вологості до 30% і швидкості вітру понад 5 м/с.

Середньорічні суми атмосферних опадів по області коливаються від 457 до 568 мм. Більша кількість опадів буває влітку, а менша взимку. Мінімум опадів в лютому, а максимум — в червні.

В Харкові, та й взагалі в великих містах, де промислові підприємства викидають в повітря велику кількість продуктів згорання, що є ядрами конденсації, а також водяного пару, спостерігається велика кількість днів з туманами. Найчастіше в Харкові тумани спостерігаються в осінньо-зимовий період. Несприятливим явищем зимового періоду є ожеледиці. У середньому за рік спостерігається 10−12 днів з ожеледицями і 20−25 днів з памороззю.

Водними ресурсами Харківська область не багата. Головна водна артерія — Сіверський Донець протікає по території області протягом 370 км.

Територія міста відноситься до південного лісостепу із переважанням потужних чорноземів та сірих опідзолених лісових грунтів. Потужні чорноземи утворилися на лесах різного механічного складу, неоднакові за цієї ознакою і варіюють від піщаних до важкосуглинистих та навіть глинистих. Потужність грунтового покриву складає 110−120 см. До глибини 40−50 см розташовується гумусовий горизонт із вмістом гумусу до 8%, нижче — перехідний, із поступово світліючим забарвленням. Найбільш потужні масиви сірих опідзолених грунтів знаходяться вздовж дренованих балок та ярів. На лесових терасах річок під впливом гідроморфних умов сформувалися солонцюваті чорноземи, а на більш низьких лесових терасах та на суглинистах ділянках піщаних терас — солонці та карбонатні і хлоридні солончаки. На піщаних терасах розташовані підзолисті грунти. Характерними для лісостепової зони є деградовані ґрунти. До них відносяться здебільшого темно-сірі підзолисті ґрунти та підзолисті чорноземи, які пройшли складний шлях розвитку. Значні площі деградованих ґрунтів розміщені в межиріччі рік Уди, Лопані і Харкова. Гідрографічна мережа території міста Харкова відноситься до басейну р. Сіверський Дінець, який є найбільш великим притоком Дону. Найбільшею річкою у межах міста є р. Уди яка має багато притоків серед яких найбільшим є Лопань (довжина 96 км, площа басейну 2000 км²) із притоком Харків (довжина 74 км, площа басейну 1160 км²). Основним притоком Лопані є р. Харків

За даними геоботанічного районування, Харків та його околиці відносяться до Лівобережного лісостепового округу із лучними степами та липово-дубовими лісами. Листяні ліси поділяються, згідно із еколого-фітоценотичною класифікацією лісів, на заплавні широколистяно-мішані, заплавно-дрібнолистяні, байрачні та нагірні широколистяно-мішані. Серед лісових насаджень міста Харкова переважають сухі та свіжі кленово-липові діброви природного порослевого походження 3−4 генерацій на лісових сірих і світло-сірих ґрунтах. Ці ценози є типовими для Лівобережжя України дібровами, які занесені у Зелену книгу України. Остепнені луки представлені двома формаціями злакових та осокових видів, які розвиваються на підвищених ділянках заплави.

2.2 Методи дослідження Матеріал для роботи збирався протягом 2007;2011 рр. в міському саді імені Т. Г. Шевченка у місті Харкові.

Об'єкт дослідження: дендрофлора в саду ім. Т. Г. Шевченка.

Предмет дослідження: біоекологічні особливості дендрофлори саду ім. Т. Г. Шевченка м. Харкова та її динаміка.

В загальному вигляді міська флора досить бідна, оскільки постійно відбувається інтенсивне знищення місцевих видів — це пов’язано з сильною урбанізацією міст, також вихідний склад автохтонів небагатий. Однак, в Харкові списки міських рослин великі, це обумовлюється тим, що м. Харків є великим транспортним містом, тому необхідний живий фільтр, який поглинає з повітря пил і різні хімічні речовини, що забруднюють навколишнє середовище. Має великий набір різноманітних місць для оселення рослин — сади, парки, пустирі, огороди, водойми.

Матеріал для роботи збирався під час проведення маршрутних екскурсій. Були використані методи збору рослин, гербаризації, визначення, фотографування, екологічного аналізу та метод ліхеноіндікаціїї.

Рослини для гербарію збирають в суху погоду. Для гербарію беруть непошкоджені рослини з підземними органами, не обриваючи зелених минулорічних пагонів, пожовклого листя. У деревних рослин зрізують окремі пагони. Підземні органи рослин обережно звільняють від ґрунту. Товсті корені або кореневища розрізають вздовж, залишаючи в гербарії лише половину. На екскурсіях при збиранні рослин особливо слід пам’ятати вимоги охорони природи: навіть широко розповсюджені рослини збирати лише є в мінімальній кількості, яка потрібне для навчальної мети.

Засушування рослин в папері. Рослини, призначені для засушування, кладуть в прес. Ботанічний прес являє собою дві рами 30Ч40 м з натягненою на них металевою сіткою. На одну з рам кладуть кілька листків паперу, в потім рослини в «сорочках». Між чотирма «сорочками» закладають пачки прокладок. При вкладанні рослин їх старанно розправляють пінцетом. Якщо квіти розташовані над листками, під них підкладають фільтрувальний папір або гігроскопічну вату. В один гербарний прес вкладають від 10 до 50 листків з рослинами, залежно від характеру рослин. Прес слід туго стягнути, поставити на сонячне місце. Два рази на добу «сорочки» з рослинами перекладають, замінюючи вологі прокладки на сухі. Рослини можна вважати сухими, якщо вони не згинається, коли їх піднімати за кореневу систему жилу. Доторкуючись до сухої рослини рукою або губами не відчувають холоду.

Було проведено визначення життєвих форм за класифікацією І.Г. Серєбрякова:

1 — деревні рослини — дерева, кущі, кущики;

2 — напівдеревні рослини — напівкущики та напівкущички;

3 — наземні трави — полікарпічні та монокарпічні;

4 — водні трави — земноводні, плаваючі та підводні.

Дерева — рослини із розвинутим багаторічним здерев’янілим стовбуром, який зберігається протягом життя особини, висота від 3 до 150 м. Кущі - дерев’янисті рослини із декількома надземними скелетними вісями, котрі протягом життя рослини послідовно замінюються та їх тривалість життя близько 20 років, а висота не більше 5−6м. Кущички — деревні рослини із значною кількістю розгалужених скелетних висей, які замінюються протягом життя рослини. Тривалість життя пагонів 5−10 років, висота від 5 см до 0,5 м. Напівкущики та напівкущички — напівздерев'янілі рослини із видовженими надземними пагонами, які на значній площі залишаються трав’янистими та кожен рік відмирають. Цикл розвитку пагонів 3−5 років, висота рослин — 50−80 см. Трав’янисті полікарпіки — багаторічні трав’янисті рослини що багато разів утворюють плоди. Серед них виділяють стрижнекореневі, китицекореневі, коротко кореневищні, дернинні, столоноутворюючі, повзучі, бульбоутворюючі, цибулинні, коренепаросткові, сукуленти, сапрофіти, паразити, епіфіти. Ліани. Монокарпічні трав’янисті рослини — їх життєвий цикл триває протягом одного-декількох років та закінчується квітуванням, після чого рослина відмирає. Серед них виділяють ліани, сукуленти, напівпаразитні та паразитні види. Земноводні трав’янисті рослини — здатні зростати у воді та на суходолі. Плаваючі та підводні - рослини водойм, що прикріплюються до дна, або вільно плавають у воді.

Нами визначались екологічні групи рослин за відношенням до вологи:

1. Гідрофіти — водяні рослини, прикріплені до ґрунту й занурені у воду лише нижньою частиною свого тіла.

2. Гідатофіти — рослини, повністю занурені у воду.

3. Гігрофіти — суходільні рослини, що ростуть лише в у мовах надмірного зволоження (на заболочених луках).

4. Мезофіти — екологічна група рослин, що ростуть в умовах середнього зволоження (рослини лук, листяних лісів, культивуємі овочеві, плодові і всі рослини, що потребують постійного поливу).

5. Ксерофіти — рослини посушливих місцезростань. Пристосовувались до тривалої і або сезонної атмосферної посухи. Мають спеціальні пристосування, що перешкоджають випаровуванню води то запобігають перегріванню рослин. В лісових і лісостепових областях зустрічається там, де є нестача вологи. Серед ксерофітів розрізняють :

а) Сукуленти — рослини з соковитим м’ясистим стеблом або листками, в паренхімі яких нагромаджується багато води.

б) Склерофіти — рослини, що мають жорсткі, з дуже розвиненою механічною тканиною листки, вкриті товстою кутикулою, воском, або густо розташованими трихомами.

За наступною класифікацією нами були виділені екологічні групи рослин за відношенням до світла:

1. Геліофільні - потребують хорошого освітлення.

2. Тіневитривалі - ростуть в тіні і на світлі.

3. Сціофти (тінелюби) — задовольняються розсіяним світлом (не виносять повного освітлення, ростуть в тінистих лісах).

За допомогою літературних даних встановлювались фітоценози, що характерні для певних видів та їх господарське значення.

Ліхеноіндикація (вивчення забруднення повітря за допомогою лишайників). У ліхеноіндікаціонних дослідженнях в якості субстрату використовуються різні дерева. Для оцінки забруднення атмосфери міста, районного центру, селища вибирається вид дерева, який найбільш поширений на досліджуваній території. Наприклад, в якості субстрату може бути використана липа дрібнолиста. Досліджувану територію ділять на квадрати, в кожному з яких рахують загальне число досліджуваних дерев і дерев, покритих лишайником. Для оцінки забруднення атмосфери конкретної магістралі, вулиці чи парку описують лишайники, які ростуть на деревах по обидві вулиці або алеї парку на кожному третьому, п’ятому або десятому дереві. Пробний майданчик обмежується на стовбурі дерев’яною рамкою, наприклад, розміром 10×10 см, яка розділена всередині тонкими дротиками на квадратики по 1 см². Для цієї ж мети можна використовувати шматок прозорого поліетилену, на якому ручкою накреслені ті ж квадратики зі сторонами 1×1 см. Відзначяють, які види лишайників зустрілися на майданчику, який відсоток загальної площі рамки займає кожен зростаючий там вид. На кожному дереві описують мінімум чотири пробні майданчики: дві біля основи стовбура (з різних його сторін) і дві на висоті 1,4−1,6 м. Обстеження можна провести за наявністю якогось одного виду лишайників на даній території, або зібрати інформацію про його кількость в різних точках, або па рахувати кількість всіх видів лишайників, які ростуть у районі дослідження. Крім виявлення видового складу, визначають розміри розеток лишайників і ступінь покриття у відсотках. Оцінка зустрічаємості і покриття дається за 5-бальною шкалою (табл. 2.2.1.).

Оцінки частоти зустрічяємості і ступеня покриття за п’ятибальною шкалою

Таблиця 2.2.1.

Таким чином, для кожної площі опису і для кожного типу росту лишайників — накипних, листуватих і кущистих — виставляються бали зустрічаємості і покриття.

Після проведення досліджень на кількох десятках дерев робиться розрахунок середніх балів зустрічаємості та покриття для кожного типу росту лишайників — накипних (Н), листуватих (Л) та кущистих (К). Знаючи бали середньої зустрічаємості і Н, Л, К, легко розрахувати показник відносної чистоти атмосфери (ВЧА) за формулою. Чим ближче показник ВЧА (ближче до одиниці), тим чистіше повітря місцеперебування:

ВЧА = (Н + 2Л + 3К) / 30.

РОЗДІЛ 3. Результати дослідження і їх обговорення

3.1 Еколого-біологічна характеристика дендрофлори саду ім. Шевченка м. Харкова Під час проведення досліджень, які тривали протягом 2007;2011 рр. нами було досліджено 123 види рослин, які приймають участь в озелененні саду ім. Т. Г Шевченка. Всі види занесені до табл. 3.1.1, яка складена за системою А. Л. Тахтаджяна.

Після аналізу табл. 3.1.1, яка відображає еколого-біологічні особливості видів можна зробити висновок, що провідних родин — 5. До них належать соснові (7%), кипарисові (5%), вербові (9%), розові (25%), кленові (8%). Всі інші родини представлені невеликою кількістю родів та становлять (18%).

Нами було зроблено табл. 3.1.2, яка наочно показує розподіл видів за систематичною приналежністю. Після її аналізу можна зробити такі висновки: за кількістю родів та кількістю видів переважає родина розовi.

Таблиця 3.1.1.Еколого-біологічна характеристика дендрофлорисаду ім. Шевченка м. Харкова