Типи права

Типи права

Об'єктивне та суб'єктивне право.

Право — це соціальне явище, що може розглядатись як єдність об «єктивного і суб «єктивного.

Об «єктивним правом вважається тому, що воно, хоча і є соціальним явищем, дано людям як реальний факт об «єктивної дійсності. Загальнообов «язкові правила поведінки встановлюються і існують незалежно від індивідуальної свідомості суб «єкта.

Будучи об «єктивним, право матеріалізується в формі одного джерел права. Особа приймає їх зміст як факт, що незалежить від її особистих переживань чи відношення до нього. Вона не замислюється своїм відношенням до норми, а повинна виконувати її. Застосування права до кожного конкретного випадку є його перехід від об «єктивного до суб «єктивного. Таким чином, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності - вона є об «єктивною. Основною її вимогою є відповідність соціальним, економічним, політичним та ін. факторам об «єктивної дійсності, що викликали її до життя. Коли ж вона торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб «єкта — вона стає суб «єктивною. Відтоді вона повинна відповідати вкладеному змісту, конкретним обставинам випадку та адекватним відображенням змісту в свідомості.

Отже, суб «єктивним право стає в площині співвідношення матеріального буття і суспільної свідомості. Воно є саме таким, оскільки характеризує певні можливості (свободи), що належать суб «єкту як учаснику суспільного життя.

Суб «єктивне право є закріпленою правовими засобами можливістю чинити активні дії самостійно; вимагати активних дій від інших суб «єктів; звертатись до держави за захистом прав.

Суб «єктивний зв «язок являє собою закріплену правом необхідність певної поведінки.

Існує зв «язок між об «єктивним і суб «єктивним в праві.

Суб «єктивне право передбачає необхідність закріпленна в правових нормах держави, що мають об «єктивний характер. А Об «єктивне право знаходить свою реалізацію через права і обов «язки громадян, відбивається в їх свідомості і конкретизується в їх поведінці.

Публічне та приватне право.

Є різні критерії поділу права на публічне і приватне. Так, якщо певне право належить індивідові, як приватній особі, то це сфера приватного права, якщо ці права належать йому, як громадянинові, — публічного права. Критерієм поділу також може бути мета, на досягнення якої скероване право. Якщо право скероване на інтереси окремої особи — приватне право, якщо на меті є задоволення інтересів держави або суспільства вцілому — це сфера публічного права. Отже, норми приватного права стосуються окремих громадян та їхніх інтересів, норми публічного права, насамперед, визначають функціонування самої державної організації і мають на меті задоволення інтересів суспільства.

Природне та позитивне право.

Природне право не є сукупністю норм формального права, а сукупністю моральних і, водночас, правових вимог. Визнавання існування природного права має не тільки теоретичне, але й практичне значення, бо коли є можливим наближення права до ідеї справедливості, то це може статися лише остільки, оскільки над позитивним правом стоїть вище право — моральне, або природне право, яке служить для позитивного права одночасно основою, критерієм й ідеалом.

Під позитивним правом розуміємо всю сукупність чинних правових норм певної держави, а також сукупність норм, які регулюють міждержавні відносини. Сам термін позитивне право означає, по-перше, що це норми (правила), встановлені або санкціоновані певним зовнішнім авторитетом і які виконуються під впливом певного зовнішнього впливу, а не з власної волі чи з моральної свідомості конкретної особи. По-друге, позитивізм права полягає в тому, що його норми реально діють і впливають на поведінку людей, тобто вони здійснюють певний позитивний вплив.