Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Теорія «заощадливості» Н. Сеніора

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Становлення Н. Сеніора як вченого-економіста Сеніор (1790−1864) народився в англійській сім'ї іспанського походження, здобув освіту в Оксфорді, став ба­калавром та магістром права. Кар'єру адвоката з причин інвалід­ності полишає і починає вивчати політичну економію. З організа­цією кафедри політичної економії в Оксфорді 1825 p. Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було присвячено… Читати ще >

Теорія «заощадливості» Н. Сеніора (реферат, курсова, диплом, контрольна)

РЕФЕРАТ на тему:

" Теорія «заощадливості» Н. Сеніора" .

ПЛАН.

1. Становлення Н. Сеніора як вченого-економіста.

2. Економічні погляди Н. Сеніора, зародження теорії «заощадливості» .

3. Теорія вартості за Н. Сеніором.

4. Теорія грошей Висновки.

Список використаної літератури

1. Становлення Н. Сеніора як вченого-економіста Сеніор (1790−1864) народився в англійській сім'ї іспанського походження, здобув освіту в Оксфорді, став ба­калавром та магістром права. Кар'єру адвоката з причин інвалід­ності полишає і починає вивчати політичну економію. З організа­цією кафедри політичної економії в Оксфорді 1825 p. Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було присвячено проб­лемам грошового обігу та методології політичної економії. Пев­ний час він працював чиновником канцлерського суду, займався проблемами законодавства. Сеніор багато подорожував і спілку­вався майже з усіма видатними людьми тієї доби. Сучасникам він був відомий скоріше як реформатор, ніж як економіст-теоретик, за­вдяки чому склалося враження про особливу класову спрямованість його теорій.

З розвитком капіталізму все більше виникає потреба узгодження абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики, тобто набуття політекономією практичної функції з метою пояснити природу економічних явищ, дати практичні рекомендації для подо­лання суперечностей, що притаманні капіталізму й загострюються з його розвитком.

Тому для цього періоду розвитку економічної теорії характерним є спрощення та перегляд висновків політекономії Сміта і Рікардо.

2. Економічні погляди Н. Сеніора, зародження теорії «заощадливості» .

Сеніор підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на природу деяких економічних явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед собою завдання побудови повної соціальної фі­лософії, а обмежував предмет політичної економії як науки вивчен­ням природи виробництва та розподілу багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса.

Теорію політичної економії викладено, головне, у його книжці «Політична економія» (1850), яка спочатку (в 1836 p.) була видана у вигляді статей в енциклопедії.

Об'єктом дослідження політекономії, на по­гляд Сеніора, є багатство, що виступає у вигляді речей, які можуть обмінюватись, або мають вартість. На його думку, обмінюватись або передаватись з рук у руки можуть речі, які є в обмеженій кіль­кості (до них не належать, наприклад, сонце, повітря тощо), і мають властивість бути корисними, тобто «властивість прямо чи побічно давати задоволення чи тамувати біль"'.

Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції. За відповідних обставин кожна з цих властиво­стей відіграє власну роль, по-різному впливаючи на процес обміну, але в сукупності вони визначають цінність багатства.

Капітал у Сеніора — це поєднання трьох факторів: землі, праці та заощадження. Природні ресурси — це матеріальне його на­повнення, а заощадження — це відмова від його невиробничого вико­ристання, праця ж — спосіб його зберігання і формування.

Визначивши капітал як єдність трьох факторів, Сеніор сформулював підходи до аналізу суті доходів.

Основним напрямком політекономічного дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Він, як і інші того­часні економісти, вирішував її з допомогою теоретичних обгрунту­вань правомірності тих чи інших видів доходу: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Ця складова його теорії була найбільш слабкою і зумовила критичне ставлення до його вчення в цілому.

До Сеніора з усіх категорій доходу дохід на капітал був наймен­ше обгрунтованим. Рікардо розглядав його лише як залишок після вилучення величини заробітної плати з ціни товару. Адже капітал трактували як продукт землі та праці, а не як самостійний фактор. Сеніор побачив підстави для особливої винагороди капіталіста — винагороди за заощадження від споживання капіталу в розрахунку на майбутнє. Хто утримується, зазначає він, «той і є капіталістом, і ви­нагородою за його дії є прибуток» .

Але капіталіст не лише утримується від споживання, а й пра­цює, організовує підприємство, керує ним. Отже, прибуток вклю­чає два види винагороди, і Сеніор розрізняє два види доходу капіта­лістапідприємницький дохід (плата за працю) і процент (плата за капітал).

З цієї позиції легко було пояснити природу процента на позичко­вий капітал. Та природу ренти пояснити було важче. З одного боку, не можна було залишити поза увагою роль землі як фактора вироб­ництва, з іншого — її не можна було віднести й до витрат виробни­цтва, розмежувати роль капіталу і землі в цьому процесі.

Сеніор указував на те, що капітал втрачає свої властивості, коли його вкладають у нерухомість, а земля від інших факторів саме й відрізняється своєю нерухомістю. Іншим ресурсам притаманна об­меженість пропозиції, обмінюваність, що зумовлює їхню товарність і участь у виробництві у якості витрат. Землю з цієї позиції охарактеризувати важко. Тому землю як об'єкт власності він відносить до капіталу, що потребує особливого виду заощадження, зв’язаного з мо­нополією на володіння землею.

Монополія у Сеніора, поряд з заощадженням, є основою для пояс­нення цілої низки економічних явищ. Коли виникають труднощі з визначенням їх природи, він використовує цю категорію. Так, Сені­ор зазначає, що монопольне володіння передовими досягненнями у виробництві зумовлює існування надприбутку, як тимчасового яви­ща. Існує монопольне володіння привілеями, що дає можливість отримувати прибуток, коли заощадження здійснювалось іншою осо­бою (прибуток на успадкований капітал).

Виходячи з монополії земельної власності, він і пояснює приро­ду ренти. Оскільки Сеніор не розглядає землю як окремий фактор виробництва, він уважає, що рента, яка не належить до витрат, не може впливати на ціну. Рента — залишок, різниця між ціною і вар­тістю виробництва, яка привласнюється завдяки повній або частко­вій монополії, і вона не зв’язана з «жертовністю», тобто із власними зусиллями.

Прибуток, процент і заробітна плата, на думку Сеніора, за всіма параметрами відрізняються від ренти.

Теорія прибутку й процента не була достатньо обгрунтованою. Ні в «Політичній економії», ні в Оксфордських лекціях 1847−1852 pp. Сеніор не спиняється на поясненні принципів і шляхів форму­вання прибутку та його розмірів, ставки процента, джерел їхнього забезпечення, мотивів заощадження.

Він обмежується визначенням похідної природи прибутку на ка­пітал як плати за підприємництво та заощадження від негайного спо­живання грошей.

Але в теорії Сеніора уже містяться положення, що в них висвіт­люються взаємозв'язки прибутку, процента й заробітної плати. Він указує на те, що основою зростання виробництва є прибуток, який перетворюється на заощадження, а згодом — на витрати виро­бництва. Тому зростання прибутку й заробітної плати залежить від заощадження капіталіста.

Визначенню поняття граничної (спадної") корисності у праці Се­ніора належить значне місце. Він зазначає: «Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного типу, і, більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко дають удвічі більше задово­лення, ніж один, і ще рідше десять дадуть уп’ятеро більше задово­лення, ніж два. Отже, за наявності достатньої кількості відповідних товарів великою буде й кількість людей, що забезпечені ними, і які не бажають або виявляють лише слабке бажання збільшувати свої запаси цього товарудля них додаткова пропозиція втрачає всю, або майже всю свою корисність».

3. Теорія вартості за Н. Сеніором Формулюючи теорію вартості, Сеніор великого значення надає корисності, але його не можна вважати засновником суб'єктивної теорії вартості. Він окреслює проблему в цілому, не вдаючись до детального аналізу.

Отже, першим чинником вартості (цінності) він уважає корис­ність, тобто попит. Другим чинником вартості, за Сеніором, є рівень доступності блага, його пропозиція: «порівняльне обмеження про­позиції або… порівняльна недоступність, хоча сама по собі й недо­статня для формування вартості, є її дуже важливим елементомко­рисність, або, інакше кажучи, попит, залежить від неї». Рівень доступності блага визначається, на його думку, витратами виробни­цтва. Він пише, що «пропозиція обмежується витратами на вироб­ництво».

Сеніор критикує обмежене визначення вартості Смітом та Рікар­до, які зводять фактори вартості лише до витрат праці. Сеніор уважає, що трудова теорія вартості звужує можливості пояснення бага­тьох економічних явищ (наприклад, чому недоступність благ робить їх ціннішими і под.).

Витрати виробництва, які, на думку Сеніора, включають два елементи — працю та капітал, є першим кроком до кількісного прояву вартості у процесі обміну, хоча недоступність і корисність блага суттєво впливають на його оцінку. Вартість формується під впливом витрат виробництва, які включають прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни.

Однак, на відміну від Рікардо, що зводить витрати виробництва до нагромадженої праці, Сеніор визначає їх через суб'єктивну кате­горію заощадження, тобто «жертовності» обох суб'єктів виробницт­ва — капіталіста та найманого робітника.

Праця — це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а капітал — це пожертва капіталіста, котрий відмовляє собі в радо­щах споживання й перетворює частину свого особистого доходу на капітал. Заощадження само по собі не створює багатства, але дає право на винагороду як капіталісту, так і робітникам. Ця винагорода набу­ває форми заробітної плати та прибутку. Очевидно, що вартість у Сеніора — це синтез категорій мінової вартості та ціни.

Щоб з’ясувати міру заощадження, Сеніору до­водиться показати, як відбувається реалізація товару, формується його ціна.

З одного боку, на думку Сеніора, витрати на виробництво є ре­гулятором ціноутворення, але таким, що лише окреслює приблиз­ну ціну, а не визначає її. На відміну від Рікардо, він уважає, що ці­на товару дорівнює сумі заощадження капіталіста та робітника, це сума капіталу та праці, або сума заробітних плат та прибутків капіталіста, які треба сплатити, щоб виробники продовжували свою діяльність.

З іншого боку, сума заробітних плат та прибутків у нього за­лежить від цін, що визначаються співвідношенням попиту та про­позиції.

Теорія Сеніора зводить витрати виробництва до грошового ви­раження і робить їх у такий спосіб порівнянними. Він стверджує, що витрати виробництва є пише «регулятором» цін, а остаточне визначення їх залежить від попиту та пропозиції.

Отже, ціноутворення, за Сеніором, є водночас і процесом оціню­вання вартості, тобто розміру пожертв капіталіста й робітника.

Відтак дослідженню закономірностей ціноутворення в доктрині Сеніора належить значне місце.

У зв’язку з цим, він зробив ще одне відкриття, задовго до того, як воно стало актуальним: підкреслюючи визначальну роль факторів попиту й корисності для фіксування ціни порівняно з таким чинником, як витрати виробництва, він звертає увагу на те, що ці чинники діють лише за умов вільної конкуренції. Монополізація виробницт­ва нівелює їхню дію.

Рівень монополі­зації виробництва, на думку Сеніора, визначає, який із трьох факто­рів (витрати, попит чи пропозиція) більше впливає на ціну. Він ви­окремлює п’ять різних умов виробництва, що визначають ступінь їхнього впливу: 1) брак будь-якої монополії- 2) монополія, за якої монополіст не є єдиним виробником на ринку, але має якісь винят­кові умови виробництва, що забезпечують збільшення або стабіль­ність прибутків- 3) монополія, за якої монополіст є єдиним вироб­ником, але не може збільшувати обсягів виробництва- 4) монополіст є єдиним виробником і може нарощувати обсяги виробництва без­межно і з однаковою віддачею- 5) монополіст не є єдиним виробни­ком, але має особливі переваги, які зменшуються або зникають за нарощування обсягів виробництва.

Усі ці випадки Сеніор ілюструє співвідношенням вартості й ви­трат виробництва. Оскільки у випадках 2,3,4 не існує верхньої межі ціни, то витрати виробництва будуть нижньою її межею. У випадку 5 виробництво може відбуватися за умов обмеженої пропозиції фак­торів, а отже, і монополія буде обмеженою, а витрати зростатимуть пропорційно збільшенню обсягів виробництва й зумовлюватимуть таку саму ціну, як і в першому випадку. Будь-який виробник з мен­шими витратами отримає надприбуток, або ренту.

Визначена під впливом конкуренції між виробниками ціна, на його думку, є базовою на ринку. Але в результаті протистояння ви­робника і споживача ціна зафіксується на рівні вартості, чи, як ро­зуміє її Сеніор, на рівні витрат виробництва. Як бачимо, Сеніор впритул підійшов до визначення вартості через витрати виробницт­ва, які фіксуються в ціні завдяки зіткненню двох суб'єктивних оці­нок величини заощадження з боку споживача та виробника.

Зрозуміло, що він не зовсім точно розрізняв категорії вартості (поняття про яку запозичив у Сміта та Рікардо, точно наслідуючи їх щодо цього), пропозиції та граничної корисності, а також не робив чіткої різниці між ціною та вартістю. Але в його теорії наявні еле­менти майбутньої доктрини граничної корисності, факторів вироб­ництва та інших основ неокласичного аналізу.

Теорія вартості (ціни) у Сеніора була похідною від йо­го теорії заощадження. Людську працю та природні ресурси (землю та ін.) він розглядав як первинні фактори виробництва, третім (вто­ринним) фактором, є, на його погляд, заощадження. Двох перших не­достатньо для виробництва, третя чинна сила — «поведінка людини, що утримується від невиробничого використання того, що є в її розпорядженні, свідомо віддаючи перевагу виробництву, яке має віддалені, а не негайні результати. …Цей фактор, що відрізняється від праці і природних ресурсів, є необхідним для існування капіталу і перебуває в такому самому відношенні до прибутку, як праця до заробітної плати».

Стверджуючи, що ціна товару є сукупністю кількості праці і заощадження, необхідного для продовження вироб­ництва, Сеніор робить висновок, що зростання (спадання) ціни має супроводжуватись зростанням (спаданням) заробітної плати. З ча­сом ціни зафіксуються на рівні витрат виробництва, отже заробітна плата відповідатиме витратам праці.

Він бачив різницю між реальною та номінальною заробітною платою, але ще не спромігся співвіднести теорію заробітної плати (яку він зв’язував з продуктивністю праці) та теорію продуктивності капіталу. Формування ставки заробітної плати ставилося в повну залежність від заощадження капіталіста (розмірів прибутку), а не від заощадження робітника.

Теорія розподілу Сеніора не раз зазнавала критики за її бездока­зовість. Однак терміном «заощадження» інші автори також користува­лися досить інтенсивно, особливо коли вони не могли пояснити природи доходів.

У теорії Сеніора значне місце відведено також і характеристиці інших аспектів доходів. Він доводить, що додатково залучена праця в сільському господарстві створює прибуток, який має тенденцію до зниженнящо зростання населення обмежується дефіцитністю ма­теріальних багатствщо кожен індивід намагається отримати більше багатств за найменших витрат, але поєднання цих намагань урівнює засоби з витратами тощо.

Для ілюстрації своїх теорій Сеніор часто користується математи­чним апаратом.

Ортодоксальне розуміння трудової теорії вартості зумовило коло проблем, що були розглянуті Сеніором. Поза його увагою не зали­шились питання грошей та грошового обігу, а також міжнародної торгівлі.

4. Теорія грошей Сеніор критично аналізує кількісну теорію грошей Торренса, Рікардо і Джеймса Мілля. За вихідне він бере положення про те, що гроші є товаром, який набрав особливої форми в процесі еволюції обміну. Пройшовши шлях від бартеру, де гроші виступали в натуральному вигляді, до сучасної універсальної форми, вони стали виконувати цілий ряд функцій. Але основне їхнє призначення, на ду­мку Сеніора, — обслуговувати кредит, оскільки гроші є виразником вартості, універсальним засобом обміну, універсальним вимірювачем вартості, що робить можливим майбутні платежі.

Ідеальні властивості товару, який претендує на роль грошей, — це спроможність задовольняти будь-які потреби, обмежена кіль­кість, однорідність. Важливі й деякі фізичні якості: висока вартість у малій кількості, легка подільність, довговічність, сталість вартос­ті. Тільки золото та срібло відповідають цим вимогам.

Цей підхід до характеристики грошей як особливого товару від­повідає класичним позиціям. Але Сеніор вимагає відносного обме­ження кількості цього товару в обігу, а отже, виходить з теорій про­позиції, сформульованої ще меркантилістами, не враховуючи існування об'єктивного попиту на гроші.

Практичні рекомендації Сеніора щодо державного регулювання пропозиції грошової маси не втратили значення і тепер. Він уважав, що лише держава має здійснювати емісію, що однією з умов конт­ролю за незмінною вартістю паперових грошей є формування розум­ної податкової системи, підтримування постійного співвідношення з міжнародними обмінними курсами.

Основна помилка Джеймса Мілля полягала, на погляд Сеніора, у тім, що, розглядаючи проблему грошей, Мілль не включав монетар­ної теорії в економічний аналіз, не аналізував факторів, що вплива­ють на величину вартості цього товару, а оскільки вартість грошей зумовлюється тими самими чинниками, що й вартість інших това­рів, то з позицій кількісної теорії грошей неможливо пояснити заса­ди формування рівня цін (особливо міжнародного). Сам Сеніор не досліджував проблеми порівняльних витрат, як це робили економіс­ти починаючи від Сміта, і дещо перебільшував роль витрат у ство­ренні вартості грошей.

Висновки Внесок Сеніора в економічну теорію різні автори оцінюють по-різному: від повного замовчування до критики його теорій в цілому. Очевидним наміром Сеніора був синтез теорій Рікардо, Мальтуса та Сея, і в цьому він домігся значного успіху. Але багато його власних ідей мають самостійну цінність. Сеніора можна вважати одним із засновників теорій відносної та граничної корисності, попиту і про­позиції. Він правильно розумів економічну сутність капіталу, про­цента, факторів виробництва, виробничих витрат. Хоча ці ідеї були не досить обгрунтованими, але згодом знайшли визнання в економі­стів неокласичного спрямування і були ними розвинуті далі.

Намагання Сеніора звільнити політекономію від будь-якого ком­промісу із соціальними системами та реформами, звести її до обме­женої кількості основних принципів, придатних для пояснення різноманітних економічних явищ, дає підстави вважати його засно­вником політекономії як прикладної науки.

Список використаної літератури

  1. 1.Історія економічних учень./ ред. Л.Я. Корнійчук. — К., 1999 .

  2. 2.История экономических учений. — ч.1. / ред. В. А. Жамин. — М., 1989.

  3. 3.История экономических учений. — ч.2./ ред. А. Г. Худокормов.- М., 1994.

  4. 4.Майбурд Е. М.

    Введение

    в историю экономической мысли: От пророков до профессоров. — М., 1996.

  5. 5.Мешко І.Н. Історія економічних учень. — К., 1994.

  6. 6.Несторенко О. П. Історія економічних вчень. — К., 2000.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою