Інститут фінансового ринку

Реферат на тему:

Інститут фінансового ринку.

ПЛАН.

Інститути фінансового ринку Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику.

1. Інститути фінансового ринку На ринках діють суб «єкти ринку (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різнихспецифічних товарів інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб «єкта на ринку залежить від мети, яку він поставивперед собою (стратегія).

Суб «єктами фінансового ринку є:

· фізичні особи;

· юридичні особи;

· фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб «єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб «єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб «єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

· господарюючі суб «єкти;

· домашні господарства;

· держава;

· місцеві органи влади.

За функціями:

· емітенти;

· Інвестори;

· інституційні інвестори;

· фінансові посередники;

· інститути інфраструктури ринку тощо.

Юридичні особи усіх форм власності як суб «єкти фінансового ринку З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб'єктів можна поділити на три групи.

1. Позичальники (покупці фінансових активів);

2. Інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);

3. Фінансові посередники.

Позичальники — фізичні і юридичні особи, що залучають вільні грошові кошти кредиторів на розвиток бізнесу або інші цілі.

Позичальники — це боржники (дебітори) перед інвесторами (кредиторами).

Інвестори — фізичні і юридичні особи України або іноземні.

Інвестори — це кредитори, які надають тимчасово вільні грошові кошти на фінансові ринки.

Фінансові посередники — приймають на себе ризик неповернення коштів і виконують страхову функцію.

Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як з кількісної, так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути зведений до сукупності лише інституціональних елементів.

У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації чи добровільні об «єднання, що представляють інтереси інших інститутів «знизу «(наприклад, Асоціація українських банків). А також інститути, що забезпечують зворотний зв «язок між суб «єктами ринкових відносин (наприклад, засоби масової інформації).

Під законодавчим елементом інфраструктури розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб «єктів ринкових відносин. Власне, він задає «правила гри «в ринковій економіці.

Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність дотримуватись правил і закономірностей функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її елементів.

З огляду на викладене, механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва створюється завдяки розвитку інфраструктурифінансового ринку. Автор розглядає інфраструктуру фінансового ринку в декількох контекстах. По-перше, фінансовий ринок та його інфраструктуру як певну автономну систему. Але з припущенням, що його автономність не абсолютна, тому що в реальному житті фінансовий ринок не існує ізольовано від всієї економіки. По-друге, розрізняє глобальну (на національному, світовому, міжнародному рівні) і локальну інфраструктуруфінансового ринку на рівні окремих регіонів (всередині країни або групи країн) та територіально-адміністративних утворень. Як суб «єкти фінансового ринку інститут його інфраструктури, що в умовах ринкової економіки носять обслуговуючий характер щодо фінансового ринку і забезпечують його нормальне функціонування як на мікро-, так і на макроструктурних економічних рівнях, відображають внутрішній і зовнішній попит га пропозицію фінансових активів у рамках централізованої саморегулюючої системи глобальних та локальних фінансових ринків.

У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв «язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.

2. Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику Фінансові інструменти — різноманітні види ринкового фінансового продукту, зокрема: цінні папери, грошові зобов’язання, валюта, ф’ючерси, опціони, депозитні свідоцтва, кредитні договори, страхові поліси тощо.

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому.

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в основному, боргові документи.

Казначейські зобов «язання — боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначейство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.

Депозитні сертифікати — видані банками та іншими депозитними інститутами цінні папери.

Євродолари доларові депозити, розміщені за межами США.

Угода про перепродаж — контракт, в якому одна зі сторін зобов «язується продати цінні папери іншій із обов «язковим викупом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, «репо »).

Комерційні папери — короткостроковий простий вексель, виданий суб «єктом господарювання.

Банківський акцепт — форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей — це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки дисконтування.

Комерційні папери та банківські акцепти як інструмент грошового ринку. Вексельний обіг був і є невід «ємною частиною ділового життя суспільства. Розвиток вексельного обігу мас багатовікову історію. Винахідниками векселів вважаються середньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті з «явився за древньою традицією він надписується на звороті векселя. Індосамент виконується па звороті векселя або на додатковому листі {алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бути приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для векселів правила: чого нема у векселі, того не існує.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або бланковим. Іменний індосамент повинен містити дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису передається право за векселем, що передує цьому підпису. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпису індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов «язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред «явник векселя з бланковим надписом має право вимоги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

Передача векселя за індосаментом веде за собою два юридичних наслідки: права для індосата і відповідальність для індосанта. Перше полягає в тому, що особа, яка отримала вексель за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Другий юридичний наслідок, пов «язаний з першим, полягає втому, що індосант, передаючи вексель, бере на себе зобов «язання перед новим векселетримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім індосовано. Банки виконують з векселями наступні операції: видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим векселями; інкасування векселів; доміляція векселя: авалювання векселів; акцепт векселів; облік векселів; форфейтування.

Спеціальний позиковий рахунок — це рахунок до запитання. Безтерміновість кредиту дає банку право в будь-який момент вимагати від кредитора повного або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний характер. Погашення його може здійснюватись як самим позичальником, так і іншою особою, після чого їм повертається із забезпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту направляються гроші, які надійшли на оплату векселів.

Інкасування векселів банком — це виконання банком доручення векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем — це інкасація векселя. Банківська черговість, яка полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, називається інкасо.

Доміціляція векселя — це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцильованим векселем. Доміцильований вексель підлягає оплаті третьою особою (доміцілатом) у місці проживання платника або іншому місці;" Як правило, платником за векселем призначається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасуванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тобто він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним векселем у встановлений термін.

Важливу роль у формуванні грошового ринку відіграє вся банківська система, що складається із двох рівнів: І-й рівень Центральний банк; 2-й рівень — комерційні банки. Центральний банк — емісійний, є агентом уряду при обслуговуванні держбюджету, слугує підтримкою зовнішньої і внутрішньої стабільності національної грошової одиниці.

Грошовий ринок передбачає наявність такого товару, як гроші. Цей товар має свою вартість — це витрати на залучення грошей у тимчасове користування або доходи від передачі їх у борг. Вартість грошей буває номінальна та реальна, що визначається купівельною спроможністю грошової одиниці. Особливу роль у системі ціноутворення, має облікова ставка НБУ і дії Центрального банку на грошовому ринку взагалі.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1. виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2. створення резервних фондів банкнот і монет;

3. встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4. встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5. встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6. визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

7. визначення вимог стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.

Здійснюючи емісію грошей, Центральний банк виконує корисну і необхідну для розетку країни роль. Гротові інструментами обслуговують економічний оборот, і їх можна порівняти із транспортними засобами. Останні дають можливість доставляти товари, продукцію промисловості та сільського господарства до місця їх переробки і споживання; аналогічно грошові інструменти забезпечують обіг різних товарів, їх перехід від одного власника до іншого, полегшуючи їх переробку і споживання. Однак надмірна і безконтрольна емісія грошей може призвести до небезпечних і навіть руйнуючих наслідків. Якщо кількість грошей в обігу перевищує певний ліміт, вони вже не стимулюють виробництво, а породжують збиткову купівельну спроможність, наслідком якої є підвищення ціп.

Комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу, називається грошово-кредитною політикою.

Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1. визначення й регулювання норм обов «язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2. процентну політику;

3. рефінансування комерційних банків;

4. управління золотовалютними резервами;

5. операції із цінними паперами на відкритому ринку;

6. регулювання імпорту та експорту капіталу Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Ставка рефінансування Національного банку України — виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.

Облікова ставка Національного банку України — виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Національний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування коштів. При цьому:

1. розмір обов «язкових резервів встановлюється єдиним для банків та фінансово-кредитних установ у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;

2. для різних видів зобов «язань можуть встановлюватися різні норми обов «язкових резервів;

3. рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше, ніж через 10 днів після його опублікування.

Відкритий рийок — ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових державних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Унаслідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внаслідок продажу — зменшується. Операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов «язань, власних зобов «язань Національного банку (депозитних сертифікатів), а також визначених правлінням Національного банку комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов «язань.

Кабінет Міністрів України зобов «язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України.

Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.

PAGE.

PAGE 2.