Загальне поняття про темперамент

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми — розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент — біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв «язані між собою, утворити визначену організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв «язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що.

1.регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

2.характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

3.мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;

4.знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

5.однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТЕМПЕРАМЕНТУ.

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значних труднощів, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будівлю і різні форми психологічн прояв.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологичними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому — на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул примикає група якостей, що складають другийруховий, або моторний компонент, що веде роль у якому грають якості, зв «язані з функцією рухового (і спеціального мовного апарата). Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м «язового руху. Сукупність особливостей м «язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія.

Третім основним компонентом темпераменту є «емоційність», що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. Як основні характеристики «емоційності» виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб «єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном «імпульсивність» позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості - її спрямованості, характеру. здібностей і ін.

З ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ.

Творцем навчання про темпераменти вважається давньогрецький лікар Гіппократ (V в. до н.е.). Він затверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних «соків» життя, — крові, флегми, жовтій жовчі і чорній жовчі, -вхідних у його склад. Виходячи з його навчання, самий знаменитий після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II в. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, що він виклав у відомому трактаті «De temperamentum». Відповідно до його навчання тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, що у наш час користуються широкою популярністю: сангвініка (від лат. sanguis — «кров»), флегматика (від гречок. — phlegma — «флегма»), холерика (від греч. chole — «жовч»), і меланхоліка (від греч. melas chole — «чорна жовч»). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч.

Кант (22.06.1724−12.21 804).

Говорив що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.).

Але з погляду психологічної, тобто як темперамент душі (здатності почуття і бажання), ці вираження крові, що стосуються властивостей, визначені тільки за аналогією гри почуттів і бажання з тілесними рушійними причинами (з яких кров сама головна).

Головний розподіл вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії поділяються на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

До темпераментів почуттів Кант відніс: А) сангвінічний і В) його протилежність — меланхолійний. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидкий і сильний вплив, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибокі корені. У цьому варто вбачати розходження темпераментів почуттів, а в не розташуванні до веселощів або сумуй.

1. ТЕМПЕРАМЕНТИ ПОЧУТТЯ.

А. Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі.

Спосіб відчування сангвініка можна довідатися по наступних проявах. Це людина безтурботна, повна надій; кожній речі вона на мить надає великого значення. А через хвилину вже перестає про неї думати. Вона чесно обіцяє, але не тримає свого слова, тому що вона до цього недостатньо глибоко обміркувала, у стані чи вона стримати його. Вона досить добродушний, щоб допомогти іншому, але вона поганий боржник, і завжди вимагає відстрочки. Вона гарний співрозмовник, жартує, весела, готова нічому у світі не додавати великого значення і всі люди йому друзі. Звичайно вона не зла людина, але грішник, що не легко піддається виправленню. Правда, вона сильно кається. Але незабаром забуває своє каяття (яке ніколи не перетворюється для неї в скорботу). Робота її незабаром стомлює, але вона без утоми займається тим, що в сутності є тільки гра. Тому що гра завжди зв «язана зі змінами, а витримка не по її частині.

В. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі.

Людина, розташована до меланхолії (не меланхолік, тому що це означає вже стан, а не просте розташування до стану), додає усьому, що його стосується, велике значення, скрізь знаходить приводи для побоювань і звертає увагу насамперед на труднощі. Він із важкістю дасть обіцянку, тому що не може її не виконати, але сумнівається, у стані чи він її виконати. І все це в нього порозумівається не моральними причинами (тому що тут мова йде про почуттєві мотиви), а тим, що протилежне доставляє йому неприємність, і саме тому він стає заклопотаним, недовірливим, повним сумнівів, а через цього і слабкосприйнятливим до веселощів. Утім, коли цей настрій стає звичним, він протиставляє настрою людинолюбця, що власне більше сангвініку, по вкрай мері по спонуканню, тому що той, хто сам повинний обходитися без радості, навряд чи побажає її іншому.

II. ТЕМПЕРАМЕНТИ ДІЯЛЬНОСТІ.

С. Холеричний темперамент людини запального.

Про нього говорять, що він гарячий, спалахує швидко, як солома, але при поступливості інших незабаром остигає. У його гніві немає ненависті, і він любить іншого тим сильніше, ніж скоріше той йому уступає. Його діяльність швидка, але нетривала. Він діяльний, але неохоче бере на себе справи саме тому, що в нього немає витримки; от чому він охоче робиться начальником, що керує справами, але сам вести їхній не хоче. Тому його пануюча пристрасть — честолюбство; він охоче береться за суспільні справи і бажає. Щоб його громогласно хвалили. Він любить тому блиск і помпезність церемоній, охоче бере під свій захист інших і на вид великодушний, не з любові, однак, а з гордості, тому що себе самого він любить більше. Він стежить за порядком і здається тому розумніше, ніж він є. Він любить мати у своєму розпорядженні засоби, щоб не бути скаредним; він увічливий, але любить церемонії, натягнуть. Пихатий в обходженні й охоче має при собі якого-небудь підлесника. Який служить мішенню для його дотепності, і більше переживає, коли його горді домагання зустрічають відсіч. Досить небагато їдкої дотепності. Щоб миттю зник ореол важливості. Одним словом, холеричний темперамент — самий нещасливий із усіх темпераментів, тому що більше інших викликає спротив собі.

Д. Флегматичний темперамент холоднокровного.

Флегма означає відсутність афекту, а не інертність (безжиттєвість), і тому людини, у якого немає флегми, не можна назвати флегматиком і під цією кличкою зараховувати в розряд ледарів.

Флегма як слабість — це схильність до бездіяльності, небажання братися за діло, навіть якщо спонукання до цьому дуже сильні. Нечутливість до спонукань являє собою задоволену марність, і його схильності спрямовані тільки на насичення і сон.

Флегма як сила — це здатність починати рухатися і не легко і не швидко, але зате надовго. Той, у кого в крові добра доза флегми, нагрівається повільно, але довго зберігає тепло. Він не легко приходить у гнів, а спочатку коливається, чи випливає йому сердитися.

Холоднокровному чогось шкодувати про те, що в нього зовсім звичайна частка розуму, але в той же час він від природи обдарований цією флегмою; хоча він і позбавлений блиску, але зате виходить їхніх принципів, а не з інстинктів. Його вдалий темперамент заміняє йому мудрість, і навіть у повсякденному житті його часто називають філософом. Своїм темпераментом він перевершує інших, не зачіпаючи їхнього марнославства. Його часто називають також пронозою, тому що всі спрямовані на нього [снаряди випущені з] катапульт відскакують від нього як від мішка з ватою. Це уживчивий чоловік, що вміє забирати влада над дружиною і родичами, хоча на вид він покірний волі усіх. Т.к., володіючи непохитної, але розсудливою волею, він уміє пристосувати їхню волю до своєї, подібно тому як тіла з найбільшою масою і великою швидкістю руху, наносячи удар, пробивають перешкоди, що зустрічаються їм, наскрізь, а при меншій швидкості, але при великому обсязі, захоплюють за собою ця перешкода, не руйнуючи його.

Якщо один темперамент, як звичайно думають, з «єднується з іншим, то вони або протидіють один одному, або нейтралізуються. Перше буває, коли думають, начебто в тому самому суб «єкті з «єднаний сангвінічний темперамент із меланхолійним або холеричний із флегматичним, тому що вони (А и В, так само як С и Д) суперечать один одному. Друге, а саме нейтралізація, відбувається ніби-то при (немов хімічному) змішанні сангвінічного темпераменту з холеричним і меланхолійного з флегматичним. Не можна мислити злитим у тому самому акті добродушні веселощі з грізним гнівом або борошна самокатування з задоволеним спокоєм невимогливої душі. Але якщо один з цих двох станів у тому самому суб «єкті повинні змішуватися з іншим, то виходять тільки примхи і капризи, а не визначений темперамент.

Отже, складних темпераментів немає.

З найдавніших часів дослідники, спостерігаючи значну розмаїтість поводження, що збігаються з розходженнями в статурі і фізіологічних функціях, намагалися їх упорядковувати, якимось образом їх групувати. Так виникли всілякої типології темпераментів. Найбільший інтерес представляють ті з них, у яких властивості темпераменту, що розуміються як спадкоємними або уроджені, зв «язувалися з індивідуальними розходженнями в особливостях статури. Ці типології одержали назва КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГІЙ. Так найбільше поширення одержала типологія, запропонована Э. Кречмером, що у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу «Будівля тіла і характер». Головна його ідея полягала в тім, що люди з визначеним типом додавання мають визначені психічні особливості. Їм була проведена безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональних типи:

1.ЛЕПТОСОМАТИК — характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки — довгі і худі.

2.ПІКНІК — людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий. характеризується малим або середнім ростом, що розпливається тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

3.АТЛЕТИКлюдина з розвитий мускулатурою, міцним статурою, характерний високий або середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна.

4.ДИСПЛАСТИКлюди з безформну, неправильним будівлю. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).

З названими типами будівлі тіла Кречмер співвідносить 3 виділених типи темпераменту, що він називає: шизотимик, іксотимик і циклотимик. Шизотимик має астенічна статура, вона замкнутий, схильний до коливань емоцій, упертий, малоподатливий до зміни установок і поглядів, із працею пристосовується до оточення. на відміну від його іксотимик має атлетичну статуру. Це спокійний людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб «язковий. Пікничну статуру має циклотимик, його емоції коливаються між радістю і сумом, він легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах.

Теорія Кречмера була дуже поширена в Європі, а в США придбала популярність концепція темпераменту У. Шелдона, сформульована в 40-х роках нашого сторіччя. В основі поглядів Шелдона також лежить припущення про те, що тіло і темперамент — це 2 параметри людини, зв «язаних між собою. Структура тіла визначає темперамент, що є його функцією. У. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичав терміни з ембріології. Їм виділені 3 типи :

1.ЕНДОМОРФНИЙ (з ендодермы утворяться переважно внутрішні органи);

2.МЕЗОМОРФНИЙ (з мезодерми утвориться м «язова тканина);

3.ЕКТОМОРФНИЙ (з эктедермы розвивається шкіра і нервова тканина).

При цьому людям з ендоморфным типом властиво відносно слабка статура з надлишком жирової тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкість і силу; а ектоморфному — тендітний організм, плоску грудну клітку, довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою.

По У. Шелдону, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі їм у залежності від функцій визначених органів тіла: висцетрония (лат. viscera- «внутрішності»), соматонія (греч. soma — «тіло») і церебротония (лат. cerebrum — «мозок»).

У психологічній науці більшість конституційних концепцій стало об «єктом гострої критики. Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, а іноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда.

Властивості темпераменту, наприклад, соціалізація харчової потреби, любов до компаній і дружніх виливів, терпимість і відсутність жалю, не можна вважати спадкоємними властивостями того ж порядку, що і статура. Відомо, що такі властивості, виникаючи на основі визначених анатомофізіологічних особливостей індивіда, формуються під впливом виховання і суспільного середовища.

Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поводження людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль в організмі. Теорія зв «язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.