Ідеал жінки у творчості Григорія Квітки-Основ " яненко

ПЛАН ВСТУП.

1. ТВОРЧИЙ І ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКО.

1.1 Життя та освіта Квітки-Основ'ненко.

1.2 Оповідач з народу.

1.3 Літературний шлях.

1.4 Роль Квітки-Основ «яненка в українській літературі.

2. ІДЕАЛ ЖІНКИ У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКО.

2.1 Образ пасивної жінки у повістях «Маруся» та «Щира любов».

2.2 Образ рішучої, вольової жінки у повістях «Козир-дівка» та «Сердешна Оксана».

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Одного дня 1604 р. до Києва прибився звідкись дід із внуком-сиротою Григорієм. Невздовзі дід помер, а внук прижився. За ніжну вдачу і незвичайну вроду підлітка прозвали Квіточкою, а коли підріс — Квіткою. Згодом у нього закохується горда красуня, дочка київського воєводи, і парубок відповідає палкою взаємністю. Вони потай вінчаються, підмовляють гурт козаків і тікають на вільні, дикі тоді, землі Лівобережжя. На березі річки Уди засновують поселення — початок майбутнього Харкова й усієї Слобожанщини. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток. Родом Григорій Квітка із сім «ї козацької старшини. Виховання здобув спочатку домашнє, далі — монастирське та музичне, бо мав неабиякий хист музики й композитора. Він чудово грав на фортепіано й флейті, а краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів кликали його до творення власних музичних творів. Наприклад, він є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім «ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду.

У родині Квіток часто бував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам «ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір «я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Образ жінки у творах Квітки-Основ'ненко дозволяє розкрити національну вдачу, національний дух кожного народу.

Жінки у його творах, не дивлячись, на важкі умови життя, вміють тримати все в своїх руках, вони пpацьовиті, чемні, вони не зраджують своє кохання. Заради коханих вони готові на йти на великі жертви.

Читаючи твори Квітки-Основ'ненко перед очами постає висока, чорноока, чорноволоса красуня в якої важка доля і велика сила подолати всі труднощі.

Різні сторони у вдачі української жінки добре єднають її велику силу любові й самопожертви з її ж таки енергією та незламністю — ті риси, що роблять з неї самостійну особу і в індивідуальному, і в громадському житті.

Цим письменник хотів показати що український народ, саме простий народ, а не панство, хоч і мають важку долю, але вони можуть все витримати, знаючи що світле майбутнє попереду, що настане і їх час бути щасливими.

Українські повісті Квітки з народного життя були у всьому світі першими, в яких реально змальовано селянське життя. В світовому письменстві це був перший голос про народ, навіяний щирою до нього прихильністю, бажанням знайти, як сам Квітка говорив, «героїв.

і героїнь у квітках і запасках", показавши, що і під простим сіряком людське серце б «ється.

З цього погляду українське письменство першим промовило своє слово в оборону селянських мас.

Саме в жіночих постатях знаходять своє втілення найтиповіші вияви національного духу, найглибші його ознаки та разом і ті ідеальні змагання, які хвилюють почуття, якихось глибоко-інтимних і надзвичайно принадних собі набираючи рис.

В жіночих образах можна пізнати національну вдачу, національний дух, саму навіть ідею національну кожного народу. Адже завжди і всюди жінка творила й охороняла домашнє вогнище, під її доглядом та піклуванням були оті «хатні пенати», отже й традиції роду, а значить і самої породи певного ґрунту людей.

Показово, що головні позитивні герої українських сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ «яненка — трудящі люди гіркої, драматичної або й трагічної долі, але котрі високо тримають голову, не дозволяючи втоптати себе у багнюку.

Сам Григорій Федорович переродившись, стає на сторону народу і починає писати про простий люд і для нього.

Жіночий ідеал розкривається в таких творах Квітки-Основ'ненко, як «Маруся», «Щира любов», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана».

Образ української дівчини, наділений від автора усіма прикметами національної краси, як фізичної так і духовної.

1. ТВОРЧИЙ І ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКО.

1.1 Життя та освіта Квітки-Основ'ненко.

Hаша літеpатуpа щедpа на таланти. Таким яскpавим талантом є Квітка-Основ'яненко. Народився Г. Ф. Квітка 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку — селі Основа (звідси його літературний псевдонім—Основ «яненко).

Тут та в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став членом Товариства наук при Харківському університеті, членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громадськість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).

Життя Квітки-Основ «яненка, людини надзвичайної скромності й доброти, самовідданого й прихильного до всього рідного (за все життя своє далі Харкова і його околиць він не виїжджав), протікало в атмосфері родинного щастя, в оточенні люблячої дружини і дітей. Довгий час вони жили в самітному містечку в південній частині Харкова під назвою Основа. Про любов письменника до Основи говорить взятий ім літературний псевдонім Основ «яненко. Коли ж сім «я Квітки покинула Основу, з цілющим сосновим бором біля неї, і поселилась у місті, це відразу позначилось на й без того слабкому здоров «ї Григорія Федоровича. В червні 1843 року він захворів запаленням легень і через одинадцать днів, приготувавшись до смерті, тихо відійшов на руках дружини, поряд з рідними й близькими, серед яких були М. Ю. Квитка, П.П. Гулак-Артемовський. Коли тіло померлого виносили із Благовіщенського собору, вся Єкатеринославська вулиця (нині Полтавський Шлях) була запружена народом. Похований він був на Холодногірськім цвинтарі; звідти відкривався чудовий краєвид на рідне місто, якому Квітка віддав все життя.

Мало не в кожну неділю його бачили на базарі, де він вслухався в народну мову, заносив у свій записничок крилаті вирази, прислів «я, приказки; записував і розповіді візника Лук «яна, сусідів, односельців. Тож Квітка, як пише його біограф, «наче та бджола, наносив у свої драми та оповідання багато солодких щільників з квіт частої ниви української народної поезії». І «Маруся», і «Сер дешна Оксана», і «Сватання на Гончарівці» — то все квітки з тієї ж пісенної ниви.

У Харкові Квітку знали як людину, охочу до веселого дотепу, жарту, як автора влучних анекдотів, та найбільше поважали його за чуйне серце, простоту і незрадливу любов до Харкова. Дружина Квітки, з якою він був щасливий, не раз пропонувала переїхати на постійне життя до Петербурга, та він на це не міг пристати, бо не уявляв собі, як можна жити без України. Харківські багачі насміхалися з того, що Квітка не мав свого кухаря, жодного кріпака.

Зустрічаючись із фактом свавілля й жорстокості поміщиків, Основ «яненко захищав селян, а одного разу навіть надав притулок кріпачці, яка ледь живою утекла від лютого кріпосника, що на смерть закатував її чоловіка й сина. Іншого разу Григорій Федорович справедливо розглянув скаргу селян на поміщика, який за найменшу провину заковував селян у кайдани. Письменник-гуманіст усіляко підтримував таланти з народу. Наприклад, коли в юного маляра крамничних вивісок він помітив талант художника, за власні кошти готував його до вступу в Академію мистецтв. Квітка дуже любив дітей, ладен був для них годинами розповідати смішні історії, казочки, організовувати забави, влаштовувати феєрверки.

Тривалий час Г. Квітка не міг знайти близького до душі життєвого заняття. Він переходив з військової служби на цивільну і знову записувався в полк. Служив комісаром у народному ополченні (1806— 1807), секретарем дворянства, директором Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817—1828), совісним суддею, головою Харківської палати карного суду.

1.2 Оповідач з народу Був з Квітки звичайний тоді провінційний російський письменник, Фалалей Повинухин — і псевдоніма навіть собі добрав відповідного до тодішньої російської моди, — письменник, яких десятками постачала розбуркана провінція, але на яких згорда поглядала письменна столиця — всі оті столичні «Телеграфы» та «Телескопы», «Библіотеки для чтенія», «Сx0463верныя Пчелы». І згинув би отак собі Фалалей Повинухин згодом і ніхто б про нього не згадав, хіба що майбутній історик, переглядаючи пильно пожовклі листки старих альманахів, кинув би кілька поблажливих слів на його літературну могилу. І щоб вийти з болота провінціального аматорства на свіже плесо справжнього письменства — треба було переродитись.

Треба було на щиронародний стати — на Україні на український ґрунт. Треба було зволікти з себе, ветхого чоловіка, отого Фалалея Повинухина, і заново вродитися — вже Грицьком Основ «яненком. Це й сталося вже в 30-х роках: «Супліка до пана іздателя» позначена 1833-м роком, «Маруся» написана трохи раніше. І тільки по такій операції, переродившись на Основ «яненка, давній Повинухин міг придбати, і придбав справді, і певне обличчя, і ходу добру, і блиснув таким хистом, якого мури довгого ряду літ од нас заступити не можуть, і нарешті перший у світовому письменстві взяв щиро-народницьку й народну ноту, дістав до рук своїх власну склянку, з якої й сам пив з достоїнством і яку нащадкам лишив не порожню. А причина цього в тому, що Фалалей Повинухин на ГрицькаОснов «яненка переродився.

Як воно сталося — про це сам. Квітка з щирою незграбністю, простосерде оповідає в листах до того ж таки столичного приятеля свого, Плетнева. «По случаю, — пише він тією російською мовою, що вже й тоді була анахронізмом, — быль у меня спорь съ писателемъ на малороссийскомъ нарx0463чіи. Я его просилъ написать что-либо серьезное, трогательное.

Онъ мнx0463 доказывалъ, что языкъ неудобенъ и вовсе неспособенъ. Знавъ его удобство, я написалъ «Марусю» и доказалъ, что отъ малороссийскаго языка можна растрогаться. Здx0463шніе предлагали мнx0463 напечатать и я, предохраняя себя оть насмешекъ русскихъ журналистовъ, написалъ «Салдацький патрет»… Так народився Основ «яненко. Що це —.

випадок був? Ні, не випадок, хоча сам Квітка й пояснює його випадковими причинами.

Народився він через те, що сам боляче відчував, як йому тісно в чужому вбранні того Фалалея Повинухина, як убрання це в однім місці муляє, в іншім само тріщить по цілому, а все загалом не відповідає насамперед правді життя та його непоборним вимогам. «Мнx0463 было досадно, — писав Квітка в іншому листі все до того ж Плетнева, — что всx0463 летаютъ подъ небесами, изобрx0463тають отрасли (?), созидаютъ характеры, почему бы не обратиться направо, налx0463во и не писать того, что попадется на глаза?» Літав під небесами, вигадував якісь «отрасли «та «характеры», тобто, небувале щось, і сам Фалалей Повинухин, як і цілий сонм інших провінційних та столичних Повинухиних. Основ «яненкові ж, який жив під чужим того Повинухина убранням, було це прикро, було органічно не до душі й не до мислі. То була не література, а літературщина — бліда, анемічна, вбога, позбавлена соків і барв життя, чужа йому й безконечно від нього далека. Позбавлена свого літературного життя, Україна, поза спробами власного письменства, жила тоді відгуками столичних змагань, переймаючи їх тільки формально, поки її письменні люди «літали під небесами», небувалі «отраслі» та «характери «будуючи. Та оглядаючись навкруги, бачили талановитіші люди, що вся ота літературщина тут ні до чого, що всі оті вигадки, од мови почавши й на високих «характерах» скінчивши, доброго слова не варті, коли рівняти їх до живого життя — до «того, что попадется на глаза». Воно вабило до себе очі своєю яскравою різноманітністю. Перед його живою мовою, перед потужною піснею яка бліда була ота позичена літературщина… І наш Фалалей Повинухин не видержав. «Живя въ Украинx0463, пріучася кь нарx0463чію жителей, я выучился понимать мысли ихъ и заставилъ ихъ своими словам и, — підкреслює Квітка, — пересказать ихъ публикx0463». Тільки і всього ніби, але з цим анемічний Повинухин помирає, а натомість кремезна постає постать Основ «яненкова.

Переродившись на Основ «яненка, тобто виступаючи з українськими оповіданнями народною мовою. Квітка починає — «Салдацьким патретом», ніби «латинською побрехенькою, по-нашому розказаною», але навсправжки таким реальним і навіть реалістичним малюнком, із самого життя вихопленим, до якого не додуматись було не тільки повітовим Повинухиним, а й столичним їхнім кумирам. І характерно, що Квітка знає, що робить.

Почитайте лишень його «Супліку до пана іздателя»: там він «на догад буряків», але досить виразно таки виказує, що «не усе ж для москалів: може б, треба і для нас що-небудь». І мабуть ще більш переконала перерожденого в Основ «яненка Квітку, що став він на правдиву дорогу, ще одна річ, про яку теж маємо власне авторове свідчення в цитованих вже листах до Плетнева. «Извx0463стность моихъ сказокъ, — пише тут Квітка, — разохотила ЗДx0463ШНИХЪ переложить ихъ по-русски, и совершенно по-русски, точно какъ вы желаете. Слушаемъ въ чтеніи: и что же? Малороссы, не узнаемъ своихъ земляковъ, а русскіе…

зx0463ваютъ и находять маскерадомъ; выраженія, несвойственный обычаямъ, изьясненія — Мабуть про Артемовського-Гулака мова, національности, дx0463йствія — характерамъ, мыслящимъ по своему, и брошено, хотя правду сказать, переводъ былъ сдx0463ланъ и вычищенъ отлично". Це одворотна спроба вернутись до Повинухина од Основ «яненка і вона, як argumentum a con-trario, самим ділом довела останньому всю анемічність першого. Риса надзвичайно цікава й характерна. Спроби такі робили всі наші тієї доби письменники, аж до самого Шевченка — і результат завжди один і той самий: нічого путнього не виходить. Та й не могло вийти, бо це ж було воротя назад, до безсилого і безґрунтовного Повинухина, до безнадійного провінціалізму, тобто, до того щабля, що його український письменник вже був переступив з того моменту, як став українським письменником.

Пеpевтілення в оповідача з наpоду дало письменникові можливість бачити й оцінювати життєві явища з позицій пpостого селянина, вільно коpистуватися наpодною говіpкою і фольклоpними матеpіалами.

Укpаїнські повісті й оповідання Квітки майстеpно написані у фоpмі живої, докладної pозповіді людини з наpоду мудpого стаpожила з хаpківської околиці Гpицька Основ «яненка. Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка визначаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником.

З-під його пеpа впеpше в укpаїнській літеpатуpі з «явилися повісті і оповідання. Квітка звеличив в очах суспільства пpостого селянина-тpудівника, шиpоко відкpивши двеpі в літеpатуpу позитивним пеpсонажам з наpоду і показав моpальну здpібнілість панівної веpхівки. Своїми кpащими твоpами письменник утвеpджував pеалістичний напpям у літеpатуpі. Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ «яненка в основних своїх виявах були для його часу прогресивними.

1.3 Літературний шлях Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші (10-ті—початок 20-х pp.) Квітка-Основ «яненко публікував переважно в харківській періодиці («Украинский вестник», «Харьковский Демокрит», «Харьковские известия»). З творів цього періоду найбільший інтерес читача викликали «Письма Фалалея Повинухина» — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа («Украинский вестник», 1816 — 1817; «Вестник Европы», 1822). Тут у традиційній манері російської просвітительської сатири XVIII ст. висміюється обмеженість, неуцтво, галломпнія провінційного панства, порушується питання про тяжке становище селян-кріпаків.

В кінці 20-х — на початку 30-х pp. написані шість російських сатиричних комедій, серед яких:

1827р. — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (опублікована 1840р.; за сюжетом і складом персонажів передує «Ревізору» Гоголя);

1828р. — «Дворянские выборы» (стала сенсацією (понад тисячу примірників в Москві розкупили за два місяці), після прочитання Миколою І була заборонена цензурою).

1829р. — «Шельменко — волостной писарь»;

1830р. — «Ясновидящая» (не була опублікована через цензурну заборону).

1832р. — повість «Маруся» українською мовою.

1834р. — книга перша «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою.

1836 — 1837рр. — книга друга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

Ще ряд повістей та оповідань письменника публікується в журналах та альманахах, повість «Козир-дівка» виходить у Петербурзі окремим виданням.

Прозові твори Квітки-Основ «яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість та сентиментально-реалістичні повісті.

До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833).

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ «яненка — повісті «Маруся» (1832), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), «Щира любов» (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.

1835р. — соціально-побутова комедія «Сватання на Гончарівці».

1838р. — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (написана російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.

Серед численних прозових творів Квітки-Основ «яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841, перший варіант — 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», історично-художній нарис «Головатый», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь».

1841р. — «Предания о Гаркуше».

Кращі твори Квітки-Основ «яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854р. в Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана». Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.

Г. Квітка виявляв надзвичайну ініціативність і активність у громадсько-культурному житті Харкова. З успіхом він грав в основ «янському аматорському театрі, який славився на всю округу, роз'їжджаючи виставами по ярмарках; з часу заснування Харківського професійного театру Квітка перебував у творчій співдружності з його талановитим колективом, до якого в різний час належали М. С. Щепкін, К. Т. Соленик, Л. І. Млотковська, чиє сценічне життя пов «язане з драматургією Квітки. Відомо, що Григорій Федорович писав і музичні твори, грав на флейті та фортепіано на вечорах, які з 10-х років влаштовувала інтелігенція університетського міста. Г. Квітка став ініціатором заснування в Харкові Товариства благодіяння та Інституту благородних дівиць, одним з організаторів і видавців першого на Україні науково-літературного журналу «Украинский вестник». Письменникові належить ініціатива видання харківських альманахів «Утренняя звезда», «Молодик», першої збірки українських прислів «їв та приказок.

Гідно уваги, що в комедіях 20-х років Квітка зображує і представників селянства. В його творах навіть є спроби показати взаємини між селянством і дворянством. Причому, що особливо важливо з точки зору перспектив реалізму, письменник в більшості випадків не ідеалізує взаємовідносини між селянством і дворянством.

Спираючись на досвід І.Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., на мотиви народної пісенності й гумористики, а головне — на особисті спостереження («Я собрал главных здешних характеров несколько», — свідчив письменник), Квітка-Основ'яненко створює соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці» (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше в українській літературі спеціально порушуючи кріпацьке питання, драматург, з одного боку, намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани — добрі люди. Однак тут же, відбиваючи народний погляд і досвід, він показує, яка репутація кріпаччини й панів-кріпосників склалася в народі: Улянина мати Одарка, жінка з життєвим досвідом, про Олексієвих «добрих» панів говорить дочці: «Хоч вони добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю». Їх жахає навіть думка, що «поженуть на панщину» дочку. І вона намагається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й «вільного» Стецька. За існуючою в комічних операх традицією «Сватання на Гончарівці» має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу. Як і «Сватання на Гончарівці», й сьогодні успіхи у глядача користується найвизначніший драматичний твір Квітки-Основ'яненка — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (1838; написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить по-українськи). Це комедія в останні десятиріччя двічі екранізована — такої уваги кіно домоглася не дуже велика кількість творів із світової літературної класики.

F.

H.

Z.

x02DC.

x0161.

x0153.

x017E.

c.

D.

F.

H.

X.

Z.

x02DC.

x00B2.

¼.

x02C6.

c.

¤.

¦

x00A8.

x00AA.

®.

°.

x00B2.

¾.

x2437×3800 $x2448×6100×0324×6467x3F9Box1700в — це раціонально сконструйоване, схематичне уособлення ліберально-просвітительських ідей письменника щодо вдосконалення суспільства й перевиховання панівних класів. У сатиричному зображенні суспільних несправедливостей виявляється сильний реалістичний струмінь. Змальована в комедіях картина об «єктивно підводила до узагальнюючої думки про моральне падіння служилого дворянства, корупцію в чиновницько-поміщицькому середовищі, про-гнилість адміністративно-кріпосницького укладу провінції.

В 30-х роках XIX ст. активізуються творчі зв «язки Квітки-Основ «яненка з багатьма українськими літераторами — П. Гулаком-Артемовським, гуртком харківських романтиків, Є. Гребінкою, Т. Шевченком, представниками російської культури й літератури — С. Аксаковим, М. Погодіним, В. Далем, В. Жуковським, П. Плетньовим, А. Краєвським, Ф. Коні. Ці взаємини, підтримка друзів по перу підносили творчий тонус письменника, сприяли його виходу на широкі простори вітчизняної літератури.

Світогляд Квітки-Основ «яненка відзначався суперечливістю. Переважали в ньому дворянський лібералізм, просвітительський гуманізм, в останнє десятиріччя посилювалися елементи демократизму, що виявлялося в поглядах на народні маси як на активну суспільну силу (повість «1812 год в провинции»), в демократизації його естетичного ідеалу, в історичному оптимізмі щодо перспектив прогресивного напряму української літератури, в гарячій підтримці спрямування «Отечественньїх записок».

У спеціальних літературно-публіцистичних статтях і замітках («Супліка до пана іздателя», «Званые гости», «Мемуари Евстратия Мякушіпша», «Лист до видавців «Русского вестннка»), а також в інших творах та листах письменник обстоював принципи реалістичної естетики, виступав проти «несамовитості» романтиків консервативного напряму, проти аваптюрно-фантастичних романів Ф. Булгаріна, О. Сеиковського, романтиків-епігонів. До романтичних прийомів він зрідка вдавався й сам (зокрема в «Ганнусе», «Перекотиполі»). В цілому ряді творів, у їх загальній просвітительсько-реалістнчній системі, письменник застосовує й принципи та засоби сентименталізму.

Певне усвідомлення Квіткою завдання художнього аналізу соціальних закономірностей (він, наприклад, ставив за мету показувати, «отчего у нас зло» розплоджується й шкодить, а добро переслідується), його розуміння типізації як узагальнення в індивідуалізованому образі, освоєння ним принципу психологічно-аналітичного зображення складної динаміки внутрішнього світу героя тощо — це були вже підходи української естетичної думки до осягнення деяких творчих засад методу критичної о реалізму. Превалюють же в естетиці Квітки-Основ «яненка декларація і втілення в художню практику основних принципів просвітительського реалізму, серед і яких, крім уже відзначених, — показ формування характерів соціальним середовищем і особливо вихованням, наголошення на ідеї можливості поліпшення життєвих умов шляхом розумного перевлаштування суспільства й удосконалення людини засобами морального чи естетичного виховання, виведення образу ідеальної людини як зразка для наслідування. Систематично й наполегливо декларує він дидактично-раціоналістичний принцип реаліста-просвітителя: «Была бы цель нравственная, назидательная, а без этого как красно ни пиши, все вздор».

Квітка-Основ «яненко вніс вагомий вклад у розвиток передової естетичної думки, і не лише на Україні. Одним з перших у тогочасній вітчизняній літературі він виступив з теоретичною й практичною пропагандою народної теми в літературі, з обстоюванням права селянина-трударя на звання позитивного героя літератури. Сміливо й рішуче в умовах кріпосницького ставлення до мужика як до чогось духовно неповноцінного, як до робочої худоби прозвучала в пресі заява Квітки про те, що прості селяни мають повне право на рівне становище серед позитивних героїв літератури, бо вони «именно люди, каких подай господи побольше… й в гостиннх или… в салонах» («Ответ г. Тихорскому…»). Публічно і в листах висуває він думку про необхідність створення книг для простолюду («Простой народ наш… склонен к учению»; «И внимание черни утешило би издателя или сочинителя…»).

Орієнтація Квітки на народне світобачення й естетичні уподобання, зафіксовані, зокрема, в фольклорі, настанова на простоту і демократичність форми, найширшу доступність творів були одними з дійових засобів досягнення народності професійного мистецтва.

Свідомість просвітителя-громадянина спрямувала його на шлях одного з найголовніших виявів громадської думки — до літературної творчості, яка, починаючи з 1827 р., стала основним життєвим заняттям Квітки-Основ «яненка. У кінці 20-х — на початку 30-х років він, спираючись на свою широку обізнаність із явищами суспільно-адміністративного життя провінції, з розбещеними звичаями привілейованих верств, надаючи театру важливого громадсько-виховного значення, пише шість російських сатиричних комедій, головним пафосом яких було сміливе, різке викриття зловживань чиновництва та поміщицтва.

У сатиричному зображенні суспільних несправедливостей виявляється сильний реалістичний струмінь. Змальована в комедіях картина об «єктивно підводила до узагальнюючої думки про моральне падіння служилого дворянства, корупцію в чиновницько-поміщицькому середовищі, про гнилість адміністративно-кріпосницького укладу провінції.

До 30-х років XIX ст. в новій українській літературі розвивалися лише поетичні й драматичні жанри. В російському письменстві вже відчувалася тенденція до превалювання прози Квітка-Основ «яненко, спираючись на досвід І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, а особливо на багату усну народну поезію, створює українською мовою знамениту повість «Маруся» та ще ряд повістей і оповідань, які склали дві книжки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» (книжка перша—1834, книжка друга—1836—1837; зберігся рукопис підготовленої письменником третьої книжки). Тим самим він розв «язав цілий комплекс назрілих проблем літературного життя, переконливо продемонструвавши високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки серйозних психологічних тем у прозових жанрах, поклав початок розвитку нової української прози. Це було етапне явище в усій українській літературі, в розвитку її реалізму й народності.

1.4 Роль Квітки-Основ «яненка в українській літературі.

Роль Квітки-Основ «яненка як зачинателя нової української прози відразу була відзначена на сторінках «Учених записок Московского университета» в захопленому відгуку О. Бодянського на першу книжку «Малороссийских повестей»: «Хвала пану Грицькові, який першим так сміливо й так мальовничо ввірвався на баскому українському коні в галузь нині всіма улюбленого розповідного роду…». Перша книжка українських повістей Квітки-Основ «яненка, за словами Бєлінського, відзначалася «високими літературними якостями, що йдуть від оригінальності предмета й оригінальності таланту».

Українські прозові твори письменника швидко набули широкого суспільного резонансу. Вже 1838 р. «Современник» відзначав майстерне, талановите зображення українським письменником простого народу: «Між сучасними творцями повістей автор, що взяв собі ім «я Грицька Основ «яненка, — без сумніву, один з перших талантів, навіть і не в Росії тільки. Природа наділила його такою тонкою спостережливістю характерів, дивностей і всіх сторін життя, що прекрасне народжується під його пером без найменшого зусилля… Зображуючи простонародний побут — цей камінь спотикання для найщасливіших письменників, він риси не внесе зайвої і жодним словом не зашкодить звабленню» «. Захоплено відгукнулися про Квітчині твори з народного життя та про його реалістичний підхід до зображення простого народу «Отечестзеннне записки», які зазначали, зокрема: «Дві-три особи з простого побуту українців, — постаті зовсім невизначні ні за своїм становищем у суспільстві, ні за складною інтригою, в яку замішані, ні за претензіями на вищі погляди, — під пером талановитого Основ «яненка сильно захоплюють вашу увагу, примушують співчувати собі».

За принципами й способом художнього зображення дійсності ці прозові твори діляться на дві основні групи: бурлескно-реалістичиі оповідання й повість і сентиментально-реалістичні повісті.

Першу групу складають гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «От тобі й скарб», «Пархімове снідання», «На пущання — як зав «язано», «Малоросійська биль», «Підбрехач», сатирично-гумористична повість «Конотопська відьма».

Всі українські повісті й оповідання Квітки-Основ «яненка побудовані у формі імітації розповіді людини з демократичного середовища, мудрого старожила з харківської околиці Грицька Основ «яненка. У своєрідній оповідній манері, в майстерно створеній ілюзії живої розповіді успадковано від народних оповідачів щирість і довірливість тону, вільне оперування фольклорними матеріалами й художніми прийомами, барвистість стилю.

Серед джерел оповідання — сюжети та образи з українського фольклору, які залучаються письменником для створення жанрових сцен і ярмаркових типів (чумак, цигани, москаль).

Кращі твори письменника будили соціально-класову свідомість народних мас, посилювали існуючу в народі ненависть до бюрократично-кріпоспицьких порядків, до визискувачів. Своїм гострим викриттям породжень тогочасного устрою Квітка-Основ «яненко об «єктивно сприяв розхитуванню підвалин експлуататорського ладу.

У комедіях 20—30-х років Квітка-Основ «яненко проводить ідею про викорінення дворянсько-чиновницьких зловживань у губернії шляхом обрання чи призначення на адміністративні посади в повітах людей з офіцерства, діяльних і справді благородних у своїх помислах та вчинках. У письменника ще зберігалося уявлення про офіцерство з тих часів, коли значну частину цієї суспільної верстви складали найпередовіші люди доби 1812—1825 рр. Однак після масових репресій царизму щодо учасників декабристського руху склад офіцерства, його загальне духовне обличчя, настрої змінилися.

До важливих літературних заслуг Квітки-Основ «яненка треба віднести те, що він увів до сфери естетичної уваги цілий ряд нових явищ суспільного життя, поглибив соціальні основи, соціально-психологічну аналітичність методу просвітительського реалізму в українській літературі, розробив — теоретично і в художній практиці — естетичні закони цього методу, ставши його справжнім фундатором в українському письменстві; він наблизив професійну творчість до широких народних мас.

2. ІДЕАЛ ЖІНКИ У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКО.

2.1 Образ пасивної жінки у повістях «Маруся» та «Щира любов».

Не раз зазначала вже критика, що саме в жіночих образах, які вийшли з-під пера визначних письменників, найкраще можна пізнати національну вдачу, національний дух, саму навіть ідею національну кожного народу. Адже завжди і всюди жінка творила й охороняла домашнє вогнище, під її доглядом та піклуванням були оті «хатні пенати», отже й традиції роду, а значить і самої породи певного ґрунту людей. Натурально, що саме в жіночих постатях знаходять своє втілення найтиповіші вияви національного духу, найглибші його ознаки та разом і ті ідеальні змагання, які хвилюють почуття, якихось глибоко-інтимних і надзвичайно принадних собі набираючи рис. У нашому письменстві майстром на такі типово-українські ідеальні образи був Квітка; його жіночі постаті варті того, щоб зайняти своє місце в галереї світового письменства.

Критика наша вже в перших своїх спробах це була зауважила і на цьому спинилася виразно. «Написав Квітка свою повість «Маруся», — так писав ще Куліш на новий вихід Квітчиних повістей, — хто не прочитає її, всяке плакало. Чого ж плакати, читаючи «Марусю»? Хіба її доля дуже нещаслива? Ні, тут не печаль обгортає душу — не з цієї криниці течуть у читача сльози. Душа тут обновляється, вбачаючи пишну красу дівочу і.

чисте дівоче серце. Це не Маруся в нас перед очима: це наша юність, це тії дні святі, пріснопам «ятні, як і в нас було красно, чисто і свято в серці… Побачили ми себе в тій дівчині, пишній красою і непорочній серцем, мов глянули в воду на свою молоду вроду — і як же, то нам жити на світі схотілось!» Куліш дуже добре підгледів ті ідеальні риси дівочої чистоти й юної свіжості, якими сяє Квітчина Маруся, цей справді високо-принадний образ української дівчини, наділений од автора усіма прикметами національної краси, фізичної й духовної. Особливо приваблює «Маруся» поезією внутрішнього світу героїні. Вона пpацьовита, чемна, не любить ходити на вечоpниці, пpислухається до повчань панотця. Її кохання щиpе, вона без Василя сумує і печалиться, і вечоpами все поглядає на вечіpню зіpоньку, на котpу вони з Василем домовились дивитись одночасно. Її життя — це пpавидне життя сільської жінки. Маpуся змальована у пpаці, у поводженні з батьками, у колі своїх дpузів, у коханні, щасті й жуpбі, у хвоpобі, стpажданні і смеpті. Головні персонажі уособлюють ідею про високі людські достоїнства простого трудового народу. Щоправда, письменник, ідучи за традиціями сентименталізму, наділяє Марусю й Василя надмірною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за коханим до найголовніших достоїнств персонажів письменник відносить і їхню релігійність, смиренність перед богом та владою.

У повісті «Щира любов» (1839) соціально-моральна проблема можливості «нормального» кохання та шлюбу селянки й дворянина розв «язується в плані заданого просвітительсько-класицистичного «торжества обов «язку над почуттям», здорового глузду — над серцем, однак з цілком реалістичною мотивацією відмови Галочки офіцерові-поміщику Семенові Івановичу: розсудливо мисляча, розумна героїня знає, що панське оточення коханого не прийме її, просту селянку, в своє коло, і шлюб з нею прирік би Семена Івановича на повсякчасне моральне страждання. Головні персонажі повісті, як і в «Марусі», позначені рисами сентиментальної ідеалізації. Вищий порівняно з «Марусею» рівень реалістичної майстерності письменника виявляється в психологізовано-динамічній портретній характеристиці героїні, в наділенні її якостями активного волевиявлення, у зображенні внутрішніх психологічних колізій.До якої міри може занестися в своїй любові українська жінка, показує Квітка в Галочці, яка справді усе своє життя занехаяла задля милого, себе забула, аби йому було добре, і цей подвиг життя донесла аж до гробової дошки.

2.2 Образ рішучої, вольової жінки у повістях «Козир-дівка» та «Сердешна Оксана».

Та Квітка не тільки в таких «неземних», кажучи виразом одного критика, ідеальної вдачі істотах кохався, не тільки малював жінок пасивної натури. Ідучи від власних життєвих спостережень, розвиваючи напрям на демократизацію естетичного ідеалу, Квітка-Основ «яненко створює в повісті «Козир-дівка» (1836) новий для української літератури, соціальне й реалістично більш окреслений образ вольової, рішучої, сповненої почуття людської гідності селянської дівчини Івги, яка теж жертвує собою задля коханого, але жертвує активно, кохання дає їй і крила орлині, надихає енергією без краю, водить нею по всіх митарствах соціально-державного пекла, — проте незаплямованим проносить вона крізь них своє почуття, щоб віддати його визволеному її заходами обранцеві. Це вже такої жінки тип, що в старовину бралась до зброї, щоб оборонити родинне вогнище, була не тільки товаришем і помічницею чоловікові, а частіше навіть передвела, головувала в родині.

Вищого рівня реалізму письменник досяг у повісті «Сердешна Оксана» (1838), де розробляється злободенна в ті часи тема — зведення паном дівчини-селянки. В багатьох російських «повістях із спокушаннями», що з «явилися після «Бідної Лізи» Карамзіна, тема кохання дворянина й селянки трактувалася в плані «неприродності», ненормальності такої «спілки» представників різних станів. Аналогічне розуміння цих стосунків виявляв і Квітка-Основ «яненко в спеціально присвячених їх показу повістях «Сердешна Оксана» та «Щира любов». Частину вини за життєву драму покритки Оксани він перекладає на саму героїню, яка, мовляв, порушуючи узаконені норми станового поділу, прагнула перейти в інший, вищий стан, що й сприяло зближенню її з паном офіцером. Однак, акцентуючи на соціальній природі розбещеності капітана, па його суто панському ставленні до «мужички» Оксани, письменник трактує основну колізію як безкарне насильство й знущання типового представника гнобительського класу,—з його розбещеною мораллю та панськими правами й можливостями, — над безправною, беззахисною селянкою. Важливе значення для надання повісті саме такого, соціального, ідейного спрямування має епізод, коли капітан з позицій свого офіцерського становища наказує сільській владі — голові «розквартирувати» його на постій в Оксанину хату; особливо ідейного навантаження письменник надає своєму ліричному відступузагальненню: «Оксано, Оксано! якби ти більше панів знала., ти б з першого слова відбігла б від нього, як від лихої години… Не диво їм одурити селянку… вони… гублять тих, що їм піддасться».

Описуючи позбавлення багатіями і владою Оксаниної матері її землі й господарства, письменник одним з перших порушує питання про тогочасну правову нерівність жінки.

Майстерне відтворення соціальної психології героїв, аналітичне зображення суперечливої динаміки внутрішнього світу Оксани, розвитку її індивідуального характеру, прагнення письменника до крити-ко-аналітичного розкриття сенсу реальних суспільних закономірностей — усе це свідчить про появу в художньому методі Квітки-Основ «яненка зародкових ознак критичного реалізму. Обмежується реалізм повісті публіцистичним моралізаторством релігійного забарвлення в дидактичній вступній частині, яку з осудом процитував Бєлінський у своїй рецензії на альманах «Ластівка» (1841), де була вперше надрукована «Сердешна Оксана».

. Чотири жіночі постаті Квітчині являють собою різні сторони у вдачі української жінки взагалі. Маруся й Галочка з одного боку, Ївга та Оксана з другого — з перевагою у перших ідеальних мотивів і з твердою практичністю цих двох — добре єднають чисту вдачу української жінки, її велику силу любові й самопожертви з її ж-таки енергією та незламністю — ті риси, що роблять з неї самостійну особу і в індивідуальному, і в громадському житті. Запашними квітками розцвіли ці благоуханні жіночі постаті в творах батька української повісті, і маючи велику ціну самі по собі, служать разом і тій загальній ідеї, якою перейнято всі до одного Квітчині твори.

ВИСНОВКИ Творчість Г. Ф. Квітки-Основ «яненка відбиває багато визначальних рис історичної своєрідності його епохи, життя всіх прошарків тогочасного українського суспільства на рівні губернії. В українських творах, адресованих передусім простонародному читачеві, суперечності й конфлікти доби зображені більш приглушеними тонами — різкіше оголювалися суспільні недуги в російській драматургії й прозі письменника. При всій поміркованості Квітки-Основ «яненка з його творчості постають реальні обриси чиновницько-бюрократнчного, кріпосницького устрою в характерних виявах.

Внесок Г. Ф. Квітки-Основ «яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург посилив громадянськість, соціальну проблемність нової української літератури, її викривальну спрямованість проти вад суспільного буття. Широко відкрив він двері у «велику літературу» національно-народному героєві — представникові трудового селянства — як центральній постаті, що визначала розвиток сюжетів творів. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутової комедії. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках XIX ст. став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур.

Дійовими засобами вдосконалення суспільства, викорінення зловживань, суспільних несправедливостей, насамперед щодо трудового селянства, Квітка вважав літературу й театральне мистецтво, його просвітительські й реформістські прагнення вдосконалити суспільно-адміністративні порядки, намагання відобразити у творах народно-критичие ставлення до суспільних вад з метою їх усунення офіційними засобами влади й виховання — все це нерідко набирало характеру соціального критицизму Квітка-Основ «яненко зіграв важливу роль у формуванні української літературної мови, розширивши її базу, зміцнивши її народне підґрунтя, збагативши її художньо-виражальні засоби.

Творче надбання першого за часом класика української художньої прози і визначного драматурга користується широкою популярністю в радянського читача і глядача.

Показово, що головні позитивні герої українських сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ «яненка — трудящі люди гіркої, драматичної або й трагічної долі.

Орієнтація Квітки на народне світобачення й естетичні уподобання, зафіксовані, зокрема, в фольклорі, настанова на простоту і демократичність форми, найширшу доступність творів були одними з дійових засобів досягнення народності професійного мистецтва Новою в тогочасній літературі була Квітчина тенденція до показу соціально-громадської активізації простих людей.

Досвід Г. Ф.Квітки-Основ'яненка, його кращі традиції виявилися гідними для наступних українських прозаїків — Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Панаса Мирного. Творче надбання першого за часом класика української художньої прози і визначного драматурга користується широкою популярністю в читача і глядача. Квітка бул неординарною людиною: мав виняткову пам «ять, навіть на старості літ, завжди пристрастно любив вогонь, про що просив не забути своїх біографів. Ніколи не разлучався він з прадідівським золотим ланцюгом, з яким за легендою була зв «язана пам «ятна подія в житті його предків. До письменницької праці відносився з великою старанністю — повсюди в будинку Григорія Федоровича стояли каламарі, щоб в кожну хвилину письменник міг занотувати раптову думку.

Ім «ям Квітки-Основ «яненка названо одну з вулиць у центрі міста, що прилягає до Майдану Конституції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Бібліотека української літератури. О.І. Гончар «Григорій Квітка-Основ'яненко».

Д.В.Чалий «Г.Ф.Квітка-Основ'яненко».

3. Сергій Єфремов «Історія українського письменства «.

PAGE.

PAGE 1.