Проблеми правового регулювання інформаційної приступності при сполученні прав застрахованих у системі обов " язкового медичного страхування

Проблеми правового регулювання інформаційної приступності при сполученні прав застрахованих у системі обов «язкового медичного страхування.

Економічні методи керування системою надання медичної допомоги (продаж медичних послуг) у рамках ринкових відносин деякою мірою характеризується маркетинговою сутністю охорони здоровий «я. У конкурентного середовищі соціально-економічних структур одним із основних засобів ефективного керування є інформація.

У дійсному повідомленні розглядаються деякі проблеми приступності до інформації, можливість її законного (правового) використання в контексті забезпечення визначених прав фізичних й юридичних осіб системи обов «язкового медичного страхування.

У полі ринкових відносин перетинаються інтереси декількох напрямків, зв «язаних із наданням й поширенням інформації.

Вигляд, обсяг й характер конкретної інформації про систему ЗМС, діяльності її структур й суб «єктів, дані про застрахований як пацієнті, як видно, повинні співвідноситися і обмежуватися рамками визначених, законодавчо обкреслених прав.

У ринкових взаєминах пацієнта й лікаря, застрахований у системі ЗМС виступає одночасно як громадянин, пацієнт й суб «єкт маркетингової (ринкової) системи охорони здоровий «я.

У цьому зв «язку дотримання прав може бути забезпечене на полі наступних принципових законодавчих обмежень:

•дотриманням конституційних прав людини й громадянина, у тому числі в області охорони здоровий «я й забезпечення із цим правил державних гарантій;

•забезпеченням захисту прав громадянина, як застрахованого в системі медичного страхування;

•забезпеченням захисту прав громадянина, як споживача визначеного виду послуг — медичних;

•захисту авторських прав;

•захисту державної й комерційної таємниць.

За нашими спостереженнями, стан й характеристики суб «єктів й про «єктів системи обов «язкового медичного страхування описують наступні основні види інформації:

1.секретна,.

2.конфіденційна,.

3.особиста,.

4.утримуюча лікарську таємницю,.

5.комерційна,.

6.службова,.

7.інша, що не відноситься до перерахованим вище.

Дослідження показують, що в плані забезпечення гарантій застрахованого, у т.ч. й як пацієнта, на одержання відповідної інформації, обміном даних між суб «єктами системи ЗМС й забезпеченням нерозповсюдження окремих видів зведень — розкриваються істотні законодавчі протиріччя.

Інформаційне полі системи ЗМС формують, насамперед, персоніфіковані зведення про громадянина, зведення про підприємства (у тому числі й режимних) й їхніх співробітниках, зведення про лікувально-профілактичні заснування й страхові медичні організації, що відносяться до різних видів власності і ін.

Використання інформаційних технологій привело до нагромадження, збереженню, обробці й передачі інформації на основі баз даних (БД), законодавчий захист які забезпечується, у тому числі, відповідно до авторських прав.

Перспективне формування єдиного інформаційного полючи системи ЗМС загострює позначену проблему захисту визначених прав застрахованого.

Включення на полі захисту прав застрахованих органів соціального страхування, професійних медичних асоціацій, громадських організацій й інших органів, що приймають доля в позначених питаннях [1] розкриває визначений кулю проблем обміну інформацією.

Створення універсальної територіальної моделі захисту прав застрахованих (ТМ ЗПЗ) — на форумі нашу думку, це, насамперед, рішення проблем по створенню єдиного інформаційного простору із законодавчо обкресленими повноваженнями обміну інформацією між суб «єктами такої системи. Реалізація подібного підходу, із одного боці, виключає порушення прав пацієнта у визначеній структурі по факторі не знання своїх прямих обов «язків по забезпеченню цих прав, із іншого боці - дозволяє будь-якому органу, включеному до системи захисту, рівнозначно і про «єктивно оцінити ступінь виконання прав застрахованого, у тому числі й їхнього порушення, якщо такі маються.

Усе перераховане вище робить не однозначний підхід до одержання й використання інформації на полі відносин системи ЗМС.

Право громадян не інформацію про стан здоровий «я забезпечується відповідно до «Основ законодавства Ро-сійської Федерації про охорону здоровий «я громадян».

Інформація, що функціонує в системі охорони здоровий «я, за винятком складову відповідно до законодавства державну, лікарську чи комерційну таємницю є публічної й винна доводитися до зведення громадян у т.ч. через засоби масової інформації.

як показує практика, із метою повноцінного забезпечення прав застрахованого й при реалізації діяльності по захисту цих прав, необхідно забезпечити:

•повну інформованість пацієнта, як застрахованого, із наданням, зокрема, зведень про стан його здоровий «я;

•інформованість медичного чи працівника медичного заснування, зокрема, за результатами експертного контролю;

•інформованість учасників суб «єктів обов «язкового медичного страхування і інших органів, зокрема систем контролю якості медичної допомоги, про розмежування функцій по захисту прав застрахованих;

•інформованість стану й результатів ліцензування і акредитації в системі охорони здоровий «я; інформація про сертифікацію персоналу;

•інформованість за результатами опитувань, моніторингу, наукових досліджень.

У умовах відсутності законодавства про захист прав застрахованих у системі обов «язкового медичного страхування, права на одержання відповідної інформації гарантуються громадянину як застрахованому, виступаючому в ролі чи пацієнта споживача медичних послуг, поруч статей законодавчих актів, до деяким із який віднесені [2,3]:

I. «Основи законодавства РФ про охорону здоровий «я».

Стаття 31. Право громадян на інформацію про стан здоровий «я.

Стаття 61. Лікарська таємниця.

II. Закон РФ «ПРО захист прав споживачів».

Стаття 3. Право споживачів на освіту в області захисту прав споживачів.

Стаття 8. Право споживача на інформацію про виконавця послуги й послугах.

Стаття 9. Інформацію про виконавця послуги.

Стаття 10. Інформація про послуги.

Обсяг й ступінь обміну інформацією між лікарем й пацієнтом характеризують моделі їхніх взаємин [4]:

1. Патерналістична модель (лікар-опікун) — обмежує права пацієнта в одержанні абсолютно повної інформації й тім самим обмежує його можливість в участі прийнятих рішень по тім чи іншому виді втручання.

2. Інформаційна модель (наукова, споживча) — не має обмежень у наданні інформації пацієнту.

3. Інтерпретаційна модель (лікар у ролі порадника, консультанта) — має визначені лікарем обмеження в наданні інформації пацієнту.

4. Дорадча модель — не обмежує прав пацієнта в наданні інформації, вибір умів прийнятого рішення залишається за пацієнтом.

Інформаційна модель є переважної у взаєминах лікаря й пацієнта США. У Росії за даними дослідження цієї моделі взаємин віддають перевагу 4,3% лікарів, а переважної вважають інтерпретаційну модель, у якій існує визначений ступінь обмежень по наданню інформації пацієнту.

У «Основах законодавства Ро-сійської Федерації про охорону здоровий «я громадян» (стаття 61), інформація про факт звертання за медичною допомогою й визначені зведення, зв «язані із цим складають лікарську таємницю, їхнє надання третім обличчям визначено законом [1].

Дотримання лікарської таємниці повинне бути забезпечено медичним персоналом й персоналом суб «єктів ЗМС, у відношенні зведень про пацієнта, отриманих у результаті обстеження і у ході лікування. як показують дослідження, у медичній практиці твердого дотримання лікарської таємниці не існує. У договірних відносинах застрахованого й страховика не визначений механізм забезпечення даної вимоги. На практиці інформація про пацієнта, у тому числі утримуюча лікарську таємницю, без яких-небудь обмежень передається із лікувально-профілактичних заснувань у страхові медичні організації, фонди медичного страхування і інші організації. Доступ до такої інформації одержує досить широке коло користувачів.

З метою забезпечення визначеного рівня збереження лікарської, комерційної чи іншої таємниці суб «єкт ЗМС має можливість самодіяльно запровадити систему заборони й кодування. Зрозуміло, що подібна завдання важко реалізована через неможливість користування закодованою інформацією іншим суб «єктом системи.

Адаптація зведень історії хвороби і амбулаторної карти пацієнта до електронних форм збереження і обробки інформації змушують по іншому підійти до проблеми забезпечення визначених прав застрахованого, зокрема збереження лікарської таємниці.

Первинна інформація про страхувальника накопичується у фондах ЗМС, його філіях й СМО. У плані забезпечення збору страхових внесків у фонд ЗМС, одержання і обмін зведеннями про підприємства, чисельному і обліковому складі застрахованих в інших зацікавленими організаціями (податкової інспекції, пенсійним фондом й ін.) сполучено із визначеними законодавчими обмеженнями.

Проблема рішення задачі інформаційної взаємодії обумовлена, у чималому ступені, різними формами власності суб «єктів ЗМС [5]. Досвід роботи показавши, що страхові медичні організації, який був структурами державної форми власності, при передачі визначеної інформації, приміром, у формі баз даних, порию, цілком законно, виставляють вимоги економічного плану. У приватного порядку дана проблема дозволяється у межах договірних відносин.

Таким чином, забезпечення прав застрахованого в системі обов «язкового медичного страхування тісним чином зв «язано із забезпеченням його прав як громадянина, пацієнта й споживача визначених медичних послуг, що може характеризуватися різним ступенем інформації.

Зняття визначених проблем у системі забезпечення прав застрахованого, поряд із іншим, зв «язано із рішенням питань, що можуть бути обкреслені категорією «інформаційність». Це, із одного боці, правове забезпечення захисту інформації, безконтрольне використання якої може завдати ту чи іншу шкоду діяльності про «єктів системи чи застрахованому, із іншого боці - визначення ступеня її відкритості в межах, що не допускає обмеження прав громадянина на одержання такої інформації.

У функціонуючої, у даний годину, системі обов «язкового медичного страхування, на інтегровану діяльність її суб «єктів й органів, що забезпечують захист прав застрахованих, певним чином впливають законодавчі недосконалості і обмеження в наданні й приступності інформації.