Вывоз капіталу та її особливості на сучасному этапе

1. Розмір вивезення капіталу з России…

1. Оцінка вивезення капитала…

2. Основні чинники вивезення капіталу з России.

1. Головні причини вивезення капіталу з России…

2. Канали, якими відбувається вивезення капіталу из.

России…

2.3. Чинники вивезення капіталу із різних стран…

3. Заходи з припинення вивезення капитала…

Заключение

.

Використовувана литература.

РЕФЕРАТ.

ТЕМА: Вивезення капіталу та її особливості на етапі. Курсова робота з дисципліни: «Економічна теория.».

Орский гуманитарно-технологический інститут. Філія Оренбурзького державного университета.

В обсязі курсової роботи 19страниц.

В курсової роботі висвітлюються масштаби проблеми вивезення капіталу із Росії, проводиться порівнювати з ситуацією інших країнах, і розглядаються різні варіанти рішень. Дається оцінка вивезення капіталу із Росії, а порівняння з даними інших країн із перехідною економікою й участі країн дозволяє розглянути російський досвіду у міжнародному контексті. Вказуються основні чинники, причини, і канали якими відбувається вивезення капитала.

Перехід до ринків у Росії почався кілька років тому вони, але масовий вивезення капіталу із країни триває і трохи років приваблює увагу економістів. Сам факт значного експорту капіталу із Росії, незалежно з його конкретних розмірів є парадоксальним явищем. Відповідно до основам економічної теорії та здоровому глузду, капітал повинен переміщатися із багатьох країн, які мають надміром, у країни із нестачею капитала.

Недоліки відпливу капіталу добре відомі: втрата продуктивного потенціалу, податкової бази й контролю за грошовими агрегатами — усе це лягати важким тягарем на суспільство загалом і утрудняє здійснення заходів державної політики. У той самий час відтік капіталу може бути як симптомом, і засобом протизаконної діяльності, що, як багато вважають, особливо на часі у Росії. Нарешті, багато сполучення пресі свідчить про можливість, що коли частина коштів, наданих, міжнародними фінансові установи просто переправляється межі країни й навіть осідає на індивідуальних рахунках у зарубіжних банках. Таким чином, вивезення капіталу, цілком імовірно, також підриває громадську підтримку програм МФУ в России.

Серед головних причин вивезення капіталу із Росії може бути нестійку політичну ситуацію, макроекономічну нестабільність, конфискационный характер оподаткування, неспроможність банківської системи та ненадійна забезпечення прав власності. Наслідком від цього є потужний відтік капіталу із країни з допомогою засобів, як заниження сум в рахунках-фактурах при експортних операціях, оформленні фіктивних авансових платежів до рахунок імпорту, і навіть банківські переклади в обхід існуючих заходів контроля.

У своєму прагненні обмежити вивезення капіталу із Росії органи структурі державної влади покладаються на стратегію, що об'єднує два підходу. По-перше, економічними реформ, чимало з яких проводять у рамках програм, фінансованих МФУ, передбачається усунути головні причини вивезення капіталу. По-друге, заходи регулювання капіталу йдуть на припинення конкретних каналів вивезення капіталу; за кризою серпня 1998 року зусилля у цьому напрямі були активизированы.

Висвітлюючи проблеми відпливу капіталу із Росії, порівнюючи із ситуацією в інших країнах, економісти дійшли висновку, що на той час в інших країнах із економікою перехідного типу відтік капіталу уповільнився чи припинився, у Росії він досяг безпрецедентного рівня. Неефективність заходів регулювання капіталу припиненні відпливу коштів з країни перебігу останніх кілька років очевидна, хоча можна припустити, що одразу після кризи серпня 1998 року не пощастило трохи пом’якшити гостроту цієї проблеми. Остаточно подолати вивезення капіталу можна тільки з допомогою стратегії, спрямованої на поліпшення принципів управління і результатів макроекономічної діяльності, і навіть зміцнення банківської системи; що заходи регулювання капіталу пов’язані з дорогими диспропорціями і тому їх поетапна скасування має стати частиною середньостроковій стратегії; як і того, що у найближчій перспективі структуру регулювання слід спростити, надавши їй менш що спотворює характер.

1. РОЗМІР ВИВЕЗЕННЯ КАПІТАЛУ ІЗ РОССИИ.

1.1. ОЦІНКА ВИВЕЗЕННЯ КАПИТАЛА.

По прийнятому визначенню відтік капіталу охоплює всі види відпливу коштів, перевищують нормальне переміщення капіталу відповідності зі стратегією диверсифікації міжнародного портфеля. Дане визначення охоплює всі випадки відпливу капіталу результаті злочинних дій; відтік коштів, зароблених законним шляхом, але суперечать закону в силу порушення заходів регулювання капіталу (чи ухиляння від сплати податків); і навіть цілком закономірний відтік засобів у відповідність до діючими правилами, але викликаний неекономічними чинниками, наприклад політичної невизначеністю. Ця, ширша концепція відпливу капіталу використовується тут з двох причин. По-перше, всі випадки відпливу капіталу несприятливим чином б’ють по показниках макроекономічної діяльності країни. По-друге, виходячи з наявних даних практично неможливо розрізнити випадки відпливу капіталу результаті злочинну діяльність, випадки незаконного (але з злочинного) вивезення капіталу і геть законне переміщення коштів межі країни. У широкому значенні, оскільки немає єдиного узвичаєного показника, з точністю відбиває поняття відпливу капіталу, тут використовується ряд параметрів, покликаних забезпечити вірність основних висновків незалежно від використовуваного показателя.

Висвітлюючи проблему відпливу капіталу із Росії, порівнюючи із ситуацією в інших країнах, економісти дійшли висновку, що Росія, безумовно, є країною із нестачею капіталу. Її виробничі і виробничі фонди зношені і застаріли. Державні і місцеві бюджети зводяться дефіцит. Про гострому дефіциті капіталу Росії свідчить дуже високий реальна ставка відсотка за кредит, набагато вища, ніж у гнітючому числі держав світу. Так було в середині лютого 1999 року норма позичкового відсотка за валютні кредити малому бізнесу лежить у інтервалі 18−30% годовых.

Російські та зарубіжні вчені й офіційні організації зробили ряд спроб визначити розміри і структуру експорту капіталу із Росії. Ці оцінки переважно грунтуються на даних платіжного балансу Росії, що складається Центральним банком РФ.

У зв’язку з тим, що зовнішньоторговельна статистика, включаючи статистику послуг, і статистика міжнародних потоків між Росії й іншими країнами кілька років було у кепському стані, платіжні баланси Росії у перші кілька років існування держави мали дуже спрощений і малодостоверный характер. Досить сказати, що з 1992;1993 року платіжні баланси Росії не включали платіжні відносини з державами СНД, котрі обіймали у період велике місце у зовнішньоекономічних зв’язках России.

Лише з 1996 року платіжні баланси Росії придбали більш достовірний характер. Вже набирає сили тільки самого цього обставини розрахунки з урахуванням цих балансів, по крайнього заходу, до 1996 року, що неспроможні носити обгрунтованого характеру. Проте після 1996 року зберігаються серйозні прогалини у статистиці платіжного балансу. До них віднести відсутність обліку обсягів контрабандної торгівлі, заниження цін експорту та інших методи спотворення реальних грошових зовнішньоторговельних потоків господарськими субъектами.

Іншим джерелом інформації величину експорту капіталу із Росії може бути баланс національних рахунків. Звичайні дані цього балансу про чистому експорті товарів та послуг грунтуються на даних платіжного балансу. Проте до 1994 року платіжний баланс не відбивав торгівлю із СНД і в період також мав серйозні прогалини. У той самий час сам обсяг валового внутрішнього продукту же Росії та окремих його складових частин, обчислюваний Держкомстатом РФ, викликає сумніви щодо силу недостатньою достовірності послереформенной статистики загалом і наявності величезного тіньового сектору економіки зокрема. З огляду на ненадійність даних про зовнішніх потоках Росії, Держкомстат РФ під час складання балансу національних рахунків протягом протягом ряду років розсудливо опускав денные про поточних і капітальних трансфертах з России.

Також найчастіше для виміру відпливу капіталу використовують показники «гарячі гроші» і «широкий». Показник «гарячі гроші» — 1 визначається як чисті помилки та упущення плюс чисті потоки активів та зобов’язання, за винятком прямих іноземні мови і портфельних інвестицій, перебувають у власності суб'єктів крім органів грошово-кредитного регулювання, сектора управління і банков.

«горячие гроші» — 2 визначаються: чисті помилки та упущення плюс чисті потоки активів та зобов’язання, крім прямих іноземні мови і портфельних інвестицій, перебувають у власності суб'єктів за винятком органів грошово-кредитного регулювання, сектора управління і банків плюс чисті потоки активів і зобов’язань, крім прямих іншомовних слів й портфельних інвестицій, перебувають у власності банков.

«Широкий» показник визначається: чисті помилки та упущення плюс чисті потоки активів та зобов’язання, крім прямих іноземних дипломатів і портфельних інвестицій, перебувають у власності суб'єктів за винятком органів грошово-кредитного регулювання, сектора управління і банків плюс чисті потоки активів і зобов’язань, крім прямих іноземні мови і портфельних інвестицій, перебувають у власності банків плюс чисті потоки інвестиційних активів та зобов’язання як цінних боргових бумаг.

За офіційною імовірною оцінці, відтік капіталу із Росії 1994;98 роки становив щорічно 11 млрд. доларів. Всім оцінок відпливу капіталу із Росії характерна особливо високий рівень невизначеності, що пов’язані з щодо низькою якістю статистики платіжного балансу. Проте, ці дані дозволяють провести обгрунтоване зіставлення різних періодів і різноманітних країн. За оцінками, використовує як показник «гарячих грошей», і «широкий» показник, відтік капіталу посилився в 1996;97 роках та залишається значним. Щоквартальні розрахунки видаються менш надійними, але, відповідно до деяких даних, відтік капіталу кілька скоротився після різкого падіння курсу рубля із настанням кризи у серпні 1998 року й запровадження, жорсткіших заходів контролю, але знову зріс за зростанням світових ціни нефть.

Різкий контраст між досвідом відпливу капіталу із Росії та становищем країн, більш як у яких реформи протікають успішніше, бракує подиву. Відповідно до визначення країни Східної чи Центральної Європи, першими приступившие до реформ, включають Угорщину, Польщу, Словаччину, Словенію, Хорватії і Чехію. Відтік капіталу цієї групи опитаних країн становив роки змін у середньому 15 доларів душу населення по показнику «гарячі гроші 1», значно менший значення тієї самої показника у Росії. Понад те, принаймні закріплення результатів реформування і поновлення зростання виробництва, у цих країнах у 1993 року відтік капіталу припинився, а приплив у країни цієї групи становив у середньому 75 доларів душу населення в 1993;98 роках. За показником «гарячі гроші 2» позитивна тенденція була більш чіткою: відтік, що становить 60 доларів душу населення, змінився припливом, еквівалентним 90 доларам на одну особу. Якісна аналогічна динаміка простежується й у разі використання «широкого» показника. Такий ж досвід зазначається й у країни Балтії. Для перших років реформ у країнах (1992;94 роки) був характерний щодо незначний відтік капіталу (30−40 доларів душу населення), і з поновленням економічного зростання 1995 року намітилася зворотна тенденція. Факт, що Росія являє собою особливий випадок серед країн із економікою перехідного типу, на основі загального фінансового рахунки ширшим групи із перехідною економікою лише Росія є чистим експортером капіталу протягом кількох лет.

Тривалий період відпливу капіталу із Росії нагадує ситуації у Латинської Америки, коли із припиненням обслуговування боргу Мексикою в 1982 року було десятиліття відпливу капіталу. Хоча масштаби цього явища в тому випадку був у середньому менше, ніж у Росії, окремі країни все-таки відчули вкрай рівні відпливу капіталу. Так, відтік капіталу з Мексики 1983 року перевищив 250 доларів душу населення. Кризові ситуації останнього часу Латинської Америки не супроводжувалися тієї ж ступенем відпливу капіталу, хоч і тут середні значення істотним чином приховують різницю між окремими странами.

Останньою за часом і найбільш вичерпної з у Росії оцінок є оцінка А. З. Булатова, джерело якої в даних платіжного балансу Росії, виключає, проте, даних про платіжних стосунках із державами СНД за 1992;1993 року. Згідно з розрахунками експорт капіталу з Россі становив за 1992;1-е півріччя 1999 року 363 млрд. дол. Найбільший експорт капіталу із Росії, по оцінки Булатова, мала місце в 1996;1997 роках — близько 50 млрд. дол., найменший — у 1-му півріччі 1999 року — 10,4 млрд. дол.

Доктор економічних наук Ханин Р. І. і економіст Суслов М. І. розробили альтернативний метод розрахунку визначення реальної величены експорту капіталу із Росії з урахуванням альтернативної оцінки обсягу й динаміки виробництва та кінцевого використання валового національного продукту Росії. Цей розрахунок є розвитком розрахунків з альтернативної оцінці динаміки макроекономічних показників радянської економіки за 1928; 1987 року. У розрахунках, які стосуються радянської економіки, з оцінки реальної її динаміки було використано достовірні даних про її обсязі, переважно натуральні, які потім за допомогою традиційних і нових методів, з допомогою коефіцієнтів, які зі економіки США перевищив на аналогічному рівні економіки, були перетворені на показники динаміки. У цьому для більшої достовірності використовувалося кілька методів, що надали близькі результаты.

Розрахунки із економіки відрізнялися двома особенностями:

1. число застосовуваних методів було зменшено, бо выявлялась.

близькість результатів багатьох раніше застосовуваних методов;

2. розрахунки динаміки виробництва були доповнені показателями.

використання валового національний продукт. Розрахунки носять попередній характері і не претендують абсолютну точність. Отримані результати із виробництва валового внутрішнього продукту за 1990;1996 року свідчать падіння валового внутрішнього продукту на 48%.

Динаміка окремих компонентів кінцевого використання валового внутрішнього продукту визначалася з урахуванням методів, дозволяють отримати найбільш об'єктивна оцінка. Динаміка обсягу накопичення основних та оборотних виробничих фондів обчислювалася шляхом дефлятирования відповідних компонентів балансу національних рахунків сьогодні за індексом ціни інвестиційні товари для накопичення основних фондів і дефлятора ВВП по нагромадженню оборотних фондів. Дефлятировались та інші компоненти кінцевого використання валового внутрішнього продукту шляхом застосування найбільш підхожих індексів цен.

Через війну порівняння величены створеного валового внутрішнього продукту незмінних цінах 1990 року й пересчитанного по компонентного обсягу використаного внутрішнього продукту, включаючи обсяг чистого експорту, виявилося в значне підвищення величини створеного валового внутрішнього продукту над величиною використаного внутрішнього продукту. Це розбіжність було надто значним для 1991;1993 років і потім поступово зменшувалася до 1996 року, коли величина розбіжності виявилася мінімальної. Розбіжності між величиною створеного і який обліковується офіційної статистикою компонентного використання цього продукту була інтерпретована, як величена прихованого експорту капіталу з России.

Розрахунок величини прихованого експорту капіталу із Росії 1991;1996 рр. млрд. крб. у цінах 1990 года.

| |1990 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 | |1. ВВП |644,2 |612,0 |520,2 |454,1 |380,0 |361,7 |337,1 | |2. Заощадження |197,1 |190,3 |210,1 |137,6 |79,0 |93,0 |78,0 | |3. Інвестиції |195,2 |106,5 |-39,0 |5,9 |0,0 |38,7 |28,6 | |До того ж: | |У основні фонди |186,2 |157,3 |92,0 |68,1 |50,5 |46,6 |38,4 | |У запаси матеріалів и|9,0 |-50,8 |-131,0|-62,2 |-50,5 |-7,9 |-9,8 | |резерви | | | | | | | | |4.Чистый експорт |1,9 |83,8 |249,2 |131,7 |79,0 |54,3 |49,4 | |5. До того ж |1,9 |3,7 |31,2 |38,6 |33,4 |34,7 |38,0 | |офіційні дані | | | | | | | | |6. Прихований експорт |0,0 |80,1 |218,0 |93,1 |45,6 |19,6 |11,4 | |капіталу | | | | | | | | |7. Чистий експорт, |3,6 |161,1 |479,2 |253,2 |151,9 |104,4 |95,0 | |млрд. дол. | | | | | | | | |8. Прихований експорт |0,0 |154,0 |419,2 |179,0 |87,6 |37,7 |21,9 | |капіталу, млрд. дол. | | | | | | | |.

За період об'єм тільки прихованого експорту капіталу дорівнював 899,6 млрд. дол., якщо виходити із паритету купівельної спроможності рубля і долари на 1990 року. Оскільки паритет купівельної спроможності розраховується за всьому об'єму товарів та послуг, зокрема не залучених у зовнішньоторговельний і взагалі ринковий оборот, зазначений розрахунок може показати перебільшені розміри прихованого капитала.

Найбільший вивезення капіталу припадав на 1991;1993 року. У цей час кордону країни були буквально распахнуты навстіж для вивезення капіталу й у водночас були легко доступні джерела такого експорту. З таблиці видно, що величезні розміри експорт капіталу збігаються з великою скороченням матеріальних обігових коштів та резервів, які разом даний період зменшилися у 7 раз.

Відомо, що під час командної економіки існували надмірні запаси тих матеріальних цінностей на підприємствах. Вони вивільнилися у зв’язку з обвальним скороченням виробництва, у 1991;1993 роках. Особливо велике значення мало скорочення запасів матеріалів на оборонних підприємствах, де часто були зосереджені дуже цінні матеріали — кольорові і рідкісноземельні металлы.

Дуже важливо скоротилися, зокрема внаслідок прямого розкрадання, стратегічні запаси сировини й матеріалів, військової техніки боєприпасів. Надалі ці легко доступні джерела поступово вичерпалися, відповідно скоротилися й розміри вивезення капіталу з Росії. У водночас на розмірі експорту капіталу позначилася та деяка жорсткість валютного і експортного контролю після 1993 й особливо в 1999 року, в часи уряду Е. М. Примакова.

Обчислений обсяг експорту капіталу є, звісно, колосальним. Він, проте, не унікальний. Є і інших держав світу, де обсяг експорту капіталу значно перевищує обсяг ВВП. Головним чином це держави Африки й Азії, і навіть деяких країнах Східної Європи. Щоправда, накопичений обсяг відпливу з цих країн, особливо Африки й Азії, утворився за значно великий період, що дуже существенно.

Загальний розмір відпливу з Росії в багато разів перевищив обсяг іноземних інвестицій у російську економіку й іноземної економічної допомоги Росії у 90-ті годы.

Експорт капіталу став найважливішим чинником якого економічної кризи в Росії. Він вкрай негативно позначився лише на рівні життя населення, обсязі капітальних вкладень, зборі доходів бюджету, розмірі золотовалютних резервов.

2. ОСНОВНІ ЧИННИКИ ВИВЕЗЕННЯ КАПИТАЛА.

ІЗ РОССИИ.

При визначенні основних чинників вивезення капіталу із Росії проводиться розмежування між головними причинами відпливу капіталу і каналами, за яких це происходит.

2.1. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИВЕЗЕННЯ КАПИТАЛА.

ІЗ РОССИИ.

З початку початку ринкової економіки Росія зіткнулася з цілу низку проблем, які зробили його досить ризикованим зберігання заощаджень населення усередині країни та, навпаки, значною мірою сприяли перекладу особистих заощаджень до інших держав. Попри те що що було ухвалено кілька заходів з усунення них, якість реформ у тому напрямі залишається далеко неоднозначным.

Є низка причин експорту капіталу із Росії. Але з них є потворність що склалися на Росії економічний механізм, при якому власники зацікавлені у долі свого підприємства. Держава, як представником інтересів товариства виявилося при владі невеличкий групи їх олігархів і тривалий час не вживало жодних зусиль скорочення експортного капіталу з России.

· Макроекономічна нестабільність, що є значною мірою наслідком політичної нестабільності, породжує невпевненість у відношенні майбутніх прибутків від інвестицій у России.

· Довільний і конфискационный характер системи оподаткування сприяє ухилення сплати податків, а переклад коштів до інших держав дозволяє легко приховувати їхню відмінність від податкових органов.

· Недовіра до банківську систему сприяє перекладу заощаджень за рубеж.

· Слабкість інституціональних механізмів захисту прав власності і дуже распространившаяся корупція мають до накопичення активів в России.

· Нарешті, деяких випадках приватизація створила змогу керівників підприємств відчужувати перебувають у їхньому віданні активи і приховувати отриману виручку там. Перелічені головна причина створюють стимули для перекладу (або збереження) капіталу до інших держав, яку проводять найрізноманітнішими путями.

2.2. КАНАЛИ, ПО ЯКИМ ВІДБУВАЄТЬСЯ ВЫВОЗ.

КАПІТАЛУ ІЗ РОСІЇ. Канали відпливу капіталу із Росії добре відомий і містять у собі следующие:

· Надання хибних відомостей про розмірах експортної виручки, особливо у паливно-енергетичному секторі. Зрадливе вказівку доходів від цього досягається кількома способами: (а) заниження сум в рахунках-фактурах при експортних операціях; (b) контрабандний експорт, прибутки від якого перетворюються на зарубіжні компанії чи закордонні рахунки, і (з) здійснення експорту через офшорні дочірні підприємства з заниженим відпускним цінами, причому відмінність між ними ринковими цінами залишається в офшорної зоні. Переважна зосередження російського експорту до енергетичному секторі перетворює їх у основний канал відпливу капіталу із Росії. Саме «нафтове прокляття» почасти пояснює подібне поєднання повільного ходу реформ, корупції та відпливу капіталу із Росії. Очевидна взаємозв'язок між інтенсивністю відпливу капіталу із країни та зростання світових нафтових цін також підтверджує ту думку, що відтік капіталу значною мірою відбиває неповернення у країну експортної виручки від продажу енергоносіїв. 1995 року експортні ціни на Росії відставали світових загалом на майже 7 відсотків для сирої нафти, на 29 відсотків для нафтопродуктів, на 15 відсотків для вугілля, на 11 відсотків для газу, на 21 відсоток для алюмінію і 13 відсотків для міді. Ці статті експорту сягають половини усієї своєї структури у Росії. Слабкість митного і прикордонного контролю у державах колишнього СРСР роки реформ полегшувала відтік капіталу через цей канал. Наприклад, деяких країнах Балтії перетворилися на центри реекспорту товарів, незаконно експортованих з России.

· Завищення розмірів платежів з імпорту, зокрема з допомогою фіктивних контрактів імпорту товарів чи послуг. У порівняні з експортним механізмом, величину відпливу капіталу через цей канал оцінити виявляється значно складнішим, оскільки структура російського імпорту виявляється значно більше диверсифікованої, ніж структура экспорта.

Указанные в контрактах ціни імпортованих продуктів харчування, як-от пшениця й олію, перевищують світові ціни на всі 40 процентов.

· Фіктивна передоплата по імпортним угодам. Це один із важливих каналів відпливу капіталу. Є чимало прикладів, коли підприємства створюються винятково з метою оформлення імпортного контракту, виходячи з якого банк надає велику передоплату. Як лише переклад кошти здійснюється, підприємство ликвидируется.

· Багато операцій із рахунках руху капіталів оминаючи встановлених правил нерідко формують російські банками через кореспондентські рахунки зарубіжних банків. Нерідко громадян Росії також набувають банки (зазвичай, у тих країнах, де відсутня суворий нагляд за банківською діяльністю) з метою відкриття кореспондентських рахунків, із російським банком. Ці рахунки служать каналом відпливу капіталу, практично непідконтрольним ЦБ Російської Федерації. Деякі з вище перерахованих каналів зараховуються до способів відпливу капіталу, розглянутих вище, тоді як інші (такі як форму надання зрадливої інформації про розмірах експортної виручки) є додатковими вариантами.

2.3. ЧИННИКИ ВИВЕЗЕННЯ КАПИТАЛА.

З РІЗНИХ СТРАН.

У розділі розглядаються чинники відпливу капіталу різних країнах, що дозволяють чіткіше уявити ситуації у Росії і близько визначити рекомендації з її виправленню з урахуванням міжнародного опыта.

По-перше, наявні дослідження свідчать, що відтік капіталу розвивається і натомість незадовільних макроекономічних показників і недостатнього розвитку необхідних інститутів. Використовуючи обмежену вибірку із перехідною економікою, можна дійти невтішного висновку про тому, що високий рівень інфляції, великий дефіцит бюджету, прогресуюче зниження курсу національної валюти, і низькі реальні відсоткові ставки ведуть до підвищення відпливу капіталу. Вивчення вибірки з 18 країн період із 1978 по 1988 роки свідчить у тому, що бюджетна консолідація, і виконання програми стабілізації МВФ дозволяють припинити відтік капіталу. Результати порівняльного дослідження країн відзначають взаємозв'язок між відпливом капіталу і диспропорціями фінансової політики, які призводять до завищення валютного курса.

По-друге, найбільш успішний досвід реформ країнах Центральної Європи, Балтії та Латинській Америки також свідчить про можливість значного зменшення і навіть подолання відпливу капіталу шляхом неухильного поліпшення макроекономічних показників, проведення інституціональних реформ чи поєднання цих підходів. країнах Центральної Європи повне подолання відпливу капіталу був пов’язаний із зниженням рівня інфляції і підвищення якості структурних реформ. У країни Балтії також було досягнуто істотного прогресу за обома напрямам, та, крім того, здійснюється контролю над станом бюджетного балансу. У країнах Латинська Америка вдалося досягти значних успіхів скорочення бюджетного дефицита.

По-третє, є взаємозв'язок між інтенсивністю відпливу капіталу і показниками економічного зростання. Основний труднощами під час аналізу взаємозв'язку між відпливом капіталу та ін перемінними є правильне визначення причинності, бо очевидне, що відтік капіталу може бути як наслідком, і причиною незадовільною макроекономічної ситуації. Проте є досить імовірним, що сталий поліпшення макроекономічних показників у країні й зміцнення організаційно-правовою бази (зокрема зміцнення політичну стабільність, захист прав власності і верховенство закону) дозволять припинити відтік капитала.

За даними порівняльних досліджень, у різних країнах залишається тим щонайменше не зрозумілим, наскільки ефективним є заходи регулювання капіталу запобігання йому відпливу. Більшість наявних досліджень зазначає, що регулювання відпливу капіталу й у частковості, заходи кількісного контролю, здебільшого виявляється неефективним. З вибірки промислово розвинених країн і країн не виявили підтвердження з того що заходи регулювання капіталу здатні захистити платіжний баланс країн. Заходи регулювання капіталу не надають помітного впливу відтік капіталу, бюджетний дисбаланс і здійснити програми МВФ. Хоча у деяких випадках заходи контролю може стати короткий час ефективними, тим щонайменше інвестори дуже швидко знаходять шляхи до обходу цих обмежень. Слід додати, що у багатьох країнах спостерігається тенденція зберігати заходи регулювання капіталу, що, цілком імовірно, характерне й для Росії. Заходи у сфері политики.

Головними причинами відпливу капіталу із Росії є політична невизначеність, важкий тягар податків, нерозвиненість банківської системи та надзвичайно сильний вплив інтересів великих монополій у енергетичному секторі. Попри те що, що проблему відпливу капіталу навряд чи можна вирішити швидко, ж досвід інших із перехідною економікою показує, що цей тенденцію можна подолати всього кілька років, для усунення головних цього явища буде передбачено рішучі і серйозних реформ. Необхідні заходи, створені задля зміцнення банківської системи, вдосконалення системи оподаткування, поліпшення методів управління контроль над інтересами великих монополій в енергетичному секторі. Провести такі реформи нелегко, якщо не усунути базових причин відпливу капіталу, подолати їх удастся.

3. ЗАХІД ПО ПРЕСЕЧЕНИЮ.

ВИВЕЗЕННЯ КАПИТАЛА.

Заходи, створені задля припинення відпливу капіталу із Росії, включав низку заходів валютного контролю. Хоча система багатьох валютних курсів скасували в 1993 року, на початку затяжного перехідного періоду суттєві зусилля додавалися для реалізації контролю над зовнішньої торгівлею. У 1992;93 роках було створена і потім стала жорсткішою система ліцензування експорту «стратегічного» сировини. У 1993;94 років у Росії введено вимога оформлення «паспорти угоди» з докладним описом експортних операцій, та з’явилися б і «експортні сертифікати». 1995 року відбулася значна лібералізація торгівлі, особливо — по скасування експортних квот велику частина товарів, у результаті Росія прийняла 1996 року зобов’язання в статті VIII МВФ.

У 1997 року заходи регулювання капіталу були значно ослаблені, і до середини 1998 року нерезиденти змогли репатріювати прибутки від інвестицій до російських цінних паперів. Проте після серпневого кризи 1998 року заходи регулювання капіталу було відновлено і ужесточены.

Однією з характерних заходів, введених у Росії, була вимога обов’язкового продажу валютних надходжень. Починаючи з липня 1993 року всі російські експортери в обов’язковому касаційному порядку мають були обмінювати 50 відсотків своєї валютних надходжень на рублі. У 1999 року ця частка була збільшена до 75 відсотків, і розглядався питання про можливість обов’язкового продажу 100 відсотків выручки.

Всі ці заходи валютного контролю, можливо, і було корисні, забезпечивши (тимчасове) скорочення відпливу капіталу, але, як стверджує автори, вони обійшлися ціною зростання корупції та зниження економічної ефективності. Ці заходи контролю увінчалися створенням економічної ренти, і значної частини ресурсів була витрачена те що, аби пристойно оминути контроль і одержати доступ цієї ренті. Тією мірою, як і забезпечення дотримання нормативів і керував залежить від волі чиновників, зберігається простір корупції. Справді, за кордоном спостерігається тісний зв’язок між корупцією і заходами регулювання капитала.

Хоча взаємозв'язок між заходами валютного контролю та корупцією докладно сучасні дослідження не аналізувалася, порівняння регрессий за даними різних країн показує позитивну залежність між заходами контролю і корупцією. Країни, у яких маються чотири типу контролю, загалом характеризуються вищої корупцією (на 1,3 пункту за шкалою від 0 до 6), ніж країни, де контроль взагалі отсутствует.

Нарешті, в повному обсязі фірми однаково можуть обходити заходи контролю, що посилює нерівні умови конкуренції, та спотворює структуру розподілу ресурсів. Принаймні всі ширшого поширення контролю у секторам російської економіки, те сталося з коррупцией.

Система експортних ліцензій сприяла посиленню корупції серед державних чиновників; точно як і запроваджене згодом вимога, обязавшее банки засвідчувати точність відомостей у паспорті угоди, призвело до поширенню корупції у банківської системе.

Провести точний аналіз витрат і вигод застосування заходів регулювання капіталу нелегко. Важко висловити кількісно витрати, пов’язані зі зростанням корупції. Також важко визначити вигоду у вигляді скорочення відпливу капіталу, бо дуже важко оцінити, наскільки більше було б відтік капіталу за відсутності контролю. Проте, якщо взяти до уваги як міжнародного досвіду, і події у Росії, ефективність заходів регулювання капіталу представляється сумнівною. З іншого боку, спроби оминути цей контроль приводять до значного зростанню корупції у відповідних сферах економічної деятельности.

Отже, в у середньостроковому періоді заходи регулювання капіталу, очевидно, слід скасувати, але через низку міркувань короткостроковій перспективи бажано і доцільно було б підійти до цього питання поступово. Існуючі заходи контролю, можливо, надають деяке впливом геть скорочення відпливу капіталу, та його різка скасування може призвести до тиску на карбованець і вилученню вкладів з російської банківської системи. Скасування заходів регулювання капіталу може також привести до меншою захищеності від цілеспрямованих спекулятивних дій. Можна також заперечити, що наслідки серпневого кризи 1998 року були менш пагубні за наявності жорсткіших заходів регулювання капіталу. Щоб запобігти можливий зростання попиту іноземної валюти, потрібно буде проводити поступову скасування такого контролю у поєднані із заходами щодо зміцненню банківської системи, управління і макроекономічних показників в целом.

У короткостроковій перспективі деякі кроки може допомогти поліпшити структуру заходів валютного контролю та дозволити найближчим часом скасувати заходи контролю, несумісні зі Статтею VIII МВФ, не створюючи до того ж час ризику несподівано різкого зростання відпливу капіталу. Ці заходи включають следующее.

. Система валютного регулювання у Росії представляється надмірно складної. Існуючі правила слід раціоналізувати, забезпечивши несуперечливе і піддається контролю застосування, не яка потребує також видачі індивідуальних разрешений.

. Кількість ліцензованих банків час дуже велика, і з них, можна вважати, беруть участь у ухилянні від валютних обмежень. Більше жорсткі правила ліцензування банків чи допомогли б пом’якшити ці проблеми. Зокрема, можна було б відкликати ліцензії в тих банків, які опинилися явно ненадійними за дотримання правил валютного регулювання, але в використання рахунків банків, штаб-квартири яких у офшорні зони, малодоступних для органів банківського нагляду, може бути накладений запрет.

. Передоплата імпорту час мусить бути попередньо санкціонована Центральним банком Росії, і було випадки, коли така дозвіл не видавалося. Іноді така система лягає непотрібним тягарем на законослухняних импортеров.

Доцільно спростити процедуру законного імпорту, зберігши до того ж час за ЦБР право контролювати передоплату імпорту. Один із можливостей залежить від заміні існуючого вимоги про обов’язкове одержання врегулювання вимога про надання звіту, що передбачає суворі штрафні санкції у разі, коли імпортовані товари, які внесли передоплату, були доставлені в обумовлений срок.

Графік середньостроковій поступової скасування заходів контролю має, колись всього, передбачати скасування складних заходів, які створюють змога довільних дій чиновників як із їх застосуванні, і у зв’язки Польщі з забезпеченням їх дотримання. З іншого боку, заходи контролю, які просто передбачає надання повну інформацію, може бути збережені тією мірою, якою вони ускладнюють вивезення із країни і приховування прибуток від справді злочинної деятельности.

Також слід подивитися на питання, сприяють позики, надані міжнародними фінансові установи, відтоку капіталу. Питання, очевидно, в тому, залишаються у Росії чи залишають країну конкретні банкноти, передані Центральному банку Росії, оскільки — поняття родове. Проблема у цьому, якою мірою відтік капіталу було б вище за відсутності позик МФУ, але, на жаль, відповісти це питання неможливо. Відповідь залежить від цього, чи відповідають такі позики й політичні заходи, використовувані у тих цих позик, цілям відновлення довіри до здібності країни надати привабливі можливості всім инвесторам.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Підбиваючи підсумки, скажімо, що основними причинами відпливу капіталу є політичною невизначеністю, непослідовність реформ, слабкість інституціональної основи, зокрема, що у корупції. Дані інших країнах із перехідною економікою показують, що розв’язання цих проблем часто призводить до подоланню відпливу капіталу. Заходи регулювання капіталу, хоч і приносять певну короткострокову вигоду, пом’якшуючи мінливість потоків капіталу, видаються все-таки неефективними з погляду середньострокових завдань запобігання відпливу капіталу, і обходяться дуже дороге, оскільки призводять до зростання корупції. Таким чином, середньострокова стратегія після виборів має передбачати графік поступової скасування заходів контролю з одночасним проведенням комплексних заходів із вдосконалення управління і макроекономічних показників, і навіть у зміцненні банківської системи. Однією з основних умов виживання російської економіки найближчими роками є різке зменшення експорту капіталу, й зусилля щодо повернення хоча б частини вивезених, по суті, розкрадених засобів у Росію. Росія вправі розраховувати в повернення розкрадених коштів своїх громадян сприяння урядів правоохоронних органів держав. Зрозуміло, перші заступники та досить дієві кроки у цьому напрямі має розпочати уряд Росії, найбільше був зацікавлений у повернення цих коштів. Поки що зусилля у цьому напрямі незначні. Вочевидь, що виконавча російська влада занадто бережно належить до своїх ворам.

Але якщо становище зміниться, то ми не менше складне завдання стане і в очах західних державними органами. Їх потрібно дієва допомогу у розшуку утекших із Росії багатств і повернення в Росію. Це пов’язане з відомими жертвами для економіки цих країн, які непогано заробили на жахливому розкраданні російської національної богатства.

ВИКОРИСТАНА ЛИТЕРАТУРА.

1. Зубченко Л. «Міжнародне рух капіталу сучасних условиях."//Экономист 2001 № 6.

2. Матеріали міжнародній конференції «Інвестиційний клімат і економічного роста.».

3. Ханин Г.І. «Альтернативні методи визначення обсягу експорту капіталу з России."//ЭКО 2001 № 1.