Соціальна демократія

Соціальна демократія

Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е. Берштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу. Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї здійснив Е. Бернштейн, якого інколи називають батьком сучасної соціал-демократії. Перу цього німецького теоретика належать праці «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899), «Чи можливий науковий соціалізм?» (1901), «Класи і класова боротьба» (1904) та багато інших. Теоретична позиція Бернштейна тісно пов «язана з його політичною орієнтацією на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом. Сучасний пролетаріат, на думку Бернштейна, не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. За Бернштейном, диктатура пролетаріату означатиме диктатуру клубних ораторів і партійних демагогів. Він гостро критикував абстрактні марксистські положення про пролетаріат як однорідну цілісність, фіксуючи різнорідність чисельно зростаючих соціальних груп, об «єднаних під цією назвою. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн слушно називав «політичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху є, на його думку, боротьба пролетаріату за економічні й політичні права. Проблеми економічних прав він пов «язував із питанням про приватну власність для кожного громадянина, акцентуючи на його праві реалізувати свій соціальний інтерес.

Важливим елементом економічної концепції Бернштейна є теорія демократизації капіталу. Економічні перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичних засадах, на думку Бернштейна, мають відбутися завдяки розвиткові виробничих і споживчих товариств, які демократизують економіку, формують механізми самоврядування трудящих. Він віддавав перевагу стихійному, еволюційному розвиткові економіки, основою організації якої є споживча і виробнича кооперація, здатна вдосконалюватися за ініціативою «знизу», утверджувати справжню демократію, тобто демократію, за якою жоден клас не користується привілеями порівняно з рештою суспільства. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян. Правосвідомість Бернштейн розглядав як уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий ступінь не лише свободи, а й відповідальності для всіх. За Бернштейном, чим довше у будь-якій сучасній державі діють демократичні інститути, то більше уваги приділяється правам меншості. Партійна боротьба втрачає характер взаємної ненависті, а тому й життя таких партій позбавляється політичних катастроф.

Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробничих відносин характерним є гуманістичне ставлення до людини праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичний соціалізм». Сутність ідеї соціалізму в тлумаченні Бернштейна полягає в тому. що соціалізм не означає якогось реального суспільного ладу (чи навіть принципової можливості досягнення десь і колись такого ладу). Водночас ідея соціалізму є такою ідеєю, вірячи в яку та орієнтуючись на яку, трудящі класи об «єднують свої сили, консолідуються, борються за свої права (за покращання матеріальних умов існування, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу і т. ін.) і справді, реально виборюють кращі умови існування, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу тощо в рамках певного суспільного устрою. Сама ж ідея соціалізму — це морально-етичний ідеал. Саме в цьому сенс знаменитої формули Бернштейна «Кінцева мета — ніщо, рух — усе».

З плином часу західна соціал-демократія дедалі активніше простує до лібералізму, відходячи від ідеології марксизму. Найхарактернішими рисами післявоєнної соціал-демократії стали відкритість і плюралізм.

У 70—80-х рр. XX ст. соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії сформулювали у своїх програмних документах концепцію самоврядного соціалізму. Такий соціалізм передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання й винесення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Він активізує маси громадян, членів професійних спілок, громадських організацій, місцевого самоврядування. Ці організації виступають як політичні партії. Розширюється автономія різних спілок, товариств як у виробничій, так і в невиробничій сферах. На всіх рівнях здійснюється виборність в органи самоврядування, їхня діяльність знаходиться під постійним Філософія соціал-демократії закорінена в ідеях теоретика-ліберала Карла Поппера, в його концепції критичного раціоналізму. Саме цією концепцією демократичні соціалісти обґрунтовують відкритість своєї доктрини, їхнім головним завданням, за словами німецького соціал-демократа У. Ломара, стало відмежування від наукового комунізму. Вони вже визнають головну роль моралі, свободи, справедливості в розвитку історії. Втілення в життя цих цінностей потребує вольової та моральної енергії людей, незалежно від економічного базису.

Вдавшись до складної ідейно-світоглядної переорієнтації, соціал-демократія спромоглася розпочати ідейні пошуки. Щоб розширити уявлення про розгалуження її сучасних ідей, наведемо декілька найхарактерніших і вельми промовистих висловлювань, постулатів, авторами яких є відомі теоретики, вчені, публіцисти.

Німецький соціал-демократ Фред Брандт у статті з досить красномовною назвою «Демократичний соціалізм — це не світогляд» писав, що демократичний соціалізм не намагається стати ідеологією. Хоча б тому, що претензійні світогляди і вчення виявилися малоефективними у практичній площині. Демократичний соціалізм переймає елементи інших вчень не для того, щоб перетворити їх на нову ідеологію, а щоби збагатити власний зміст.

Австралійський соціаліст Біл Хайділ у брошурі «Перипетії демократичного соціалізму» писав, що соціалізм не може перетворитися на закінчену теорію, оскільки йдеться про життя людини й суспільства, які швидко змінюються. Схожі думки висловлює також і німецький політолог, економіст Т. Ортлайб. Він підкреслює, що демократичний рух поставив під сумнів уявлення про капіталістичну структуру суспільства. Соціал-демократи вважають, що питання про структуру суспільства ставитиметься перед суспільством знову і знову, і ніколи не буде вирішене.

Отже. соціал-демократи не уявляють соціалізм у вигляді якоїсь сформованої кінцевої мети. Оскільки, як вони вважають, мети, яку ставить перед собою демократичний соціалізм, не можна досягти одним стрибком. Вона неперервна. Протягом розвитку людської цивілізації вона наповнюватиметься новим змістом, позаяк у цьому виникатиме потреба. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху. Він може вважатися дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху.

Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювалися новими концепціями, уточнювалися новими реаліями життя. Серед них — концепції якості життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії. Концепція якості життя е складовою, знову ж таки, не лише демократичного соціалізму, а й лібералізму. Суть її полягає у спробі встановити тісний зв «язок між традиційними матеріальними інтересами і новими потребами трудящих (економічний захист, поліпшення умов праці, розвиток системи соціального забезпечення і громадського транспорту, охорона здоров «я, професійна підготовка, комунальна служба). Якість життя трудящих, на думку соціал-демократів, найвища в соціальній державі, діяльність якої передусім торкається соціальної контролем громадськості. Держава, за концепцією соціал-демократів, як така не ліквідується, але практично всі її внутрішні функції передаються органам самоврядування.

Концепція самоврядного соціалізму передбачає підпорядкування органів місцевого самоврядування органам представницької демократії (парламенту). Самоврядний соціалізм передбачає політичну демократію: багатопартійність, свободу діяльності опозиції, можливість перебування при владі кількох партій і под. Соціал-демократи не визнають ніяких форм диктатури. Диктатура несумісна з політичною демократією. Складовими останньої є права людини, свобода друку, свобода й самостійність профспілкового руху, існування правової держави.

Прагматична частина соціал-демократії вважає дієвим способом лікування хвороб «держави благоденства» значні ін «єкції в економіку з боку приватного сектора. Водночас необхідно посилити механізми ринкової економіки, знизивши для цього надміру високі прямі податки, причому не тільки на підприємців, а й на значну частину населення, аби дати людям можливість витрачати свої кошти на власний розсуд. Передбачені заходи здатні уповільнити зростання інфляції, яку за дефіциту робочої сили ніяк не можна стримати традиційним методом національних тарифних угод. Отже, життя, мінлива соціально-економічна ситуація спонукає соціал-демократію до конструктивної, творчої діяльності.

Світова соціал-демократія — організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціалістичний Інтернаціонал. За статутом Соцінтерну, прийнятим 1986 р. ця міжнародна організація є об «єднанням політичних організацій і партій, мета діяльності яких — демократичний соціалізм. Серед цілей Соцінтерну: 1) зміцнення зв «язків між партіями, що об «єдналися; 2) координація їх політичної лінії методом згоди; 3) розширення зв «язків з іншими партіями соціалістичної орієнтації, які не є членами Соцінтерну, але бажають співробітничати з ним.

У програмних документах Соцінтерну підкреслюється, що цілей демократичного соціалізму можна досягти лише в окремих країнах. У Декларації принципів (один із головних документів) висловлюється сподівання, що «сила принципів соціал-демократів, переконливість Їхніх аргументів та ідеалізм їхніх прихильників сприятимуть формуванню в XXI ст майбутнього відповідного демократичного соціалізму». Наприкінці нашого століття, як зазначено там же, демократія стає найважливішим засобом народного контролю тих безконтрольних сил, які змінюють нашу планету, не турбуючись про її збереження. Демократія повинна охопити всі сфери життя суспільства: політику, економіку, соціальні відносини, культуру.

Соцінтерн не обминає увагою і нинішній етап існуючих міжнародних економічних відносин. У доповіді «Глобальний виклик», яку підготував комітет Соцінтерну, висловлено критичні зауваження правлячим колам, адміністрації Сполучених Штатів Америки, які не бажають формування справді рівноправних економічних відносин. У деяких документах Соцінтерну негативно оцінюється діяльність Міжнародного валютного фонду, кредити якого країнам, що розвиваються, підштовхують їх до прірви. Засуджується діяльність транснаціональних корпорацій, які порушують правила міжнародної торгівлі, експлуатують трудящих країн, що розвиваються. У різноманітних документах Соцінтерну пропонуються заходи нового світового економічного порядку на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами. Соціал-демократія наголошує, що транснаціональні корпорації необхідно взяти під міжнародний контроль, аби вони працювали «в межах затвердженого 00Н кодексу поведінки».

Від кінця 80-х рр. Соцінтерн приділяє серйозну увагу охороні навколишнього середовища. Соціал-демократія ставить завдання всіляко сприяти об «єднанню прогресивних сил людства проти загрози ядерної війни, яка може викликати такі наслідки, що життя на нашій планеті стане неможливим. Соціал-демократи звертають увагу на те, яку небезпеку несе людству хімічна та біологічна зброя. Соцінтерн різко виступає проти «економічного колоніалізму» — використання територій країн, що розвиваються, для скидання небезпечних відходів хімічного та ядерного палива. Соціалістичний Інтернаціонал як міжнародна політична організація пропонує інші конкретні заходи, реалізація яких може зменшити гостроту екологічних проблем.

Соціал-демократи виступають як організована політична сила в Європарламенті, утворюючи соціалістичну групу (СГЄП). Від кінця 70-х рр. за результатами виборів до Європарламенту в країнах Європейського співтовариства (нині — Європейський Союз) ця група є найчисленнішою. Вона виробила спільну позицію з багатьох політичних і економічних проблем, а тому може реально впливати на розвиток Європи і світу.

Якщо до 60-х років соціал-демократія надавала перевагу державному регулюванню економіки, державній формі власності, як найбільш ефективних засобів соціального захисту найбідніших верств населення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається підтримувати соціальну рівновагу за рахунок збільшення бюджетних видатків на соціальну ескеру. Сучасна соціал-демократія не є орієнтована тільки на робітничий клас, а на широкі категорії представників найманої праці.

Крім типів держави, уже відомих історії людства, є підстави для прогнозування виникнення в майбутньому держави соціально-демократичного типу —держави трудящих-власників. Така держава буде організацією політичної влади трудящих-власників, що становлять більшість суспільства, яка забезпечить реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації і народу на засадах свободи, справедливості і солідарності.

Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії відповідає перехідний тип держави, орієнтованої на соціальну демократію.

У першій половині XX ст. у багатьох країнах розпочався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства (суспільства «вільного», монополістичного капіталізму) до громпдянського правового суспільства соціальної демократії. Такому суспільству і має відповідати правова держава, яка не може бути державою соціальної демократії.

Соціальна демократія може існувати тільки у такому суспільстві, де ліквідоване відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це ніслябуржуазне (постбуржуазне) суспільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників.

У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:

держави промнслово-розвннутих країн соціальноорієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;

держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізьу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію, влади більшості населення (зокрема, колишні радянські республіки та історично аналогічні їм держави).