Життя і творчість грушевського

РЕФЕРАТна тему: «Біографія М. С. Грушевського «Виконав:учень 9-б класуЧереватого ОлексіяКиїв — 2000 М. С. Грушевськии (1866−1934) жив і творив українську державність, писавїї історію, перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей. Вінбув особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а йзвичайні людські риси характеру, емоції і пристрасті, честолюбніамбіції, симпатії й антипатії, душевні потрясіння, певні слабкості йболючі помилки. А ще він був людиною своєї епохи — часів гострихсоціальних суперечностей і жорстокого національного гніту з бокуімперської влади стосовно українського народу і його еліти, до ньогоособисто як одного з найпомітніших її представників. Він і йогосподвижники працювали за надто важких, часто екстремальних, виснажливихумов (наприклад у 1917;1918рр.) «Я був стомлений… — згадував М. Грушевсь-кии, — боявся за свої сили, за свою психічну рівновагу…вертаючи вечором з засідань, звичайно не міг заснути, хіба глибоко вніч… При тім ми всі жили в безнастанній тривозі, в свідомостіможливості якоїсь несподіваної катастрофи: арештів, збройного нападу іпод."До цього слід іще додати, що ні сам Михайло Грушевськии, ні йогонайближчі соратники в Українській Центральній раді не мали жодногодосвіду парламентської, а тим більше дер-жавотворчої діяльності.Підрунтям цієї звитяжної праці стали його політичні або політологічніконцепції, відзначає відомий грушевськознавець Любомир Винар, «тісно пов «язані з його історіософією й історичними концепціями, з наголошеннямзмагання українського народу до свободи і незалежності». Мабуть, саме через те, що його діяльність у Галичині, а з 1905 р. й уНаддніпрянській Україні по згуртуванню українства була підпорядкованапоширенню його окреміш ницьких ідей щодо розбудови незалежної України, саме на Грушевського й випала нелегка доля очолити не лише Цент-ральнураду майже відразу по її постанню, а й увесь той великий потік до волі йвизволення з-під московського ярма 1917;1920;х років.Один із сучасників Грушевського Б. Мартос писав, що вибір упав наГрушевського тому, що «всі… знали його патріотизм, чесність, ерудицію, працездатність та інші якості його ха-рактеру». Окрім того, серед усіхдіячів Центральної ради й усього українського відродження періодувизвольних змагань він, мабуть, найкраще знав політичне життя Заходу, чимало років провівши за кордоном. Очевидно також і те, що він бувнайвищим авторитетом серед усіх тих патріотів українства, що присяглисяна вірність українській незалежній державі.Грушевськии був великим патріотом України й україн-ства, але ж він був івеликим демократом-державником, соціалістом, якого не могли засліпитинаціоналістичні збочення. Він послідовно виступав проти національного, зокрема між слов «янськими народами, роз «єднання, проти пропагуванняідеологічних націоналістичних крайностей, але ж він, прозрівши післятрагічних подій початку 1918 р., послідовно виступав і проти"московської орієнтації». Він закликав своїх сучасників визволитися «від «песього обов «язку «» супроти Московщини». Ми всі повинні пам «ятати, що саме йому, Михайлу Сер-гійовичуГрушевському, маємо завдячувати тим, що після майже 300-літньогонаціонального поневолення і нищення, він проголосив Україну незалежноюсамостійною державою, що й було зафіксовано IV Універсалом.Тільки з урахуванням усіх цих моментів і обставин можна зрозуміти йоб «єктивно оцінити стосунки Грушевського з людьми. Цілком закономірно, що в нього було багато друзів, прихильників, та було чимало й затятихворогів. Але тут ми не будемо говорити про непримиренних політичнихсупро-тивників М. С. Грушевського з «білого» або «червоного» табору, щообстоювали «єдину, неділиму Росію» з відповідними до цих кольоріввідмінностями її «облаштування». Під терміном «опоненти» ми маємо наувазі тих діячів, що уособлювали альтернативу Грушевському у самомуукраїнському визволь-ному русі. Адже далеко не всі з навіть найближчихйого соратників, скажімо в Українській Центральній раді і її у ряді, поділяли погляди свого лідера з усіх питань історії, теорії й практикирозбудови української державності. Представлені у цій книзі особиналежали до різних українських політичних партій, громадськихорганізацій, течій суспільної й історичної думки. По-різному вониосмислювали історичне минуле України й «конструювали» її політичнемайбутнє, зокрема розв «язання складного сплетіння завдань національногота соціального визволення. По-різному дивилися вони і на багато іншихпроблем національно-державного будівництва: місце України в міжнародномуспівтоваристві, зокрема її взаємини із своїм сусідом і «старшим братом" — Росією, розв «язання проблем національних меншин у незалежній Україні, створення влас-них збройних сил та ін. Різними були й ті шляхи тазасоби, якими вони прагнули досягти своєї мети. Звичайно, усе це відповідним чином впливало на особисті стосункизгадуваних діячів з М. С. Грушевським, що складалися по-різному, частопроходили певну еволюцію, часом карди-нально змінювалися через причиниоб «єктивні й суб «єктивні. Частина прихильників і однодумців Грушевськогоз плином часу і за певних обставин суспільно-політичного життя опинялисяу таборі його опонентів і, навпаки, колишні опоненти ставали щиримидрузями й надійними сподвижниками. Чимало цих діячів були одночаснооднодумцями й опонентами М.С. Гру-шевського, беззастережно підтримувалийого у розв «язанні одних проблем і палко полемізували з ним з приводуінших.Звичайно, в цій книзі ніяк неможна вмістити відомостей про всіх осіб, зякими співпрацював і спілкувався М. С. Гру шевський, у кого він вчився ікого вчив сам, створивши власну велику школу в українській історичнійнауці.Вміщені тут персоналії лише репрезентують оточення М. С. Грушевського урізні періоди його життя й діяльності та ті громадсько-політичніорганізації й державні установи, які очолював і в яких працював цейвеликий українець (Наукове товариство їм. Шевченка, Українське науковетовариство, Українська партія соціалістів-революціонерів. УкраїнськаЦентральна рада. Всеукраїнська Академія наук, її інститути, комісії, кафедри, Український соціологічний інститут у Відні та інші зарубіжнінаукові й освітні установи тощо).Усіх цих людей, різних за професіями, віком, характерами об «єднуєнасамперед те, що вони присвятили себе служінню українській національнійідеї, розв «язанню «українського питання», віддавши цій справі весь свійрозум і працю. Усі вони — непересічні особистості, що відіграли різну замасштабами, але загалом досить помітну роль в українському русі творенній захисті незалежної державності, пропаганді її у «багатьох країнахсвіту., написанні її історії тощо. Усі вони присягнули Україні, її народу своїм життям, поклавши «душу йтіло» у підмурівок її незалежності, а тому гідні пам «яті й пошанинащадків. Писати й розповідати про них — професійний і громадянськийобов «язок істориків, краєзнавців, митців. Це тим більше необхідно, щопереважна більшість з них й донині мало відомі широкому загалу, а деякі"не знайомі» навіть фахівцям-історикам. Адже офіційна ідеологія іпропаганда протягом багатьох десятиріч робили все, щоб «викреслити» їх зісторії. Багатьох з них було фізич-но знищено у жорнах репресивноїтоталітарної державної машини. Інші врятувалися на еміграції. Якщопрізвища деяких з цих діячів (з неодмінними ярликами"контрреволюціонерів», «буржуазних націоналістів» тощо) були більш-меншвідомі, то біографії переважної більшості з них публікувалися лише влітературі, що виходила за кордоном. На жаль, і в незалежній Україні щенедостатньо зроблено для ліквідації цієї прогалини. Тому сподіваємось, що запропонована читачеві книга ма-тиме не лишепізнавально-довідкове значення для широкого загалу, а й спонукаєпідготовку окремих, значно ширших творів про життєвий шлях і діяльністьвизначних і пересічних діячів доби визвольних змагань українськогонароду 1917;1920;х років. Адже без людей немає і не може бути повної іправди-вої історії.