Чубатій Микола

ЧУБАТИЙ МИКОЛА (11.12.1889 -21.7.1975) — визначний український вчений, історик права та церкви, педагог і публіцист Н. у Тернополі. У 1909 закінчив українську державну гімназію. У 1909;13 навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії. У 1913 вступив на філософський ф-тет Львівського ун-ту. Слухав лекції М. Грушевського, відвідував семінари визначного історика слов «янського права Освальда Бальцера. Під час Першої світової війни продовжував навчання у Віденському ун-ті. У і 917 повернувся до Львова, дев 1918 одержав диплом доктора філософії. У 1917;18 вивчав право у Львівському ун-ті. Захистив дисертацію на звання доктора права на тему: «Державноправне становище руських земель Литовської держави під кінець 14 ст.». У період ЗУНР брав активну участь в державно-політичному житті. Був призначений помічником державного секретаря освіти уряду ЗУНР У січні 1919 входив до складу державної делегації ЗУНР, яка брала участь у проголошенні Акта злуки на Софійському майдані в Києві. Був учасником Трудового конгресу України. З поч. 1919; доцент історії українського права у Кам «янець-Подільському державному українському університеті. У червні 1919 повернувся до Львова. Працював у газеті «Нова рада», заснував та редагував тижневик «Правда» (видання були заборонені польською владою у 1920). В 1920;25 — професор історії українського права Львівського (таємного) українського університету. У цей же час Ч. працював директором гімназії сестер-василіянок та вчителем польської державної гімназії у Львові. З 1927 до 1939 Ч. — професор Львівської греко-католицької духовної академії (до 1928 — духовна семінарія), де викладав історію церкви. У 1928 обраний дійсним членом НТШ, був членом управи товариства та заступником голови історико-філософічної секції. У серпні 1939 брав участь у міжнародному конгресі католицької організації «Pax Romana», що проходив у США.

У зв «язку з початком Другої світової війни та вступом в Галичину радянських військ змушений залишитися в еміграції. У 1939—41 викладав у коледжі св. Василя у Стремфорді. У 1941 переїхав до Нью-Йорка, де співпрацював у журналі «Шлях» та газеті «Свобода» (до 1954), згодом — у газеті «Америка». Ч. став засновником і першим головою НТШ у США (1948;52), заст. президента Головної Ради НТШ (1952;55), членом ряду американських наукових інституцій, зокрема «American Historical Association» (1946), Academy of Political Science-Columbia University (1946), ALLSS (1952). Ч. був професором і почесним доктором УВУ (з 1948) в Мюнхені, деканом юридичного ф-ту та професором Українського історичного товариства, ініціатором та першим редактором (1944;57) наукового українознавчого журналу «Ukrainian Quarterly», який відіграв важливу роль у поширенні правдивої інформації про Україну та українські проблеми в англомовному світі. Помер у США. Ч. належить ряд праць з історії українського права, зокрема «Огляд історії українського права: державне право» (1922;23). Серед ін. праць з цієї тематики: «Державний лад у Західній Обпасти Української Народної Республіки» (1921), «Правне становище церкви в Козацькій Україні» (1925), «До історії адвокатури в Україні» (1934), «Історично-правні основи актів Самостійности та Соборности України 1918 та 1919 рр.» (1963) та ін. Ч. — автор низки фундаментальних досліджень з історії української церкви. Серед них: «Західна Україна і Рим у 13 віці у своїх змаганнях до церковної унії» (1917), «Історія християнства на Руси-Україні» в двох томах (тт.1−2, 1965;76). Ч. грунтовно займався проблемами етногенезу українського народу. В монографії «Княжа Русь-Україна та виникнення трьох слов «янських націй» (1964) Ч. спростував теорію існування єдиної давньоруської народності, конкретними історико-юридичними аргументами підтримав теорію М. Грушевського про шляхи формування трьох східнослов «янських народів.