Гаучо, легендарні латиноамериканські ковбої

Гаучо, легендарні латиноамериканські ковбої

Алекс Громов Гаучо — це романтична історія та сучасність Аргентини, частину їх екзотичного іміджу — «Справжній пончо, гаучо! Істинно аргентинський чай, маті гаучо!». Сортихо, аргентинська кінна спортивна гра — нічим іншим, як «мистецтво гаучо». І звучать вечорами в аргентинських містах куплети під гітару, «пажадора» — теж «пісні гаучо». А азарт і нерозсудливість, коли ставки великі - такі, як в «справжнього гаучо». Та й саме справжній аргентинець — теж гаучо!

Лошади, колись завезені в Латинської Америки конквистадорами, розбрелися по аргентинської пампі (це нескінченні трав’янисті степу) і вони вільно розмножуватися волі. Аргентинські землі 17-го століття буквально наводнювали табуни диких коней «багуалес», бродивших серед неуявного моря коров’ячих стад. Тому хоча й виникли тваринницькі ферми, де його переважно у глинобитних хатинах, критих соломою, нащадки іспанців — креоли. Тут кожен мав сама собі господарем і міська влада далекого іспанського короля була радше символичной, аніж реальною. Саме з вільних скотарів і вийшов гаучо — який знає ні страху, ні докору герой, цінує у житті лише надійність коні Пржевальського й відданість що поруч пса, гітару і свій жінку.

Среди них вояки та поети, романтики і розбійники. Не випадково їх називали «лицарями пампи». Друзі гаучо були лише кінь, собака, матэ і гітара.

Долгое час гаучо були «затінена» — про неї знали, але хто б ризикував на їхньої землі. Про неї згадали у те лихоліття, коли треба було своя армія — в 1776 року, під час військового конфлікту, португальці спробували розширити землі своєї колонії Бразилії на півдні, і здавалося не було сили, що може була її зупинити, те ж саме кінні загони гаучо розгромили загарбників.

Они ж врятували Аргентину під час англійської інтервенції 1807 року, і потім стали основою армії креолів у війні 1810 року під незалежність.

Они були героями партизанської війни — нічні і кругові атаки ставала військової тактикою. До того ж безстрашні наїзники стали переможцями й у перших аргентинських на громадянських війнах. Але те й стало початок їх кінця — у новій Аргентині, де стала правити буржуазія, вони почали непотрібні і навіть небезпечні - гаучо будь-коли платили податків, не виконували ніяких державних повинностей. «Життя набувала нових форм, вже була тієї, коли він могли існувати гаучо».

Гаучо тепер потрібна була лише як вродлива легенда — «У гаучо большє нє потребувала несправедлива батьківщина — і він великодушно пішов. Ми бачили його исчезавшим за рідним пагорком, верхом конем, неквапливо — ніж подумали, що через страху, мелькнувшим на буреющем заході востаннє у своїй порваному сомбреро, з пончо, свисшим з плечей як складки приспущеного прапора. Аргентинська земля — його могила, і ній написана епітафія: «Він помер красиво » .

Дети до шкіл вчать класику — поему Хосе Ернандеса «Мартін Фьерро », присвячену романтиці гаучо.

Быт гаучо була проста і суворий. Це була ціла культура, якої у теперішньому просто більше не було місця.

А далі почалася романтика, розрахована на туристів, країні потрібен мали певний латиноамериканський ковбой. І гаучо «з'явилися» знову, їх можна натрапити у Аргентині над глухомані, а біля великих міст. Адже «справжніх гаучо в Аргентині не залишилося. Та які є - все бутафорські «. Хоча багато хто аргентинці щиро хочуть стати схожими у своїх волелюбних предків і намагаються вести такий спосіб життя.

В Аргентині є численні місця, де можна насолодитися кухнею гаучо і навіть брати участь у їх традиційних змаганнях, коли романтично, по-ковбойски, вибирали дівчину. Принагідно можна й помилуватися гарними пам’ятниками, дбайливо поставленими гаучо минулих століть, чимало з яких були немилосердно винищені у боротьбі зі владою .

Гаучо стали символом свободи — якщо вони колись залежачи тільки від погоди.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.