Здоров «я людини – здоров» я нації

Здоров’я людини — здоров’я нації

Здоров’я людини — здоров’я нації.

Хвора людина страждає не лише фізично. Ламаючи здоров’я людини, недуги «попутно» зміню й її соціальне становище, уявлення про собі; взаємовідносини із оточенням. Коли здоров’я — найбільше багатство людини, ми починаємо розуміти лише уже шукаючи кращого лікаря й дорогих ліків із етикеткою — made in. Західна медицина розвивається шляхом деталі вужчої спеціалізації розчленовуючи цілу людину на органи й системи. Однак цей природний процес наукового пізнання із годиною обертається до нас своєю слабкістю у практичному плані. Спроби ізольованого втручання лікаря вузької спеціальності в організм без урахування складних зв’язків та здатності організму хворого до саморегулювання годиною дають небачені побічні ефекти. Особливо, вдаються до інтенсивної лікарської терапії та хірургічних втручань.

Зовсім інший підхід до лікування у східній медицині. Вона розглядає людський організм, як складну саморегульовану систему, котра перебуває у динамічній рівновазі із навколишнім середовищем. Терапія у східній медицині існує із сивої давнини, ще із кам’яного віку. Її застосували для лікування не лише людей, але й і тварин. Протягом тисячоліть складалися її традиції, прийоми, тонкощі. Це й мобілізація власних ресурсів, й активне залучення хворого до лікувального процесу, й мінімальне застосування медикаментів, що запобігає масовій омергізації населення та залежності хворого від ліків.

За стародавньою східною філософією, існує рушійна сила Всесвіту. У давньокитайській культурі, це «чі» — життєва енергія, у давньоіндійскій філософії, це Прана — первородний животворний подих, основна життєва енергія. Існує вона як у макрокосмосі, то й в мікрокосмосі - в людині. Природна сила життя вводити людину у світло. Внутрішня «чі» циркулює в організмі постійними меридіанами. Стан здоров’я в нормі характеризується нормальним рухом «чі» в організмі. Будь — котра закупорка чи шерехатість стінок енергетичних каналів под впливом внутрішніх чи зовнішніх факторів спричинює чи застій, чи турбулентну течію «чі». Внаслідок цого порушується стан здоров’я, а згодом розвивається хвороба.

Яку воду ми п'ємо?

Усім відомо про забруднення наших річок, несприятливу екологічну ситуацію й наслідки Чорнобиля. Звичайно, наша питна вода далеко ще не ідеальна. Нині у засобах масової інформації можна почути твердження, буцімто нашої води не лише не можна пити, а і митися нею небезпечно. Проблема питної води та її очищення існує в нас. Скрізь, де є великі міста, вода забруднюється відходами виробництва, а й у сільській місцевості ще і пестицидами, нітратами, стоками сечовини із тваринницьких комплексів. Київ постачається водою із Дніпра й Десни, а смердоті мають великий рівень забрудненості від промисловості, судноплавства. Південні області України цю проблему відчувають ще гостріше, оскільки Дніпро у нижній течій має ще і велике бактеріальне забруднення.

— Тобто нині чистої води в водопроводі, а й у природі не існує?

Аналіз існуючих у світі методів опріснення води довів, що найбільш екологічно чистими й безпечними можуть бути процеси, котрі базуються на мембранних технологіях. Українські вчені знайшли оригінальний підхід до опріснення колекторно-дренажних вод. Це дало змогу синтезувати нове покоління мембран, зокрема заряд селективних та??? фільтраційних. Науковці створили побутовий мембранний опріснювальний апарат, продуктивністю 5 л. на годину, а також універсальну модульну мембрану систему для установок знесолення води, продуктивністю 12−600 кубометрів на добу. Отож, будемо сподіватися, що ми невдовзі, будемо очищена вода й в природі й в водотрубах й питимемо чисту воду.

Смертельна загроза із грунту.

Йдеться про таке важке захворювання, як правець. Його проява безпосередньо пов’язана із грунтом. Медицина віддавна вважає, що за винятком розповіді та суми, а тепер й СНІДу, немає інфекційної хвороби, небезпечнішої за правець. Ця недуги супроводжує людство впродовж усього його існування.

Досконале ж вивчення цієї хвороби, з’ясування її заподій відбулося наприкінці минулого століття, коли бурхливими темпами почала розвиватися мікробіологія. У 1884 р. німецький вчений А. Ніколайєф розпізнав збудник правця. На кілька років пізніше японський навчань. З. Кітазо збудник правця виділив у чистій культурі, що дало змогу вивчати його властивості. Виявилося дуже цікаві явища. Найголовніше ж, що збудник правця може самостійно існувати в природі, розмножуючись у грунті.

Дослідження показали, що в Україні найзабрудненіші цим збудником щільні, багаті на гумус грунти південних областей. Там він був виділений більше, ніж у 80% зразків землі. У північних областях, особливо поліських районах, де переважно піщані, бідні на гумус грунти, збудник виявився у 20% досліджених зразків землі. Найзабрудененіша цим збудником земля на тваринницьких фермах, пасовиськах, угноєних городах.

Річ у бо травоїдні тварини виділяють йод із фекаліями, майже в 90% досліджуваних зразків випорожнень був виявлена правцева паличка, люди значно менше — у 20−30%. До організму тварин збудник правця потрапляє разом з забрудненими цим мікробом кормами (трава, сіно); до організму людини — із овочами та фруктами. Перебування збудника правця у травній системі тварин й людини не завдає їм шкоди. Надійно захищає непошкоджена слизова оболонка. Крім того, правцевий токсин руйнується под впливом травних ферментів. Хвороба вражає, коли забруднена спорами правця земля потрапить на пошкоджену шкіру чи слизові оболонки. За даними багатьох дослідників под годину минулих війн, коли не було б щеплень проти правця, на кожну 100 поранених захворювало 12−15 осіб, із них майже 80% вмирали. Збудник розмножується у безкисневих умовах. Тому найбезпечніші глибокі поранення із розтрощуванням й омертвінням тканини, опіки, відморожування. Потрапивши до рани, спори починають розмножуватися утворювати токсин, який й зумовлює захворювання. Інкубаційний період, тобто годину від моменту зараження до перши клінічних ознак, триває від 5 до 14 діб. Перші ознаки починаються з спазму жуйних м’язів й судом м’язів обличчя, загального нездужання, ниючих болю у рані, підвищеної загальної дратливості хворого. Далі клінічні симптоми наростають. Спазм м’язів обличчя зумовлює характерний погляд хворого, так звану сардонічну усмішку. Потім приєднуються судоми м’язів тулуба до кінцівок. Тіло хворого дугоподібно згинається. Обличчя ???, спітніле, усміхнене й водночас плачуче, тіло б'ється у судомах. Хто буцай раз спостерігав цю страшну картину, ніколи її не забуде. Хворі, котрі одужали, із жахом згадують страшні болі м’язів, котрі смердоті відчували под годину хвороби.

Краще митися, ніж стали лисим.

Скільки вошей було б у стародавніх народів, що навіть у міфах згадують цих паразитів! Вони урахували усі шари суспільства. Щороку в сезон дитячих таборів у батьків починає боліти серце від того, що їхні діти повертаються із повними головами непроханих гостей.

Ці паразити розміром від 1 до 5 мм живуть приблизно місяць, щодня відкладаючи яйця (гниди), прикріпляючи їхні до волосся чи до ворсинок тканин. Всього одна воша встигає відкласти від 100 до 300 яєць. Ос-кільки існує три види вошей — одягові, головні й лобкові.

Ці маленькі паразити кусають людину, ссуть притулок й виділяють слину, що подразнює шкіру. Звідси свербіж й розчухування. А далі все небезпечно, бо сприяє виникненню шкідливих хвороб (дерматиту, екземи, гнійничків). Крім того, воші переносять на собі збудників хвороб (висипка, окопна хвороба).

Щоб запобігти таким жахливим випадкам потрібно щоденний догляд за собою. Купання, розчісування, стрижка, прання, прасування.