Традиційна роль уряду в країні

Реферат на тему:

Традиційна роль уряду в країні.

Роль уряду в країні залежить від рівня її економічного та інституційного розвитку.

Індустріально-розвинуті країни з ефективними ринками, мають тенденцію щодо утримання великих урядових апаратів, відповідно до частки державних витрат у ВНП, які є значно більшими ніж у країн, що розвиваються. Причина цьому — не те, що перші потребують великих урядових апаратів, а те що вони можуть зібрати більшу суму податків. Уряди бідніших країн, при нездатності підняти рівень податків намагаються досягти своїх цілей менш ефективними засобами, а саме: за допомогою різного роду регулятивів та квазі-фінансових дій. Як наслідок, роль уряду стає все більш викривленою. Уряди бідних країн будуть вважали б набагато складнішим про двинути політику, націлену на подолання нерівності, окрім, можливо конфіскаційних дій та неефективних інструкцій.

Уряд, що стурбований нерівністю, в першу чергу мусить забезпечити макроекономічну стабільність, яка є необхідною умовою для початку зростання. А зростання не тільки надає забезпечення робочими місцями, а також наповнює державний бюджет ресурсами, які необхідні для фінансування соціальних програм, напрямлених на зменшення нерівності та подолання бідності. Анінат доводив, що стабільність та економічне зростання надали можливість забезпечити ресурсами соціальні програми Чилійського уряду.

Досвід Бразилії після 1995р показав, що скорочення рівня інфляції є важливим чинником в зростанні доходу тих, хто внизу розподілу доходу. Бідніші люди мають менші можливості, щоб захистити себе від наслідків інфляції, ніж багаті.

Якщо стабільність призводить до економічного зростання та стабільних цін, то важливим є ефект її позитивного впливу на бідніші групи населення. Чи зменшує вона, при цьому, повну нерівність — досить спірно.

Однак стабільність може прийти як з мінімальною, так і значною роллю уряду.

Надто низький податковий рівень не дозволятиме уряду виконувати необхідні функції. Високий рівень податків лягає значним тягарем на економіку країни, а також призводить до марнотратства та неефективних витрат.

Таким чином, стабільність повинна підтримуватися на рівні витрат на утримання уряду, які дозволяють виконувати йому найбільш необхідні або основні функції.

Найбільш ефективним є уряд, який виконує свої функції при раціональних витратах на своє утримання.

Таким чином, ефективність повинна бути важливою метою для будь-якого уряду.

У літературі відносно ролі уряду в розподілі доходу значна увага приділяється податкам та витратам, при тому, що дуже важливою також є регулююча роль. Через багато численні регуляторні інструкції та проведення інших політик, як то: орендованого, цінового управління, приватизаційних та земельних реформ, уряд може мати потужні можливості по розподілу доходу та багатства. Однак ці можливості часто використовуються не в бажаному напрямку.

Тепер широко прийнято, що роль оподаткування у розподілі доходу була дещо обмежена. Враховуючи важливість матеріального багатства в розподілі доходу в бідних країнах, передистрибутивна роль могла виконуватися через оподаткування землі та власності. Нажаль, з політичних або адміністративних причин країни, і особливо найбідніші, дуже рідко були здатні оподаткувати багатство або власність ефективно.

Таким чином, вони замість цього намагалися обкладати податками доход, а не багатство. В минулому, коли існували вкрай високі норми податків, вони часто супроводжувалися різноманітними «законодавчими проріхами» і бідною неефективною податковою адміністрацією, що їх прогресивність головним чином була нейтралізована, в той час коли високі податкові норми спричиняли до неефективності економіки. Дані міркування, основані в значній мірі на минулому досвіді складаються з того, що головне сприяння податкової системи для ефективної урядової ролі в скороченні нерівності, особливо в країнах, що розвиваються, спочатку забезпечення доходу необхідного для відповідних програм потребуючих витрат. По-друге, уникнення спричинення горизонтальних несправедливостей, що відбуваються коли платники податків з подібними доходами, при рівних умовах, сплачують податки за різними тарифами.

Податкові системи з широкими базами, спеціальними податковими витратами та низькими розцінками краще задовольняють ці дві цілі.

Необхідно відмітити, що вище наведений висновок базується на минулому досвіді. Це необов’язково нормативний висновок. Таким чином, країна, яка була здатна впровадити ефективну прогресивну податкову систему і зробила це не створюючи надмірних труднощів, може використовувати податкову систему для передистрибутивних цілей.

Лишається надія у здатність уряду зменшити нерівність за рахунок соціальних витрат. Існує думка, що розвинені країни з високим рівнем соціальних витрат мають більшу частину розподілу доходу і менше крайньої нерівності, ніж країни, що витрачають менше. Однак, цей результат можливо існує за рахунок високого рівня безробіття та низьких показників зростання.

.Існують дві головні проблеми, що характеризують соціальні витрати зменшуючи їх потенційні внески.

Перше, коли певні групи захоплюють вплив над видатковими державними програмами. Шляхом політичного тиску, витрати перерозподіляються від прямих адресатів до загального населення або до небажаних адресатів. Таким чином, субсидії можуть починатися як націлені, а можуть стати загальними. Не існує необхідної чіткої інформації відносно контролю та розподілу ресурсів на соціальні витрати відносно конкретних бенефіциаріїв.

Друге, захоплення впливу над розподілом бюджетних ресурсів провідниками розподілу. Ці провідники повинні випускати продукцію чи послуги (освіта, охорона здоров’я), що задовольняють потреби користувачів цих послуг чи продукції.

Освіта та охорона здоров’я часто використовують великі ресурси робочої сили суспільного сектору. Ця робоча сила може бути продуктивною або ні, але через зарплатню та інші витрати це може поглинати великі ресурси повних суспільних витрат. Якщо ця робоча сила непродуктивна, або якщо допоміжні витрати головним чином складаються з високої зарплатні, можливо, що великі соціальні витрати можуть генерувати небагато реальних вигод студентам чи пацієнтам. Щоб гарантувати неможливість такого роду захоплення впливу і як наслідку виникнення неефективності та скорочення необхідних обсягів роботи, необхідні глибокі та складні адміністративні та юридичні реформи.

У закінченні, вплив урядових дій на зменшення нерівності не може бути виміряний тільки рівнем соціальних витрат, хоча цей рівень досить важливий. Витрати не так важливі, як кінцевий продукт. Цей продукт (що громадяни фактично отримують) визначає вплив уряду на капітал людини та на розподіл доходу. Але звичайно ж без соціальних витрат не існує жодної надії, що уряд заторкне розподіл доходу позитивним способом.

Роль уряду в активах та розподілі капіталу людини.

Статистика показує, що частина зарплатні в національному доході збільшується разом з економічним розвитком. Також відомо, що капітал людини зростає з економічним розвитком. Тут мається на увазі, що у визначенні нерівності розподіл реальних активів є більш важливим на низьких рівнях розвитку, в той час як розподіл людського капіталу повинен стати більш важливим на високих рівнях розвитку. Цей висновок має потужний зміст.

Для бідних країн розподіл реальних активів (земля, фабрики.) дуже важливе не тільки у визначенні доходу, а й у забезпеченні доступу до дефіцитних ресурсів наприклад, як показано багатьма дослідженнями, отримання кредиту часто потребує майнових заломів у формі майнових активів, в цих країнах родини з реальними активами вірогідно також мають велику кількість соціального капіталу, як зазначено раніше. Крім того, соціальний капітал забезпечує контакти і зв’язки, які спрощують для людини отримання важливої інформації, а також доступу до дефіцитних ресурсів типу кредиту, іноземної валюти, орендних плат… В цих країнах існують асоціації, чия загальна характеристика-реальне багатство.

В недосконалих та непродуктивних ринках, якими характеризуються численні країни, що розвиваються, не отримується просто і не доступна, як у розвинутих країнах. Вони отримують це через мережу персональних контактів. Багаті люди мають кращі контакти і кращі зв’язки. На більш високих рівнях розвитку інформація стає більш доступною, і мережа, створена навколо людського капіталу стає більш важливою, ніж мережа, створена навколо реальних активів. Також доход від зайнятості, що залежить від капіталу людини, стає важливим майновим залогом для отримання кредиту.

У розвинутих країнах людський капітал таким чином набуває фундаментального значення. Це дуже сприяє виникненню та розподілу доходу. Чим більш розповсюджена освіта і людський капітал серед населення, тим менший ступінь нерівності там буде. Також соціальний капітал базується на родинних зв’язках та реальні активі швидко можуть бути замінені соціальним капіталом, що базується на освітніх та професійних контактах. У великій мірі професійні асоціації заміщують, ті, що базуються на класових принципах чи на принципах багатства. Це вказує на фундаментальну роль, що уряд може відігравати у цій сфері.

Таким чином, ми підійшли до висновку, що не є новим для сучасних економістів. Він заключається в тому, що капітал людини є найбільш важливим фактором не тільки для сприяння зростання, але й при умові, що це широко розповсюджене серед населення, він може бути найбільш важливим для просунення до найбільш рівноправного суспільства. Однак, ми не повинні потрапити в тенета віри, що фундаментальна зміна політики повинна просто розподілити більшу кількість ресурсів в бюджеті для освіти та охорони здоров’я. Така політика може укріплювати модель для багатьох країн, включаючи Бразилію, де витрати ідуть до міських середніх класів, не на користь іншим.

Таким чином, країни повинні зосередити весь свій інтелект і можливо велику кількість грошей на піднесення освітнього рівня та охорони здоров’я, що змінить характер цих програм фундаментальним способом, націленим на створення кращого людського капіталу для якнайбільшої сукупності населення. Це може потребувати реформи освітніх планів, перекваліфікації викладачів та лікарів, особливої уваги до найбідніших груп населення і врешті-решт до головних адміністративних та юридичних змін. Це дуже складна робота, яке в минулому часто не мала успіху. В сучасному суспільстві високі доходи отримують не тільки виключно особи з високим формальним рівнем освіти, а й ті, що мають високі розробленні вміння (атлети, музиканти…) Суспільні освітні витрати повинні надавати можливість людям з бідніших прошарків. Уряд не може зробити багато відносно розвитку індивідуальних здібностей особистості, але розумно використовуючи бюджет, він може створити можливості для бідних через його роль в освіті і покращенні рівня здоров’я населення.

В роботі висвітлені питання нерівності, як актуальної проблеми сьогодення, проведено аналіз впливу різного рівня податків та різних способів оподаткування на соціальне та економічне становище в країні. Розглянуто роль соціальних витрат на становлення людського капіталу та зменшення рівня нерівності. Також показано місце людського капіталу, який може бути найважливішим фактором, не тільки для сприяння економічного зростання, але і є важливим для просунення до найбільш рівноправного суспільства.