Життя Миколи Пом'яловського

Жизнь Миколи Помяловского

Б. Глинский Помяловский (Микола Герасимович) — відомий белетрист. Народився 1835 р. у сімействі диякона петербурзької малоохтенской цвинтарної церкви. Постійне зіткнення з похороном, панахидами, покійниками завадило йому зростати хлопчиком міцним і здоровим, загартованим вправами на місцевих рибних промислах. Домашня життя склалася йому сприятливо. 8 років він було визначено у Александро-Невское духовне училище, яке згодом і це їм описано у знаменитих «Нарисах бурси».

В четвертому нарисі бурси, під назвою. «Бігуни і врятовані», П. вивів самого себе під назвою Карася. Кулачна право, право фізично сильного, зухвалого і нахабного панувало з усіх іншими сторонами товариській бурсацької життя; не знайди маленький П. собі заступника від імені однієї з старших вихованців бурси, йому довелося б цілком погано. Цей період учнівської життя виробив в ньому недовірливість, скритність, озлобленість і ненависть до навколишньому середовищі. Невмілі педагогічні прийоми тодішніх вчителів, і навіть незрозумілі дитячому розуму й безглузді підручники відбили в П. будь-яку бажання вченню і класним занять: він рано став лінуватися, залишався за кількома років у класі і багато звернувся до відчайдушного, озлобленого і «відчайдушного» бурсака. Його жорстоко пороли (всього, за власним бажанням його рахунку, до чотирьохсот раз), і потім і січ перестали.

Пробыв в училище 8 років, перейшов в семінарію, де умови життя багато краще і він вперше вимальовувався у власних очах товаришів як людина великої розуму, глибокого аналізу та широких обдарувань. І семінарія, подібно училищу, мало давала їжі головам вихованців, хоча уроки російської, особливо логіки й психології, усе-таки бодай кілька викликали інтерес до занять і ставили питання, з яких доводилося сушити голову. Результатом цих роздумів стало видання в старшому класі семінарії рукописного журналу: «Семінарський листок», у якому П. прийняв саме діяльну. Прихованою бажанням П. було, щоб «листок пережив весь курс і щоб її сторінках був з’ясований ідеал семінариста». Пожвавлення, викликане серед вихованців появою журналу, мало і шкідливу бік: вони за ночам влаштовували танці, театральні спектаклі і різноманітні оргії.

Начальство разузнало звідси, заарештувало призвідників і виключило восьмеро найбільш здатних наполегливо та енергійних вихованців. «Листок» захирів і припинив своє существовaниe 7-му випуску. П. помістив у ньому кілька філософських міркувань, напр. «Спроба вирішити невирішене до того ж вічне філософське запитання: чи мають тварини душу?», і навіть початок оповідання «Махидов». З припиненням «Листка» П. знову віддався апатії і ліні і став частіше й частіше віддаватися пияцтву. Він закінчив курс передостаннім" хоча під кінець навчального курсу начальство зуміло розгледіти у його особі не «остаточного дурня». По закінченні курсу П. оселився в на 0хте, посилено зайнявшись читанням і самоосвітою; у період він дуже захоплювався педагогічними питаннями та звернув особливу увагу на молодшого брата. «Сам загинув» — казав він — «але братові загинути не дам й у бурсу не пущу! Я розповім їй усе, як же додумався: людиною, то, можливо, зроблю». Тоді ж вона задумав писати педагогічно статейки і нариси, і з нарисів, «Вакула», віддав до редакції «Журналу на виховання» Чумикова.

Статьи Добролюбова і Чернишевського надали величезне впливом геть склад переконань П.; в тому самому сенсі вплинула нього та його зближення з представниками університетської молоді. Він надійшов вільним слухачем до університету. і особливо захопився лекціями М. М. Стасюлевича. Незабаром він зайнявся преподавательскою діяльністю в Шлиссельбургской недільної школі. Ось він звернули увагу своїми оригінальними методами викладання; йому невдовзі запропоновано було місце вчителя у молодшому класі Смольного інституту, де інспектором перебував Ушинський. У інституті, не дивлячись на блискуче початок його школи, справа не пішло; він натрапив на рутину і відсталість, які опинилися сильніше його новаторських прагнень. Не терплячи угод із чистою совістю, П. кинув учительство, відмовився від забезпечував його і знову залишився без будь-яких коштів до життя. Виручило то, що майже цього часу було прийнято редакцією «Современника» повість «Міщанське щастя» (1861). Він познайомився із головними представниками редакції і став постійним співробітником журналу, з певним змістом. Нова дорога принесла йому чимало щастя радості, але з то більші кошти дали йому можливість вести розгульний нестриманий спосіб життя.

В кінці тієї самої 1861 р. в «Современннике» з’явилася друга його повість, «Молотов», має, крім свого общелитературного характеру, величезне значення для характеристики самого П. Воскресіння Ісуса Череванина автор багато в чому висловив тут свій власний спосіб думання і навіть свою манеру промови. П. відчув свої сили, і інших літературних жанрах — як критика, фейлетоніста, але це пологи письменства їй немає вдалися. Наступним великим його твором були «Нариси бурси», остаточно упрочившие його літературна ім'я. Він замишляв низку інших творів, але де вони залишилися незавершеними. Матеріалу їм їм зібрано чимало, але самий процес його збирання було дуже важкий. У його бажанні реабілітувати інтелігентний пролетаріат, із метою показати й серед падших, серед забитих вульгарністю життя і злобою дня душу живу, П. занадто тісно зближувався з тими занепалими, надто переймалася їх схильностями і звичками. Це мало найсумніші слідства щодо його здоров’я.

Среди шинкарства і кубел розпусти, у задушливій атмосфері нічліжних будинків він остаточно розхитав своє добре здоров’я, падав все нижче, й нижче, й ніякі зусилля рідних і близьких не могли його підтримати і вивести на справжню дорогу. Правда, яка в рани на нозі гангрена поклала край його бурхливої, багатостраждальної життя. Помер П. 5 окт. 1863 р., не виконавши багато з своїх широких задумів, але встигнувши доповнити нашої літератури свіжий струмінь: він перший поставив читачів обличчям до обличчя з позитивними типами з середовища інтелігентного пролетаріату, поставленого в невигідні умови боротьби за існування. Порівн. біографічний нарис П., складений М. А. Благовещенским, в передмові до «Повному зборам творів»; ст. Д. І. Писарєва, «Роман серпанкової панянки». Збори тв. П. витримало кілька вид.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.