Евакуаційні заходи при виникненні надзвичайних ситуацій

Міністерство освіти і науки України Національний університет харчових технологій Кафедра охорони праці

та цивільної оборони Контрольна робота з дисципліни: «Цивільна оборона»

Виконала:

студентка 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Котельницька Наталія Перевірив:

Викладач Заєць Віра Анатоліївна Київ — 2009

Зміст

Теоретичне питання Розрахункова робота № 1 «Оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС»

(за методичкою № 6058), варіант 9

Розрахункова робота № 2 «Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу» (за методичкою № 5391), варіант 9

Список використаної літератури

Теоретичне питання 3.5.2.

Організація евакуаційних заходів на підприємствах харчової промисловості

Евакуація — це організований вивід (вивіз) населення (у тому числі і персоналу суб'єктів господарської діяльності) із осередків ураження внаслідок аварій, катастроф і стихійного лиха та зон радіаційного забруднення місцевості і хімічного зараження та катастрофічного затоплення.

Евакуація із районів стихійних лих, а також аварій і катастроф організується начальниками цивільної оборони міст і районів та їх органами управління ЦО, з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення. Безпосередньо проведенням евакуаційних заходів займаються начальники і штаби ЦО та з НС суб'єктів господарської діяльності, керівники домоуправлінь та житлово-експлуатаційних контор під керівництвом евакуаційних комісій, що створюються у містах (районах) та на об'єктах господарської діяльності.

Евакуація проводиться у найкоротші строки після її оголошення. Для здійснення цього заходу використовуються усі види громадського транспорту (залізничний, автомобільний, водний і навіть авіаційний), що не зайняті невідкладними виробничими і господарськими перевезеннями, а також транспорт індивідуального користування. Певна частина населення, що підлягає евакуації, може виводитися пішим порядком.

З отриманням розпорядження на проведення евакуації начальники і органи управління цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій разом з евакуаційними комісіями і службами ЦО у відповідності з певними планами проводять оповіщення керівників підприємств і установ, навчальних закладів, домоуправлінь тощо, а через них робітників і службовців, їх сімей та іншого населення про час прибуття на збірні евакуаційні пункти для евакуації. Для оповіщення населення використовуються різного роду системи оповіщення, а також засоби масової інформації радіо, телебачення, преса тощо.

Автотранспорт у більшості випадків використовується для вивозу евакуйованих на невелику відстань. При перевезеннях автотранспортом окрім пасажирських автобусів застосовуються пристосовані для перевезення людей вантажні автомобілі Підвищуються норми завантаження автотранспортних засобів. Автотранспорт зводиться в автоколони по 2530 машин.

Для вивозу населення залізницею і водним транспортом використовуються не лише пасажирські залізничні состави і судна, але й інші засоби, що звичайно не застосовуються у нормальних умовах для перевезення людей, товарні вагони і напіввагони, вантажні судна, баржі, платформи тощо. Передбачається більш ущільнене завантаження вагонів і суден, а також збільшення довжини поїздів.

Колони евакуйованих пішим порядком, як правило, формуються поблизу збірних евакопунктів. У цілях кращої організації переходу практикується розбивання колон за цехами та іншими виробничими підрозділами. На чолі колон ставляться досвідчені і авторитетні керівники. Вивід населення пішки здійснюється по дорогам, а також по маршрутам і колонним шляхам. Марш піших колон планується звичайно на відстань одного добового переходу із задачею вийти із зони можливих руйнувань (зараження).

Евакуйовані розселяються у населених пунктах місць евакуації як у громадських будівлях, так і у житлових будинках місцевих жителів (у порядку їх ущільнення).

Питання комунально-побутового обслуговування евакуйованого населення вирішуються за рахунок розширення існуючих у сільській місцевості і створення додаткових комунальних установ. Медичне обслуговування забезпечується існуючою мережею лікарень, поліклінік, медичних пунктів, аптек. Евакуйованим дітям надається можливість продовжувати навчання у школах за місцем евакуації.

Місцеві органи управління, куди евакуюються люди із районів стихійних лих, аварій, катастроф, а також керівники підприємств, установ, організацій повинні виявляти постійну турботу про населення, що евакуюється, вживати заходів щодо його працевлаштування та всебічного забезпечення.

Евакуація населення з районів стихійних лих буде провадитись всіма наявними способами евакуації. Перевага буде надаватись автомобільному та залізничному транспортові. Так, землетрус у Вірменії у грудні 1988 року завдав величезної шкоди республіці, знищив багато населених пунктів, призвів до загибелі десятків тисяч людей. Евакуація з районів лих почалася одразу ж після землетрусу пішим порядком, авіаційним транспортом, а у подальшому автомобільним і залізничним у міру розчищення і відновлення шляхів. Все це наклало відбиток на характер дій при стихійному лиху. Населення, що потерпіло у результаті землетрусу, вивозилося у райони республіки, що не потерпіли, а також за її межі. Своєчасні і енергійні заходи керівництва країни разом з місцевими органами влади створили передумови для збереження життя і здоров’я тисяч людей, що потерпіли від землетрусу.

При аварії на підприємствах або катастрофах на транспорті силами керівників підприємств та місцевих органів здійснюється евакуація робітників і службовців, а у необхідних випадках і місцевого населення, що проживає поблизу аварії або катастрофи, що сталася, а також потерпілих. При евакуації можуть бути внесені корективи у попередні розрахунки у зв’язку із обстановкою, що склалася. Події на Чорнобильській АЕС показали, що евакуацію пішки, з огляду на обстановку, що склалася, довелося відмінити і евакуювати населення автомобільним транспортом, а невелику частину населення залізницею. Що і було зроблено. Автотранспорт подавався просто до під'їздів будинків. Завантаження людей і необхідного майна йшло швидко, але без поспіху і метушні. Брали з собою лише саме необхідне документи, гроші, продукти, одяг, фотографії рідних і близьких. Всі евакуйовані були вивезені у безпечні райони і за допомогою місцевих органів були забезпечені житлом, харчуванням, одягом, роботою, дошкільними закладами. Такі аварії приносять великі людські жертви і коштують великих матеріальних затрат.

При катастрофі на ст. Армавір, де вибухнули декілька вагонів із вибуховими речовинами, евакуація місцевого населення не проводилася, оскільки не було зараження території і повітря, але евакуювалися із зони руйнування люди, що потерпіли від вибуху. Вони виносилися у безпечне місце і звідти вивозилися автотранспортом у найближчі лікувальні заклади. У цій роботі приймали участь підрозділи цивільної оборони.

Про евакуацію на випадок катастрофічного затоплення (повені) як правило, повідомляється спеціальним розпорядженням комісії по боротьбі з паводком (повінню, катастрофічним затопленням) через органи цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Розпорядження про початок і порядок евакуації передається по всіх каналах зв’язку, телебачення, для всього населення, а працюючі, крім того, оповіщаються через адміністрацію підприємств, установ, навчальних закладів. Населення, що не зайняте у сфері виробництва і обслуговування сповіщається через житлово-експлуатаційні контори і домоуправління, населенню повідомляються місця розгортання збірних евакопунктів, строки явки на ці пункти, маршрути проходження при евакуації пішим порядком, а також інші відомості, що узгоджуються із місцевою обстановкою, очікуваним масштабом лиха, часом його упередження.

При наявності достатнього часу населення із загрожуваних районів евакуюється разом з майном. З цією метою кожній сім'ї надається автомобільний або інший транспорт із указівкою часу його подачі.

Евакуація проводиться у найближчі населені пункти, що знаходяться поза зоною затоплення. Розселення населення здійюється у громадських будівлях або на житловій площі місцевого населення.

У зонах можливого затоплення тимчасово припиняють роботу школи і дошкільні дитячі заклади. Дітей переводять у школи і дитячі заклади, які знаходяться у безпечному місці.

У випадку раптової повені (катастрофічного затоплення) попередження населення провадиться усіма наявними засобами оповіщення, у тому числі і пересувними гучномовними установками.

Раптовість виникнення повені (катастрофічного затоплення) виклакає необхідність в особливих діях і поводженні населення. Якщо люди проживають на першому поверсі або на інших нижніх поверхах і на вулиці спостерігається підйом води, необхідно залишити квартиру, піднятися на верхні поверхи; якщо будинок одноповерховий зайняти приміщення на горищі. При знаходженні на роботі за розпорядженням адміністрації слід, додержуватись встановленого порядку, зайняти підвищені місця.

Пошук людей на затопленій території здійснюється і організується негайно, для цього залучаються екіпажі плаваючих засобів формувань цивільної оборони і всі інші наявні сили і засоби, у тому числі і вертольоти. При рятувальних роботах необхідно виявляти витримку і самовладання, суворо додержуватись вимог рятівників.

Успіх евакуації багато у чому буде залежати від самого населення (персоналу об'єктів), що підлягає евакуації, від його організованості і дисциплінованості при здійсненні цих заходів.

Дізнавшись про наступну евакуацію, громадяни, кого стосується цей захід, негайно готуються до виїзду (виходу) із осередку (зони) ураження (зараження, затоплення): збирають необхідні речі, підготовлюють засоби індивідуального захисту (обов'язково засоби захисту органів дихання), документи і гроші; у квартирі (будинку) знімають гардини і завіски з вікон, прибирають у тіньові місця легкозаймисті речі, безпосередньо перед залишенням квартири (будинку) вимикають електроприлади і газ, зачиняють кватирки, вікна і двері.

Із речей береться саме необхідне одяг, взуття, білизна. У комплекті одягу бажано мати плащ і спортивний костюм; взуття перважно має бути гумовим або на гумовій основі. Ці види одягу та взуття найбільш придатні для використання як засобів захисту шкіри у випадку радіоактивного, хімічного або бактеріологічного зараження. Обов’язково слід взяти теплі (вовняні) речі, навіть якщо евакуація провадиться улітку. Необхідно також узяти з собою продукти харчування і трохи питної води. Продукти харчування беруть на 23 діб: краще брати продукти, що не швидко псуються, зручно зберігаються і не потребують тривалого готування перед вживанням: консерви, концентрати, галети, сухарі тощо. Воду доцільно зберігати у флязі. Найбільш необхідне, що треба узяти з собою при евакуації: паспорт, військовий квиток, трудову книжку або пенсійне посвідчення, диплом (атестат) про закінчення навчального закладу, свідоцтво про шлюб та народження дітей.

Кількість речей і продуктів харчування має бути розрахована на те, що людині доведеться нести їх самій. При евакуації на траспортних засобах загальна маса речей і продуктів харчування має складати приблизно 50 кг на дорослу людину, при евакуації пішки вона має бути значно меншою, у відповідності з фізичною витривалістю кожної людини.

Усі речі і продукти харчування повинні бути запаковані у рюкзаки, мішки, сумки, валізи або зв’язані у вузли. При евакуації пішки їх слід запакувати у рюкзаки і речові мішки, щоб зручніше було їх нести. До кожного місця з речами і продуктами прикріплюється бирка з позначенням на ній прізвища, імені і по батькові, адреси постійного місця проживання і кінцевого пункту евакуації їх власника. Відповідним чином треба підготувати до евакуації дітей дошкільного віку.

У призначений час евакуйовані повинні прибути на вказані їм збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) для відправлення у позаміську зону. Якщо хтось захворів і не зможе з’явитися на ЗЕП, він повинен через родичів або сусідів повідомити про це начальнику цивільної оборони об'єкту (керівнику домоуправління), який вживатиме необхідних заходів для вивозу такої людини на станцію завантаження. Хворі, що перебувають на лікуванні у медичних закладах, евакуюються разом із цими закладами; окремі хворі можуть бути виписані і евакуйовані разом із своїми родинами.

До станцій (пристаней) посадки населення, що вивозиться у позаміську зону на транспортних засобах, із збірних евакуаційних пунктів направляється організовано. Для цього поблизу ЗЕП воно зводиться у колони (групи) по ешелонам і вагонам, судам та їх приміщенням, автоколонам і машинам, які прямують на станції (пристані) завантаження, як правило, пішим і порядком.

Посадку евакуйованих у вагони, на судна і автомобілі організують старші цих транспортних засобів. Кожний громадянин повинен суворо дотримуватися встановленого порядку посадки. Не можна допускати давки і штовханини біля дверей вагонів, трапів суден або бортів автомобілів; кожний зобов’язаний зайняти своє місце у вагоні, на судні або в автомобілі у передбаченому порядку і у встановлений час.

Після завершення посадки на транспорт нікому не дозволяється виходити з вагонів, залишати судна або виходити з автомобілів. У дорозі без дозволу відповідних начальників ніхто не має права виходити на зупинках або переходити із вагонів, пересаджуватись з одного судна в інше, з одного автомобілю на другий.

При пересуванні пішки необхідно суворо додержуватись дисципліни маршу; виконувати всі команди і сигнали, що подаються керівниками маршу; дотримуватись темпу руху і дистанції під час руху; на привалах і проміжних пунктах додержуватись правил пожежної безпеки; приймаючі участь у марші зобов’язані надавати допомогу один одному, особливо знесиленим і відстаючим.

По прибутті на станцію (пристань вивантаження) висадка евакуйованих провадиться за командою старших вагонів, суден і автомобілів. Усі громадяни, що прибули у позаміську зону, повинні пройти реєстрацію на прийомних евакуаційних пунктах і розселитися на місце проживання за вказівкою робітників цих пунктів.

Населення, що прибуло за евакуацією, зобов’язане виконувати усі вказівки місцевих органів влади, приймати активну участь у будівництві (дообладнанні) протирадіаційних укриттів, необхідних для захисту у випадку радіоактивного зараження, і створенні певних побутових умов для проживання. Непрацюючі або ті, що втратили роботу у зв’язку з евакуацією, зобов’язані працевлаштуватись. Не допускається самовільне, без особливого дозволу на це місцевих органів, залишення евакуйованими місця розселення, переїзд з одного населеного пункту в інший. Місцеве населення, до якого будуть підселюватись громадяни у порядку ущільнення, повинно приймати діяльну участь у підготовці житла для евакуйованих. У цій справі треба широко застосовувати досвід прийому і розміщення робітників і службовців, що прибувають у колективні сільськогосподарські підприємства для участі у сезонних сільськогосподарських роботах.

Патріотичний обов’язок кожного громадянина надати необхідну допомогу людям, що вимушені залишити свій дім, покинути своє майно. Зрозуміло, що ці люди спочатку будуть мати необхідність у таких предметах, як посуд, а іноді і спальні речі, і в цьому їм треба допомогти.

Доброзичлива зустріч місцевим населенням втомлених і часом занепокоєних людей, що прибули з міста, одна із умов подолання труднощів влаштування їх на новому місці.

Органи управління з надзвичайних ситуацій та у справах цивільного захисту беруть участь у плануванні евакуаційних заходів і всебічно сприяють підготовці евакоорганів до дій за призначенням.

Для транспортного забезпечення здійснення зазначених заходів залучається у мирний час весь транспорт, що є на відповідній адміністративній території, а у воєнний час той, що не поставляється до Збройних Сил України.

Планування проведення евакуаційних заходів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій є одним із головних завдань начальників і управлінь (відділів) з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення районів, міст обласного підпорядкування, місцевих органів самоврядування, суб'єктів господарської діяльності.

Підставою для практичного здійснення заходів евакуації є фактичні показники стану наявної обстановки в районі надзвичайної ситуації та відповідне рішення на їх проведення.

Управління (відділи) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення беруть участь у плануванні евакозаходів і всебічно сприяють підготовці евакуаційних органів до дій за призначенням.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що містяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини).

У мирний час практичні заходи евакуації населення, як організованого його вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків НС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини), плануються на випадок: загальної аварії на АЕС; всіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місцевості; масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Основним документом, який визначає об'єм, зміст, строки проведення та порядок виконання евакозаходів, є план цивільної оборони (план дій у НС), який розробляється органами управління з питань НС та ЦЗН усіх рівнів на основі досягнутого економічного рівня з врахуванням річних та перспективних планів розвитку територій, суб'єктів господарської діяльності і особливостей, які властиві кожній території чи об'єкту, і який щорічно корегується.

Основними вихідними даними для планування евакозаходів є:

· характеристика міста, району, території, суб'єктів господарської діяльності;

· характеристика можливих надзвичайних ситуацій та їх наслідків;

· можливості міста, району, суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення еваконаселення;

· можливості транспорту, що залучається до виконання евакозаходів;

· дорожня мережа, її стан і пропускні можливості за еваконапрямками;

· можливості інженерного та технічного забезпечення виконання евакозаходів;

· можливості системи охорони громадського порядку під час проведення евакозаходів;

· засоби зв’язку та системи управління і оповіщення населення про початок проведення евакозаходів;

· можливості системи охорони здоров’я, що залучається для забезпечення евакозаходів;

· місцеві умови та сезонні кліматичні умови, які впливають на проведення евакозаходів.

· Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів Рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідних рівнів.

Безпосередньо проведенням евакуаційних заходів (відселенням або евакуацією працівників, службовців та населення) займаються начальники і штаби ЦО та з НС суб'єктів господарської діяльності (підприємств, установ та організацій) під керівництвом районної (міської) евакуаційної комісії.

Евакооргани створюються: у районах (містах обласного підпорядкування) рішенням районної державної адміністрації (виконкому міської Ради); у сільських (селищних) Радах — рішенням виконкому сільської (селищної) Ради; у суб'єктів господарської діяльності наказом керівника підприємства, установи або організації. До евакоорганів відносяться: евакокомісії (районні, міські, селищні, сільські і суб'єктів господарської діяльності); приймальні та збірні евакуаційні пункти.

Головою евакокомісії району (міста, села, селища), як правило, призначається заступник голови райдержадміністрації (виконкому міської, селищної або сільської Ради), а головою евакокомісії суб'єкта господарської діяльності - один із заступників керівника об'єкту. До складу евакокомісії входять представники адміністрації (від відділів: організаційного, загального, кадрів, соціального захисту населення, народної освіти та інших), служб ЦО (зв'язку і оповіщення, медичної, матеріальнотехнічної, охорони громадського порядку та транспорту).

Особовий склад районної (міської) евакокомісії може мінятися у залежності від особливостей району (міста).

Евакооргани створюються у всіх населених пунктах району, на підприємствах, в установах і організаціях. Чисельний склад евакоорганів залежить від обсягів завдань, які покладені на них.

Для особового складу усіх евакоорганів розробляються формалізовані документи, завдання, функціональні обов’язки посадових осіб, списки обліку особового складу, розрахунки транспортних засобів, планирозрахунки проведення евакозаходів та інші документи.

Евакуаційна комісія суб'єкта господарської діяльності є робочим органом начальника цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій підприємства, установи або організації, який забезпечує проведення у життя комплексу заходів щодо організованого вивозу (виводу) працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді, із районів можливого впливу наслідків НС, якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров’ю людини.

Евакокомісія створюється за наказом керівника суб'єкта господарської діяльності, підзвітна і підконтрольна йому.

Евакокомісія у своїй роботі керується законодавчими і нормативними актами України, рішеннями і розпорядженнями районної державної адміністрації (виконкому міської Ради), наказами і розпорядженнями НЦО району (міста обласного підпорядкування), відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, голови районної (міської) евакокомісії, рішеннями та розпорядженнями місцевого органу самоврядування, наказами та розпорядженнями керівника суб'єкту господарської діяльності, прийнятими в межах їх компетенції.

Основними завданнями евакокомісії суб'єкта господарської діяльності є:

· розроблення планів евакуації (відселення) працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому секторі, на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціальнополітичного та воєнного характеру;

· організація та проведення у НС (відселення) працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому секторі та забезпечення їх життєдіяльності;

· координація в межах її діяльності структурних підрозділів підприємства, установи чи організації щодо забезпечення проведення евакозаходів та організація життєзабезпечення евакуйованого (відселеного) населення ;

· визначення основних напрямів роботи щодо проведення евакозаходів та соціальному захисту працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому секторі, які постраждали внаслідок НС;

· підготовка і перепідготовка особового складу евакокомісії суб'єкта господарської діяльності до дій в умовах НС.

Евакокомісія, відповідно до покладених на неї завдань:

· організує розроблення і здійснення евакозаходів на випадок виникнення НС та соціальним захистом працівників, службовців та населення, які постраждали від них;

· керує проведенням евакозаходів на підприємстві, в установі чи організації і забезпечує готовність евакоорганів до дій за призначенням;

· бере участь у розгляді та опрацюванні пропозицій щодо матеріально-технічного забезпечення проведення евакозаходів суб'єктом господарської діяльності;

· контролює виконання завдань щодо створення для евакуйованого (відселеного) населення необхідних соціально-побутових умов та забезпечення його продуктами харчування і предметами першої необхідності;

· організовує в установленому порядку надання допомоги працівникам, службовцям та населенню, які потерпіли внаслідок НС;

· бере участь в організації фінансового, матеріального, технічного та інфор-маційного забезпечення проведення евакозаходів суб'єктом господарської діяльності;

· забезпечує розроблення плану дій евакокомісії суб'єкта господарської діяльності (підприємства, установи чи організації) щодо організації, матеріально-технічному та іншим видам забезпечення евакозаходів;

· організовує взаємодію з іншими органами управління і силами цивільної оборони щодо організації і проведення евакозаходів суб'єктом господарської діяльності;

· здійснює інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Евакокомісія має право:

· одержувати від адміністрації суб'єкта господарської діяльності інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань;

· заслуховувати керівників структурних підрозділів суб'єкту господарської діяльності про хід виконання завдань щодо підготовки, проведення і забезпечення евакуаційних заходів;

· залучати для проведення евакозаходів органи управління, сили і засоби суб'єкта господарської діяльності (підприємства, установи чи організації);

· проводити комплексні перевірки стану готовності структурних підрозділів суб'єкта господарської діяльності до дій за призначенням та інших служб забезпечення щодо проведення евакозаходів.

Евакокомісія у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами суб'єкта господарської діяльності, евакокомісіями населеного пункту та району (міста), відділами з питань НС та цивільного захисту населення.

План проведення евакозаходів в надзвичайних ситуаціях суб'єкту господарської діяльності складається з пояснювальної записки і плану у вигляді таблиці. Він розробляється по видам надзвичайних ситуацій і включає:

найменування надзвичайних ситуацій, які можуть бути на території суб'єкту господарської діяльності та у які осередки ураження попадає об'єкт при стихійних лихах і аваріях (катастрофах) на сусідніх техногенно небезпечних об'єктах, що загрожують життю і здоров’ю персоналу і населення, що мешкає у відомчому житловому фонді;

чисельність населення (персоналу), що підлягає евакуації або відселенню;

терміни виконання евакозаходів;

транспорт, що залучається для проведення евакозаходів;

матеріальнотехнічне та інші види забезпечення евакуаційних заходів;

порядок приведення в готовність евакоорганів суб'єкта господарської діяльності.

Для кожного суб'єкта господарської діяльності робиться виписка із районного (міста обласного підпорядкування) плану проведення евакозаходів по видам НС.

Плани проведення евакозаходів на території суб'єкта господарської діяльності розробляються евакокомісією разом з штабом ЦО та з НС об'єкту з урахуванням наявних сил і засобів і затверджуються НЦО (керівником підприємства, установи, організації) об'єкту і погоджується з вищестоящою евакокомісією.

Нижче наведено загальну характеристику двох найпоширеніших сильнодіючих отруйних речовин.

Хлор

Ступінь токсичності 2.

Основні властивості : зеленувато — жовтий газ з характерним запахом, важче повітря, мало розчиняється у воді, при виході в атмосферу димить. Накопичується в низьких ділянках поверхні, підвалах, тонелях і т. п.

Вибухо — і пожежонебезпечність: негорюч. Ємкості можуть вибухати при нагріванні.

Небезпечність для людини: можливий летальний випадок при вдиханні. Пари впливають на слизову оболонку та шкіру, викликаючи опіки слизової дихальних шляхів, шкіри та очей.

При враженні проявляються різкий загрудний біль, сухий кашель, віддишка, різь в очах.

Засоби захисту : ізолюючий протигаз, фільтруючий протигаз марки В, захистний одяг.

Дегазація : Місце розливу залити водою, вапняковим молоком, розчином соди або каустіка.

Для запобігання глибини розповсюдження використовують постановку водяних завіс за допомогою пожежних машин, мотопомп і т. п.

Міри першої допомоги :

а) Долікарська: винести на свіже повітря, дати кисень зволожений. При відсутності дихання зробити штучне дихання за методом «рот в рот». Слизову та шкіру промити 2% розчином соди не менш ніж 15 хвилин.

б) Лікарська: в очі преднізолонову мазь; при кашелі - внутрь кодеїн 0,015 або дикопін 0,02; при віддишці: п/ш 0,1% - ий розчин атропіна 1 мл., 1% - ий розчин дімедрола 1 мл., знеболюючі засоби. Сечегонні засоби в/в 2% - ий розчин лазікса 2 — 4 мл.

Госпіталізація.

Аміак

Ступінь токсичності 4.

Основні властивості : безцвітний газ з різким запахом. Легше повітря, розчинний у воді. При виході у атмосферу димить.

Вибухо — і пожежонебезпечність : Горючий газ. Горить при існуванні відкритого джерела вогню. Ємкості можуть вибухати при нагріванні. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші.

Небезпечність для людини : Небезпечний при вдиханні, при високих концентраціях можливий летальний випадок. Викликає сильний кашель та задуха. Пари діють дуже подразливо на слизові оболонки та шкіряний покрів, дотик викликає обмороження шкіри.

При враженні проявляються серцебиття, порушення частоти пульса, «приливи», насморк, кашель, затруднення дихання, почервоніння та зуд шкіри, різь в очах.

Засоби захисту : ізолюючий протигаз, фільтруючий протигаз марки КД, респіратор РПГ — 67 — КД, захистний одяг (гумові чоботи, перчатки).

Дегазація : Знешкодити джерело відкритого вогня. Для запобігання глибини розповсюдження використовують постановку водяних завіс за допомогою пожежних машин, мотопомп і т. п. Пошкоджені балони опрокинути в ємність з водою.

Міри першої допомоги :

а) Долікарська: винести на свіже повітря. Забеспечити тепло та спокій. Дати зволожений кисень. Шкіру, слизові та очі промити водою або 2% -им розчином борной кислоти не менш ніж 15 хвилин.

б) Лікарська: при затрудненому диханні - п/ш 0,1% ий розчин сіркокислого атропіна 1 мл., 1% ий розчин дімедрола 1 мл. На шкіру примочки 2% розчину уксусної кислоти.

Госпіталізація.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об'єктів (ХНО) залежить від багатьох чинників: фізико-хімічних властивостей сировини, полупродуктів та продуктів, від характеру технологічного процесу, від конструкції і надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, ефективності засобів протиаварійного захисту і т.д. Крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезень СДОР в значному ступені залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планово-запобіжних ремонтних робіт, підготовленості і практичних навичок персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів протиаварійного захисту.

Наявність такої кількості чинників, від яких залежить безпека функціонування ХНО, робить цю проблему вкрай складною. Як показує аналіз причин великих аварій, що супроводжуються викидом СДОР, на сьогодні не можна виключити можливість виникнення аварій, що призводять до поразки виробничого персоналу.

Аналіз структури підприємств, що виробляють або що споживають СДОР, показує, що в їхніх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсичних хімічних продуктів. Значно більша по обсягу кількість СДОР міститься на складах підприємств. Це призводить до того, що при аваріях в цехах підприємства в більшості випадків має місце локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При цьому пораження в таких випадках може отримати в основному виробничий персонал.

Необхідно відзначити, що на промислових об'єктах звичайно зосереджена значна кількість різноманітних легкоспалахуючих речовин, в тому числі СДОР. Крім того, багато СДОР вибухонебезпечні, а деякі хоча і негорючі, але представляють значну небезпеку в пожежному відношенні. Цю обставину слід враховувати при виникненні пожеж на підприємствах. Більш того, сама пожежа на підприємствах може сприяти виділенню різноманітних отруйних речовин.

Тому при організації робіт по ліквідації хімічно небезпечної аварії на підприємстві і її наслідків необхідно оцінювати не тільки фізико-хімічні і токсичні властивості СДОР, але і їх вибухо — і пожеженебеспечність, можливість утворення в ході пожежі нових СДОР і на цій основі приймати необхідні міри по захисту персоналу, що бере участь в роботах.

Для будь-якої аварійної ситуації характерні стадії виникнення, розвитку і спаду небезпеки. На ХНО в розпал аварії можуть діяти, як правило, декілька чинників, що вражають — пожежа, вибухи, хімічне зараження місцевості і повітря та інші. Дія СДОР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи впливу, призводить до поразки людей.

З цих особливостей хімічно небезпечних аварій слідує: захисні заходи і, насамперед, прогнозування, виявлення і періодичний контроль за змінами хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства повинні проводитися з надзвичайно високою оперативністю. Локалізація джерела надходження СДОР в навколишнє середовище має вирішальну роль в попередженні масової поразки людей. Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в контрольоване русло, зменшити викид СДОР і істотно знизити збитки.

Особливістю хімічно небезпечних аварій є висока швидкість формування і дії чинників, які поражають, що викликає необхідність прийняття оперативних мір захисту.

В зв’язку з цим захист від СДОР організується по можливості заздалегідь, а при виникненні аварій проводиться в мінімально можливі терміни.

Захист від СДОР являє собою комплекс заходів, здійснюваних з метою виключення або максимального послаблення поразки персоналу і збереження його працездатності.

Комплекс заходів по захисту від СДОР включає:

· Інженерно-технічні заходи по зберіганню і використанню СДОР;

· Підготовку сил і засобів для ліквідації хімічно небезпечних аварій;

· Вивчення порядку та правил поведінки в умовах виникнення аварій;

· Забезпечення засобами індивідуального і колективного захисту;

· Забезпечення безпеки людей і використання ними засобів індивідуального і колективного захисту;

· Повсякденний хімічний контроль;

· Прогнозування зон можливого хімічного зараження;

· Попередження (оповіщення) про безпосередню загрозу поразки СДОР;

· Тимчасову евакуацію з районів, що знаходяться під загрозою;

· Хімічну розвідку району аварії;

· Пошук і надання медичної допомоги постраждалим;

· Локалізацію і ліквідацію наслідків аварії.

Обсяг і порядок здійснення заходів по захисту залежать від конкретної обстановки, що може скластися в результаті хімічно небезпечної аварії, наявність часу, сил і засобів для здійснення заходів по захисту і інших чинників.

Передусім захист від СДОР організується і здійснюється безпосередньо на ХНО, де основну увагу приділяється заходам по попередженню можливих аварій. Вони носять як організаційний, так і інженерно-технічний характер і направлені на виявлення і усунення причин аварій, максимальне зниження можливих ушкодженнь і втрат, а також на створення умов для вчасного проведення локалізації і ліквідації можливих наслідків аварії.

Всі ці заходи відбиваються в плані захисту об'єкту від СДОР, що розробляється заздалегіть з участю всіх головних фахівців об'єкту. План розробляється, як правило, в текстовій формі з додатком необхідних схем, що вказують розміщення об'єкту, сил та засобів ліквідації наслідків аварії, їх організацію і т. д. Він складається з декількох розділів і визначає підготовку об'єкту до захисту від СДОР і порядок ліквідації наслідків аварії.

В розділі організаційних заходів плану захисту від СДОР відбиваються:

Характеристика об'єкту, його підрозділів (цехів), наявних на об'єкті СДОР;

Оцінка можливої обстановки на об'єкті у випадку виникнення аварії;

Організація виявлення і контролю хімічної обстановки на об'єкті в повсякденних умовах і при аварії, порядок підтримання сил і засобів хімічної розвідки і хімічного контролю;

Організація оповіщення персоналу об'єкту;

Організація укриття персоналу об'єкту в захисних спорудах, наявних на об'єкті, порядок підтримання їх в постійній готовності до укриття людей;

Організація евакуації персоналу об'єкту при необхідності;

Порядок оснащення і застосування невоєнизованих формуваннь Громадянської оборони на об'єкті для ліквідації наслідків аварії;

Організація оцеплення очага поразки, порядок надання медичної допомоги, сили і засоби, що прилягають для цієї мети;

Організація управління силами і засобами об'єкту при ліквідації аварії і її наслідків, порядок використання сил і засобів, що прибувають для надання допомоги в ліквідації наслідків аварії;

Порядок подання повідомлень про виникнення хімічно небезпечної аварії і хід ліквідації її наслідків;

Організація забезпечення персоналу об'єкту і невоєнизованих формуваннь Громадянської оборони засобами індивідуального захисту і ліквідації наслідків аварії, порядок і терміни їхнього накопичування і зберігання;

Організація транспортного, енергетичного і матеріально-технічного забезпечення робіт по ліквідації наслідків аварії.

В розділі інженерно-технічних заходів плану захисту від СДОР відбиваються :

Розміщення (обладнання) приладів, що відвертають вилив СДОР у випадку аварії (клапани-відсекателі, клапани надлишкового тиску, терморегулятори, перепускні прилади що скидають і т. д.);

Плановане підсилення конструкцій ємностей і комунікацій зі СДОР або влаштування над ними огорож для захисту від пошкодження уламками будівельних конструкцій при аварії (особливо на пожежо — і вибухонебезпечних підприємствах);

Розміщення (будівництво) під сховищами зі СДОР аварійних резервуарів, чаш, ловушек (аварійних амбарів) і напрямлених стоків;

Розподілення запасів СДОР, будівництво для них заглибленних або напівзаглибленних сховищ;

Обладнання приміщень і промислових майданчиків стаціонарними системами виявлення аварій, засобами метеоспостереженя і аварійними сигнализаціями.

Планом передбачаються також заходи по усуненню аварій на кожній дільниці, де є СДОР, з вказівкою відповідальних виконавців з керівного складу об'єкту, що притягають сили і засоби, їхніх задач і відводимого на виконання робіт часу.

По мірі необхідності план захисту об'єкту від СДОР корегується.

Слідує відзначити, що ефективність перерахованих заходів захисту від СДОР залежить від ступеня підготовки до захисту сил і засобів ліквідації наслідків аварії.

На ХНО завчасно створюються локальні системи оповіщення персоналу об'єктів.

Системи оповіщення включають в себе апаратуру оповіщення і обслуговуючий персонал. Оповіщення про факт хімічно небезпечної аварії (подача сигналу «Хімічна тривога») здійснюється операторами, диспетчерами і черговими ХНО. Системи оповіщення повинні мати можливість в залежності від обстановки передавати сигнали виборчо:

Для окремих підрозділів (цехів) ХНО;

Для всього ХНО.

Заздалегідь розроблені схеми оповіщення повинні визначати порядок оповіщення персоналу об'єктів як в робочий, так і в неробочий час.

Для оповіщення персоналу працюючої зміни об'єкту, на якому відбулася аварія, використовуються електросирени, радіотрансляційна мережа і внутрішній телефонний зв’язок.

Організація ліквідації хімічно небезпечних аварій залежить від їхніх масштабів і наслідків.

Хімічно небезпечні аварії, виходячи з довжини кордонів розповсюдження СДОР і їхніх наслідків, пропонується поділяти на наступні типи: локальна, місцева і загальна.

Локальна аварія — аварія, хімічні наслідки якої обмежуються одним спорудженням (агрегатом, настановою) підприємства, призводять до зараження в цьому спорудженні повітря і обладнання і створюють загрозу поразки працюючого в ньому виробничого персоналу.

Місцева аварія — аварія, хімічні наслідки якої обмежуються виробничим майданчиком підприємства або його санітарно-захисною зоною і створюють загрозу поразки виробничого персоналу всього підприємства.

Загальна аварія — аварія, хімічні наслідки якої розповсюджуються за межі виробничого майданчика підприємства і його санітарно-захисної зони з перевищенням пороговых токсодоз.

Ліквідація наслідків локальної аварії здійснюється силами і засобами підприємства, на якому відбулася аварія. Для цього на підприємствах крупнотоннажного виробництва і споживання СДОР є спеціальні штатні газорятівні загони і невоєнизовані формування (зводні загони, команди, групи).

Газорятувальний загін, як правило, складається з трьох взводів: оперативного, який несе постійне чотирьохзміне чергування і призначений для ліквідації аварій і врятування людей; забезпечення безпеки, що займається перевіркою дотримання вимог безпеки на робочих місцях, в цехах і наданням допомоги в виконанні цих задач на підприємстві; технічного, задачею якого є забезпечення цехів підприємства засобами захисту і їхня перевірка.

В кожному цеху підприємства, пов’язаному з виробництвом або споживанням СДОР, є позаштатні аварійні команди (групи).

Керівництво ліквідації наслідків локальної аварії на підприємстві здійснює штаб проведення аварійних робіт на чолі з головним інженером підприємства.

Комплекс заходів по ліквідації наслідків хімічно небезпечних аварій включає:

· Прогнозування можливих наслідків хімічно небезпечних аварій;

· Виявлення і оцінку наслідків хімічно небезпечних аварій;

· Здійснення рятувальних і інших негайних робіт;

· Ліквідацію хімічного зараження;

· Проведення спеціальної обробки техніки і санітарної обробки людей;

· Надання медичної допомоги постраждалим.

· Прогнозування можливих наслідків хімічно небезпечних аварій здійснюється розрахунково-аналітичними станціями.

Отримані дані використовуються для прийняття негайних мір захисту, організації виявлення наслідків аварії, проведення рятувальних і інших негайних робіт.

Виявлення наслідків аварії здійснюється проведенням хімічної і інженерної розвідки. Склад сил і засобів, що притягають для виконання задач розвідки, залежить від її характеру і масштабів. Дані розвідки збираються в штабі керівництва ліквідації аварії (надзвичайної комісії). На їхній основі виробляється оцінка наслідків аварії, розробляється план її ліквідації.

Рятувальні і інші негайні роботи проводяться з метою врятування людей і надання допомоги постраждалим, локалізації і усунення пошкоджень, створення умов для наступного проведення робіт по ліквідації наслідків аварії.

Ліквідація хімічного зараження проводиться шляхом дегазації (нейтралізації) обладнання, будинків, споруд і місцевості в районі аварії, заражених СДОР і здійснюється з метою зниження ступеня їхнього зараження та виключення пораження людей.

Спеціальна обробка техніки і санітарна обробка людей проводиться на виході з зон зараження і здійснюється з метою відвертання поразки людей СДОР.

Ефективність цих заходів залежить від своєчасності і якості їхнього проведення.

Медична допомога пораженим виявляється з метою зменшення загрози їхньому здоров’ю, послаблення впливу на них СДОР.

Здійснення комплексу заходів по ліквідації наслідків хімічно небезпечних аварій вимагає чіткої організації і впевненого керівництва їхнім проведенням.

При хімічно небезпечній аварії керівник робіт по ліквідації її наслідків зобов’язаний:

Оцінити хімічну обстановку, визначити кордони зони зараження, прийняти міри по її позначенню і оцепленню;

Виявити людей, підвержених впливу СДОР, і організувати надання їм медичної допомоги;

Розробити план ліквідації наслідків аварії, в якому в залежності від масштабів і характеру хімічного зараження викласти: стислу характеристику наслідків аварії і висновки з оцінки хімічної обстановки; черговість робіт і терміни їхнього виконання; засоби дегазації (нейтралізації) СДОР; організацію контролю за повнотою дегазації (нейтралізації) місцевості, техніки, будинків, споруд і транспорту; організацію медичного забезпечення; вимоги безпеки; організацію управління і порядок подання рапортів про хід робіт.

Як правило роботи починаються з рекогносцировки району аварії, в ході якої визначаються:

· Масштаб аварії і загальний порядок її ліквідації;

· Можливі масштаби розповсюдження рідкої і парової фаз СДОР;

· Протипожежний стан району майбутніх робіт;

· Обсяг робіт по евакуації;

· Потрібну кількість сил і засобів для проведення робіт;

· Місця зосереджння сил і засобів ліквідації наслідків аварії;

· Задачі по розчищенню шляхів підходу і під'їзду до місця аварії;

· Метеорологічні умови і місця організації бази, пунктів управління, видачі засобів захисту, харчів і т. д.

По результатам рекогносцировки ставляться задачі силам, які залучаються до робіт. При цьому передбачається виконання наступних задач, перелік яких в залежності від конкретної обстановки може уточнюватися:

· Виявлення і контроль зони розповсюдження парів СДОР;

· Оповіщення і евакуація з зони зараження;

· Надання медичної допомоги пораженим;

· Організація оцеплення зони аварії і розповсюдження небезпечних концентрацій СДОР;

· Ліквідація пожеж, забезпечення вибухо — і пожежобезпеки проводимих робіт;

· Розчищення і звільнення підходів і під'їздів до місця аварії;

· Усунення або обмеження течі СДОР з пошкоджених ємностей і їх розтікання на місцевості;

· Перекачка або збір СДОР в резервні ємності;

· Організація дегазації (нейтралізації) СДОР в очагах аварії;

· Організація дегазації (нейтралізації) техніки, що брала участь в роботах;

· Санітарна обробка осіб, приймаючих участь в роботах.

Для керівництва силами і засобами, які приймають участь в ліквідації наслідків хімічно небезпечної аварії, створюється система зв’язку.

Слідує відзначити, що роботи по ліквідації наслідків хімічно небезпечних аварій повинні проводитися при будь-яких метеорологічних умовах, в будь-який час доби, а при необхідності цілодобово. В цьому випадку роботи організуються позмінно.

Розрахункова робота № 1

«Оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС» (за методичкою № 6058), варіант 9

Висновки та пропозиції

Отже, особовий склад ЗвКПР та ПХЗ може виконувати Р і НР у зоні надзвичайно небезпечного зараження. За годин робота ЗвКПР і ПХЗ може отримати дозу опромінення 126,7714 рад що перевищує Д зад = 18 рад. Щоб не отримати дозу опромінення більше 18 рад, слід скоротити час роботи в зоні зараження до Т доп = 0,9 години або виконувати роботу з використанням спеціального транспорту. Роботу можна почати через К поч = 0,9 години після аварії

Розрахункова робота № 2

«Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу» (за методичкою № 5391), варіант 9