Интеллект і ЭВМ

ЕОМ І ИНТЕЛЛЕКТ.

Ця робота присвячена проблеми створення штучного інтелекту і взаємовідносинам між людським розумом і комп’ютером. Автор зачіпає такі питання, як можливість проходження комп’ютером звичайного тесту на Iq, яким найкращих представників людського роду отримували 140 балів, а як і розвиток «розумних машин» і подолання ними з так званого етапу «електронного дитинства», де нині перебувають сучасні ЭВМ.

Про актуальність теми свідчить те, що нині дуже стрімко розвивається нова галузь психології, вивчає взаємовідносини чоловіки й ЕОМ. От-от настануть часи, коли з важливості вона поступатиметься проблемі взаємовідносини людини з людиною і навіть людини з обществом.

Автор невипадково вибрав цю дуже велику проблему. Вона має багаторічний досвід роботи з комп’ютерними системами — імітаторами роботи людського мозку і може поставити багато запитань але тільки риторичних. А розум вміє грамотно запитувати вже є штучним интеллектом.

Машина, що має достатнім обсягом фактичних даних із історії, міг би, наприклад, розробити ефективніші економічні теорії, ніж ті явно недосконалі концепції, ніж, якими нині керується уряду. Власне кажучи Мети створення ІІ (штучного інтелекту) — знизити інтелектуальну навантаження, що лежить на сучасному людині. Проте перші дослідники, працюють у галузі ІІ зіштовхнулися з дуже заплутаними проблемами, далеко що виходять межі традиційної інформатики. Виявилося, що передусім необхідно зрозуміти механізми процесу навчання, природу мови та почуттєвого сприйняття. З’ясувалося, що до створення машин, які імітували роботу людського мозку, потрібно з’ясувати, як діють мільярди його взаємозалежних нейронів, а найважчим проблемою, що стоїть перед сучасної наукою — є пізнання процесів функціонування людського розуму, а чи не просто імітація його роботи. Ученным навіть важко дійти спільної точки зору щодо самого об'єкта дослідження — інтелекту (як і притчі про сліпах, намагалися описати слона й у дотримується свого заповітного визначення). Хтось вважає, що інтелект — це вміння вирішувати складні завдання, інші розглядають його як спроможність до навчання, узагальнень і аналогій; треті - як взаємодії з зовнішнім світом шляхом спілкування, сприйняття й усвідомлення сприйнятого у вигляді зворотний зв’язок. Але попри цю різницю підходів все дослідники подібні у тому — не треба давати комп’ютера типовий набір завдань і вважати суму балів. Це годиться в людини. Кращий тест для комп’ютера, внаслідок якого буде зробити висновок, що вона розумна — це коли комп’ютер змусить нас повірити, що ми маємо справу ні з машиною, і з людиною. Безумовно, довести до цього рівня надзвичайно складно, але дуже приваблива ідея створення мислячих машин «людського типу». Ця ідея сягає корінням у далеке минуле. Ще древні єгиптяни і римляни відчували побожний жах перед культовими статуями, які жестикулювали і вирікали пророцтва (зрозуміло з допомогою жерців). А середньовічні літописі сповнені оповідань про автоматах, здатних має говорити і рухатися майже як і та їхні господарі - люди.

Через багато років перші програмісти розважаючись становили програми для написання музики, рішення головоломок, ігор, шахів тощо. Деякі, романтично налаштовані програмісти навіть змушували свої машини писати любовні листи. Вони припускали, що подолавши період электоронного хлопчика обучившись в бібліотеках усього світу, хитромудрі комп’ютери. Завдяки швидкодії, точності й діють безвідмовності пам’яті, поступово перевершать своїх творців — людей. Проте були і песимісти, які вважали, що істинний розум неможливо відокремити з його психологічної основи, закладеною у людському організмі «цифровий комп’ютер не людина, у комп’ютера немає тіла, ні емоцій, ні потреб. Він позбавлений соціальної орієнтації, яка купується життям у суспільстві, а саме він робить поведінка розумним.» Творці ж систем штучного інтелекту парирують, говорячи про принципі зворотний зв’язок. Принцип зворотної зв’язку залежить від використання інформації, що надходить з навколишнього світу зміни поведінки машини (таким чином працює звичайна термопара, регулююча взимку температуру у домі). Принцип зворотної зв’язку таке просте і водночас дозволяє пояснити багато закономірності, що у його основі будуються теорії машинного і людської розуму. Ще 1948 р. Вінер довів, саме зворотний зв’язок живе пристосовується навколишньому середовищі домагається своєї мети. «Усі машини які претендують розумність — писав Пауль — повинні мати здатністю переслідувати певні цілі і пристосовуватися, тобто. обучаться».

Здатність до навчання як критерій інтелекту як і високо цінується і у суспільстві особистостей. У цієї сфери щорічно вкладаються мільярди доларів. Проте завдяки тій ж зворотний зв’язок, з’являються негативні ефекти — у процесі навчання відносини людини з комп’ютером стають настільки тісними, реальний світ замінюється хибним, віртуальним. Найшвидше, це пов’язані з недорозвиненістю технічної культури людини, технології двоичной логіки пішли не треба, проти темпами еволюції людини, що він доводиться цілодобово засиджуватися перед блакитним монітором, одержуючи обсяг інформації, створений протягом останніх 20 років. Типовий приклад — молодий людина купує комп’ютер, відразу ж на його режимі дня до сну виділяється 2 години (власний досвід), перші кілька місяців він цілком присвячує себе освоєння нової техніки, так проходять підлогу року, але прокинувшись якось на клавіатурі у дурні газировки і зрозумівши, що й кривизна электро-лучевой трубки кінескопа неспроможна так спотворити його зовнішність, він вирішує - все! Досить! Час в нормальну жизнь!

Безумовно, те, що створено зараз у області комп’ютерних технологій, неможливо повністю охопити навіть значному колективу професіоналів. Проте димку надій та інтересу огортає і дурманить розум мільярдів молоді. Вони проводять більшу частину дні в всесвітньої глобальної мережі Інтернет. Вони хочуть стати хакерами, заробити, знайти друга половина, просто добре згаяти час тощо. Загалом збільшують свій духовний рівень. Усе це, як вона стверджує, дають «розумні машини» та його світ. Тобто люди йдуть своїм фізичним тілом, руйнуючи їх у віртуальний світ, кажучи, що він краще реального. Вперше ця тенденція захоплення ЕОМ своєї великої ніші у суспільстві проявилася у середині 1960;х років. Саме тоді було створено діалогова програма «Еліза», мала шалену популярність. Програма була як універсальна система, здатна підтримувати діалог, англійською кожну, закладену у ній тему. Найбільшу славу отримав варіант «Доктор». У цьому вся образі програма Еліза імітувала поведінка лікаря-психотерапевта при первинному опитуванні пацієнта. Багато психотерапевти самі намагаються говорити якнайменше, обмежившись лише короткими питаннями та загальними спостереженнями, що дозволяє пацієнтові самому розповідати про своє почуттях, у Елізі були закладено мінімальні пізнання — інформація, необхідну побудови зауважень, які імітували лікаря, програма витягувала з відповідей пацієнта. Ось приклад діалогу між пацієнткою і Элизой:

П. Усі чоловіки одинаковы!

Еге. У якій смысле?

П. Вони завжди чіпляються до з чем-нибудь!

Еге. Ви маєте у вигляді щось конкретное?

П. Та, це як мій хлопець змусив мене прийти сюда.

Еге. Ваш хлопець змусив вас прийти сюда?

П. Він розповідає, що майже весь час подавлена.

Еге. Прикро чути, що ви постійно подавлены.

П. Це щоправда, я несчастна.

Еге. Ви вважаєте, що ваша прихід сюди допоможе вам же не бути несчастной?

П. Це, мені потрібна чья-нибудь помощь.

Еге. Що означає вам отримати помощь?

П. Можливо я навчуся жити із моєї мамой.

Еге. Розкажіть про вашої семье.

Враження, що Еліза розуміє пацієнта значною мірою ілюзорно, програма було створено те щоб розпізнати ключове слово і поєднання в на клавіатурі тексті. Наприклад коли пацієнт згадував мати, Еліза відповідала питанням про родину. Взагалі Еліза розуміла промову на самому примітивному сенсі - максимум домашньої собаки, яка певним чином реагує на команди «обід», «гуляти» тощо. Автор заявив, що програма є пародією на поведінка психотерапевта і послуг призначена тільки до дослідження ілюзії розуміння, що найчастіше виникає у розмові для людей. Проте відповіді Елізи видавалися настільки заворожливими і правдоподібними, що багато наводили захоплення. Пропоновані пацієнти брали в облогу агентство телефонними дзвінками, благаючи поєднати їхній зі стіл уважним до людини комп’ютером. Усе це привело творця Елізи в здивування: «Мені випало бути вражений, побачивши як швидко і «глибоко люди вступають в емоційний контакти з комп’ютером, з яким готовністю вони олюднюють його. Якось моя секретарка, що протягом багатьох місяців спостерігала, який у мене працюю над програмою, і, здавалося, мала чудово розуміти, що це більш як комп’ютерна програма, вступив у діалог із ній. Після перших запитань і відповідей вона попросила мене вийти з комнаты!».

А ще більше схвилювало автора те, що деякі психіатри стали розглядати Елізу як багатообіцяючий засіб задля подолання дефіциту лікарів. Посыпавшиеся пропозиції подолали програміста жахало (адже він як творець розумів що до чого). Він збайдужів і навіть став затятим противником усіляких досліджень у сфері ИИ.

Отже в тезах: З перших спроб наділити машину розумом дослідники розбилися на 2 табору — прибічників «вранішнього» і «низхідного» підходів. Прихильники першого вважали, що єдине прямий шлях задля досягнення мети — це будівництво нейронних мереж мозку, а прибічники спадного підходу вважають, що мозку слід імітувати з допомогою складних програм. Розумові процеси, які повинні робити електронні системи вкрай складні, і малоизучены. Дивизом ж дослідників ІІ є вислів агностиків «відомо, то ми не цікаво». Усі, пов’язані і з мисленням комп’ютера із людським інтелектом спираються на зворотний зв’язок. Технології електронних машин просунулися настільки далеко, що через низькою комп’ютерної культури багато людей готові олюднити машини та принести на поталу віртуальному світові своє увагу, емоції, і здоров’я. Однак у найближчому майбутньому комп’ютери швидше за все залишаться тим, ніж завжди, були в людини машини — помічниками конкретними справами. Ще по крайнього заходу 30 років узагальнювати, мріяти, планувати, ставити і вирішувати проблеми, писати вірші іронізуватимуть з колишньому котрі мають їх незрівнянними біологічними мозгами.