Комплекс базових виробництв Центрально-Східного економічного району. 
Сільськогосподарський комплекс Західноекономічного району

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З РПС на тему:

Комплекс базових виробництв Центрально-Східного економічного району. Сільськогосподарський комплекс Західноекономічного району. Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів ПЛАН.

Вступ

1. Комплекс базових виробництв Центрально-Східного економічного району

2. Сільськогосподарський комплекс Західноекономічного району

3. Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ.

Економіка України характеризується значним потенціалом, як трудовим, ресурсним, так і виробничим, однак виробничі комплекси в Україні потребують нових підходів, масової модернізації та виробленні продукції, яка є конкурентоспроможною на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Територія України, опираючись на наукові підходи і методи, поділена на економічні райони, які визначаються виробничими спеціалізаціями та особливостями економічного розвитку. Даний поділ на економічні райони дає більший економічний ефект, оскільки враховються місцеві ресурси, трудовий потенціал та історичні аспекти розвитку тих чи інших виробничих комплексів.

1. 1.Комплекс базових виробництв Центрально-Східного економічного району.

Центрально-східний соціально-економічний район — один із найпотужніших за економічним і соціальним потенціалом районів України. Він включає три області середнього Придніпров'я — Дніпропетровську, Запорізьку і Кіровоградську (83,7 тис. км 2).

Центрально-Східний район характеризується складною галузево-функціональною структурою. В ній переважає важка промисловість, яка сформувалася на основі чорної металургії, а та, в свою чергу, стала передумовою розвит­ку паливно-енергетичної і хімічної промисловості, метало­місткого машинобудування, легкої і харчової промисловості. Отже, провідною галуззю функціональної структури госпо­дарського комплексу Придніпров'я с чорна і кольорова ме­талургія.

Металургійний комплекс Придніпровського району мас характер повного циклу, — видобуток сировини, палива і виробництво металу. Основними передумовами, які визна­чають високий рівень розвитку чорної металургії в районі, с багаті родовища (поклади) залізних і марганцевих руд, безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля, забез­печення нерудною металургійною сировиною, величезний виробничий і науково-технічний потенціал, кваліфіковані кадри. В свою чергу, металургія мала великий вплив на розвиток ряду галузей промисловості та на специфіку те­риторіальної організації продуктивних сил району. Основна маса залізної руди видобувається в старому Криворізькому басейні, а також у нових Білозсрському і Кременчуцькому залізорудних районах. Рудні бази розміщені дуже вигідно до районів видобутку коксівного вугілля. Відстань між Кривим Рогом і Донбасом становить 250−300 км. Великі гірничозбагачувальні комбінати створені в Криворізькому залізорудному басейні. Звідси залізорудний концентрат йде на всі металургійні заводи України, а також на експорт, в т. ч. у центральну Росію.

У чорній металургії Придніпров'я діють сучасні підпри­ємства, на яких виробляють чавун, сталь, прокат, феро­сплави тощо. Нині частка Придніпровського металургійного району становить більше половини чорних металів, які ви­робляють в Україні. Основні металургійні підприємства розміщені в Кривому Розі, Дніпропетровську, Дніпродзср-жинську та Запоріжжі. Як підгалузь тут можна розглядати трубне виробництво в Дніпропетровську, Новомосковську і Нікополі. В Запоріжжі розвинена електрометалургія. Вона спеціалізується на виробництві високоякісних сталей і фе­росплавів (завод «Запоріжсталь»), титану і магнію (титано­магнієвий завод). На привізній сировині працює також За­порізький алюмінієвий завод. До кольорової металургії ра­йону потрібно віднести Побузький нікелевий завод (Кірово­градська обл.), який працює на місцевій сировині.

У комплексі з чорною металургією розвивається потуж­на коксохімічна промисловість, її підприємства розміщені поблизу металургійних заводів.

Машинобудування займає друге місце в системі струк­турних елементів господарського комплексу району — від важкого і металомісткого до кваліфікованого точного і тру­домісткого. Основною передумовою значного розвитку ма­шинобудування є наявність потужної металургійної бази, добре забезпечення кваліфікованими трудовими ресурсами, велика внутрірайонна потреба в продукції машинобудуван­ня, вигідне скономіко-географічнс положення щодо основ­них районів споживання, високорозвинсна науково-технічна і просктно-конструкторська база.

Машинобудівні заводи розміщені на території району рівномірніше, ніж в інших галузях. Вони діють не тільки у великих містах (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг), але і в середніх та малих (Кіровоград, Верхньодніп­ровськ, Дніпродзержинськ, Павлоград, Нікополь, Меліто­поль, Бердянськ, Токмак та ін.). Важливе значення для подальшого розвитку машинобудування району мас вироб­ництво деталей, матеріалів, запчастин.

У територіальній структурі галузевого комплексу виді­ляються машинобудівні центри (всі обласні центри, а та­кож Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Павлоград, Нікополь, Мелітополь та ін.) і кущі (найбільш розвиненим с Дніпро­петровський кущ, який включає підприємства в міських поселеннях його приміської зони).

Комплекс хімічної промисловості району також є важ­ливою ланкою галузевої структури господарства. Спочатку він розвивався на основі виробництва коксу. В тісному зв’язку з коксохімією розвивається виробництво азотних міндобрив (Дніпродзержинськ), лакофарбове (Дніпропет­ровськ) і шинне виробництво (Дніпропетровськ). Усі вони мають міжрайонне і міжнародне значення. В перспективі можливе розширення виробництва побутової хімії, хіміко-фармацсвтичних виробів та мінеральних добрив.

Комплекс хімічної індустрії поєднується деякими вироб­ництвами з іншими МТК: агропромисловим (виробництво міндобрив), будівсльно-індустріальним (виробництво лаків і фарб), транспортним (виробництво шин) тощо.

Головними районами і центрами зосередження окремих підприємств комплексу є Придніпров'я і Криворіжжя — орієнтація на металургію і коксохімію, зосередження робо­чої сили і споживача.

Паливно-енергетичний комплекс району фактично ви­ник у повоєнні роки, коли тут почала розвиватися палив;

на промисловість — видобуток кам’яного вугілля Західного Донбасу (Дніпропетровська обл.) і бурого вугілля Дніпров­ського басейну (Кіровоградська обл.), а згодом зміцніли й інші галузі: переробна (коксування і брикетування), вико­ристання (технологічне і енергетичне паливо).

Провідною галуззю комплексу с також електроенергети­ка, представлена великими ГЕС Дніпровського каскаду (Кременчуцька, Дніпродзсржинська, Дніпрогсс-1, Дніпрогес-2), великими тепловими (Придніпровська, Криворізька) та атомними (Запорізька) і рядом невеликих ТЕС і ТЕЦ. Теплові електростанції працюють, головним чином, на міс­цевому бурому і кам’яному вугіллі. В районі П’ятихаток добувають уранові руди, а в Дніпропетровську виробляють з нього паливо для АЕС. Усі електростанції району об'єд­нані в системі «Дніпроснерго» .

Обслуговуючими галузями в комплексі е виробництво і ремонт гірничовидобувного і енергетичного устаткування (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Запоріжжя), підготовка кад­рів для гірничої і електроенергетичної промисловості (Дніп­ропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя), просктно-конструк-торська діяльність, наукове обслуговування (Придніпров­ський науковий центр) тощо.

Територіальна структура комплексу представлена двома вугільно-снсргстичними районами, Дніпровським каскадом ГЕС і рядом енергетичних центрів: у Кривому Розі, Ніко­полі, Кіровограді, Мелітополі та інших містах.

Будівельна індустрія складається з двох груп галузей: виробництва будівельних матеріалів і власне будівниц­тва — житлового, промислового, сільськогосподарського, транспортного та соціально-культурного.

Промисловість будівельних матеріалів району включає до свого складу виробництво будівельного каменю, стінових мате­ріалів — залізобетонних конструкцій, будівельних блоків, цег­ли тощов’яжучих матеріалів — цементу, вапна, гіпсуобли­цювальних матеріалів — облицювальної плитки різних видів, ізоляційних і покрівельних матеріалів, черепиці, шиферу, то­лі, будматеріалів з деревини — деревообробні виробництва.

Будівництво як галузь комплексу характеризується тіс­ними зв’язками зі споживачами своєї продукції - об'єкта­ми будівництва. Найбільшими вузлами і центрами галузі є всі обласні центри, міста Придніпров'я, Криворіжжя та ін.

Агропромисловий комплекс об'єднує сільське господар­ство та переробку його продукції - легку і харчову про­мисловість. У районі він мас дуже сприятливі умови для розвитку — родючі грунти (переважно чорноземні), спри­ятливі кліматичні умови, зростаючі потреби споживача.

Провідне місце в сільському господарстві району займає рослинництво. В структурі посівних площ перше місце на­лежить посівам зернових культур (48%). Вирощують ози­му пшеницю і кукурудзу на зерно. Досить значна частка технічних культур (13−15%). Найбільш поширеними тех­нічними культурами є цукрові буряки, які вирощують пе­реважно в Кіровоградській обл. Повсюдно в районі виро­щують соняшник.

Тут розвинені всі види тваринництва. Але внаслідок обмеження кормової бази рівень його розвитку незадовіль­ний.

Другою важливою ланкою агропромислового комплексу є харчова промисловість. Профілюючими в її складі е цук­рова і олійна промисловість. Вони розвиваються відповідно в Лісостеповій і Степовій частинах, де зосереджені посіви цукрових буряків і соняшнику. Важливе внутрірайоннс значення має м’ясо-молочна промисловість, підприємства якої є в багатьох містах. Внутрірайонне значення мають також шюдоовочсконсервна, спирто-горілчана і виноробна галузі промисловості.

Легка промисловість (третя ланка комплексу) виконує в основному внутрірайонні функції. Швейні фабрики розмі­щені в більших містах району. Виникають трикотажна, текстильна, шкіряна і взуттєва галузі, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на привізну сировину та напівфабрикати.

У районі добре розвинені галузі, які обслуговують си­стему АПК: виробництво і ремонт сільськогосподарських машин (Кіровоград), мінеральних добрив (Дніпродзержинськ), підготовка кадрів (усі обласні центри). Однак вузьким місцем обслуговування АПК залишається недостат­ній розвиток спеціального машинобудування для легкої і харчової промисловості, переробка сировини в сільській місцевості.

Рекреаційний комплекс включає санаторно-курортне і туристське господарство та сферу відпочинку. Основним районом рекреації є Придніпров'я — Дніпро, його водосхо­вища і плавні, зокрема острів Хортиця. Зараз у зв’язку з відродженням українського козацтва Придніпров'я плавні та Хортиця набувають все більшого значення. Планується перетворити Хортицю в національний парк як пам’ятку іс­торії України. Ще однією пам’яткою історії є Чорний ліс як місце зародження Гайдамаччини в середині XVIII ст. (освячення зброї), а також регіон боротьби українських патріотів проти більшовицьких загарбників (в 1918;1920 pp.).

Перспективним районом організації відпочинку є також узбережжя Азовського моря.

Транспортний комплекс забезпечує рівень комплексного розвитку господарства району. Тут розвиваються всі види транспорту, але основою транспортної системи є річковий і залізничний транспорт, які мають міжрайонне і міжнарод­не значення. Це пов’язане з матеріаломісткістю виробниц­тва і масовістю перевезень.

Автомобільний транспорт виконує переважно внутрірайонні перевезення і має допоміжне значення, але розвине­ний не гірше від залізничного і водного.

Для міжрайонних зв’язків району велике значення ма­ють Дніпровський водний шлях (з великими річковими портами в Запоріжжі і Дніпропетровську), а також мор­ське сполучення по Азовському морю (основний порт Бер­дянськ). У районі розвинений трубопровідний, електролінійний і повітряний транспорт.

Основними вузлами галузей транспортного комплексу є обласні центри і Кривий Ріг (багатогалузеві центри), а та­кож інші міста (менші вузли). Головні політранспортні ма­гістралі: Дніпровський шлях, Кривий Ріг-Дніпропет­ровськ-Донецьк, Харків-Дніпропетровськ-Запоріжжя-Се­вастополь, Кременчук-Кіровоград-Одеса та ін.

2. Сільськогосподарський комплекс.

Західноекономічного району

Сільське господарство Західноекономічного ринку спеціа­лізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м’ясо-молочному і м’ясо-вовняному тваринництві. В Закарпатті розвине­не виноградарство, в усіх областях — садівництво. У 2005 р. тут вироблено 64,6% сільськогосподарської продукції від обсягів виробництва в 2001 р.

Найбільшого спаду зазнала галузь у Чернівецькій області, де обсяги ви­робництва порівняно з базовими скоротилися майже вдвічі. Найменше кризові явища торкнулися сільськогосподарського виробниива на Закар­патті. Тут обсяги його скоротилися на 25% проти 1990 р. Всього в 2005 р. в районі вироблено сільськогосподарської продукції на суму 2831 млн грн. у цінах 1996 р. (у 1990 р. — 4583 млн грн.).

Загальна площа сільськогосподарських угідь становить 5661 тис. га, в тому числі ріллі 1762 тис. га, сіножатей і пасовищ — 761 тис. га. Посі­вні площі сільськогосподарських культур становлять 1714 тис. га (проти попередніх років скоротилися на 19 тис. га).

Під зерновими зайнято 679 тис. га (найбільше у Львівській області - 325 тис. га, найменше в Закарпатській — 68 тис. га). Площі посівів зерно­вих дещо зросли. Валовий збір зерна в 2005 р. становив 1366 тис. т, у тому числі у Львівській — 573, Чернівецькій — 336, Івано-Франківській — 267, Закарпатській — 190 тис.т. Серед зернових найбільше значення мають ози­ма пшениця, ячмінь, кукурудза, вирощують також жито, овес, гречку, із зернобобових — сою, горох, вику та ін.

Під технічні культури відведено 95 тис. га (найбільше у Львівській області - 43 тис. га, найменше в Закарпатській — 3 тис. га). Останнім часом площі посівів їх скоротилися на 12 тис. га. Провідна культура в Подільсь­кій частині району — цукрові буряки, валовий збір яких у 2005 р. становив 1048 тис.т. Збитковість виробництва, великі витрати на вирощування цу­крових буряків, відсутність ринків збуту і належної інфраструктури для забезпечення повного технічного ланцюга від виробництва до доведення готової продукції до споживача на фоні майже повного самоусунення дер­жави від розв’язання проблем розвитку бурякоцукропромислового підкомплексу призвели до того, що лише за минулий рік виробництво цу­кросировини зменшилося майже вдвоє. У Передкарпатській частині широко вирощують льон-довгунець, на Закарпатті - тютюн. З олійних переважають посіви соняшнику. Його валовий збір у 2005 р. становив 3,7 тис. т проти 8,9 тис. т у 2004 р., в тому числі в Чернівецькій областівідповідно 2,6 проти 6,1, у Закарпатській -1,1 проти 2,8 тис. т.

Значні площі (243 тис. га) відведено під картоплю (валовий збір її-2020 тис. т), овочі (464 тис. т). Вирощують картоплю переважно у домаш­ніх та власних підсобних господарствах.

Важливими галузями сільськогосподарського виробництва у райо­ні стали садівництво, виноградарство. Розміщення садів визначається насамперед природними чинниками. Площа їх у структурі сільськогоспо­дарських угідь становить більше 3% в Закарпатській і Чернівецькій областях, а у Львівській та Івано-Франківській — 2 — 3%. У гірських маси­вах площі садів незначні (до 1%). У насадженнях переважають яблуня, слива, черешня.

На Закарпатті розміщені великі плантації винограду, хоча в другій половині 80-х років їх площі значно скоротилися у результаті непродума­них урядових рішень того часу. Тут культивують високоякісні європейські сорти для переробки на вина, соки та споживання у свіжому вигляді.

Кормові культури в 2003 р. займали 698 тис. га, що на 38 тис. га менше, ніж у попередньому році.

На розміщення тваринництва впливають природні умови, що фор­мують сукупно ресурси кормовиробництва. Провідними галузями тут є молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м’ясо-вовнового напрямку. В Карпатах ши­рокого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва одні з найвищих серед регіонів України.

У територіальній організації сільськогосподарського виробництва чітко виділяються три зони: поліська — льонарство, хмелярство, картопля-рсво, молочно-м'ясне скотарстволісостепова — зернове господарство, буряківництво, м’ясне і молочне скотарство, свинарство, птахівництвокарпатська з підзонами передкарпатською (зернове господарство, льонар­ство, картоплярство, молочно-м'ясне скотарство, садівництво, овочівництво), гірською (м'ясо-молочне скотарство, льонарство), закар­патською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство, птахівництво).

Передгірні та гірські райони Українських Карпат охоплюють час­тину Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та Закарпатську область. У гірських районах розводять велику рогату худо­бу, займаються вівчарством, є невеликі посіви зернових (жита, вівса, ячменю) і технічних (льону-довгунця) культур, картоплі.

У передгірних районах висівають жито, пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон-довгунець, грави, а в тваринництві переважає розведення великої рогатої худоби У Закарпатті розвивається багатогалузеве сільське господарство: висівають озиму пшеницю, кукурудзу, тютюнпоширене садівництво й виноградар­створозвивається продуктивне тваринництво.

Навколо великих міст і промислових центрів формуються примісь­кі овочево-молочні зони.

Розміщення найважливіших галузей рослинництва. Частка рослин­ницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 56,5%.

Харчова промисловість — одна з провідних у районі, орієнтується переважно на переробку місцевої сировини. Розміщення м’ясного виробни­цтва характеризується концентрацією його в промислових вузлах та потужною сировинною базою. У 2003 р. у районі вироблено 28 тис. т мяса. М’ясні консерви й вироби випускають НП «Бистриця» (Івано-Франківськ), м’ясокомбінат у Стрию, м’ясопереробні підприємства у Львові («Прикар­паття»), Самборі («Самбірчанка»), Береговому, Мукачеві, Рахові, Ужгороді, Хусті, Чернівцях, Коломиї, Ходорові, Золочеві, Дрогобичі, Сокалі, Стрию.

Молочна промисловість дає в середньому за рік 51 тис. т продукції з незбираного молока, 5,6 тис. т вершкового масла, 5,2 тис. т жирних сирів. Вона об'єднує молочно-консервну, сироробну, маслоробну галузі, вироб­ництво продукції з незбираного молока з тяжінням здебільшого до районів споживання. Найбільші такі підприємства є у Львові (молочні завод і ком­бінат, жировий комбінат), у Дрогобичі, Яворові. Миколаєві, Мукачевому, Ужгороді, Чернівцях, Долині, Івано-Франківську. Городку, Мостиській, Самборі, Слобідці. Львові. Діють завод сухого молока у Бродах, маслоза­води й сирозаводи в Заставній, Радехові, Рахові, Вижниці, Раві-Руській, Золочеві, Сокирянах, Хотині, Виноградові, Тячеві, Городенці, Галичі, Коломиї, Косові, Снятині, Жидачеві, Стрию, Самборі та інших містах.

Борошномельно-круп'яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення та інших галузей харчової промисловості борош­ном і крупами. В районі в 2003 р. було вироблено 284 тис. т борошна, випечено 217 тис. т хліба та хлібобулочних виробів. Борошно продукують «Львівелеваторзернопром», «Харчопродукт» (Львів), завод продтоварів (Стрий), комбінати хлібопродуктів (Рогатин, Галич), хлібопродуктові бази (Калуш, Снятин, Снятинський район). Виробниками макаронних виробів є НП «Бистриця» (Івано-Франківськ), макаронні фабрики у Львові та Стрию. З цією галуззю тісно пов’язана хлібопекарська й кондитерська промисловість, розміщення якої відзначається певною рівномірністю орі­єнтації виключно на споживача. Найбільшими підприємствами є «Львівхліб». КФ «Світоч». «Харчопродукт». СП «Коронекс» (Львів), НП «Бистриця», кондитерська фабрика, «Хлібопром» (Івано-Франківськ), хлі-бзавод, харчосмакова фабрика (Чернівці).

У лісостеповій зоні району розвинена цукрова промисловість, що зумовлено тяжінням переробки сировини до сировинних баз. У 2003 р. було вироблено 113 тис. т цукру, в тому числі у Львівській області 49 тис. т, Чернівецькій — 41 тис. т. Найбільші цукрові заводи в Городенці, с. Бовилові Галицького, с. Павліві Радехівського, с. Моївка Чернівецького, Неликівцях Кельменецького, містечку Ситківці Немирівського, Зарожанах Хотинського районів, а також у с. Кострижівці (завод «Хрещатик»), Сам-борі, Ходорові, Красному, Чернівцях.

Плодоовочевоконсервна промисловість зорієнтована на виробницт­во продукції овочівництва і садівництва. Фрукти й овочі сушені, а також консервовані в бляшаних та скляних банках випускають консервні заводи (Берегове, Великий Березний, Виноградів, Тячів, Ужгород, Хуст, Мукаче­ве, Заставна, Дрогобич, Городенка, Броди, Буськ, Кам’янка-Буська, Нестерів, Золочів, Коломия), АТ «Мрія» (Коломия), «Едельвейс» (Тлумач), «Прут» (Коломийський район), овочесушильний завод у Галичі. В 2003 р. було вироблено 75 млн ум. банок консервів, з них 76% - у Львівській обла­сті. Останнім часом обсяги виробництва цієї галузі різко знизилися внаслідок падіння рівня життя населення та його купівельної спроможно­сті, низької рентабельності виробництва та існуючих традицій населення, котрі не сприяють повноцінному розвитку галузі.

Соки фруктові, овочеві, напої з молочної сироватки та мінеральну воду виробляють і коркують: завод безалкогольних напоїв (Львів, Гали­цький район) — консервні заводи в Кам’янці-Буській, Буську, Береговому, Золочеві та Коломиїзаводи продтоварів у Бориславі. Радехові, Самборі, ЗАТ «Галка» (Львів), «Карпати (Кам'янка-Буська) — харчосмакові фабри­ки (Снятин, Калуш) — завод безалкогольних напоїв (Воловець) — соко-екстрактні й сокові заводи (Долинський район, Чернівці, Мукачеве, Тлумач) — заводи мінеральних вод (Свалява, Рогатин, Перегінське, Олесько) — соковинний завод (Ужгород).

Олійна промисловість представлена жировим комбінатом, ВО «Прикарпаття» (Львів), ОМП (Чернівці), м’ясокомбінатом (Золочів), м’ясопереробним заводом (Дрогобич), маргариновим заводом (Ужгород), олійно-жировим комбінатом (Чернівці). У 2003 р. вироблено 6,5 тис. т олії, найбільше в Чернівецькій області (5,2 тис. т., або 80%).

3. Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями, А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнахбурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінка­ми ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збіль­шити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ тор­фу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Жито­мирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями, А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані - у 20 млрд. т. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областяхртуті - у Донбасі і За­карпаттітитану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морівбокситів — у Дніпропетровській областіалунітів — у Закарпаттінефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро­винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак­тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час­тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свин­цю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль­шити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5−2 рази та скоротити імпорт сировини на 60−70% (без урахування вуглеводнів) [9, с 47].

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фон­ду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первин­ним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економіч­ного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якіс­ного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. гаїї сільськогосподарсь­ка освоєність досягла майже 70,0%, розораність — 57,1%- частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь переви­щила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним викорис­танням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9 млн. га, або 69,4% земельного фонду) — ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%) — забудовані землі під промис­ловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%) — землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%) — інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колек­тивні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства — 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фондулісогосподарські підприємства — 7,2 млн. га, або 11,9%- підприємства промисловості, транспорту, зв’язку та ін. — 2,1 млн. га, або 3,5%- заклади науки, культури, освіти, охорони здоров’я та ін. — 0,2 млн. га, або 0,3%- установи природоохорон­ного та рекреаційного призначення — 0,3 млн. га, або 0,5%- водо­господарські підприємства — 0,5 млн. га, або 0,8%- житлово-експлуатаційні організації - 0,1 млн. га, або 0,2%- землі держав­ної власності - 3,3 млн. га, або 5,5%.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Украї­ни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Най­вища залученість земель у господарський обіг склалася у Львів­ській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага грунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктив­ного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність тери­торії мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проб­лемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефек­тивності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації грунтів та зростання їх родючостідосягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористуванняформування продуктив­ної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.

Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов’язані з посиленням ролі держави в управлінні земе­льними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій перспективі необ­хідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних га­лузей народного господарства до нормативних величин.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат­нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під­земних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оці­нюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території Украї­ни становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов’язаних з поверхневим стоком, ста­новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо­вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жи­теля України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у за­хідних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівно­мірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіж­жя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Ос­новними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське гос­подарство, комунальне господарство. Для пом’якшення територі­альних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживан­ня, тобто відведення води від джерела з наступним застосуван­ням у технологічних процесах (промисловість, сільське госпо­дарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.) — водоко­ристування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенергетика, водний транс­порт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоре­сурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси ста­новлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізня­ють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідро­енергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України станов­лять 44,7 млрд. кВт • год.- з них технічно можливі для викорис­тання — 21,5 млрд. кВт — год.- економічно доцільні для викорис­тання становлять 16 млрд. кВт — год.

Основні проблеми щодо раціонального формування, викорис­тання та збереження водних ресурсів України полягають у: за­брудненні водних об'єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водамиінтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруднедостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних системнезбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсяга­ми залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою во­домісткістю продукції.

Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у фор­муванні ефективних правових, економічних та організаційних пере­думов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водо­користування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел. У найближчій перспек­тиві необхідно посилити соціальну спрямованість водокористу­вання, забезпечивши права людини на сприятливе водне середо­вище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу­ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на­родного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21−22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та ін­ших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скоро­чення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі дере­вини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 p., тобто майже на 30%.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвід­ношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові - 37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5−2 рази нижче оптимальних величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промис­лових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, за­гальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо форму­вання і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, об­сягами лісоспоживання і екологічними вимогамизначне висна­ження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покривуобмеженість інвестицій для лісо­господарського виробництваскорочення обсягів лісокористу­вання та низький рівень задоволення потреб у деревині за раху­нок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов’язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охо­рони і використання. Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні можливості лісового господарства України.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров’я і підтримки працездат­ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо­дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд­шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич­но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в пів­денних областях України — на території Одеської, Миколаївсь­кої, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зо­середжені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) облас­тях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Фран­ківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна струк­тура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунк­тами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреацій­ними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інф­раструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'яза­них регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародно­го значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 са­наторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за останні роки спостері­гається тенденція зменшення мережі та місткості закладів орга­нізованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рек­реаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреа­ційних ресурсів України полягають у: максимально повному за­доволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лі­куванніохороні і відновленні рекреаційних ресурсівзростанніякості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційно­го комплексуінтенсивному розвитку туризму та індустрії відпо­чинку і оздоровлення в ціломузбільшенні питомої ваги рекреа­ційної сфери у зростанні національного доходу країни.

Висновки

Центрально-Східний район характеризується складною галузево-функціональною структурою. В ній переважає важка промисловість, яка сформувалася на основі чорної металургії, а та, в свою чергу, стала передумовою розвит­ку паливно-енергетичної і хімічної промисловості, метало­місткого машинобудування, легкої і харчової промисловості. Отже, провідною галуззю функціональної структури госпо­дарського комплексу Придніпров'я с чорна і кольорова ме­талургія.

У територіальній структурі галузевого комплексу виді­ляються машинобудівні центри (всі обласні центри, а та­кож Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Павлоград, Нікополь, Мелітополь та ін.) і кущі (найбільш розвиненим с Дніпро­петровський кущ, який включає підприємства в міських поселеннях його приміської зони).

Сільське господарство Західноекономічного ринку спеціа­лізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м’ясо-молочному і м’ясо-вовняному тваринництві. В Закарпатті розвине­не виноградарство, в усіх областях — садівництво. У 2005 р. тут вироблено 64,6% сільськогосподарської продукції від обсягів виробництва в 2001 р.

У територіальній організації сільськогосподарського виробництва чітко виділяються три зони: поліська — льонарство, хмелярство, картопля-рсво, молочно-м'ясне скотарстволісостепова — зернове господарство, буряківництво, м’ясне і молочне скотарство, свинарство, птахівництвокарпатська з підзонами передкарпатською (зернове господарство, льонар­ство, картоплярство, молочно-м'ясне скотарство, садівництво, овочівництво), гірською (м'ясо-молочне скотарство, льонарство), закар­патською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство, птахівництво).

В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями, А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнахбурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат­нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під­земних і морських вод. Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій.

Список використаної літератури.

1. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економіч­ної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплекс­ного развития территории. — К.: Наукова думка, 1994. — 296 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна геог­рафія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — С. 178−215.

4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.

5. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 139−179.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Ка­чана. — К.: Вища школа, 1998. — С. 4−10.

7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь, 1994. 150с.

8. Трегобчук В. Ресурсне — екологічна складова національної без­пеки // Економіка України. — 1999. — № 2. — С. 4−15.

9. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т.1. — 163 с.

10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т.2. — 117 с.