А. Солженіцин

А. Солженицын.

/ «Архіпелаг ГУЛАГ», «Один день Івана Денисовича"/.

Нині нечасто зустрічаються книжки, читання яких залишало б враження розмови з мудрим і розуміє тебе співрозмовником. Мені по-справжньому дорога усе ж класика. Герої Лермонтова, Л. Толстого, Ф.М. Достоєвського, М. Шолохова залишаться у мене назавжди. У останнім часом з’явилися оригінальні за змістом твори, автори яких намагаються переконати нашій правильності зображення подій сталінського періоду, кривавої смуги у житті России.

Нам, молодим, дуже важко давати об'єктивна оцінка з того що відбувалося багато років живе тому. Народ пережив такі чималі соціальні трагедії, як революція, громадянської війни, колективізація і великий террор.

Суперечливими, внутрішньо драматичними були долі письменників, утягнутих у вир цих подій, — А. Платонова, А. Солженіцина, Б. Пастернака, М. Булгакова. Усі вони діти свого часу й ділили зі своїми країною її страшні випробування, її духовну драму. Їх творчість — вистраждана біль за долі батьківщини, враженого важку недугу, за долі рідний культури, природне розвиток якого було насильно перервано, зламано, искажено.

Прочитавши книжки А. Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ» і «Один день Івана Денисовича», був потрясён описом подій у них.

Письменник, на мою думку, достовірно розповів трагічні долях російської інтелігенції, знівеченої, онімілої, сгинувшей в ГУЛАГу. Мільйони російських інтелігентів кинули сюди на каліцтва, до страти, без сподівання повернення. Вперше за історію таке широкого людського загалу розвинених, зрілих, багатих культурою виявилися назавжди «в шкурі раба, невільника, лісоруба і шахтёра».

А. Солженіцин на початку своєї розповіді говорить про тому, що у книзі немає вигаданих осіб, ні вигаданих подій. Люди й визначити місця названі їх своїми іменами. Архіпелаг — всі ці «острова», з'єднані між собою «трубами «каналізацій», якими «протікають «люди, перетравлені жахливої машиною тоталітаризму рідина — кров, піт, сечу; архіпелаг, живе «власним життям, відчуває то голод, то злісну радість, то любов, то ненависть; архіпелаг, расползающийся, як ракова пухлина країни, метастазами в різні боки… » .

Узагальнюючи у своєму дослідженні тисячі реальних доль, незлічиме чимало фактів, Солженіцин пише, що «якби чехівським інтелігентам, все гадавшим, що через двадцятьтридцять років, відповіли б, що через років на Русі буде пыточное слідство, будуть стискати череп залізним кільцем, опускати людини у ванну з кислотою, голого і прив’язаного катувати мурахами, заганяти розпечений на примусі шомпол в анальний отвір, повільно роздавлювати чобітьми статеві органи, «жодна б чеховська п'єса дійде остаточно»: багато глядачів потрапили в божевільні «.

Я, людина дев’яностих років, не можу до цього повірити. Невже була його необхідність знущатися з народом? Адже такі умови може статися ламка свідомості, самодеградация, відмови від свої політичні переконання, від свідомості невинності. І А. Солженіцин довів це, привівши для прикладу Єлизавету Цветкову, ув’язнен, якої у в’язницю прийшов лист дочки, попросившей мати повідомити, виноватали вона. Якщо винна, то п’ятнадцяти літня дівчинка від неї відмовиться вступить у комсомол. Тоді невинна жінка пише дочки неправду: «Я винна. Вступай до комсомолу». «Які ж дочки жити без комсомолу ?" — думає бідна женщина.

А.І. Солженіцин, колишній в’язень ГУЛАГу, став письменником у тому, аби світу нелюдської різанини чеченців системі насильства, й брехні, виніс до друку свою табірну повість «Один день Івана Денисовича».

Один день героя Солженіцина, який пробіг перед моїм поглядом, розростається до меж цілої людського життя, до масштабів народної долі, до символу цілої доби історії России.

Іван Денисович Шухов, укладений, жив, як все, воював часто, доки потрапив до полону. Але Іван Денисович не піддався процесу расчеловечивания навіть в ГУЛАГу, він залишався людиною. Що й казати допомогло йому встояти? Здається, в Шухове все зосереджено однією — аби тільки вижити. Він замислюється над клятими питаннями: чому такі багато народу, доброго та різного, саме у таборі? У чому причини виникнення таборів? Навіть не знає, за що його посадили. Вважається, що Шухов був у укладанні за зраду Родине.

Шуховзвичайна людина, життя його соратникові пройшов у поневіряння, нестачі. Він цінує передусім задоволення перших простих потреб — їжі, пиття, тепла, сну. Цей чоловік далекий до роздумів, аналізу. Йому властива висока пристосовуваність до нелюдським умовам у таборі. Але це немає нічого спільного з пристосовництвом, униженностью, втратою людського гідності. Шухову довіряють, тому: чесний, порядний, живе за совісті. Головне для Шухова — це труд.

Воскресіння Ісуса тихого, терплячого Івана Денисовича, Солженіцин відтворив майже символічний образ російського народу, здатного перенести небачені страждання, позбавлення, знущання тоталітарного режиму і, попри що, вижити у тому «десятому колі пекла» і зберегти у своїй доброту до людям, людяність, поблажливість до людських слабкостей і непримиренності до моральним порокам.

Твори А. Солженіцина по-справжньому змусили мене замислитися з минулого моєї країни. Без минулого, переконаний, немає будущего.