Олевська республліка

Олевська республліка

В величезному трикутнику Луцьк — Гомель — Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i шла далі, на Москву. Центром республцки — а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi — стало невелике районе мiстечко Олевськ.

Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу вiйск Полiсської Сiчi — бож Олевськ був центром воєних дiй i тепер — штабом: мешканцi з радiстью зустрiчали визволителiв, i це можна зрозумiти — цей факт iснування острiвцiв українськоi незалежностi серед нiмецких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонної допомоги пiднiймати економiку — отпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi пiдпрiємства та iн. Все це показує, що українська нацiя мае дуже сiльну вiру i мрiю — хоч на згарищi та голiй, але рiднiй землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смородський — начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення — вiдкриваються церкви, школи, новi й старi газети «Вiстi », «Слово », «Голос », «Гайдамакi «- що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура — Iван Митринт, котрий очолює редакцiю «Гайдамака ». Вiн хоче створити «Українську нацiонально — демократичну партiю », має деякi «лiвi «погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) i намагаться зсилаючись на свiй та iншi авторiтети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позiцiя верхiвки УПА нехитна — вона пiдкорюється лише законнiй владi.

Потрибно вiдилити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоiть пiд знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української вiйскової одиницi — а Полiська Сiчь саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про препинення iснування республiки i перехiд в дiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досiть мудрим — це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi загони радянських вiйск було витiсняно аж у брянськи лiси, а от втримувати звiльняну територiю ставало все важче.

Так чи инакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була самолiквiдована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проїснував на декiлька днiв довше.

Отже, виконавши свiй бойовий обов «язок, ця «армiя без держави «- Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.