Oсновні фонди підприємства

Oсновні фонди підприємства

При вивчені теми необхідно звернути увагу на наступні питання.

Сутність основних фондів, їх місце та значення в складі ресурсного потенціалу, в формуванні виробничої потужності, матеріально-технічної бази, майна підприємства. Класифікація основних фондів. Методи їх вартісної оцінки. Знос та амортизація основних фондів. Оцінка стану та ефективності використання основних фондів.

Основні фонди — це сукупність матеріально-речових цінностей, які використовуються як засоби праці у виробничій (господарчій) діяльності на протязі періоду, який перевищує 365 днів з моменту введення, та вартість яких поступово зменшується у зв «язку з фізичним і моральним зносом.

До них належать: будівлі, споруди, передатні пристрої, робочі та силові машини, обладнання, вимірювальні та регулюючи прилади та пристрої, транспортні засоби, інструменти, виробничий та господарчий інвентар, продуктивна худоба та ін.

Характерні особливості основних фондів.

1. Використовуються в натуральному вигляді тривалий час (не менш 1 року), обслуговують багаторазово виробничі цикли. Для порівняння: такі матеріальні цінності як сировина, технологічне пальне, витрачаються повністю в процесі виробництва та повертаються в іншому натуральному вигляді — як готова продукція.

2. Основні фонди піддані зносу, який виражаються в поступовій утраті експлуатаційних якостей (фізичний знос) та втраті доцільності їх використання у зв «язку з появою нових, більш якісних основних фондів (моральний знос).

3. Особливий характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства та собівартість продукції (робіт, послуг). Вартість основних фондів переноситься конкретною працею на вартість готової продукції (робіт, послуг) частками по мірі зносу.

4. Основні фонди виконують особливе призначення, а саме: забезпечують необхідні матеріальні умови для господарчої діяльності, виконують роль засобів праці (станки, механізми), забезпечують схоронність сировини, матеріалів та інших цінностей, які використовуються у виробництві, а в торгівлі — забезпечують схоронність товарних запасів (продовольчих і непродовольчих товарів), забезпечують безпечність трудової діяльності.

5. За законодавством України до основних фондів відносяться матеріальні цінності вартістю за одиницю більше 500 грн. І як уже відзначалось, терміном служби більш 1 року. В економіці підприємства широко використовуються.

близькі за економічною сутністю такі поняття, як виробнича потужність, матеріально-технічна база та майно підприємства. Ці поняття не можна змішувати або заміняти показником основних фондів.

Виробнича потужність підприємства (ВПП) — це техніко-економічна категорія, яка визначається рівнем розвитку виробничих сил.

Виробнича потужність підприємства — це максимальна можливий річний (добовий) обсяг виробництва продукції за заданою номенклатурою та асортиментом з урахуванням найкращого використання всіх ресурсів підприємства.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю основних головних цехів, ділянок або агрегатів, тобто тих із них, які виконують основні технологічні операції з випуску продукції.

Виробнича потужність підприємства залежить від: кількості та якості обладнання, його продуктивності, режиму роботи (кількості змін), номенклатури та асортименту продукції, трудомісткості продукції, яка виробляється, та ін. факторів.

В загальному вигляді виробнича потужність підприємства визначається за формулою:

впп =Те.

де Те — ефективний робочий фонд робочого часу підприємства.

t — трудомісткість виготовлення одиниці продукції.

Потужність торгівельного підприємства (ПТ) визначається на основі розміру торгівельної площі (S) та річного товарообігу на 1 м² (NT), тобто.

ПТ = NT х S.

Потужність підприємств масового харчування характеризується загальними з виробничими підприємствами факторами, такими як наявність технологічного та іншого виробничого обладнання, кадрів, трудомісткість продукції та специфічним фактором — наявність посадкових місць (пропускною спроможністю).

Потужність підприємств масового харчування характеризується кількістю виробленої та реалізованої продукції.

Виробнича потужність підприємства забезпечує технічний бік випуску продукції (виконання робіт, послуг).

Оцінюючи зміст виробничої потужності підприємства, належить відмітити, що в її створенні беруть участь виробничі основні фонди, в тому числі вони можуть бути власними (числитися на балансі підприємства) і орендованими.

Якість, кількість, прогресивність основних фондів безпосередньо впливає на виробничу потужність підприємства.

Основні фонди мають безпосереднє відношення до показників матеріально-технічної бази підприємства. Це поняття широко використовувалось й використовується до теперішнього часу.

Матеріально-технічна база торгівельного підприємства складається з:

1) власних виробничих основних фондів (будівлі, споруди, транспорт);

2) орендованих виробничих фондів (будівлі, торгова й складська площа);

3) малоцінних і швидкопсувних предметів.

Таким чином, основні фонди грають вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази підприємств та є суттєвою частиною майна підприємств.

Майно підприємств — це сукупність матеріально-речових цінностей, до складу яких входять основні фонди. Точніше визначення: майно підприємств — це довгострокові, нематеріальні та поточні активи.

Актив — частина бухгалтерського балансу — характеризує склад, розміщення та використання засобів, згрупованих за їх роллю в процесі відтворення.

До довгострокових активів відносяться основні кошти, вкладені в будівлі, споруди, обладнання, транспорт та інші матеріальні цінності довгострокового використання. Вони називаються нерухомим майном або нерухомістю.

В бухгалтерському балансі з 2000 року в 1 розділі Активу «Необоротні активи «основні фонди відображаються в трьох строках: Основні кошти — в їх залишковій вартості, Початкова вартість та Сума їх зносу.

Класифікація основних фондів. Основні фонди класифікуються за наступними ознаками:

1. За характером використання:

— виробничі основні фонди;

— невиробничі (житловий фонд, бази відпочинку,.

— клуби та ін.).

2. За цільовим призначенням:

будівлі, споруди, передатні пристрої, машини, обладнання, вимірювальні прилади, транспортні засоби та ін.

3. За участю у виробничому процесі:

— активні основні фонди — прямий вплив на предмети праці (обладнання, станки, транспорт);

— пасивні основні фонди — створюють умови для праці (будівлі, споруди, навіси, площадки).

4. За розміром норм амортизаційних відрахувань всі основні фонди поєднуються в три групи:

— 1 група — норма амортизації 5% річних. До неї відносяться будівлі, споруди, передатні пристрої, житлові будинки.

— 2 група — норма амортизації 25% — автотранспорт, прилади та інструменти будівельні, електронні, оптичні, електромеханічні, ЕВМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, інше конторське обладнання. З група — норма амортизації 15% — будь-які інші основні фонди, не включені до 1 і 2 груп.

5. За формою власності:

— державні, приватні, колективні, змішані;

— для окремого підприємства: власні, орендовані.

6. За джерелом фінансування:

— основні фонди, внесені до Уставного фонду підприємства;

— основні фонди, придбані за рахунок власних коштів; основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів; основні фонди, отримані безкоштовно.

7. За строком експлуатації:

5 років, до 10, 20, більш 20 років та ін.

Методи оцінки основних фондів. Основні фонди враховуються та оцінюються в натуральній та вартісній формах.

Натуральні показники відображені в паспорті підприємства, в технічному паспорті окремого інвентарного об «єкту. Кожна одиниця основних фондів має вартість в грошовому вираженні.

Вартісна оцінка основних фондів необхідна для визначення їх загального розміру, динаміки, структури, зносу, ефективності використання. Для оцінки основних фондів використовується початкова, відтворююча, залишкова та ліквідаційна вартість.

Початкова вартість основних фондів — це сума витрат на виробництво та введення до експлуатації (кошторис витрат на будівництво будівель, споруд, оптово-відпускна ціна обладнання, транспортні витрати на його доставку, монтаж, налагодження, розмір супутніх капітальних вкладень).

Відтворювальна вартість основних фондів — це обрахована початкова в нових цінах на будматеріали та тарифи на будівельні роботи.

Відтворювальна вартість визначається шляхом переоцінки балансової вартості основних фондів за рішенням Уряду України. Для переоцінки вартості основних фондів розробляються та централізовано затверджуються індекси (коефіцієнти) переоцінки.

В умовах економічної кризи проводиться індексація вартості основних фондів, викликана інфляційним зростанням цін та тарифів.

На відміну від індексації вартості основних фондів, переоцінки основних фондів проводиться періодично в нормальних умовах розвитку економіки, коли під впливом росту продуктивності праці та ефективності економіки знижується собівартість виробництва, будівництва і, як результат, основних фондів. Тому, для приведення основних фондів різних термінів введення до експлуатації в порівняльні ціни, проводиться їх переоцінка.

Залишкова вартість основних фондів — це розрахункова величина, різниця між повною початковою (відтворювальною) вартістю та нарахованою на момент обчислювання сумою амортизаційних відрахувань (зносу) основних фондів. Він демонструє величину недоамортизованої частини вартості основних фондів.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів за Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств «1997 року, стаття 8, трактується як поступове віднесення витрат на їх отримання, виготовлення або покращення на зменшення скоректованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених даним Законом.

Амортизація — це спосіб накопичення коштів на відтворення основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань (Ав) визначається за формулою:

Ав=Фн х На / 100.

де.

Фн — вартість основних фондів,.

На — норма амортизаційних відрахувань в %.

Методи нарахування амортизації:

Перший метод —лінійний (рівномірний), тобто амортизація нараховується рівними долями по роках терміну служби. Так, якщо термін служби 20 років, то норма амортизаційних відрахувань повинна бути не менш 5% щорічно (На = 100%/ 20 = 5%), а квартальна На = 5%/4 = 1,25%.

Другий метод — метод залишку вартості основних фондів, що знижуються. Амортизація визначається за фіксованим (постійним) відсотком від залишкової вартості кожної групи основних фондів (5%, 25%, 15%).

Третій метод — метод прискореної амортизації — призначено для основних фондів, які відносяться до третьої групи основних фондів, придбаних після 1.01.99, та які спрямовуються для виробництва продукції з нерегульованими державою цінами. Норми прискореної амортизації:

1-й рік—15% 2-й рік —30% 3-й рік — 20% 4-й рік — 15%.

5-й рік— 10% 6-й рік — 5% 7-й рік — 5%.

Четвертий метод — метод суми років — засновано на максимізації норм відрахувань в перші роки використання основних фондів з їх поступовим зниженням і мінімізацією в наступні роки. При цьому амортизаційні відрахування щорічно зменшуються на постійну величину, яка називається різністю.

Таблиця 2.

Розрахунок суми амортизаційних відрахувань.

Роки Норма амортизації Сума відрахувань Балансова вартість.

1 5/15×100 = 33,3% 1800×0,333 = 599,4грн. 1800−599,4=1200,6.

2 4/15×100 = 26,7% 1800×0,267 = 480,6грн. 1200,6−480,6 = 728,0.

3 3/15×100 = 20% 1800×0,2 = 360грн. 720−360 = 360.

4 2/15×100 = 13,3% 1800×0,133 = 239,4 гра 360−239,4=120,6.

5 1/15×100 = 6,7% 1800×0,67= 120,6грн. 120,6−120,6 = 0.

До 1 липня 2000 р. бухгалтерський облік основних коштів цілком співпадав з податковим, тому що був побудований відповідно до вимог статті 8 «Закону про оподаткування прибутку «та інших діючих на той час нормативних документів. З 1 липня 2000 р. ведення бухгалтерського обліку основних коштів стало регламентуватися Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні кошти » .

Одразу ж виникли проблеми, пов «язані з вибором способів нарахування амортизації, тому що тепер підприємство отримало право застосовувати в бухгалтерському обліку методи амортизації основних коштів, яких нараховується шість, в тому числі п «ять нових та один, передбачений податковим законодавством. Одночас;

но з наданням свободи вибору стандарт поклав на підприємство і відповідальність за визначення порядку амортизації, тому що обраний метод повинен відображати очікуваний спосіб отримання економічних вигод від використання об «єкту основних коштів, при чому зробити це можна тільки в рамках стандарту 7.

Такий порядок застосування методів амортизації пояснюється одним з принципів бухгалтерського обліку та звітності, відповідно якому інформація про фінансове положення та результати діяльності підприємств, яка надається користувачам для прийняття рішень, повинна бути повною та достовірною. Цьому ж принципу повинні відповідати і обрані прийоми розрахунку амортизації як способу відображення використання основних коштів.

Однак підприємство може використовувати об «єкти основних коштів, для яких жоден з представлених в стандарті 7 методів не відображає правильно плановану втрату вартості. В цьому випадку підприємство повинне обрати такий порядок, який як найменше перекручує реальність, тим більш, що така політика відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку.

Ефективність використання основних фондів визначається шляхом порівняння результату господарчої діяльності з сумою, яка характеризує середню за період вартість основних фондів.

Результат діяльності підприємств:

— обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) або товарообіг;

— доходи;

— прибутки та ін.

Для оцінки ефективності основних фондів використовуються наступні показники:

Фондовіддача (Фвд) =.

Обсяг виручки від реалізації (товарообіг).

Середня вартість основних фондів.

Фондомісткість (Фм) = 1/ Фондовіддача.

Рентабельність основних фондів (Роф) =.

Прибуток/Середня вартість основних фондів.

Інтегральний (узагальнений) показник ефективності.

Кеф= √ Іфот* Іроф.

де.

Іфот — індекс фондовіддачі.

Іроф — індекс рентабельності основних фондів:

Іфот = ФО2/ФО1.