Ваганти

Ваганты

Ваганты (від clerici vagantes], інакше голиарды, мабуть від провансальського gualiador — «жартівник», «містифікатор», або ж родинно з франц. gaillard — «малий» (юнак) — середньовічна (XI—XIV ст.] зап.-европейская корпорація «бродячих людей», талановитими в творчості і до виконання пісень чи, рідше, прозових творів. У цьому вся широкому вживанні слова в поняття У. ввійдуть такі соціально різнорідні і невизначені групи, як французькі жонглери (jongleur, jogleor — від латинського joculator — «жартівник» (див.)], німецькі шпильманы (Spilman (див.)], англійські менестрелі (minstral — від латинського ministerialis — «слуга» (див.)] тощо. буд. Проте зазвичай слово У. вживається у вужчому сенсі для позначення бродячих поетів, котрі користувалися у творчості виключно, чи у всяким разі переважно, латинським з. — міжнародним цензовим з. духівництва. Першими У. і було клерики, жили поза свого приходу чи взагалі котрі обіймали певної церковної посади, современем У. стали поповнюватися шкільними студентськими товариствами, переходившими вже з університету у інший. У цьому сенсі слова У. представляє соціально досить чітко окреслену групу — декласованих представників духовного стану, в вищих своїх шарах ще стичних з духівництвом, в нижчих — смешивающихся з злочинним люмпенпролетариатом. Тільки — вже у епоху ослаблення власне поезії У. — до цієї групи починають вливатися декласовані елементи інших станів, зокрема, міського.

Социальным складом цієї групи визначаються і форми і змістом поезії У. У формах своєї ліричної і дидактичній поезії У. тісно пов’язані з ученого латинської поезією каролингской епохи, у якій в розрізненому вигляді представлені всі елементи вагантской форми (тонічне віршування, рими, лексика, образи і стилістичні прикраси), а ще через неї — з латинської поезією раннього християнства і античного світу. Для любовної лірики Особливо в велике значення має Овідія («Ars amatoria» та інших. твори). Вплив античної поезії позначається у міфологічних аксесуарах (Венера, амур, купідони, іноді навіть німфи і сатири), якими У. люблять прикрашати свої твори, й у іменах дійових осіб (Флора, Филлида тощо. п.), а й у концепції кохання, і образі коханої, цілком позбавлених настільки типових для куртуазної лірики ремінісценцій феодальних відносин (куртуазне служіння дамі) і пройнятих суто земної радістю плотського насолоди, характерно, що описування голого тіла (цікава мотивування на одній із пісень — підглянуте купанье) більш властиво вагантской поезії, ніж ліриці трубадурів і мінезингерів (порівн. ст. «Вальтер фон дер Фогельвейде»). Відголоском ученого поезії є схильність У. до форм діалогічного обговорення казуїстики любові (conflictus, certamen). Можна встановити ремінісценції античної поезії й у описах і символіці природи в У., котрі за яскравості фарб часто перевершують весняні зачини куртуазної лірики, з іншого боку, в символіці природи в У. багато збігів із народною піснею, безперечно впливала з їхньої поезію. З мотивами кохання тривалістю у ліриці У. зтикається мотив провина, і пияцтва, з жанру застільних пісень У. згодом склалися численні студентські пісні: «Meum est propositum» (тв. «Архипииты» XII в.), «Gaudeamus igitur», та інших.

Классовая приналежність У., спрямованість їхніх інтересів виступає особливо чітко у тому сатири. Тут від разючою яскравістю відбиваються внутрисословные угруповання і внутрисословная боротьба духівництва, У. у боротьбі виступають захисниками інтересів нижчого духівництва і викривачами вищого, поборниками національної церкві та ворогами римської централізації. У цьому плані свої інтереси збігаються з його інтересами націоналістично налаштованих феодальних князів й почасти городян торгових міст. Проте помилкою було бачити в випади У. проти користолюбства і розбещеності духівництва відбиток настроїв буржуазії (ще оформилася у той епоху), — остання виступає на захист своїх класових інтересів значно пізніше. Формально У. використав своєї сатири елементи релігійної літератури, — вони пародіюють її основні форми (бачення, гімн, секвенция тощо. буд.), сягають пародіювання літургії («Missa gulonis») і Євангелія («Evangelium secundum Marcam argentis»). У своїй зв’язки Польщі з античної поезією У. — провісники Ренесансу. Творчість У. анонімно, проте ж відомі деякі автори: Готьє з Лілль — він також Вальтер Шатильонский (друга половина XII в.], який написав «Contra ecclesiasticos juxta visionem apocalypsis», Примас Орлеанський (поч. XII в.], німецький У., відомий під своїм прізвиськом «Архипииты» (Archipoeta, друга половина XII в.), та деякі ін. Декласований елемент, У. час існування піддаються переслідувань церкві та держави, в XVI в. вони, зближаючи з бродячими ж профессионалами-жонглерами — «joculatores», — цілком ототожнюються з так зв. «vagabundi» (набродом). На півдні (крім Італії, де ваганты засвідчені) на сході Європи мали місце лише запізнілі зачатки руху вагантов.

Список литературы

I. Видання найважливіших текстів: Carmina Burana, hrsg. v. Schmeller (Bibliothek des liter. Vereins in Stuttgart, B. 16).

Du Mé, ril, Poé, sies populaires du M.-Age.

Wright Th., Latin poems commonly attributed to Walter Mapes.

Carmina cantabrigiensia, hrsg. v. Strecker (Monumenta Germaniae, Berlin, 1926).

Gedichte Walters von Chatillon, hrsg. v. Strecker, Berlin, 1925.

Archipoeta, Gedichte, hrsg. v. Manitius, Mü, nchen, 1913.

Lehmann, Parodistische Texte des Mittelalters, Mü, nchen.

Die Oxforder Gedichte des Primas, hrsg. v. W. Meyer (Nachrichten der Gö, tting. Gesellsch. d. Wiss., 1907).

II. Hubatsch, Die lateinischen Vagantenlieder des Mittelalters, Gö, rl., 1870.

Bartoli A., L’evoluzione del Rinascimento, 1875.

Spiegel N., Gelehrtenproletariat und Gaunertum, 1902.

Lehmann, Die Parodie im Mittelalter, Mü, nchen, 1922.

Jarcho У., Die Vorlä, ufer des Golias («Speculum», жовтень, 1928).

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.