Предмет та завдання курсу «Міжнародна економіка». 2. Суть та форми міжнародних науково-технічних відносин

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з предмету «Міжнародна економіка» .

ПЛАН.

1. Предмет та завдання курсу «Міжнародна економіка» .

2. Суть та форми міжнародних науково-технічних відносин.

1. Предмет та завдання курсу «Міжнародна економіка» .

Міжнародна економіка — це система міжнародних економічних відносин, яка функціонує на національному та інтернаціональному рівнях.

Міжнародна економіка — це сукупність національних господарств, пов’язаних між собою системою міжнародних економічних відносин. Отже, Міжнародна економіка — це світове господарство, яке проявляється у функціонуванні національного суспільного виробництва. Національне суспільне виробництво — це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин з допомогою певної суспільної форми виробництва.

Суспільна форма виробництва — це різні форми власності на засоби виробництва властиві ринковій економіці.

Міжнародна економіка та місце курсу в системі інших наук. При вивченні даного курсу застосовуються методи:

— системного аналізу, він означає, що про вивченні міжнародної економіки слід виділити окремі структурні елементи і вивчати кожен зокрема.

— діалектичний метод передбачає пошук діалектичних суперечностей міжнародної економіки та шляхів їх розв’язання.

— метод економічного аналізу означає застосування при дослідженні методів теоретичного і практичного аналізів механізму дії використання економічних законів і т. д.

— статистичний метод передбачає використання та аналіз фактичного матеріалу, який характеризує міжнародну економіку.

— метод економічного моделювання, балансовий та картографічний методи.

Комплексне застосування вказаних методів дозволить отримати достовірні дані про реальні процеси розвитку міжнародної економіки.

Міжнародна економіка тісно пов’язана і опирається на такі економічні, дисципліни, як основи економічної теорії, економічна географія, мікроекономіка, макроекономіка, розміщення продуктивних сил, міжнародні економічні відносини, а також міжнародні відносини та міжнародне право.

Міжнародна економіка — тотожна поняттю світове господарство, а тому вона є складовою частиною економічної теорії. В основи економічної теорії входять мікроекономіка, макроекономіка та міжнародна економіка (мегаекономіка).

Сфера дії та форми міжнародної економіки. Перш ніж розглянути структуру, з’ясуємо про об'єкти і суб'єкти міжнародної економіки.

Об'єкти міжнародної економіки — це те, на що спрямована господарська діяльність суб'єктів світового господарства (предмет їх господарських відносин):

— експорт (імпорт) товарів;

— експорт (імпорт) послуг;

— міжнародний поділ праці: міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва;

— фінансові операції;

— науково-технічні зв’язки;

— експорт (імпорт) капіталу;

— спільне підприємництво;

— оренда машин і обладнання і т. д.

Суб'єкти міжнародної економіки — це фізичні і юридичні особи, що беруть участь у здійсненні міжнародних господарських контрактів, договорів, угод, до них відносяться:

— держава;

— групи держав (інтеграційні об'єднання держав);

— транснаціональні компанії (ТНК) — фірми, спільні підприємства.

Сфера міжнародної економіки — це зовнішні по відношенню до системи міжнародних економічних відносин умови її розвитку.

Система міжнародних економічних відносин — це динамічна сукупність взаємозв'язків суб'єктів світового господарства, яка проявляється як цілісне утворення.

Середовище міжнародних економічних відносин (МЕВ):

економічне;

політико-правове;

технологічне;

соціально-культурне;

Передумовами та формами становлення й розвитку системи міжнародних економічних відносин є наступні:

— інтернаціоналізація господарського життя — процес переростання продуктивними силами та виробничими відносинами національних кордонів;

— міжнародний поділ праці, який базується на міжнародній спеціалізації та міжнародному кооперуванні виробництва;

— міжнародна економічна інтеграція — процес взаємопереплетення національних господарств та формування міжнародного суспільного виробництва.

Структура курсу міжнародна економіка:

1. міжнародна торгівля товарами та послугами;

2. міжнародний кредит та інвестиційні відносини;

3. міжнародні валютні відносини;

4. міжнародні науково-технічні відносини;

5. міжнародне переміщення робочої сили ;

6. світова економічна інтеграція.

2. Суть та форми міжнародних науково-технічних відносин Міжнародні науково-технічні відносини — це відносини між суб'єктами світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням світових досягнень науки та техніки.

Міжнародні науково-технічні відносини відображають зв’язки по:

— спільному проведенню науково-дослідних робіт;

— спільній розробці і використанню науково-технічних нормативів і стандартів;

— обміну результатами наукових робіт;

— проведенню спільних досліджень (НД, ДКР);

— впровадженню та використанню спільних науково-технічних програм.

В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:

— обмін загальною науково-технічною інформацією;

— укладання та реалізацію контрактних угод щодо проведення НД ДКР;

— здійснення міжнародних науково-технічних програм по спеціальних проблемах (біотехнологія, генна інженерія і т.д.);

— спеціалізація в галузі науково-технічних робіт;

— кооперування в галузі науково-технічних робіт (об'єднання зусиль партнерів з метою спеціального розв’язання науково-технічних задач);

— міжнародні науково-виробничі об'єднання:

— міжнародні науково-дослідні організації;

— міжнародні науково-дослідні інститути (МАГАТЕ інститут ядерних досліджень в Дубліні);

— міжнародні науково-технічні лабораторії (лабораторія сильних полів у Варшаві);

— міжнародні науково-технічні центри (центр по електрозварюванню — інститут ім. Патона);

Форми міжнародних науково-технічних відносин:

— обмін ліцензіями, патентами (ринок ліцензій патентів);

— «ноу-хау» — надання технічного досвіду, новинок і секретів виробництва;

— інжиніринг — надання технологічних знань необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин та обладнання;

— міжнародні виставки та ярмарки;

— міжнародні зв’язки між науковими установами;

— підготовка та перепідготовка кадрів;

Міжнародна передача технологій — це не просто переміщення науково-технічних знань, а й обов’язковість їх використання у будь-якій діяльності.

Міжнародна передача технологій включає:

— вибір і придбання технології;

— адаптацію і освоєння нової технології;

— розвиток місцевих можливостей по вдосконаленню технології з врахуванням потреб національної економіки;

Причини швидкого розвитку міжнародного обміну технологіями:

— зростання швидкими темпами НТП;

— посилення нерівномірності економічного розвитку держав;

— закупівля передових іноземних технологій для країн, що розвиваються є важливим засобом подолання технічної відсталості;

— монополізація НТП крупними фірмами;

— загострення конкурентної боротьби між товаровиробниками на світовому ринку.

Основні канали передачі технологій:

— внутріфірмовий — дочірні підприємства ТНК (припадає 2/3 світової торгівлі ліцензіями);

— міжфірмовий — по ліцензійних, коопераційних, управлінських, та інших угодах з іноземними фірмами;

— зовнішньоторговий — нові технології поставляються разом з експортними поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.

Головні форми передачі технологій відбуваються як на комерційній так і на некомерційній основі, в залежності від того чи ведуться грошові розрахунки між покупцями і продавцями технологій.

Технології є результати інтелектуальної діяльності в уречевленій (обладнання, агрегати, інструменти, технологічні лінії і т.д.) і не уречевленій формі (різного роду технічна документація, знання, досвід і т.д.).

Суб'єктами світового ринку технологій є: держава, університети, фірми (ТНК), науково-дослідні центри, фізичні особи — вчені, спеціалісти.

Форми передачі технологій на некомерційній основі:

— інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні банки даних, патенти, довідники і т. д;

— конференції, виставки, симпозіуми, семінари;

— навчання, стажування, практика студентів, вчених, спеціалістів, які здійснюються на паритетних основах університетами, фірмами;

— міграція вчених і спеціалістів «відплив мозку» з наукових структур;

Головний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на непатентносопроможну інформацію НД ДКР, ділові ігри, наукові відкриття.

Головні форми комерційної передачі технологій:

— продаж технологій в матеріальній формі - танків, агрегатів, обладнання, технологічних ліній, і т. д;

— іноземні інвестиції, якщо вони супроводжуються притоком інвестиційних товарів, а також лізингом;

— продажа патентів;

— продажа ліцензій, на всі види запатентованої власності;

— продажа «ноу — хау» ;

— спільне проведення НД ДКР, науково-виробнича кооперація;

— інжиніринг.

Весь об'єм передачі технологій у комерційній формі супроводжується, або оформляється ліцензійним договором.

Використана література:

1. Авдокушин Є.Ф., Международные экономические отношения, — М., 2001.

2. Ломакин В. К. Мировая экономика, — М. 1998.

3. Международные экономические отношения. (Под ред. В. Е. Рыбалкина. Третье издание). — М. 1999.

4.Овчинников Г. П. Международная экономика. Изд. Санкт-Петербург, 2002.

5.Світова економіка: Підручник /А. С. Філіпенко, — К.: Либідь, 2000.

6.Міжнародна економіка / За ред. Ю. Г. Козака. — Київ 2002.