Електрокардіографія та її практичне значення. 
Показники серцевої діяльності. 
Екстрасистола, причини, види

Електрокардіографія та її практичне значення. Показники серцевої діяльності. Екстрасистола, причини, види

Пошукова робота:

Електрокардіографія.

та її практичне значення.

Показники серцевої діяльності.

Екстрасистола, причини, види.

Електрокардіографія — метод графічної реєстрації електричних явищ, що виникають у серці при його діяльності. Біоструми серця реєструють з допомогою електрокардіографів у вигляді кривої - електрокардіограми (ЕКГ). Коливання різниці потенціалів, що виникають при збудженні серцевого м’яза, сприймаються електродами, розміщеними на тілі обстежуваного, і подаються на вхід електрокардіографа. Ця мала напруга проходить через систему катодних ламп, завдяки чому її величина зростає у 600−700 разів. Оскільки величина і напрям електрорушійної сили протягом серцевого циклу весь час змінюються, то і реєстрація відбувається у вигляді кривої. Останніми роками використовують чорнильно пишучі прилади, в яких коливання гальванометра реєструється спеціальним пером на папері, і апарати з тепловим записом. В останніх використовують спеціальний папір темного кольору, на який нанесений парафіно-крейдяний шар блідо-сірого кольору. Запис здійснюється нагрітим пером, під яким шар парафіну розплавляється, а відтак оголюється кольорова основа паперу у вигляді кривої ЕКГ. Рух стрічки для реєстрації ЕКГ найчастіше здійснюється з швидкістю 50 мм/с. Знаючи швидкість руху стрічки, можна розрахувати тривалість елемента ЕКГ. Якщо вона зареєстрована при звичайній швидкості (50 мм/с), то 1 мм кривої буде відповідати 0,02 с. Для зручності розрахунків реєстрація ЕКГ здійснюється на міліметровому папері. Чутливість гальванометра підбирають із розрахунку, щоб напруга 1 мВ викликала відхилення реєструючого приладу на 1 см.

Пацієнт перед записом електрокардіограми роздягається до пояса, панчохи і шкарпетки спускають до щиколоток, з передпліччя знімають годинника і прикраси. У приміщенні повинно бути тепло і світло. Розміри тапчана дають пацієнтові змогу розслабитися під час запису. Руки обстежуваного вільно лежать вздовж тулуба, ноги випрямлені, ступні злегка розведені. Пацієнтові пояснюють безболісність і нешкідливість обстеження.

Електроди для кінцівок накладають на внутрішню поверхню передпліччя над зап’ястком і на внутрішній бік гомілки над щиколоткою. Для поліпшення контакту між шкірою і електродами використовують гідрофільні прокладки з 3−4 шарів марлі або фільтрувального паперу, попередньо змочених у теплому 3−5% розчині кухонної солі чи в 0,9% розчині хімічно чистого натрію хлориду і відтиснутих. Величина прокладок має бути більшою від робочої поверхні електродів. Рекомендують місця накладання електродів протерти сухим фільтрувальним папером, а потім тампоном, змоченим в етиловому спирті чи використовуваному розчині. Електроди на кінцівках закріплюють гумовими ремінцями. При накладанні грудного електрода натискають на гумову грушу, витісняючи з неї повітря, а потім, приклавши до тіла, відпускають її. Шкіра втягується, внаслідок чого утворюється рівномірний контакт з поверхнею електрода. До накладених електродів приєднують штирі кабелю відведення з різноколірними проводами у такій послідовності до правої верхньої кінцівки — червоний, до лівої - жовтий, до лівої нижньої кінцівки — зелений, до правої - чорний, до грудної клітки — білий. Після накладання електродів і приєднання до них кабелів відведення починають реєстрацію електрокардіограми. Регулятор відведення фіксують у положенні і, відпускають кнопку УСП і встановлюють необхідну швидкість руху паперової стрічки. Натискають на кнопку «Запис» і записують необхідне число серцевих циклів (5−6).

Реєстрація інших відведень відбувається аналогічно. При реєстрації ЕКГ у грудних відведеннях обов’язково потрібно виключати запис перед перенесенням грудного електрода з однієї позиції на іншу. Зміну масштабу в разі необхідності проводять натисканням кнопки 2:1 чи 1:2.

Під час реєстрації ЕКГ не слід торкатися кабелів відведень і електродів. Після запису всіх відведень регулятор відведень установлюють у положенні К, виключають стрічкопротяжний механізм, кнопки на лицевій панелі підсилення встановлюють у вихідному положенні. Відривають використану стрічку і роблять на ній необхідні позначення (паспортні дані хворого, відведення). Від'єднують кабель відведень і обережно знімають електроди. Для знаття грудного електрода необхідно стиснути грушу, і електрод сам відпаде від шкіри. Місця накладання електродів протирають марлею або паперовими серветками.

Показниками роботи серця є систолічний і хвилинний об'єми серця.

Ударний, або систолічний об'єм серця — кількість крові, яку викидає шлуночок серця у відповідні порожнини при кожному скороченні. Ударний об'єм залежить від розмірів серця, стану міокарду і організму. У дорослої людини при відносному спокої систолічний об'єм кожного шлуночка складає приблизно 70−80 мл. Таким чином, при скороченні шлуночків в артеріальну систему надходить 140−160 мл крові.

Хвилинний об'єм — кількість крові, які викидає шлуночок серця за 1 хв. Хвилинний об'єм серця — це частка величини ударного об'єму на частому серцевих скорочень в 1 хв. В середньому об'єм складає 3−5 л/хв.

Ударний і хвилинний об'єми серця характеризують інтенсивність роботи всієї системи кровообігу.

Хвилинний об'єм серця збільшується пропорційно тяжкості виконуваної роботи. Хвилинний об'єм серця може збільшуватися за рахунок збільшення ударного об'єму і частоти серцевих скорочень.

Лікар судить про роботу серця по зовнішнім проявам його діяльності, до яких відносяться: верхневий товчок, серцеві тони і електричні явища, які виникають в працюючому серці.

Електросистула — це позачергове скорочення серця. Якщо нанести порогове або зверхпорогове додаткове подразнення на серцевий м’яз в період діастоли, тобто у відносний рефракторний період, то виникає позачергове скорочення — екстрасистола. Чим ближче до кінця діастоли наносять подразнення, тим сильніше буде реакція.

Імпульси, які викликають екстрасистоли, можуть поступати з різних відділів атипічної тканини серця і навіть з патологічних змінених ділянок серцевого м’язу. В залежності від місця виникнення розрізняють екстрасистоли: шлунковочкові (вони зустрічаються частіше), передсердно-шлункові, передсердні.

Шлунковочкові екстрасистоли. Імпульси, які викликають цей вид екстрасистол, виникають або в лівому, або в правому шлуночках. Після шлункової екстрасистоли переважно йде компенсаторна пауза. Компенсаторна пауза утворюється в результаті того, що черговий імпульс з ведучого вузла застає шлуночки в період екстрасистоли, тобто в рефракторний період, і тому одне скорочення серця випадає. Передсердя при шлункових екстрасистолах зберігає нормальний ритм.

Передсерцево-шлункові екстрасистоли. Цей вид екстрасистоли спостерігається при виникненні імпульсів в передсерцево-шлунковому вузлі. При цьому додатково збуджуються і передсердя і шлуночки. Передсердно-шлункові екстрасистоли також переважно супроводжуються компенсаторною паузою.

Передсердні екстрасистоли. При виникненні додаткових імпульсів в синусно-передсердному вузлі можуть з’явитися передсерді екстрасистоли. Після цих екстрасистол переважно не буває компенсаторної паузи. В цьому випадку відбувається «зрушення автоматизму», зверхчерговий імпульс з ведучого вузла серця викликає додатковий повний цикл скорочень.