Роль страхування в інвестиційному процесі

Роль страхування в інвестиційному процесі.

.

ЗМІСТ.

1.Вступ.

2.Сутність страхування.

3.Місце і роль страхування в інвестиційному процесі.

4.Висновок.

5.Використана литература.

ВСТУП.

СТРАХУВАННЯ — система заходів щодо організованого спеціальними страховими державними і недержавними органами захисту майнових інтересів громадян і організацій, установ (фізичних і юридичних осіб) у разі настання певних подій, непередбачених негативних обставин (страхових випадків) за рахунок спеціально створених грошових фондів. Буває добровільним або обов «язковим. Страховими органами проводиться страхування різних видів життя громадян і тварин від нещасних випадків, майна фізичних і юридичних осіб, кредитних ресурсів, дорожніх транспортних засобів,інвестицій тощо. Формування страхових фондів здійснюється шляхом одноразових внесків або періодичних грошових внесків відповідно до страхової угоди або у встановленому державою розмірі державній або приватній, акціонерній установі - страховику. У разі настання страхового випадку, пов «язаного з життям, здоров «ям, працездатністю, пенсійним забезпеченням, втратою майнових інтересів, страховик повинен забезпечити застрахованій особі компенсаційне відшкодування (виплату) частково або у повному обсязі (суму спричинених збитків відповідно до чинного законодавства, страхових угод).

ІНВЕСТИЦІЇ— довгострокові вкладення капіталу у власній країні або за кордоном у підприємства різних галузей, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Дають віддачу через значний строк після вкладення. Розрізняють: 1) за джерелами походження — державні (із коштів державного бюджету та державних фінансових джерел), іноземні (кошти закордонних інвесторів, інших держав, іноземних банків, компаній), приватні (кошти приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні. так і залучені кошти); 2) за напрямом використання виробничі (нове виробництво, реконструкція, розширення і технічне переоснащення діючих підприємств) та інтелектуальні(створення інтелектуального, духовного продукту); 3) за контролем — контролюючі (прямі І., що забезпечують володіння більш ніж 50 відсотків голосуючих акцій інших компаній) і не контролюючі (менше ніж 50 відсотків голосуючих акцій іншої компанії).

СУТНІСТЬ СТРАХУВАННЯ.

Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових і інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов «язаних з ними втрат.

Для того, щоб система заходів з попередження, подолання і відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства. До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди, а також фонди, створювані методом страхування.

Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших мовах: «insurance» — в англійській, «versicherungs» — у німецькій. В основі його слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний».

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб «єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого — страховики. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту. З урахуванням сказаного можна дати таке визначення поняття «страхування» :

Страхування — це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Вони в сукупності мають конкретизувати зміст цієї категорії в сучасних умовах її застосування.

Ризикова функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором із страхувальником. Чим вища ймовірність ризику, тим і плата за його утримання, обчислена за допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу на відшкодування збитків (виплату страхових сум).

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система страхових резервів. Нагромадження і використання таких резервів є характерним для страхової діяльності.

У формуванні і використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, яких у певному періоді не спіткала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Функція заощадження коштів. На першому місці в більшості країн світу за обсягами страхових премій є особисте страхування. При цьому виплати, пов «язані із втратою життя і здоров «я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решту являють собою заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики і страхувальники, зацікавлені у зменшенні наслідків страхових подій. З цією метою застосовують правову і фінансову превенції.

До правової превенції належать застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування і такі, що стосуються позбавлення страхувальника (повністю або частково) страхових відшкодувань. Вони розраховані на випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об «єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, завданих потерпілим, що перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп «яніння, не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров «я.

Превентивна функція має й інший аспект свого виявлення. Частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала себе практика 70 — 80-х років, що передбачала забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мають своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам т.ін.

Страхування грунтується насамперед на таких специфічних принципах :

· вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування;

· страховий ризик;

· страховий інтерес;

· максимальна сумлінність;

· відшкодування в межах реально завданих збитків;

· франшиза;

· суброгація;

· контрибуція;

· співстрахування і перестрахування;

· диверсифікація.

МІСЦЕ І РОЛЬ СТРАХУВАННЯ В ІНВЕСТИЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ.

Страхові організації посідають особливе місце в забезпеченні інвестиційного процесу. З одного боку, вони самі здатні виконувати функції інституційних інвесторів, мобілізуючи значну частину фінансових коштів юридичних і фізичних осіб та спрямовуючи їх у різні види інвестицій. З іншого боку, за допомогою страхування можна забезпечити стимулювання інвестиційної активності вітчизняних і іноземних власників капіталу шляхом здійснення страхових операцій за видами страхування, що гарантують інвесторам повернення вкладених коштів, а в багатьох випадках і відшкодування нестриманого доходу при настанні різних несприятливих подій, що призвели до втрати всіх чи частини вкладених сум.

Можливість здійснення страховиками інвестиційної діяльності випливає із особливостей перерозподілу коштів методом страхування. Специфіка договору страхування дає можливість страховику протягом певного періоду часу розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестуючи їх у різні сфери. Крім залучених ресурсів, страхові організації мають у своєму розпорядженні власні кошти. Ці ресурси також використовуються страховиками в інвестиційних цілях.

Страхові компанії вважаються одними з найбільших інвестиційних інститутів. Так, наприклад, загальна сума інвестицій, якими управляють страхові організації Європи, США та Японії, досягає кілька трильйонів доларів.

В Україні інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів.

Обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина передусім полягає в недооцінці ролі і місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг. Якщо в розвинутих країнах частка страхових внесків у величині валового внутрішнього продукту досягає 8−12%, то в нашій країні цей показник сягає близько 1%.

Особливу роль відіграють резерви зі страхування життя, бо для цієї підгалузі страхування характерний, по-перше, тривалий строк дії договорів і, по-друге, настання зобов «язань із виплат страхового забезпечення в основній частині лише після закінчення договору страхування або в інші раніше обумовлені строки, звичайно віднесені на значний час від початку виплати страхових внесків. Це дає змогу інвестувати певну частину резервів зі страхування життя у відносно довгострокові проекти. І чим на більший строк укладені договори, тим довгостроковішими можуть бути інвестиції. Таким чином, кошти резервів зі страхування життя є основним і найважливішим джерелом інвестицій страхових організацій. Про це свідчить і досвід зарубіжних країн, де основна частина страхових інвестицій здійснюється за рахунок коштів, які надходять зі страхування життя.

Таким чином, перше завдання, яке потрібно спробувати вирішити для підвищення ролі страхування в інвестиційному процесі, — суттєво розширити обсяг операцій із довгострокового страхування життя.

Потрібно регламентувати порядок інвестування коштів резервів зі страхування життя. Таке інвестування повинно сприяти вирішенню двох завдань: забезпечити надійність вкладень в операції довгострокового страхування життя і в той же час вишу дохідність, ніж при вкладеннях у банки й інші фінансові інститути. Проблема вищої дохідності вкладень у страхування може бути вирішена, по-перше, за допомогою випуску спеціальних державних довгострокових цінних паперів для вкладень у них частини коштів резерву зі страхування життя; по-друге, через допуск страховиків на ринок цінних паперів напряму, а не через фінансових посередників і, по-третє, поступово, знімаючи заборону (при збереженні певних обмежень) для страхових компаній на пряме кредитування юридичних осіб.

Кошти резервів із договорів ризикового страхування, на відміну від страхування життя, можуть бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

Для розвитку операцій із ризикових видів страхування, а отже, для підвищення величини страхових резервів, що формуються за ними, потрібно переконати населення і керівників підприємств, що страхування є для них найефективнішим методом вирішення проблем, які можуть виникнути у разі загибелі чи пошкодження їх майна, спричинення шкоди третім особам і в інших подібних випадках. Потенційні страхувальники мають бути впевнені, що немає дешевшого і надійнішого способу ліквідації збитків у таких ситуаціях, ніж укладання договорів страхування.

Насамперед страхувальники повинні твердо знати, в яких випадках спричинення збитків вони можуть розраховувати на допомогу держави, і в яких їм доведеться відшкодовувати збитки за рахунок власних коштів. По-друге, повинна бути система гарантій виконання страховиками своїх зобов «язань за договорами страхування. По-третє, можливе використання (на перших порах) пільгового порядку укладання договорів страхування із деяких видів страхування.

Для розширення можливостей проведення страхових операцій і підвищення ролі страховиків у інвестиційному процесі мають бути суттєво збільшені розміри власного капіталу страховиків. Тільки великі страхові організації можуть акумулювати у вигляді джерел інвестицій значні кошти і викликати довіру зі сторони потенційних клієнтів. Крім того, роль власного капіталу страховиків в інвестиційному процесі полягає і в тому, що оскільки дані ресурси, як правило, вільні від конкретних зобов «язань, певна їх частина також може бути вкладена у порівняно довгострокові і менш ліквідні види інвестицій.

З червня 1999 р. почала діяти норма Угоди про партнерство і співробітництво між ЄС і Україною, згідно з якою дозволено пряму присутність іноземного страховика на українському ринку. Вітчизняний страховий ринок має величезний потенціал розвитку. За експертними оцінками нині тут застраховано майже 10% ризиків. На відміну від України цей показник у розвинутих країнах становить 90−95%.

Законом України «Про страхування» передбачено значне розширення інвестиційних можливостей страховиків у національну економіку. Відповідно до Положення про порядок формування, розміщення й обліку страхових резервів за видами страхування, крім страхування життя, страхові резерви мають розміщуватися з врахуванням безпеки, прибутковості, ліквідності, диверсифікації та повинні бути представлені активами таких категорій:

—грошові кошти на розрахунковому рахунку;

—банківські вкладення (в тому числі депозити);

—валютні вкладення згідно з валютою України;

—нерухоме майно;

—акції, облігації;

—цінні папери, що емітуються державою;

—права вимоги до перестраховиків;

—інвестиції у вигляді фінансових та інших вкладів, що використовуються для інвестування в економіку України з напрямів, визначених Кабінетом Міністрів України;

—централізовані страхові резервні фонди;

—фонд страхових гарантій;

—довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя).

При цьому розміщення резервів обмежується в процентах до обсягів наявних страхових резервів:

—банківський вклад (депозит) — у кожному банку не більше 30;

—нерухоме майно — не більше 10;

—цінні папери, які передбачають отримання доходів, — не більше 40, в тому числі:

— акції, що не котируються на фондовій біржі, не більше 15, із них акцій одного емітента — не більше 2;

—акції, які котируються на фондовій біржі, не більше 5-із них акцій одного емітента;

—облігації — не більше 5, із них облігації одного підприємства — не більше 2;

— права вимог до перестраховиків — не більше 50.

Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованістьце розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Для подальшого розвитку страхового ринку необхідно відновити довіру населення до довгострокових вкладень. Це вимагає серйозних, зрозумілих для потенційних клієнтів гарантій повернення вкладених коштів і нарахованих на них відсотків.

Окрім того, страхові компанії повинні набути прав інституційних інвесторів: мати можливість конвертувати гривні у валюту, вкладати кошти страхових резервів у житлове будівництво, іпотеку. Можливо варто створити при Міністерстві фінансів спеціальний фонд або випустити спеціальні «страхові» цінні папери з характеристиками, що відповідають зобов «язанням із довгострокового страхування життя.

У страховій практиці відома велика кількість видів страхування, що забезпечують страховим захистом майнові інтереси інвесторів. Таким чином, для посилення ролі страховиків у інвестиційному процесі необхідно стимулювати розвиток цього виду страхової діяльності. Всі вони можуть бути поділені на дві різновидності.

До першої відносяться класичні види страхування майна і цивільної відповідальності. Розвитку таких видів страхування і підвищенню ролі страхування в захисті інвесторів можуть сприяти:

а) підвищення стійкості і потужності страхових компаній, їх авторитет у вітчизняних і іноземних інвесторів шляхом підвищення розмірів власно го капіталу, покращення організації роботи, надання якісних страхових послуг, безумовного виконання прийнятих на себе зобов «язань;

б) посилення контролю за діяльністю страховиків з боку органів стра хового нагляду, застосування ними своєчасних заходів, які попереджують неплатоспроможність страховиків;

в) розвиток системи перестрахування; створення нормативної бази, яка регулює права, обов «язки і відповідальність сторін за договорами перестра хування; формування етичних норм взаємовідносин страховиків і перестраховиків та режиму ігнорування страховим товариством фірм, які не дотри муються цих норм;

г) пред «явлення вимог до підприємств і організацій щодо надання фінансових гарантій відшкодування спричиненого ними збитку. Такі га рантії можна вимагати: на випадок спричинення підприємствами збитку третім особам, навколишньому середовищу, споживачам їх продукції чи послуг, на випадок загибелі чи пошкодження заставленого майна, а також майна, взятого в лізинг, в оренду та ін.;

г) розвиток судової практики вирішення спорів за договорами страху вання і виконанням прийнятих рішень;

д) створення системи гарантій виконання зобов «язань за договорами страхування, укладеними неплатоспроможними і збанкрутілими страховими організаціями.

До другої різновидності страхових операцій належать види діяльності, що мають певну специфіку порівняно з класичним страхуванням. Сюди.

відносяться, наприклад, страхування фінансових інвестицій від політичних і комерційних ризиків, страхування експортних кредитів, страхування банківських депозитів та ін.

Метою такого страхування є захист інвестиційних вкладень від можливих втрат, що виникають внаслідок несприятливих, непередбачених змін політичної обстановки, кон «юнктури ринку, військових дій і погіршення інших умов для здійснення інвестиційної діяльності. Воно поділяється на страхування від політичних і комерційних ризиків.

Договори страхування від політичних ризиків укладають звичайно інвестори, які здійснюють вклади в зарубіжні країни. Таке страхування найчастіше здійснюють державні страхові структури країни-інвестора і міжнародні фінансові організації. Воно є однією з форм стимулювання державою проникнення свого вітчизняного капіталу на закордонні ринки.

На даний час натри державних організації (в США, Німеччині й Японії) припадає 80% загальних обсягів операцій, які здійснюються в рамках національних державних програм страхування інвестиційних ризиків.

Одним із провідних спеціалізованих державних агентств, які здійснюють страхування майнових інтересів інвесторів від політичних ризиків, є заснована в 1969 р. урядом США Корпорація приватних закордонних інвестицій. Вона надає підтримку американським інвесторам у зарубіжних країнах з багатьох програм, однією з яких є страхування майнових інтересів інвесторів від політичних ризиків, зв «язаних з експропріацією чи націоналізацією, пошкодженням майна або втрати прибутку в результаті війн, заворушень, змін політичного режиму тощо.

Сеульською конференцією 1985 р. була заснована Багатостороння агенція з гарантій інвестицій, яка є акціонерним товариством з капіталом в 1 млрд. дол. Завданням БАГІ є заохочення іноземних інвестицій в країни, що розвиваються шляхом надання приватним інвесторам додаткових гарантій і надання послуг з покращення інвестиційного клімату в країні, яка приймає іноземний капітал.

Залучення й ефективне використання вітчизняних і зарубіжних інвестицій у страхування залишається однією з важливих проблем соціально-економічних перетворень в Україні. Ймовірно, гарантами інвестицій у страхування життя могли б стати міжнародні фінансові інституції. Вирішення питання про часткове розміщення накопичувальної частини резервів із страхування життя за кордоном допоможе вирішити проблему інвестицій для страховиків і страхувальників. Через нестачу вітчизняних інвестицій іноземні залишаються важливим фактором економічного зростання української економіки. Як варіант можна було б дати змогу страховикам вкладати кошти у великі (надійні) зарубіжні компанії, які реалізують серйозні інвестиційні проекти в Україні. Тому основне завдання в цьому напряму — відновлення довір «я іноземних кредиторів і інвесторів, покращення інвестиційного клімату, прийняття законів, що регламентують міжнародне інвестиційне співробітництво.

ВИСНОВОК.

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація.

В Україні формується власна модель ринкової економіки, що враховує ту ситуацію, в якій опинилася держава на момент визнання її політично незалежною. Звідси закономірна поява особливостей розбудови й окремих сегментів ринкової інфраструктури. Великої перебудови поряд з державними фінансами, банківською справою зазнало страхування.

Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикових подій страховим товариствам інвестор упевнений, що в разі стихійного лиха або іншого страхового випадку завдані випадки будуть відшкодовані.

Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже функціонують, так і для новостворених, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва.

Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат на навчання у вузі чи коледжі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат.

Акумульвані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому. Уряди країн з розвиненою ринковою економікою з огляду на можливості страхування нагромаджувати кошти надають страховій індустрії всебічну підтримку, сприяють її подальшому розвитку.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1.Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. -К.: Знання, 1997.

2.Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні: яким йому бути? //Фінанси України. -1996.

3. Шиманська С. Страховий захист підприємств України та їх працівників. -Економіка України. -1994. -№ 5,с.92−94.

_.