Маяковський Володимир Володимирович

МАЯКОВСКИЙ то Володимир Володимирович (1893−1930), російський поет. У дореволюційному творчості форсована до крику сповідь поета, сприймає дійсність як апокаліпсис (трагедія «Володимир Маяковський», 1914, поеми «Хмару в штанях», 1915; «Флейта-хребет», 1916; «Людина» 1916;17). Після 1917 створення соціалістичного міфу світопорядку (п'єса «Містерія-буф», 1918, поеми «150 000 000», 1921, «Володимире Іллічу Ленін», 1924, «Добре!», 1927) і трагічно дедалі більше відчуття його порочність (від вірші «Прозасідалися», 1922, до п'єси «Лазня», 1929). У поемі «У повний голос» (1930) твердження щирості свого шляху й надія зрозумілим в «комуністичному минулому». Реформатор поетичного мови, надав великий вплив на поезію 20 в. Покінчив життя самоубийством.

* * *.

МАЯК~ОВСКИЙ то Володимир Володимирович [7 (19) липня 1893, з. Багдади Кутаисской губернії — 14 квітня 1930, Москва], російський поет, одне із найяскравіших представників авангардного мистецтва 1910;20-х гг.

Сім'я. Навчання. Революційна деятельность.

Народився дворянській сім'ї. Батько Маяковського служив лісникам на Кавказі; після смерті Леніна (1906) сім'я жило Москві. Маяковський навчався у гімназії в Кутаїсі (1901;06), потім у 5-ї московської гімназії (1906;08), звідки був відрахований через несплату. Подальше освіту — художнє: навчався підготовчому класі Строгановского училища (1908), в студіях художників З. Ю. Жуковського і П. І. Келина, в фігурному класі училища живопису, ліплення і зодчества (1911;14, виключений за в скандальних виступах футуристов).

Ще 1905 в Кутаїсі Маяковський брав участь у гімназійних і студентських маніфестаціях, в 1908, обійнявши РСДРП, вів пропаганду серед московських робочих. Кілька разів піддавався арештам, в 1909 провів 11 місяців Бутирській в’язниці. Час укладання називав початком своєї віршованій діяльності; написані вірші в нього перед визволенням були отобраны.

Маяковський і футуризм.

У 1911 зав’язується дружба Маяковського з митцем і поетом Д. Д. Бурлюком, в 1912 котрі організували літературно-мистецьку групу футуристів «Гілея» (див. Футуризм). З 1912 Маяковський постійно бере участь у диспутах про новий мистецтві, виставках і вечорах, проведені радикальними об'єднаннями художників-авангардистів «Бубновий валет» і «Союз молоді». Поезія Маяковського завжди зберігала зв’язку з на образотворче мистецтво, насамперед у самій формі записи віршів (стовпчиком, пізніше «драбинкою»), що передбачала додаткове, суто зорове, враження, продуковане віршованій страницей.

Вірші Маяковського були вперше було опубліковано у 1912 в альманасі групи «Гілея» «Ляпас громадському смаку», де був вміщений і маніфест, підписаний Маяковським, У. У. Хлєбніковим, А. Є. Кручених і Бурлюком, у навмисно епатуючій формі заявляв про розрив із сталими традиціями російської класики, необхідність створення нової мови літератури, відповідного епосі. Втіленням ідей Маяковського та її единомышленников-футуристов про призначення і формах нового мистецтва стала постановка в петербурзькому театрі «Луна-парк» в 1913 його віршованій трагедії «Володимир Маяковський» (опублікована 1914). Декорації нею писали митці з «Союзу молоді» П. М. Филонов і І. З. Школяр, а сам автор виступив режисером і виконавцем головній ролі — поета, котрий страждає в поганому місті, изуродовавшем, растлившем своїх жителів, що і обирають поета своїм князем, але з вміють визнати і оцінити принесену їм жертву.

«Творець в палаючому гімні». Поезія 1910;х гг.

У 1913 виходить книга Маяковського з чотирьох віршів під назвою «Я», його вірші є сторінках футуристских альманахів (1913;15) «Молоко кобилиць», «Здохлий місяць», «Рикаючий Парнас» та інших., починають друкуватися в періодиці, видаються поеми «Хмару в штанях» (1915), «Флейтахребет» (1916), «Війна і світ» (1917), збірник «Просте, як мукання» (1916). Поезія Маяковського наповнена бунтом проти усього світоустрою — соціальних контрастів сучасної урбаністичної цивілізації, традиційних поглядів на прекрасне й поезію, поглядів на всесвіту, рай й Бога. Маяковський використовує войовничо зламаний, грубий, стилістично знижений мову, контрастно які відтіняють традиційні поетичні образи, — «любов на скрипки ложите», «ноктюрн… на флейті ринв» та інших. Ліричний герой, епатуюча обивателя різкістю, ламкою мови та богохульством («Арканом в небі впіймали бога»), залишається романтиком, самотнім, ніжним, страждає, відчуває цінність «щонайменшої порошини живого».

Вірші Маяковського 1910;х рр. були відтворення в усній формі — з естради, на вечорах, диспутах (порівн. назва його збірника «Для голоси», 1923; у товстих часописах, газетах і книжкових виданнях вірші часто з’являлися у зіпсованому цензурою вигляді). Для сприйняття на слух якнайкраще підходили їх короткі карбовані рядки, «рваний» синтаксис, «разговорность» й напозір фамильярная («панибратская») інтонація: «…Вам чи, люблячим баб так страви, життя віддавати задля?». У поєднанні з високим зростанням («здоровенний, з кроком саженьим») і гучним голосом Маяковського усе це створювало неповторний індивідуальний образ поетаборця, майданного мітингового оратора, захисника «без'язикої вулиці» в «адище міста», слова якого може бути гарні, вони — «судоми, злиплі комом».

«Любов — це серце всего».

Вже ранніх бунтарських віршах і поемах Маяковського значне його місце займає любовна лірична тема: «Любов мою, як апостол свого часу, у тисячу тисяч рознесу доріг». Любов «вимучує душу» котрий страждає, самотнього поета. У 1915 Маяковський познайомився з Л. Ю. Брик, яка зайняла центральне місце у його життя. З своїх стосунків поэт-футурист та його кохана прагнули побудувати модель нової сім'ї, вільна від ревнощів, забобонів, традиційних принципів відносин жінки й чоловіка в «буржуазному» суспільстві. З ім'ям Брик пов’язані чимало творів поета, інтимна інтонація забарвлює звернені до неї листи Маяковського. Заявляючи в 1920;ті рр., що «тепер час любовних ляс», поет тим щонайменше зберігає вірність темі (ліричні вірші, поема «Це», 1923), яка сягає трагічно надривного звучання на минулих рядках Маяковського — в незакінченому вступі до поеми «У повний голос» (1930).

«Я дуже хочу бути зрозумілий моєї страной».

Революція було прийнято Маяковським як здійснення відплати за всіх ображених у колишньому світі, як шлях до земному раю. Позицію футуристів мистецтво Маяковський стверджує як пряму аналогію теорії та практики більшовиків і пролетаріату історія та політики. Маяковський організує в 1918 групу «Комфут» (комуністичний футуризм), діяльно бере участь у газеті «Мистецтво комуни», 1923;го створює «Лівий фронт мистецтв» (ЛЕФ), до якої увійшли його однодумці — письменники і митці, видає журнали «ЛЕФ» (1923;25) і «Новий ЛЕФ» (1927;28). Прагнучи використовувати усі художні кошти на підтримку нової держави, пропаганди нових цінностей, Маяковський пише злободенну сатиру, вірші та частівки для агітаційних плакатів («Вікна ЗРОСТАННЯ», 1918;21). Грубість, чіткість, прямолінійність його поетичного стилю, вміння перетворювати елементи оформлення книжкової і в журнальній сторінки в ефективні виражальні засоби поезії — усе це забезпечувало успіх «дзвінкої силі поета», повністю відданій на службу інтересам «атакуючого класу». Втіленням позиції Маяковського цих років стали його поеми «150 000 000» (1921), «Володимире Іллічу Ленін» (1924), «Добре!» (1927).

Наприкінці 1920;х рр. у Маяковського наростає відчуття невідповідності політична і соціальна реальності вдохновлявшим його з підліткових років високим ідеалам революції, відповідно до яким він будував все своє життя — від одягу та ходи до кохання, і творчості. Комедії «Клоп» (1928) і «Лазня» (1929) є сатиру (із елементами антиутопії) на обуржуазившееся суспільство, забывшее про те революційних цінностях, заради яких створювалося. Внутрішній конфлікт за оточуючої дійсністю наступавшего «бронзового» радянського століття безсумнівно опинився серед найважливіших стимулів, які підштовхнули поета до останнього бунту проти законів світоустрою — самоубийству.

Сочинения:

Повне зібрання творів. М., 1955;61. Т. 1−13.

Харджиев М. І., Тренин У. У. Поетична культура Маяковського. М., 1970.

Катанян У. Маяковський: Хроніка життя і забезпечення діяльності. М., 1985.

Янгфельдт Б. Любов — це серце всього: У. У. Маяковський і Л. Ю. Брик: Листування 1915;1930. М., 1991.

До. М. Поливанов.