Арватов Борис Гнатович

Арватов Борис Гнатович

В. Фріче.

Арватов Борис Гнатович [1896-] — мистецтвознавець і літературознавець, діяч Пролеткульту, одне із теоретиків Лефа (див.), автора низки робіт (гол. обр. статей) з питань З і поезії, найбільш видатний представник «формально-социологического» методу (див. «Методи літературознавства»), основи якого їм викладені у статті «Про формально-социологическом методі» («Преса й революція», № 3, 1927).

Отвергая «іманентну» думку чистих формалістів, лишавшую їхні можливості щодо «дати крім хронологічної і структурної морфології глибше, вичерпне пояснення закономірностям, піднаглядним історія літератури», як і думку ортодоксального марксизму про громадської (класової) психоидеологии чи идеопсихологии як субстраті («змісті») поетичних творів, А. розглядає літературу як «професійну практичну громадську систему літературної праці, що має своєї технікою, економікою і власними надбудовами».

Хотя література, як професійна система літературної праці і «функціонує як частину всього суспільного системи загалом» і було «механізм переробки матеріалу (т. е. життя) в лит-ую форму» слід вивчати як механізм «соціальний та професійний, детермінований загальними законами історичного розвитку», проте професійний момент панує і навіть діє виключно, бо «матеріал і структура літературного твори визначаються громадським способом його виробництва та громадським способом його споживання».

«Исходными пунктами» формально-социологического методу дослідження літературних творів є тому «типи літературного співробітництва Києва й присвоєння, техніка обробки матеріалу, робота на споживача, за завданням, по вільному угоді, на замовлення, на вільний ринок, як журналу, газети, альманаху, індивідуальної книжки, усного чи письмового викладу тощо. буд.». Так зміна індивідуалістичної і «тенденційної» дожовтневої літератури літературою суспільної відповідальності і «тенденційної» пояснюється формально-социологическим методом тим, щодо Жовтня «письменник був одиночку-товаропроизводителя, відособленого ремісника, производившего на безособовий ринок, який складався з індивідуальних покупців», а після Жовтня професійне становище письменника змінилося, бо «Жовтнева революція, национализировавшая промисловість, багато в чому націоналізувала, частково коллективизировала й літературний господарство», сталося «одержавлення письменників», з другого боку «конкретний споживач був з'єднаний в заводські, професійні й інші колективи». У результаті — «виробництво на громадського споживача, потреба у політичному виразності змусили художників можливість перейти до тенденційним сюжетів».

Отвергая принципово громадську (класову) психологію й як визначальний літературні формації і лит-ую еволюцію початок, формально-социологический метод практично часто саме ними пояснює літературні явища. Так до пояснень занепаду «великий поетичної форми, останнім реалізатором якої було Пушкін», рішуче відкидається «зміна громадських ідей» і «зміна громадської психології», а наводяться чинники саме цього близько, — і натомість «розвитку промышленно-товарного господарства», «перше поява разночинцев-интеллигентов, зростання міст, зміцнення буржуазії з її індивідуальним побутовим укладом, семейственностью, комнатно-квартирным затишком, розширення просветительски-конкретных потреб суспільства, яке вимагало грандіозних за величиною сюжетних планів» тощо. буд.; з цих умов «велика поетична форма» виявилася невідповідної розгортання сюжету, і Пушкін (див.), Лермонтов (див.), Гоголь (див.) переходять до повісті, до роману, — до прози.

Если у цьому прикладі професійний момент зник з пояснення даного літературного явища, він з’являється при поясненні зміни великий поетичної форми (Пушкін) — малої [Тютчев (див.)], зміни, викликаної появою (тлі зростання буржуазії) «кадру індивідуальних і відособлених художников-товаропроизводителей». Т. до. в 60-х рр. професійне становище письменника, у цьому плані не змінилося, то було б укласти, що «велика поетична форма» стала у цю епоху можливістю, проте, як відомо, вона знову з’являється в Некрасова (див.) і виникає над силу професійного моменту, а «через величезного суспільно-політичного руху, яка початок народництву». Так формально-социологический метод, завдяки неправильності вихідної погляду, змушений давати літературним явищам чи непереконливий тлумачення, або ж сходити зі свого власної позиції, або ж нарешті пояснювати ті чи інші літературні явища однотипні то професійним моментом, то навпаки «суспільно-політичними рухами».

Список литературы

А.: Мистецтво і класи М., 1923.

Контрреволюция форми, «Леф», № 1, 1923.

Синтаксис Маяковського, «Преса й революція», кн. 1, 1923.

К марксистської поетику, рб. «На шляхах мистецтва», М., 1926.

Современный художній ринок та станкова картина, «Новий Леф», № 2, 1928. Статті А. зібрані у збірнику «Соціологічна поетика», М., 1928.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.