Форми і типи рельєфу

На будь-якій ділянці земна поверхня являє собою нескінченне чергування висот та знижень, які утворюють опуклі та увігнуті об'ємні тіла, що називаються формами рельєфу.

За своїми особливостями форми рельєфу можуть бути замкнутими (горб, западина) або відкритими (яр, балка), додатними (підняття) або від'ємними (зниження). рельєф геоморфологія генезис гіпсометрія В залежності від спрямування діяльності зовнішніх агентів (води, вітру, льодовиків тощо) розрізняють форми рельєфу акумулятивні і денудаційні. Акумулятивні форми утворюються за рахунок нагромадження матеріалу (бархани, дюни, моренні горби). Денудаційні (руйнівні або вироблені) форми рельєфу формуються при винесенні матеріалу (яри, карстові лійки тощо).

Одним з найважливіших етапів геоморфологічного аналізу будь-якої території є встановлення генезису форм рельєфу, тобто, визначення причин і умов їх утворення, а точніше — визначення факторів, які зумовили утворення тієї чи іншої форми (ерозійні, дефляційні, гляціальні тощо).

Сукупність генетичне пов’язаних між собою форм рельєфу, взаємоподібних за будовою і віком та поширених на певній території, розглядають як генетичні типи рельєфу (наприклад, яружно-балковий рельєф лісостепової України, водно-акумулятивний рельєф Полісся).

У геоморфології великого поширення набула класифікація форм рельєфу за їх розмірами:

• · Мегаформи (планетарний рельєф) займають велетенські площі і утворюють найбільші комплекси рельєфу — материки і океанічні западини. Часто до мегаформ відносять і великі ділянки планетарного рельєфу площею у сотні тисяч і мільйони квадратних кілометрів (Східно-Європейська рівнина, Великий Кавказ, Карпати тощо).
• · Макроформи (від грецьк. -" великий", «довгий») є складовими частинами мегарельєфу Землі і охоплюють площі у десятки і сотні тисяч квадратних кілометрів. До макроформ належать окремі хребти або западини якої-небудь гірської країни, значні ділянки крупних рівнин тощо. На Україні, наприклад, до макроформ можна віднести окремі частини Східно-Європейської рівнини (Поліська низовина, Подільська височина тощо), Карпат (Бескиди, Горгани, Вододільний хребет тощо), Криму (Головне, Внутрішнє, Зовнішнє пасма).
• · Мезоформи (від грецьк. — «середній», «проміжний») займають за розмірами своєрідне проміжне становище між макроі мікрорельєфом, і здебільшого охоплюють площі у десятки (іноді - сотні) квадратних кілометрів. До мезоформ відносять долини річок, яри, балки, відгалуження гірських хребтів, кінцево-моренні пасма тощо.
• · Мікроформи (від грецьк. — «малий») рельєфу являють собою порівняно незначні нерівності, якими ускладнюється поверхня макрота мезоформ. До мікроформ рельєфу, наприклад, відносять степові блюдця та поди, карстові лійки, конуси виносу, берегові вали тощо.
• · Наноформи (від грецьк. — «карликовий») — це найменші нерівності, що ускладнюють поверхню мікроформ та форм рельєфу більш високих рангів (купини на болотах, кротовини, ерозійні вибої тощо).

Розміри форм рельєфу часто віддзеркалюють їх генетичну специфіку. Так, якщо форми мегаі макрорельєфу утворюються при визначальній дії ендогенних (внутрішніх) сил Землі, то форми менших розмірів виникають переважно внаслідок прояву екзогенних (зовнішніх) процесів, у тому числі і під дією антропогенезу, під яким розуміють перетворення рельєфу у процесі діяльності людини (антропогенне походження можуть мати не тільки наната мікроформи, але часто й мегарельєф — наприклад, гідротехнічні перетворення, спорудження каналів тощо).

Виходячи з генетичних особливостей утворення різних форм поверхні, у геоморфології часто мегаформи рельєфу називають геотектурами, макроформи — морфоструктурами, мезоформи — морфоскульптурами (хоч з подальшого буде видно, що подібний поділ не зовсім повно відповідає змісту цих понять).