Доля рідної мови — доля України

Доля рідної мови — доля України

Згорають очі слів, згорають слів повіки.

Та є слова, що рвуть байдужий рот.

Це наше слово. Жить йому повіки.

Народ всевічний. Слово — наш народ.

Микола Вінграновський.

Важливу роль у державі відігpає мова корінного населення. Зрештою, з мови починається сама держава. У мові - важлива суть існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови не має народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: «Мова — така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей [1, 272].

Міжвузівська науково-практична конференція «Молодь і державна мова, «яка відбувалася наприкінці березня 2000 року в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, зібрала представників різних спеціальностей, людей, небайдужих до долі рідної мови. Це вже шосте щорічне зібрання, в якому спочатку брали участь в основному журналісти, філологи курсанти Київського військового інститут управління та зв «язку. А тепер до них долучилися філософи, психологи, юристи, фізики та радіофізики, математики, біологи Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та інших навчальних закладів України. Ініціатива і головна роль належить Інститутові журналістики, спільній науково-творчій праці студентів та викладачів цього інституту. Згодом зав «язалася наукова дружба із Львівським національним університетом імені Івана Франка, з Ужгородським державним університетом, далі - з Міжнародним інститутом лінгвістики і права (м. Київ), Київським інститутом внутрішніх справ. Цього року в конференції брали участь представники Національної академії наук (ІМФЕ), Відкритого Міжнародного університету розвитку людини «Україна », Інституту вищої освіти АПН України, ліцеями, коледжами та гімназіями Києва.

Такий широкий діапазон інституцій, зацікавлених у розвитку української мови та її утвердженні і залучених до конференції, дав можливість розробити змістову програму з розмаїтою тематикою, яка щороку виокремлюється в якусь одну центральну проблему (1995 рік — «Українська мова: походження і функціонування », 1996 — «Українська мова і державотворчий процес », 1997 — «Українська мова і світ «- часопис «Дивослово «відгукнувся на цю конференцію нашою інформацією, № 19; 1998 — «Українська мова на порозі третього тисячоліття «- про цю конференцію ми докладно розповіли на сторінках часопису «Дивослово », 1999, № 2; 1999 — «Українська мова — джерело духовного відродження суспільства », 2000 — «Молодь і державна мова » .

Усі вищеназвані конференції, як свідчить їхня тематика, актуальні й дуже важливі. Вони спрямовані на втілення в життя української національної ідеї - утвердження в Україні державної мови, а разом з мовою і зміцнення нашої країни, її розвитку в усіх сферах матеріально-економічного і культурно-освітнього життя, духовного буття народу.

На конференції цьогорічній виступили професори Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та інших навчальних закладів — Володимир Різун (директор Інституту журналістики), Олександр Пономарів (зав. кафедри мови та стилістики), Анатолій Погрібний, Олександра Сербенська (Львів), Анастасія Мамалиґа, Іван Ющук (проректор Міжнародного інституту лінгвістики і права), Ганна Оникович, автор цих рядків; доценти Віталій Радчук (голова ТУМу Київського університету ім. Тараса Шевченка), Василь Ягупов (Військовий інститут), Марія Каранська, Ольга Пазяк, Ніна Погоріла (біологічний факультет), Андрій Юрачківський (радіофізичний факультет, до речі, правнук Івана Франка), Катерина Серажим, Марія Фурдуй, Марія Черній (Педагогічний коледж), начальник департаменту мовної політики Держкомнацміграції Світлана Лі, співробітник ІМФЕ НАН України Надія Пазяк, багато студентів та аспірантів, усіх не перелічити.

На підсумковому засіданні було зазначено, що на конференції виступили з доповідями та повідомленнями 114 учасників. Основну частину доповідачів складали студенти. Надто відзначилися своєю активністю господарі заходу, серед них чимало таких, хто не вперше брав участь у цих щорічних конференціях.

Особливу активність виявили студенти всіх курсів Інституту журналістики, а серед них: Слінчук Валентина, Бугрим Аліна, Моржук Леся, Никоненко Інна, Білик Тетяна, Зелінченко Олена, Пузій Володимир, Люборщук Наталя, Яковлєва Марина, Пасова Тетяна, Крижанівська Тетяна, Фольовчук Наталя, Галюк Ольга, Цимбаленко Євген, Фадеїчева Олена, Германов Володимир, Германова Ольга, Омельчук Олександр, Драбчук Максим, Соколов Максим та ін.

Тематика доповідей надзвичайно різноманітна: сучасне усне та писемне мовлення в усіх сферах суспільного буття, розвиток мови в історичному аспекті, роль мови в утвердженні державності в Україні та становлення її як державної. Тому-то на конференції учасники працювали в шести секціях: «Мовна політика в Україні і молодь », «Українська мова в процесі державотворення », «Функціонування і культура української мови очима молодих », «Сучасний розвиток мови засобів масової комунікації «, «Українська мова в молодіжному середовищі «, «Доля мови — доля народу ». Усі ці теми об «єднувалися загальною назвою конференції «Молодь і державна мова » .

Органічно вплелися в пленарне засідання і на початку конференції, і в її підсумку його доповнили мистецько-художні композиції, присвячені темі рідної мови. Їх підготували студенти Інституту журналістики під керівництвом Катерини Серажим та курсанти Київського військового інституту управління і зв «язку під орудою викладачів Лідії Марущенко, Тетяни Демидюк, Людмили Ігнатенко, Любові Семишкур та Юлії Огієнко.

На конференції було прийнято Звернення до студентів вищих навчальних закладів України.

Успіх будь-якої конференції залежить не лише від того, які наукові сили запрошено до участі в ній, а й від того, як висвітлено її наукові результати. До цьогорічної конференції було підготовлено і видано збірник статей у двох книжках «Слово і суспільство », у якому подано матеріали попередньої конференції. Своєрідність цього видання полягає в тому, що тут не лише надруковано статті відомих учених, аспірантів і студентів старших курсів, а й зроблено загальний широкий огляд матеріалів студентів різних курсів. Цей вдумливий, компетентний аналіз здійснено проф. А. Мамалиґою та доц. О. Пазяк.

На цьогорічній конференції було прийняте рішення взяти активну участь і в міській конференції під такою ж назвою. Вона відбулася 19 травня в Будинку вчителя цього ж року.

На засіданні оргкомітету тепер, як і раніше, записали ухвали проводити й надалі такі конференції щорічно. Адже кожний подібний захід сприятиме піднесенню самосвідомості нашої молоді - надії та будівничого нашого майбутнього. Тут доречно нагадати слова вченого, педагога і громадсько-культурного діяча Анатолія Погрібного, який сказав: «В ім «я сучасного і в ім «я майбутнього мусимо найактивніше діяти, зорганізовуючись у єдино спрямоване та наступальне, ба й агресивне супроти різного роду недругів українства. Усім нам слід перейнятися пристрасною вірою у широчінь історичних просторів, на які мусить вийти Україна в ХХІ столітті, у те, що наша національна місія і для самих себе, і для світу далеко ще не сповнена, у те, що, засвоївши свої численні історичні прорахунки, зрештою, таки «запануємо ми, браття, у своїй сторонці, «заживемо в добрі та повносилі українського національного самовиявлення. Спасенна наука національної самосвідомості, національної самоповаги, національної самооборони, національного самоутвердження хай прийде кожному з нас, українців, у незаміниму поміч «[2, 286].

На основі виступів учасників конференції, більшість яких торкалася сьогодення України, а також і власних спостережень щодо нинішньої мовної ситуації в нашій державі, коли на рідній землі українською мовою навчається тільки 21 відсоток дітей, ми переконалися, що не маємо морального права далі спокійно спостерігати, як іде навальне зросійщення нашого суспільства, коли в Україні мало звучить державна рідна мова в засобах масової інформації, зокрема на телебаченні, коли на книжкових розкладках губиться українська книжка серед цілого моря чужомовної літератури, до того ж чималої кількості низькопробної, а то й ворожої України коли в міському транспорті Києва, зокрема в метро, розповсюджується тільки російськомовна преса.

Не забуваймо, що, як підкреслює голова комітету Верховної Ради України з питань культури і державності Лесь Танюк, «мовну політику держави формує і скеровує її інтелектуальна еліта, її преса, її наука і культура «[3].

Отже, ми теж відповідаємо за мовну політику в нашій державі - чи будемо фактично схвалювати її своїм мовчанням, чи активно протестуватимемо проти антиукраїнського свавілля. «І саме на нас, представниках інтелігенції, — наголошує Лесь Танюк, — лежить сьогодні відповідальність за відхід від тієї мовної стратегії, якою були позначені перші кроки і кроки нашого постколоніального буття (створення Товариства української мови, «Меморіалу «імені В. Стуса, Всеукраїнського товариства політв «язнів і репресованих, Народного руху України, боротьба за піднесення національної культури, домінанта моральних критеріїв над прагматичними, утвердження українських державних символів).

Будьмо терпеливі, але послідовні в запровадженні української мови в усі сфери нашого життя. Доки ми спілкуємося рідною мовою — ми є народ. Асимілювавшися чи то на російський, чи то на рекламно-англомовний кшталт, ми стаємо не народом, а натовпом, ризикуємо втратити державність «[4].

Ми повинні докласти всіх зусиль, аби наша держава і мовному питанні міцніла та розвивалася. І що можемо зробити сьогодні не відкладаймо на завтра. Бо, як підкреслюють Василь Іванишин та Ярослав Радевич-Винницький: «Нашому поколінню випало складне й відповідальне завдання — відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов «язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо, В ім «я нашого народу, в ім «я найвищих ідеалів людства — свободи і справедливості «[5, 217].

Конференція щороку засвідчує своє високе наукове і суспільно-політичне значення, і особливо вагомим її внеском є зв «язок з процесами державотворення, виховання молодої політичної еліти, утвердження України у світовому співтоваристві. Якщо ми прагнемо мати мудру, шановну у світі державу для себе, своїх дітей та онуків, то мусимо багато, наполегливо працювати і кріпити все, що відстоює самостійність, упевнену позицію нашої країни, все, що пов «язане з ментальністю народу, оберігати і розвивати українську мову, назва якої спільнокоренева і з назвою нашої Держави.